Пильнують усі!

Доброго ранку, панове! Ви прокинулися під будильник, власноруч заведений новим Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Дитя українського законодавства — оновлений закон №2258 — може похвалитися рядом змін та доповнень, проте головною його особливістю все ж слід вважати розширений список суб’єктів первинного фінансового моніторингу. Віднині відстежувати підозрілі фінансові операції громадян будуть не лише банки, страхові, фінансові установи, платіжні організації, біржі тощо, а й новачки у цьому списку: ріелтори, юристи, нотаріуси, адвокати, аудитори, роздрібні торговці. Отже, згідно з пунктом 2 статті 5, тепер усі вони носитимуть горде ім’я «суб’єктів первинного фінансового моніторингу».

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

1) банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;

2) платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

3) товарні, фондові та інші біржі;

4) професійні учасники ринку цінних паперів;

5) компанії з управління активами;

6) оператори поштового зв’язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;

7) філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

8) спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу:

а) суб’єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під час здійснення операцій із купівлі-продажу нерухомого майна;

б) суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку коштовними металами і коштовним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього закону;

в) суб’єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино;

г) нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи — підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин) у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього закону;

д) фізичні особи — підприємці та юридичні особи, які проводять фінансові операції з товарами (виконують роботи, надають послуги) за готівку, за умови, що сума такої фінансової операції дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього закону, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 цього закону;

9) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

Усі вище перелічені суб’єкти повинні будуть повідомити Уповноважений орган про операцію, яка, згідно з чинним законом, потребує державної перевірки, протягом трьох днів після її проведення. Суб’єктами державного фінмоніторингу виступлять Нацбанк, Мінфін, Мін’юст, Мінтранспорту та зв’язку, Міністерство економіки, Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку, Держкомісія з регулювання ринків фінансових послуг України та Спеціально уповноважений орган (тобто Державний комітет фінансового моніторингу України). Закон стосується громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб та їхніх філіалів, які ведуть фінансову діяльність у країні та за її межами.

Але це ще не все: будь-яка операція з нерухомістю викличе підозру, якщо вона перевищує встановлений ліміт — 400 тис. грн. У такому разі новоспечені суб’єкти фінмоніторингу мають повідомити «куди слід», а інші учасники угоди — підготуватися до перевірки на нелегальні доходи. Цієї «родзинки» в попередній редакції закону не було. Що стосується фінансових операцій іншого характеру (переважно при готівковому розрахунку), то ця стаття також піддалася деяким коригуванням: привернуть до себе увагу ті операції, котрі перевищують 150?тис. грн. (а не 80 тис. грн., як було раніше).

Одним із приводів до прийняття такого закону став той факт, що Міжнародна організація з боротьби з фінансовими зловживаннями (FATF) у березні нинішнього року включила Україну в чорний список країн, у котрих не все гаразд саме в боротьбі з відмиванням злочинних доходів та фінансуванням тероризму. Тому вже у квітні — весняний презент для FATF від України: нова редакція закону №2258.

Примітно, що в новій редакції закону окремий пункт статті присвячено публічним діячам. Проте вказано лише, що вони не мають права на привілеї та особливе ставлення до себе.

Тепер уявімо собі цілком реальну ситуацію. Наприклад, вирішила бабуся купити внучці квартиру. Все правильно, найкраще капіталовкладення — нерухомість, думає бабуся і підписує угоду про придбання квартири вартістю, приміром, мільйон гривень. Ріелтор та нотаріус, які оформляли угоду, звісно, зобов’язані (а за приховування інформації в законі передбачена відповідальність — дивіться статтю 23) повідомити про це Державний комітет фінансового моніторингу України. Звідки у бабусі взявся мільйон гривень, запитують себе представники державного фінмоніторингу. Бабусю «запрошують» до податкової і запитують: звідки у вас такі гроші? І почнуть на бідненьку тиснути, посилаючись на 212 статтю Кримінального кодексу України про ухиляння від сплати податків та погрожуючи кримінальною відповідальністю за недотримання державних законів. А потім запитають: чи знаєте ви, шановна, про ПУНКТ 4 статті 212 Кримінального кодексу України, який гласить: «Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)?»

