ПРАВО НА БЕЗПРАВ’Я СЛІДСТВО ПО-УКРАЇНСЬКИ: БУВ БИ ПІДОЗРЮВАНИЙ, А ПРОВИНУ ДОВЕДЕМО

Цивілізованість суспільства багато в чому вимірюється станом його правової системи. Виходячи з цього, Україна ще довго муситиме доводити свою адекватність нормам і принципам європейського способу життя. Але самими дискусіями про напрями правової реформи цього не домогтися. І ніякими фінансовими проблемами в органах внутрішніх справ не можна виправдати практику відвертого нехтування правами людини і явну суб’єктивність у розслідуванні справ. Оскільки це проблема морального характеру, а мораль за гроші не купиш.

Існуюча ж нині мораль така: переходячи в категорію підозрюваного, ще вчора звичайнісінький громадянин моментально перетворюється на ворога народу взагалі і кожного конкретно взятого працівника правоохоронних органів, із яким йому доведеться зіштовхнутися, зокрема. Про права людини в такій ситуації годі згадувати, оскільки підозрюваного, судячи з усього, це благо цивілізації в нашій правовій системі не стосується. Примітно, що навіть досить високий соціальний статус і безпосередня близькість до владних структур не може служити тут захистом. Серед останніх прикладів того, серед іншого, історія Андрія Артеменка, відомого більше в ролі президента футбольного клубу ЦСКА, ніж у статусі радника київського міського голови Олександра Омельченка.

У пошуках криміналу

Спочатку була кримінальна справа, порушена з подачі тоді ще народного депутата, а «за сумісництвом» — почесного президента футбольного клубу ЦСКА Олександра Данильчука. Доручений йому клуб виявився втягненим у заплутану схему взаємопогашення боргових зобов’язань з участю ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України». Депутата також турбувало регулярне переказування клубом досить значних сум ряду закордонних фірм як компенсацій за трансфери футболістів. Особливе побоювання в Данильчука викликав той факт, що ЦСКА за своєю господарською формою — державне підприємство, підвідомче Міноборони України, а отже, гроші на його рахунках — теж державні. І незрозуміло, чому клуб сплачує чималі суми якимсь стороннім фірмам за оренду гравців, котрі завжди вважалися і вважаються футболістами ЦСКА. Одне слово, запитань вистачало.

Слідство спробувало знайти відповіді. Однак з’ясувалося, що ні російський «Газпром», ні наш «Нафтогаз» не можна «притягнути» до відповідальності за фінансові махінації. Що ж стосується трансферів — справді, всі права на гравців ЦСКА виявилися давно передані спеціалізованим закордонним компаніям, які оплачують витрати з утримання футболістів. І тому футболісти продовжують виступати за свій клуб уже на комерційній основі. Всі трансфери підтверджені документально й оплачуються, виходячи з відповідних договорів. Ревізія КРУ також підтвердила обгрунтованість розрахунків і цілком прийнятний порядок у документах. Здавалося б, на цьому історія має благополучно закінчитися: розслідування завершено, справа закривається через відсутність складу злочину...

Так, справу закрили. Але натомість відкрили нову. На підставі тих самих підозр, але стосовно іншого підозрюваного. Ним став Андрій Артеменко, наказ про призначення якого на посаду президента ЦСКА було підписано 22.09.1999. За дев’ять місяців своєї роботи йому вдалося помітно підрихтувати хиткі справи клубу, хоча Міноборони не переказало жодної копійки на рахунки ЦСКА. З яких коштів проводилися платежі, що так зацікавили прокуратуру? Час від часу клубу вдавалося отримати спонсорську допомогу, велася деяка господарська діяльність. Втім, цих грошей вистачало не завжди — одного разу довелося навіть брати кредит, аби вчасно провести платежі й уникнути санкцій, передбачених договорами з власником прав на футболістів. У чому ж тут кримінал? Ну, за бажання, завжди можна знайти до чого причепитися. А таке бажання у декого було.

Нескромна чарівність футболу

Перш ніж перейти до опису трагічних подій, які випали на долю Андрія Артеменка та його сім’ї, необхідно зробити невеличкий відступ. У сферу політики, оскільки в українському політикумі дуже важливу роль відіграє не що інше, як футбол. Важко сказати, чиє ж саме спортивне захоплення молодості започаткувало таку традицію, але сьогодні політик, котрий себе поважає, просто не мислить продовження своєї кар’єри, не придбавши футбольного клубу. До того ж, це цілком безневинне хобі навіть здатне принести певні дивіденди: досить згадати, якими доречними виявилися голоси фанатів київського «Динамо» для СДПУ(о) на парламентських виборах 1998 року.

«Шефство» над футбольною командою перетворилося мало не на справу честі. Ось і Олександр Данильчук, ставши народним депутатом 1998 року, не втримався від спокуси й «узяв під крило» клуб ЦСКА. Подейкують, правда, що справжнім покровителем ЦСКА був тодішній глава НАК «Нафтогаз України» Ігор Бакай. Тим більше що і фінансові можливості, і політична вага пана Бакая цілком відповідали статусові «справжнього любителя футболу». Приблизно тоді ж на українському олімпі з’явилася ще одна постать, яка швидко набирала політичної ваги, — мер столиці Олександр Омельченко. При його становищі і владних амбіціях бракувало лише одного: «кишенькової» футбольної команди. Вибір упав на ЦСКА, тим більше що керував тоді клубом досить близький соратник мера — Андрій Артеменко. У наявності — конфлікт інтересів. І закінчився він не на користь Артеменка.

