ПАПЕРОВІ КОРАБЛИКИ ЯК ПЛИВЛИ МИ В АНТАРКТИДУ, А ТЕПЕР ТУДИ ЛЕТИМО...

Пошарпаний і проржавілий бік «Ернста Кренкеля», схоже, і нинішнього року не відчує на собі рятівної фарби. Ветерана науково-дослідного флоту, таку собі махину, яка не раз розтинала води Антарктики, витягнуто на півкорпуса на берег, де вона чекає не дочекається ремонту. Крізь просякнутий мазутом причал севастопольського порту Южний улітку вперто пробивається бур’ян, і ця недоречна життєрадісна зелень біля днища колишньої гордості українських океанологів і гідрологів нагадує гіркий жарт про непотоплюваний флот «у степах України».

Пошкрябавши у бюджетних засіках, гроші для майбутньої експедиції вчених на антарктичну станцію «Академік Вернадський» знайшли — близько
7,5 млн. гривень — майже впритул. Почали лаштуватися в дорогу. Аби спустити на воду «Ернста Кренкеля», що справно доставляв бородатих дослідників у гості до пінгвінів за давніх часів, необхідно додатково принаймні 600 тисяч гривень, яких, певна річ, ніхто не дасть. Навіть цілком розуміючи, що через рік на оздоровчий макіяж судна знадобиться вже мільйон. Прийнятною альтернативою для далекого вояжу могли бути й деякі інші судна НАН України. Не склалось і з ними. «Професор Водяницький» Інституту біології південних морів (Севастополь) за... 8 тисяч гривень на місяць трудиться на одну з комерційних фірм за контрактом «до 2012 року, а там видно буде». Як свідчить сумна практика, такі договори згодом нерідко трансформуються в безстрокову оренду, яка завершується, висловлюючись юридичною мовою, повним відчуженням власності. Іншими словами, ампутацією під паперовою анестезією.

Некомфортним і маленьким здалося й мобільне судно «Обрій», яке хоч і може взяти на борт лише 30 учених, зате пристосовується до будь-яких умов і практично не має обмежень за районами плавання. Поки протягом трьох місяців Український антарктичний центр вів виснажливі дебати з нинішніми орендарями суден, а керівництво вагалося з рішенням, час минув. У результаті українська команда вчених добиратиметься літаком до Аргентини, а там... орендуватиме за великі гроші вже російське судно. Адже в усьому світі з задоволенням хапаються за будь-який фрахт. Одне з правил морських перевезень проголошує: утримання судна на причалі коштує набагато дорожче, ніж його обслуговування в морі.

Усе гаразд, тонемо...

Ще недавно, до початку великих економічних потрясінь, науково-дослідний флот України з повними на те підставами був предметом заздрощів багатьох країн — 77 дослідницьких суден і 15 підводних апаратів. Найсучасніше устаткування, оптимальні для виконання завдань технічні характеристики плавзасобів, оригінальні ідеї, втілені в авторських «поштучних» приладах, — усе це дозволяло творити дива в царині гідроакустики, розробляти наукові основи методики пошуку рибних косяків, проводити експертизи у сфері морської геології та рудоутворення. Унікальні підводні апарати призначалися для робіт на глибинах від 200 до 2000 метрів... Шлях від блиску до злиднів подолано семимильними кроками. Могутня українська наукова «армада» не зуміла виплисти з безодні безладного економічного реформаторства. І, як то кажуть, безодня ця поглинула її...