Якщо раптом бабуся виявиться тямущою у Кримінальному кодексі Україні, вона незворушно відповість: гроші назбирала за роки праці ще в часи Союзу, жодних документів, аби це підтвердити, не маю. І нічого з неї не візьмеш. Бо, як правило, той-таки четвертий пункт 212 статті Кримінального кодексу — знаряддя психологічного тиску на людину, котра не знає, що насправді кримінальної відповідальності за якісь підозрілі витрати не передбачено. В Україні не існує непрямого податку з витрат. Тому, хоч би скільки коштувала бабусина квартира, вона її все одно купить, а в податковій лише зубами клацнуть. І річ не в тому, що в реальному житті мільйон бабусиних грошей — фантастична вигадка. Хто б не був на її місці, він цілком може уникнути відповідальності за свої нескромні витрати просто тому, що в українському законодавстві поки що є така прогалина. Чому поки що? Бо прийняття оновленого Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» є першим кроком до запровадження непрямого податку з витрат. Цю подію постійно відкладали на невизначений термін із простої причини: податок з витрат невигідний самим законодавцям. Тому, користуючись цією заминкою у законодавстві, можна йти ва-банк. Якщо ви впевнені, що «голими руками вас не візьмеш», ви пройдете всі перевірки у Держфінмоніторингу, податковій чи інших органах. Правда, зіпсуєте собі нерви, але свободи не втратите.

Розвіймо туман навколо Державного комітету фінансового моніторингу України. Стаття 18 закону дає зрозуміти, що цей орган є лише наглядовим. Він збирає інформацію, аналізує її, моніторить, що зрозуміло з назви, і передає «нагору», де безпосередньо вирішується доля порушників. Це своєрідний посередник між суб’єктами первинного моніторингу та органами, наділеними каральними функціями.

А ось про що каже статистика. У 2009 році Держфінмоніторинг отримав 896 508 повідомлень про фінансові операції (в середньому 2500 повідомлень щодня), які підлягають фінансовому моніторингу. Візьмімо до уваги, що на той момент список суб’єктів первинного фінмоніторингу був коротший за нинішній. Тепер додамо нотаріусів, ріелторів, юристів, адвокатів, аудиторів…

Оскільки прописаний ліміт на нерухомість — лише 400 тис. грн., зрозуміло, що практично всі операції підпадатимуть під категорію підозрілих. Отже, всі угоди повинні будуть фіксуватись у Держфінмоніторингу.

Питання: чи будуть там встигати розглядати всі без винятку заяви, чи, задля економії часу й сил, просто відбиратимуть кричущі випадки і передаватимуть їх далі, а решту братимуть на облік? Напевно, так і буде. Самі працівники Держфінмоніторингу, слід гадати, не дуже зраділи прийнятому закону.

Цікавий другий підпункт 2 пункту 1 статті 7: «До повноважень відповідального працівника суб’єкта первинного фінансового моніторингу належить:

1) прийняття рішення про повідомлення Спеціально уповноваженого органу про фінансові операції, щодо яких є мотивовані підозри, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або якщо вони пов’язані, стосуються чи призначені для фінансування тероризму».

Рішення про те, чи повідомляти Держфінмоніторинг про нібито підозрілу операцію, суб’єкт первинного фінмоніторингу приймає на власний розсуд, звичайно керуючись законом, але… Відсоток суб’єктивізму в тому, кого «здавати», а кого — ні, занадто великий для державного закону. Звісно, за приховування інформації про нелегальні доходи передбачається відповідальність. Проте навряд чи Держфінмоніторинг виб’є з нотаріусів та адвокатів перелік усіх угод і клієнтів.

Тепер годі розраховувати на силу адвокатської та професійної таємниці. Закон знімає з осіб, котрі надають юридичні послуги, право на таємницю (як і відповідальність за її розголошення) у випадках, коли прихована інформація стосується порушення норм чинного закону №2258. Про це подбала стаття 8. Проблема тільки в тому, що тепер не важко буде знайти за що дорікнути суб’єктам первинного моніторингу. Адже немає чіткої межі між інформацією, призначеною для розгляду Держфінмоніторингом, та конфіденційними відомостями.

Дуже не хочеться, щоб платники податків знову стали жертвами війни проти бідності. Безперечно, нова редакція закону ускладнить життя підприємцям. Тепер у влади з’явилося значно більше приводів до перевірок. Аби уникнути зайвого
контакту з державними органами, цілком можливо, що вони прокладуть нові шляхи навпростець — фальсифікуватимуть оціночну документацію на нерухомість, купуватимуть квартири за 399999 грн. тощо.