Жах на вулиці Ясиновій

Спочатку все йшло чудово: у січні 2001 року Андрій Артеменко зробив новий поворот у своїй кар’єрі, обійнявши посаду радника мера. Єдиною прикрістю на той момент була необхідність постійно спілкуватися зі слідчими — Артеменко проходив свідком у справі ЦСКА. Ніщо не віщувало біди. Вона, звісно, впала, як сніг на голову. У вигляді громил з автоматами й у чорних масках, які квітневого ранку 2002 року вломилися в дім Андрія Артеменка. Ні, це був не страшний сон, це були доблесні бійці загону «Сокіл», котрі з’явилися взяти під варту вже тепер підозрюваного громадянина Артеменка.

Єдиним, хто відбувся легким переляком, виявився трирічний син Андрія Артеменка, який, мабуть, вирішив спросоння, що дорослі дивляться кіно. Для решти події виявилися справжнім кошмаром. Десятирічній дочці Андрія довелося пройти серйозний курс лікування, щоб згладити наслідки пережитого нервового потрясіння. У няньки, яка мирно спала по сусідству, розпочався серцевий напад, потім їй довелося не один тиждень провести на лікарняному ліжку. Зараз ця жінка знову перебуває в лікарні...

Андрій Артеменко до лікарні не потрапив. Він залишався в камері СІЗО навіть після того, як його жорстоко побили, домагаючись зізнання у скоєнні злочинів, яких він не чинив. Зараз адвокати Артеменка домоглися порушення кримінальної справи за цим фактом. Що ж, може, хоч цього разу станеться диво і винні відповідатимуть за фізичні й моральні збитки, завдані підозрюваному. Можливо, тоді працівники міліції зрозуміють, що підозрюваний — це теж людина.

Цим нещастя сім’ї Артеменків не обмежилися. У пресі було розгорнуто масовану кампанію, десятками публікувалися матеріали-паплюження. Ніхто навіть не переймався перевіркою публікованої інформації, відтак Андрію Артеменку приписали не лише бездоказові обвинувачення, а й купу рухомого і нерухомого майна, що насправді належить однофамільцям Артеменка. У результаті Андрієвій матері довелося залишити непогану посаду в іноземному підприємстві. Тепер її роботою став захист обмовленого сина.

Справа Артеменка

Після більш як семи місяців слідства «з тортурами» у суд було передано обвинувальний висновок, відповідно до якого Андрій Артеменко: а) незаконно відкрив і використовував за кордоном валютний рахунок; б) зазіхнув на привласнення, розтрату і заволодіння дорученим йому майном шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах, а також скоїв вищезазначені злочини; в) зловжив службовим становищем, що викликало тяжкі наслідки; г) учинив службовий підлог, тобто склав явно неправдиві документи, що також викликало тяжкі наслідки.

Все це видається переконливим, але коли придивитися до доказів слідства пильніше, обвинувачення починає розсипатися, як картковий будиночок. Валютний рахунок, про який ідеться, насправді належав американській компанії Denvell Trading LLC. У червні 1999 року вона уклала з ЦСКА договір про співробітництво і викупила права на всіх футболістів клубу в інших компаній, яким вони на той час належали. Відповідні контракти з футболістами датовані 9.07.1999. При чому тут Артеменко, який прийшов у ЦСКА майже на три місяці пізніше? А при тому, що 1998 року Андрій Артеменко керував адвокатською фірмою «ППК» й активно співпрацював із Професіональною футбольною лігою (ПФЛ) та Федерацією футболу України як консультант з міжнародного спортивного права і потім представляв інтереси Denvell в Україні. Слідство ж, не мудруючи лукаво, «подарувало» йому цю компанію разом із її закордонним рахунком. Нікого при цьому не збентежило хоча б те, що на всіх договорах із Denvell стоїть підпис іншої людини.

Йдемо далі: розтрата, зловживання, тяжкі наслідки. Кажучи про тяжкі наслідки, слідство взагалі не пояснює, що конкретно мається на увазі. Розтрата, присвоєння й ін. як результат зловживань службовим становищем — ці злочини Андрій Артеменко скоїв, як сказано в обвинувальному висновку, «за нез’ясованих обставин» та «у змові з нез’ясованими особами». А що? Головне з’ясувати, що саме він скоїв, а чим це підтверджується — кого цікавлять такі дрібниці! Тим більше в рамках слідства, завдання якого — не так встановити істину у справі, як довести провину підозрюваного...

