ПЛІВКА, НАДАНА О.МОРОЗОМ, — НЕ МОНТАЖ, СТВЕРДЖУЮТЬ НІДЕРЛАНДСЬКІ ЕКСПЕРТИ

Усі питання вирішуються голосуванням

Як стало відомо «ДТ», дві компетентні організації в Нідерландах провели тестування резонансного аудіозапису. Це TNO — національна дослідницька установа, що виконує дослідження для міністерства оборони Нідерландів, а також технічна служба міністерства юстиції Нідерландів. Експерти обох організацій дійшли однозначного висновку, що плівка не є монтажем і на ній міститься «спонтанна, оригінальна розмова». Експерти не беруться стверджувати, що один із голосів на плівці не належить Л.Кучмі. Але якість плівки не дає їм можливості зі 100-відсотковою впевненістю заявляти, що це — голоси Л.Кучми та його співрозмовників, зазначених особою, котра надала запис. Експерти, за їхнім твердженням, на 70% упевнені в тому, що один із голосів на плівці — це голос Л.Кучми. Однак вони не дають 100-відсоткової гарантії цього.

Експерти стверджують, що, станом на 4 грудня, запис розмов прослухали з веб-сайту 170 осіб, які знають Л.Кучму, ознайомлені з його стилем розмови, особливостями мови. Список «експертів- волонтерів» не оголошується. І не виключено, що його довжина — далеко не головна і не єдина причина цього.

Водночас, відповідно до законодавства Нідерландів, у такому випадку 100-відсотковий висновок експертів про приналежність голосу на плівці українському Президенту зможуть дати лише тоді, коли його підтвердять ще близько 500 чоловік, компетентних, на думку експертів, у цьому питанні — тобто здатних на слух ідентифікувати голос та мову Л.Кучми.

Особливості української експертизи

Тим часом як за кордоном навколо цієї плівки розгорнуто таку бурхливу й плідну діяльність, в Україні з цього приводу мало що відомо й перспективи вітчизняної експертизи, за яку, як з’ясувалося, ще не бралися, дуже туманні з цілої низки причин.

«Ми не будемо надсилати касету для експертизи в міжнародні організації», — сказав учора генеральний прокурор Михайло Потебенько в інтерв’ю журналістам. Свою позицію він пояснив тим, що закордонні експерти не несуть жодної відповідальності перед Україною за надання неправдивих даних. «Ми призначаємо експерта, котрий несе кримінальну відповідальність за явно неправдиві висновки», — сказав він. За словами М.Потебенька, експертизу касети проведуть у Києві, а терміни її проведення залежатимуть лише від експерта. Генпрокуратура вимагає від О.Мороза видати «первинний» примірник аудіозапису. «Мороз сказав, що він передав нам ту касету, яку передали йому», — заявив генпрокурор, наголошуючи, що «на експертизу буде направлено ту касету, яка є у розпорядженні слідства».

Фонографічна експертиза — один із видів криміналістичної експертизи, що є, у свою чергу, підвидом експертизи судової. Вона полягає в дослідженні зафіксованих на відповідному носії аудіосигналів для діагностики чи ідентифікації звукового джерела (середовища), а також аудіоапаратури, на якій зроблено запис.

Як пояснили нам юристи, котрі спеціалізуються в галузі карного права, при вирішенні питання про ідентифікацію касети з’ясовують, чи є вона оригіналом. Вивчається питання, чи справді на ній записано голоси тих людей, які вказані стороною, що надала касету. Для цього слід провести добір зразків голосів «фігурантів». Їм дають прочитати вголос текст, подібний до того, який на плівці. Причому читання цього тексту здійснюється ними в різних умовах. Займається всім цим слідчий, який призначив експертизу. Але у Генеральній прокуратурі України нам так і не вдалося з’ясувати, чи було відібрано зразки голосів Л.Кучми, В.Литвина та Ю.Кравченка для проведення експертизи плівки.

Цікаво, що вищеописана процедура не регламентується в законодавчому порядку. Вона здійснюється на підставі відомчих інструкцій, методичних рекомендацій. Проводяться такі експертизи в системі Міністерства юстиції, у ряді НДІ судових експертиз у великих містах України та в десятці відповідних відділень в областях.

Відповідно до Закону «Про судову експертизу», до проведення експертизи залучаються фахівці, внесені до реєстру атестації судових експертів і які мають свідоцтво про присвоєння їм кваліфікації. Однак положення цього закону суперечать нормам Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає, що сторони можуть клопотатися про включення до складу експертів фахівця в певній галузі. Наприклад, у випадку, що нас цікавить, це може бути компетентний у питаннях звукозапису й звукозаписуючої техніки дипломований фахівець, інженер, якому довіряє О.Мороз.

Якщо висновки експерта визнають необгрунтованими, такими, що викликають сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза. Вона доручається вже іншому експерту або експертам (ч.6 ст.75 КПК). Водночас висновки експерта для особи, котра прводить дізнання, слідчого, прокурора та суду не є обов’язковими (ч.4 ст. 75 КПК).

Отже, українське законодавство дуже неоднозначно регламентує, хто може здійснювати експертизу і взагалі не передбачає чітких вимог щодо організаційних моментів її проведення. У зв’язку з цим виникає також низка риторичних запитань, які навряд чи були б настільки актуальними в цивілізованій державі з демократичними традиціями. Де проведення такої експертизи було б честю для фахівця-експерта, а не ставило б його в дуже непросту ситуацію, коли кримінальна відповідальність за дачу явно хибного висновку може здатися символічною, порівняно з «позасудовими» санкціями. І ще одна «подробиця». Якщо О.Мороз надасть копію запису, а не перший примірник, вона автоматично має бути визнана неоригінальною. Якщо О.Мороз віддасть перший примірник, то хто гарантуватиме, що з ним нічого поганого не станеться. А отже — і з О.Морозом теж.