Вихід у світ закону №2258 насторожить людей. Слабка позитивна динаміка на ринку нерухомості, якщо вона й фіксувалася, може стихнути. А це зовсім небажано для країни, яка важко переживала період кризи (і чи пережила взагалі — ще питання). Небажання покупця платити реальні гроші за нерухомість діє як ланцюгова реакція. Будівельні компанії не отримають грошей на зарплатню робітникам, чимало яких зараз просто не можуть знайти роботи. І так далі, це кругообіг грошей у природі.

Дивно, що про закон №2258 говорять дуже мало. Більшість людей не знають про нього взагалі. А ті, хто знає погано, — критикують і ставляться насторожено. Попри всі його непопулярні тези, закон має на меті вивести з тіні економіку України та наповнити бюджет тими грішми, які систематично оминають державну скарбницю, які систематично приховуються та списуються. Одна з причин цього — туман, що завжди його напускають готівкові розрахунки. Адже готівка в нашій країні — це все. За живі гроші можна купити що завгодно і кого завгодно.

Шлях цивілізації викладений квитанціями про сплату податків. Так довгі державні руки нарешті доберуться до дна кишень громадян, шарячи без страху зробити в них дірку. І не важливо, чия це кишеня — чесного трудівника чи професійного «відмивача» доходів. Але якщо цей закон зможе безперешкодно контролювати ще одні алькапонівські кишені (легендарного мафіозі, притягненого до відповідальності за несплату податків), — він того вартий. Вартий лише у тому разі, якщо перед ним рівні всі. Без винятку.

Коментар економіста

Борис ЗАНЬКО, кандидат економічних наук:

«Чи повинна держава боротися з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом? Так, повинна, оскільки протидія з боку держави знижує економічну привабливість будь-якого злочинного бізнесу і, врешті-решт, здатна вплинути на зниження рівня злочинності (адже чим скромніший прибуток від кримінального бізнесу, тим менше охочих ним займатися). Отож мета, яка стоїть перед Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», — дуже благородна. Але яку ціну слід заплатити за те, щоб досягти цієї мети?

Завдяки викладенню цього закону в новій редакції, розширено коло осіб, які мають здійснювати первинний фінансовий моніторинг. Тобто забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, котрі здаються підозрілими і підлягають моніторингу. Список суб’єктів первинного фінансового моніторингу (до нього входили банки, страхові компанії, біржі, ломбарди та деякі інші особи), що фігурував раніше в законі, тепер поповнився нотаріусами, адвокатами, аудиторами, аудиторськими фірмами, фізичними особами — підприємцями, котрі надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єктами господарювання, котрі надають юридичні послуги тощо.

При цьому на суб’єктів первинного фінансового моніторингу закон покладає обов’язок здійснювати безліч заходів, спрямованих на виконання його вимог. Наприклад, відповідно до статті 6 закону, «стандартні» суб’єкти первинного фінансового моніторингу, зокрема, зобов’язані: стати на облік у Спеціально уповноваженому органі; забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу; збирати й оперативно передавати «куди слід» різного роду інформацію (про клієнтів, про підозрілі фінансові операції, копії різноманітних первинних документів, а також іншу інформацію, що становить банківську, комерційну таємницю і таємницю страхування); забезпечувати підвищення кваліфікації своїх працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу, шляхом проходження навчання не рідше одного разу на три роки; на постійній основі готувати персонал до виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до цього закону, шляхом проведення освітньої та практичної роботи тощо.

Тобто замість того, щоб витрачати зароблені гроші на розвиток бізнесу чи матеріальне заохочення своїх працівників, зазначені вище суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані йти на непродуктивні витрати і виконувати функції, більше властиві контрольним органам. Але бізнес і так платить податки, які йдуть, у тому числі, й на утримання контрольних органів. Тому фінансування обов’язкових витрат для виконання зазначеного закону можна розглядати ще й як витрати на сплату певного завуальованого додаткового податку.

До речі, у нашій країні є проблеми не тільки з протидією легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, а й із розвитком спорту та мистецтва, підтримкою громадського порядку. Чи не означає це, що скоро кожен банк зобов’яжуть утримувати за власні кошти футбольну команду, кожну страхову компанію — симфонічний оркестр, а всілякі там нотаріуси й аудитори в компанії з бухгалтерами будуть зобов’язані «добровільно» вливатися в трохи вже призабуті народні дружини і, суворо поблискуючи окулярами, замість міліції патрулювати вулиці, парки та сквери, наводячи жах на ще не викоренений остаточно криміналітет? Сподіваюся, що цього все-таки не станеться і кожен робитиме свою справу».