Олімпіада для обраних

Всеукраїнські учнівські олімпіади проводяться Міністерством науки і освіти не лише для розвитку творчого потенціалу обдарованої молоді (як про це йдеться в положеннях про їх організацію), вони мають і цілком утилітарне, прикладне значення — призери олімпіад отримують пільги при вступі до вищих навчальних закладів. Чи можливі зловживання під час визначення переможців подібних конкурсів? Цього питання, принаймні до останнього часу, відкрито ніхто не порушував. Проте, як показав судовий процес, що закінчився недавно в Ужгороді, результати олімпіади можуть бути сфальсифіковані, причому грубо й цинічно.

Щоб об’єктивізувати вступну кампанію і звести до мінімуму корупцію, Міносвіти вдається до різноманітних заходів, одним із яких є всеукраїнські учнівські олімпіади. Оскільки переможці олімпіад зараховуються до вузів без вступних іспитів, диплом 1—3-го ступеня (відповідно 1—3-тє місце) має дуже високу ціну. У грошовому еквіваленті його можна оцінити приблизно в сто тисяч гривень — саме стільки коштує п’ять із половиною років платного навчання на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Т.Шевченка, на який насамперед і мріє поступити будь-який майбутній юрист…

Фінальний етап Всеукраїнсь­кої учнівської олімпіади з основ правознавства, що проводився наприкінці березня — на початку квітня 2006 р. в Миколаєві, за словами неодноразових учасників аналогічних олімпіад, істотно відрізнявся від попередніх фіналів. По-перше, учням так і не надали правильних відповідей на завдання, через що відразу виникли сумніви в об’єктивності оцінювання. Як наслідок — подано велику кількість апеляцій. Крім того, в роботах, які учасники отримали після завершення конкурсу, виявилося чимало виправлень оцінок, яких ніхто до пуття не зміг пояснити. У числі тих, хто засумнівався в об’єктивності журі, були й двоє конкурсантів з Ужгорода — одинадцятикласники Ірина і Роман, котрі за результатами оцінювання не добрали відповідно тринадцяти і трьох балів, щоб увійти до числа призерів.

За словами батьків, діти повернулися з Миколаєва дуже розчаровані і в глибокій депресії, не маючи ані найменшого бажання готуватися до випускної, а потім і вступної кампанії. Їм навіть довелося звертатися по допомогу лікарів. І хлопець, і дівчина були переконані, що їхні оцінки на олімпіаді були істотно занижені, а тому вони вирішили домогтися справедливості через суд. Не останню роль в ухваленні цього рішення відіграли їхні батьки — юристи за фахом, які обіймають відповідальні посади в області й добре знаються на законодавстві.

Наприкінці квітня минулого року батьки, діючи в інтересах дітей, подали адміністративний позов до Подільського суду Києва про оскарження результатів олімпіади. Положення про оскарження результатів конкурсу з’явилося в Цивільному кодексі лише в 2004 р. (до цього їх не можна було оскаржити через суд навіть теоретично), тому позов в інтересах Ірини і Романа став першим судовим позовом такого роду в Україні. Однак розглянути його в Києві не довелося. Через кілька тижнів Подільський суд виніс ухвалу, якою повернув заяву позивачам, роз’яснивши, що оскарження правових актів індивідуальної дії, які стосуються конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання позивача, тобто в Ужгороді. У кінці травня батьки звернулися вже до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Міністерства освіти та Науково-методичного центру середньої освіти МОН про оскарження результатів олімпіади, а також до міністра освіти С.Ніколаєнка з проханням утрутитися і вжити необхідних заходів, аби встановити об’єктивні результати олімпіади й підтримати віру дітей у справедливість. Однак дістали з Міносвіти лише відписку: «…скільки ви звернулися до суду, остаточне рішення буде за ним».

Ужгородський суд, узявши справу до провадження, виніс ухвалу про арешт робіт призерів олімпіади, однак виконати її виявилося не так просто. Міносвіти ігнорувало вимоги суду та виконавчої служби. На судові засідання, що почалися в червні минулого року, представники міністерства не з’являлися, надсилаючи довідки про хворобу чи відпустку. До Ужгорода вони приїхали лише раз — коли розглядалося питання про проведення незалежної перевірки робіт конкурсантів. Позивачі зі свого боку запропонували п’ять кандидатур із числа відповідних фахівців, натомість у міністерства жодних пропозицій не було. Важко сказати — чому. Вірогідніше за все, Міносвіти, уперше зіткнувшись із таким позовом, просто не вірило, що він може закінчитися чимось серйозним.