Втім, деякі докази у справі є — якщо, звісно, ними можна вважати ксерокопії платіжних доручень, на яких експертиза виявила сліди монтажу, а графологи не підтвердили, що бланки заповнені рукою Артеменка. Та що й казати — це в жеку не завірені нотаріусом копії відмовляються брати. У прокуратурі з цим значно демократичніше... В основному ж провина Артеменка доводиться показаннями свідків. Причому якщо свідчення незацікавлених осіб загалом підтверджують невинність Артеменка, то ті, хто явно хотів би залишитися осторонь ціною його свободи й честі, охоче підіграють слідству, «забуваючи» непотрібні відомості і «згадуючи» дані, які більше влаштовують обвинувачення.

Чорна кішка в темній кімнаті

Що ж усе-таки відбувалося в ЦСКА в 1998—2000 роках? Чи було щось незаконне в діяльності клубу? А це як подивитися. Обвинувачення будується на версії про фіктивність транферів між ЦСКА і Denvell. Що дозволяє вважати їх фіктивними? Слідство робить такий висновок на основі того, що всі футболісти, права на яких було передано Denvell (а ще раніше — ряду інших закордонних компаній), як грали за ЦСКА, так і продовжували за нього грати. Тобто, робить висновок слідство, нічого було й платити за трансфери цих спортсменів якійсь незрозумілій заокеанській компанії, котра нібито володіє правами на них.

Крім того, міжнародне спортивне законодавство, норми якого діють і в нас, передбачає передачу прав на футболістів-професіоналів лише футбольним клубам або ж агентам гравців. Про те, щоб спеціалізована компанія представляла інтереси футболістів в обмін на передачу їй прав на їхню спортивну майстерність, не йдеться. Але складна економічна ситуація в Україні змушує йти на поступки. Вітчизняні футбольні клуби здебільшого не в змозі фінансувати гравців і потребують сторонньої допомоги. Зазвичай її надає спонсор. ЦСКА не вдалося знайти постійного спонсора в Україні. І коли 1998 року клуб опинився на межі розвалу, єдиним виходом була передача прав на футболістів закордонним компаніям. Причому до співпраці з Denvell, яку так не злюбило слідство, ЦСКА укладав і виконував абсолютно ідентичні контракти з компаніями Uniworld Trading Inc (США), Redpoint Management Ltd (Англія) і Lakford Services Ltd (Англія).

Законність таких договорів і контрактів Denvell із футболістами клубу оскаржувати важко. Вже хоча б тому, що виконувалися вони в суворо встановленому законом порядку, а саме — після їх реєстрації в ПФЛ. Саме остання, відповідно до українського законодавства, зобов’язана стежити за правомірністю укладених контрактів і несе за це відповідальність. Договір, який виходить за рамки діючих норм або їх порушує, не може бути зареєстрований ПФЛ, а отже, не підлягає виконанню. У такому разі слідство, назвавши фіктивними домовленості ЦСКА з Denvell, мало притягнути до відповідальності членів бюро ПФЛ, чиї підписи стоять на цих документах. Адже саме вони підтвердили необхідність проведення платежів, коли, щойно обійнявши посаду президента ЦСКА, Андрій Артеменко звернувся до них із таким питанням, і попередили про загрозу серйозних санкцій щодо клубу, якщо гроші не будуть переказані вчасно.

І знову про політика

У цій історії залишається нез’ясованим ще й такий момент: на які кошти існував державний клуб, позбавлений матеріальної підтримки держави? Відповідно до бухгалтерської відомості державного підприємства Міністерства оборони України «ФК ЦСКА», середня зарплата футболіста цього клубу в 1998—2000 рр. становила близько 300 гривень. Важко повірити, щоб спортсмени такого рівня, як гравці ЦСКА, залишалися в клубі, задовольняючись настільки мізерною платнею. Хоч би яким плачевним було фінансове становище українського футболу, суми, які фігурують у контрактах спортсменів, уже давно як мінімум на порядок вищі. Витрати на організацію тренувальних зборів, виїзд на матчі, інші поточні потреби — усе це вкладається в цифри з багатьма нулями.

Зазвичай цей тягар витрат бере на себе впливовий покровитель клубу. У випадку з ЦСКА реальна зарплата гравців та інші витрати покривалися компаніями-власниками прав на футболістів. Натомість клуб виплачував їм трансферні компенсації. Проте слідство воліло не вдаватися в подробиці. Гроші переказував Артеменко? Отже, винен. При цьому «не береться до уваги», що така схема фінансування клубу виникла задовго до його приходу в ЦСКА, широко використовувалася іншими клубами і, мабуть, використовуватиметься й надалі. Незалежно від того, яке рішення прийме суд у справі Артеменка.

Очевидна упередженість слідства лише підтверджує політичну підоснову цієї справи. Із безлічі футбольних клубів, які аналогічним чином ведуть свої фінансові справи, вибрано ЦСКА. З усіх керівників клубу і спортивних функціонерів, причетних до організації трансферів у ЦСКА, вибрано Андрія Артеменка, який волею випадку виявився лише виконавцем, нездатним уплинути на хід уже запущеного механізму. Чому ж саме він опинився на лаві підсудних? Відповідь, вочевидь, потрібно шукати не в матеріалах слідства, а в політичних зв’язках героя нашої історії. І тут саме час згадати про той його статус, у якому він менш відомий, ніж у ролі президента футбольного клубу.