91-го року в Севастополі, ще наказом Мінрибгоспу СРСР, для господарського нагляду за науковим флотом створено НВО «Маріекопром», а через кілька місяців його передали Академії наук України. Багатий і перспективний судновласник — самостійна організація з правами юридичної особи — розпоряджався п’ятьма рибопошуковими суднами, чотирма рибальськими траулерами, буксиром «Ахтіар» і сімома підводними апаратами. А вже 1996 року проведена Фондом держмайна з подачі Служби безпеки України, на яку покладено кураторство цієї проблеми в пакеті з іншими питаннями контррозвідувального захисту науково-технічного потенціалу країни, комплексна перевірка стану науково-дослідного флоту України зафіксувала сумну картину — академічного флоту вже не було. Навіть із великою натяжкою, роботи, виконувані в НВО «Маріекопром», не можна було зарахувати до наукових чи науково-дослідних. Більшість суден після 91-го року так жодного разу й не з’являлися в українських водах. Багато їх безладно розкидано по морях. Безладно, бо й там доля в них невесела, і користі від них мало й самим фірмам-орендодавцям. Академія ж загалом залишилася ні з чим. Унікальні, нафаршировані ніжною апаратурою комплекси використовувалися переважно на рибопромислі далеко за межами України. Наскрізь пропахнувши рибою, наукові судна ходили під прапорами інших держав. Правда, на той час і в керівництва НАНУ, і в перевіряючих ще були ілюзії, що судна коли-небудь повернуться, що їх відмиють від риб’ячої луски, що знову будуть на них «рухати науку».

Ось уже майже десять років судна, які занесло в Мурманськ, прижившись у Сєвморрибпорту, ловлять рибу. «Супса» закидає сіті в Приморському краї. Гроші в Україну не надходять. Риба, зрозуміло, теж. Попереднього, загрузлого у зловживаннях керівництва «Маріекопрому» довелося збутися не без участі СБУ. Та і в правонаступника цієї структури, нинішнього ДНВО «Морські технології», справи йдуть не краще.

Рибопошукове судно «Хронометр» займалося промислом морепродуктів в Уругваї, потім у Перу, у березні вже далекого 94-го повернулося в Атлантику й було заарештоване аргентинською владою за незаконний вилов морепродуктів в економічній зоні цієї країни. Накладений тоді штраф у 500 тисяч доларів невиплачений досі, повернути судно майже неможливо.

Судно-носій «Гідронавт», узагалі-то призначене для забезпечення робіт підводних апаратів — компактних всюдисущих лабораторій — займалося рибним промислом у Владивостоці, потім довго обслуговувало морські нафтові платформи у В’єтнамі й там «прижилося».

Рибальське науково-дослідне судно «Одіссей» після кількаразових передач у лізинг іноземним компаніям затримала перуанська сторона за несплату боргів. Розпродали майже все суднове устаткування, зокрема й унікальний глибоководний батискаф «Північ-2» (про очевидну необхідність мати про запас таку техніку недавно переконливо нагадала трагедія «Курська»). Його реалізували одній американській фірмі за 100 тисяч доларів, тобто фактично за ціною брухту. Капітан судна влаштувався на роботу консультантом фірми, що здійснила вдалу покупку. За рішенням перуанського суду, і сам «Одіссей» залишився в порту Кальяно в рахунок погашення 109 тис. доларів боргу. Потім буцімто судно ходило під панамським прапором, утім, НАНУ це вже не стосується.

Ланцюжок як незначних, так і серйозних порушень українського законодавства та міжнародних правових норм тодішнім керівництвом «Маріекопрому» вирішив долю науково-дослідних суден, відрізавши їм шлях до рідних причалів. Вивчивши ділові папери цієї комерційної структури, співробітники СБУ дійшли висновку, що з текстів орендних контрактів не випливає, яка зі сторін відповідає за їх порушення, не визначено, на основі законодавства якої країни в кожному конкретному випадку повинні вирішуватися проблемні питання. Більшість договорів були загального, декларативного характеру, не було їх комплексної правової обробки, не існувало висновків про їхню економічну доцільність, умови повернення суден власникові та в порт приписки. На контрактах, підписаних особами, не уповноваженими на це, не було печаток. Приміром, ще коли зісватали в Перу «Хронометр», у текст договору «забули» вписати пункт про оплату праці членів екіпажу.

Списки суден академічного флоту читаєш як сумний мартиролог. «Юрій Гагарін» і «Академік Корольов» продано нібито на металобрухт австрійській фірмі за 6 млн. дол. Існують, щоправда, серйозні сумніви, що судна справді «розчленовані», а не ходять у далеких морях із чужими вантажами. «Пасат», «Мусон», ще десяток суден, прописаних у Керчі, Одесі, Севастополі — 100% зношеність, по 5 і більше років мріють про ремонт... Тому в Академії наук України спересердя заявляють: «Краще б про ці судна більше ніколи не чути!..»