Суд відібрав трьох із запропонованих фахівців — завідувача кафедри криміналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка доцента Івана Котюка (котрий чотири роки поспіль очолював журі всеукраїнських учнівських олімпіад з основ право­знавства), завідувача кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету професора Василя Лемака та вчителя правознавства Ужгородської ЗОШ №5 Василя Телепа, котрий підготував ряд призерів всеукраїнських олімпіад з основ правознавства. Усі троє фахівців працюють у системі Міносвіти й певним чином залежні від нього, проте до своєї роботи вони поставилися добросовісно й об’єктивно. У ході перевірки було встановлено безліч порушень при оцінюванні, що носили вочевидь системний характер. Виявилося, що ряд конкурсантів, котрі стали призерами, не дали жодної відповіді на практичні завдання, проте отримали максимальні бали. У значній кількості робіт призерів були невмотивовані виправлення вже проставлених балів.

За результатами перевірки фахівці зробили закономірний висновок, що роботи окремих переможців і призерів олімпіади оцінено аж ніяк не з використанням єдиного підходу. Оцінки Ірини і Романа явно занижені, насправді вони заслуговують вищих балів і мають підстави претендувати на диплом переможця відповідно 2-го (2-ге місце) та 3-го ступеня.

На підставі зібраних доказів Ужгородський міськрайонний суд постановив задовольнити позов представників дітей і визнати Ірину і Романа переможцями всеукраїнської олімпіади з основ правознавства і видати їм відповідні дипломи. Судову постанову було винесено в серпні, тому скористатися пільгами призерів олімпіади під час вступної кампанії діти вже не встигали. Утім, обидва конкурсанти підтвердили свій рівень, вступивши на бюджетне навчання юридичних факультетів різних вузів.

Міносвіти подало апеляцію на рішення Ужгородського суду. На десяти її сторінках детально описані причини, через які, на думку відповідачів, судове рішення має бути скасоване. Серед них — висновок фахівців не може бути доказом, тому що повноваження з оцінювання конкурсних робіт покладені лише на журі олімпіади; рішення визнати Ірину і Романа переможцями ухвалене з перевищенням судом своїх повноважень, оскільки такі рішення може ухвалювати лише оргкомітет олімпіади і т.ін. Зате в апеляції майже нічого не сказано про причини системних порушень при оцінюванні робіт.

У січні цього року Апеляційний суд Закарпаття прийняв справу до свого провадження. Процес проходив набагато складніше і тривав аж чотири місяці. Представники Міносвіти пунктуально відвідували засідання, заявляючи численні клопотання, серед яких — про перенесення розгляду справи в іншу область у зв’язку з посадами батьків конкурсантів (Вищий Адміністративний суд залишив клопотання без розгляду через відсутність підстав), про притягнення до дисциплінарної відповідальності матері Ірини, котра нібито впливає на суд (хоча інтереси доньки представляв батько), про виклик до суду і допит усіх призерів олімпіади (а це 28 учнів зі всіх регіонів України), про допит усіх членів журі, явку котрих (також із території всієї України) Міносвіти гарантувало, однак ніхто з них до суду так і не з’явився… Представники Міносвіти поставили під сумнів компетенцію фахівців, які перевіряли учнівські роботи. На прохання позивачів пояснити причини численних виправлень і високих оцінок за невиконані завдання відповіді були такі: «Голова боліла, ми були дуже втомлені, не помітили…».

Наприкінці минулого місяця, після детального вивчення матеріалів справи, Апеляційний суд виніс ухвалу — постанову міськрайонного суду залишити без змін. Ухвала набула чинності з моменту оприлюднення, хоча Міносвіти може оскаржити її у Вищому Адміністративному суді України.

Іван Котюк, завкафедри криміналістики КНУ: «До складу журі олімпіад завжди залучаються фахівці з різних регіонів України, а також із того міста, де проводиться конкурс. Я підкреслював на суді, що системні порушення при оцінюванні, які ми виявили під час перевірки, допустили не ті члени журі, що були разово запрошені й чесно виконали свою роботу, а ті, хто жодного разу не пропустив олімпіади з часу її заснування. То виникає закономірне питання, чи випадкові всі ці порушення? Коли ми ознайомилися з роботами конкурсантів, у мене склалося враження, що це якась провокація. Бо як можна без будь-якої відповіді на практичне завдання чи запитання тестів ставити найвищий бал?». До речі, за дивним збігом обставин після того як І.Котюк виступив на суді в ролі фахівця, що перевіряв роботи конкурсантів, його програми з основ правознавства були зняті з сайта Міносвіти. Утім, можливо, це не просто дивний збіг?

Отримати коментар у Міносвіти не вдалося. Хоча найцікавішою (і найважливішою) у справі про фальсифікацію результатів олімпіади мала би бути реакція керівництва Міносвіти. Офіційних коментарів міністерство не дає, однак із неофіційних дій чітко видно, на чиєму воно боці. У квітні цього року в Ужгороді відбулася чергова всеукраїнська учнівська олімпіада з основ правознавства. Люди, причетні до системних виправлень у процесі оцінювання робіт під час попередньої олімпіади, знову виявилися включеними до складу журі.