Справді, аби повернути до життя більшість із них, сьогодні потрібно залучити значно більше коштів, ніж на будівництво нового флоту. Нехай судно в нас краще «поцуплять», запевняли автора обізнані люди, ніж, скажімо, у порту Севастополя воно почне текти і з’явиться величезна масляна пляма.

Треба бути реалістами. Академія наук зі своїм головним болем — науково-дослідними суднами — більше схожа на запасливу стару діву, у скрині якої до кінця життя зберігаються й пилюжаться, чекаючи кращих часів, неторкані подушки й перини. Коли чекання втратить сенс, виявиться, що запаси побила міль і «оновили» миші.

Утім, ще більше академіки бояться неприємних сюрпризів саме від тих суден, які досі на плаву. За словами фахівців, наукові судна при використанні їх для вантажних перевезень не можуть бути рентабельними в принципі. Потужні двигуни «з’їдають» занадто багато пального, технічні особливості визначають необхідність великої команди, що також «їсть» чимало. Апаратура — якщо її, звісно, по-варварськи не демонтували — займає весь вільний простір, залишаючи для вантажу вкрай мало місця. Кажуть, техніка інколи захаращує навіть капітанську рубку, і головна людина на судні змушена орієнтуватися в морі «бічним зором», себто перехилятися мало не по пояс за борт. І навіть при стовідсотковому завантаженні — а такий вигідний фрахт трапляється не дуже часто — прибуток мінімальний. Чому ж судна Академії наук залишаються ласим шматком для зарубіжних фірм, які віртуозно обдирають нас як липку? Не собі ж на шкоду вони намагаються облудним шляхом заволодіти старенькими науковими суднами! Авжеж, ні. На бездоглядних доходяг давно поклали око ділки міжнародного криміналітету. Судна втягуються в обслуговування тіньового бізнесу для контрабандного перевезення незадекларованих товарів, а також, можливо, зброї та наркотиків. Механізм шахрайства простий. Після укладання лізингових контрактів українські судна використовують переважно час від часу для перевезення незначних партій вантажів, повільно, але неухильно штовхаючи в боргову яму. Нерідко боргові зобов’язання «накручуються» на рівному місці за принципом: сигарети брав — не брав, з вас ще рупь двадцять. Далі йде арешт судна, і в цей час, як правило, спливає подвійна бухгалтерія, фіктивні документи-дублікати, відповідно до яких орендар уже виявляється повновладним власником судна. З загнаних у безвихідь капітанів можна сукати мотузки. Їх просто ставлять перед фактом: виходь у рейс і не запитуй зайвого.

Торік 17 лютого судно «Вега», яке раніше належало «Кримгеології», заарештували в грецьких Салоніках із контрабандним вантажем сигарет. Капітана судна — громадянина України — засуджено, й він відбуває термін у тамтешній в’язниці. «Професора Колесникова» затримано з курдами-нелегалами у трюмі на шляху з Туреччини в Італію. Італійські власті погрожують розрізати теплохід на брухт. Номінальний власник, Морський гідрофізичний інститут у Севастополі, вже звертався з листом до президії Академії наук із проханням списати судно, враховуючи його «технічний стан». Бо всі розуміють: кожна згадка про українські судна в такому негативному контексті опосередковано кидає тінь на імідж України у світі, загрожує міжнародними скандалами, великими й малими неприємностями.

Крім усього іншого, в таких кримінальних ситуаціях проявляються всі негативні наслідки самодіяльного господарювання «наукових структур». Ще 1994 року керівництво відділу морських експериментальних робіт «Янтар» Київського НДІ гідроприладів одночасно оформило два договори з однією севастопольською фірмою. В одному папері зафіксовано угоду про оренду судна «Олександр Державін» на вісім років на суму 54 мільйони ще тих карбованців. Другий договір на таку саму суму, під тим самим номером відкривав можливість внести зміни в державний реєстр, і судно перейшло у власність цієї комерційної структури. Торік у жовтні Вищий арбітражний суд України скасував акт купівлі-продажу судна й відновив терміни позовної давності у справі. Сталося це вже після того, як «Олександра Державіна» заарештували представники грецьких військово-морських сил із контрабандним вантажем і нелегальними мігрантами на борту. Нині Прокуратура АРК Крим розслідує подробиці цієї справи.

Або щось вирішуватимемо...

З цієї ситуації бачаться два виходи. Перший — якщо ще трохи зачекати, «дебіт із кредитом» буде підведено природним чином. Ось уже феодосійська «Тібія», буровий катамаран «Туапсе», севастопольський «Досвід» затонули, відмучаться під арештом на чужині, заіржавіють, забудуться й інші. А фахівці СБУ грунтовно готуються втілити в життя більш життєствердний варіант, хоча він і передбачає дуже рішучий, безжалісний, як модно нині говорити, «секвестр» науково-дослідного флоту України. На жаль, сумно зітхаючи, озиратися в минуле цього сектора вітчизняної науки вже не доводиться. Поклавши руку на серце, слід визнати, що Академії наук України під силу сьогодні утримувати до п’яти суден різної тоннажності, розкидавши їх у порти Одеси, Керчі, Севастополя. За підрахунками вчених, відповідно до завдань, які стоять перед українською наукою, це могли б бути той-таки (але, звісно, вже відремонтований) «Ернст Кренкель» — велике, багатофункціональне судно, спроможне доставити експедицію у складі 150 чоловік до льодів Антарктиди, мобільний «Обрій», що, зокрема, може виконувати моніторинг різних ділянок Чорного моря, і легке універсальне судно «Експеримент», придатне для судноплавства річковими маршрутами. Не до жиру.

Першою перешкодою на шляху до тимчасового відступу в ім’я майбутньої безсумнівної науково-морської вікторії буде, це очевидно вже сьогодні, консервативний статут НАНУ, у якому чорним по білому записано, що майно держави, передане нею Національній академії наук України у довічне користування, не може бути відчужене в держави. Саме ця теза врятувала свого часу бодай частину наукового флоту від тотального розбазарювання, а тепер вона ж гальмує зміни на краще. Саме до цих рядків апелює Фонд держмайна у відповідь на всі жалісливі петиції вчених стосовно зміни форми власності науково-дослідних суден, побоюючись втягнути себе в непролазні нетрі роками нагромаджуваних проблем, від яких нерідко відгонить відвертим криміналом. Інакше кажучи, аби розпродати з користю для спільної справи надлишок флоту, треба змінювати статут академії. Тут також палиця з двома кінцями. Помилишся трохи у формулюванні нових правил, і на торги негайно повиставляють усе, що досі залишається на балансі й інших академічних структур: лабораторії, прилади, бібліотеки, техніка.

СБУ, справедливо зарахувавши проблему наукового флоту країни до кола питань національної безпеки, не раз зверталася в Кабмін із пропозицією негайно провести масштабну ревізію, нічого навіть схожого на яку так і не було з початку 90-х. За результатами роботи всіх трьох міжвідомчих комісій, що намагалися підступитися до розв’язання проблеми науково-дослідного флоту України протягом попередніх років, так і не було жодної урядової постанови. Перетрясти всі договори продажу й оренди — і, переконані співробітники спецслужби, набереться матеріалів не на одну кримінальну справу, а рішенням судових інстанцій збитки держави буде відшкодовано. Провести об’єктивну експертизу технічного стану суден, на відміну від зробленої «фахівцями», приведеними за руку іноземними фірмачами, які зацікавлені в заниженні вартості українських плавзасобів. Розкласти все по поличках, списати з балансу академії «мерців», залишити собі найкращі, а решту реалізувати зацікавленим вітчизняним та іноземним фірмам або держструктурам під пильним контролем правоохоронних органів. Кошти потрібні вже сьогодні — судна невблаганно фізично й морально старіють, знецінюються, втрачають клас. А відсутність, приміром, сучасних засобів зв’язку й навігації, за загальновизнаними міжнародними нормами, може взагалі перекрити академічному флоту вихід за межі своїх територіальних вод.

Ще трохи — й багатостраждальні судна можуть залишитися тільки на папері, а науково-дослідний флот України стати лише історією. Далекою та неправдоподібною.