НКВС ПОВЕРТАЄТЬСЯ?

«НКВС готується до бою». «Туга за доносами». Коли протягом тижня зустрічаєш у міських газетах заголовки подібного змісту, як не вигукнути: а не забуті деякими співвітчизниками, відроджуються-таки символи незабутньої системи соццінностей. Більше того, стараннями можновладців у моду входять. Спонсорами підтримуються. Причому не в якомусь закутку ведмежому — в Одесі. І що примітно, навіть конкретними кримінальними справами почали обростати. Цими ж днями завершено розслідування справи за нібито ознаками «організації групових безпорядків» — проти студента національного університету ім. Мечникова Андрія Юсова, який ще до кінця червня був відмінником...

З іншого боку, як не помітити, що задля гальванізації з небуття абревіатури «НКВД» група російськомовних хлопців навіть до державної мови вдалася, старанно підшукуючи чотири потрібні літери. А що все ж таки означає і «звідки настільки страхаюча назва»? — запитує журналіст одного з засновників організації. Той і видав: а це значить — «Най Кращий Вуз Держави. Без усяких приколів...» Яка назва, такий і коментар! Хоча не заперечують одеські «енкаведешники»: знаходяться також люди, котрі «нас категорично не приймають». І це прикро, звісно. Адже зовсім ще недавно і вулиця, на якій знаходиться міський палац студентів, мала ім’я Дзержинського. І сам палац немовби втілював біографію одеського НКВС. Саме тут на початку минулого століття розвивали нову культуру і свідомість громадян, трудилися в поті чола енкавеесівські майстри дізнання. А завершивши справи, врубали у внутрішньому подвір’ї на всю силу двигуни машин, ставили «ворогів народу» рядами під глухий північний мур і звучали, звучали постріли. А двір же в одному з центральних міських кварталів...

Словом, тужать люди за НКВС. Хоча стиль роботи нинішніх продовжувачів бойових традицій, як наполягає міліцейське начальство, ніяк із старими методами не збігається. Політрепресії — це в минулому, зараз ніяких перегинів законності, одна толерантність. І суворе дотримання прав громадян. У цьому, зокрема, твердо переконаний і Владислав Капшук, заступник начальника Одеського міськУМВС України із громадської безпеки, котрий не приховував у бесіді: «Я прагну дуже старанно виконувати свій обов’язок, особисто відстежую практично всі важливі політичні і культурні заходи, проведені в місті». Того ж вимагає полковник Капшук і від підлеглих. А якщо хто й намагається наклепи зводити щодо переслідувань активістів партій або рухів, приміром, того ж студентського лідера Юсова — то кожному пельку не заткнеш. Міліцейські працівники, запрошені в службовий кабінет із нагоди бесіди з пресою, схвально кивають: істинно так, мовляв, і є...

А коли усе так гарно і гладко, чим пояснити публічне звернення лідера облорганізації партії «Реформи і порядок» до одеського губернатора і керівника УМВС в області — ужити заходів до припинення «правового свавілля» стосовно координатора обласного комітету опору «За правду» Андрія Юсова, якому інкримінують кримінальну відповідальність за участь в... пікетуванні райсуду? Що це насправді, як не спроби поламати долю одного з найкращих студентів економіко-правового факультету Одеського університету ім.Мечникова і не переслідування за політичні погляди? На чому, зрештою, грунтується заклик до громадськості регіону — «змусити власті викреслити зі своїх арсеналів методи минулих років, поважати демократію, права і свободи кожного громадянина», який міститься в спільній заяві лідерів облорганізацій політпартій?

Хоч як це дивно, немає, виявляється, у полковника міліції Капшука переконливих відповідей на ці «незручні» запитання. «Ну я ж бачу, до чого усе хилиться», — мотивує Владислав Вікторович чергову незручну паузу в бесіді. І, схоже, навіть не помічає, яка нісенітниця виходить! Поміркуйте самі: міліцейський чин із незвичайною легкістю дає протягом року «відмашку» на ініціювання адміністративно-карного переслідування як мінімум двох лідерів партій і рухів, погоджується ситуацію прокоментувати і раптом то ухиляється від оцінок, а то й зовсім пропускає запитання повз вуха. Через що, зрозуміло, виникає враження діалогу глухого зі сліпим. Втім, нарешті хазяїн кабінету помічає, що деякі з лідерів політпартій Одещини навряд чи солідарні з оцінками взаємовідносин міліції та громадсько-політичних організацій, висловлені в публікації облгазети «Юг» — «В Одесі переслідують за політичні переконання». Взяти, приміром, Віктора Цимбалюка з НРУ...

Неймовірно тяжкий випадок! Виявляється, полковнику Капшуку вдалося за минулі місяці зовсім забути, що і рухівському лідеру Цимбалюку місцева міліція недавно «шила» статтю. Однак — білими нитками по чорному. І пізніше Жовтневий суд Одеси начисто виправдав дії активістів ряду партій, що брали участь на чолі з Цимбалюком у всеукраїнській акції під гаслом «Так — уряду реформаторів, ні — злодійству корумповано-олігархічних кланів!» Більше того, установив суд і несумлінну підготовку міліцією, зокрема заступником начальника Жовтневого РВВС Віталієм Мартинюком, документів, поданих на розгляд. Відхилив суддя Віктор Мірошниченко «як необгрунтовані» також претензії начальника претензійного-позовного відділу міськвиконкому Віктора Лисевича — із приводу створених маніфестантами «перепон для руху транспорту». Адже забезпечити безпеку учасників акції, про яку були заздалегідь сповіщені власті, а також водіїв автотранспорту мусили саме правоохоронці — ухвалив суд. А саму відмову міської влади санкціонувати громадську акцію і вжиті пізніше заходи переслідувати «винних» відніс суддя на рахунок правової неграмотності виконкомівських юристів і міліцейських чинів, які підтримали їх усупереч вимогам закону. Хоча, звісно, ні Мартинюк, ні Капшук, котрі проявили особливу спритність в обслуговуванні міського керівництва, а також інші підневільні учасники міліцейського походу в суд ніяких стягнень-прочуханок по службі не отримали. А шкода. Бо, можливо, з’явився б мотив глибше вникати в подальшому в зміст статті 39-ї чинної Конституції, якої, власне, і належало дотримуватися в рамках службових обов’язків...

На жаль — уроку неупередженого судді вистачило усього на півроку! Зокрема, обійшлися без якихось провокацій і подальших переслідувань акції пікетування активістами облкомітету «За правду» офісів одеських депутатів Верховної Ради Калинчука, Кивалова, Анищука і Звонаржа. Які незаслужено, на переконання пікетувальників, відправили своїм голосуванням у відставку реформаторський уряд Ющенка. Ніхто не ризикнув також зірвати акцію «живий ланцюг» — від будинку міськвиконкому до облпрокуратури. Коли студенти п’яти вузів, а також службовці і молоді підприємці вийшли на Пушкінську, утворивши вздовж вулиці ланцюжок із плакатами, що закликали громадськість звернути увагу на потурання органів прокурорського нагляду корупційним діям влади, котра незаконно роздає міські дачні ділянки впливовим чиновникам, включно з керівництвом місцевих правоохоронних структур. Трохи пізніше пройшло пікетування будинку телецентру, місцевих офісів СДПУ(о) і НДП, учасники яких, як вказувалося в прес-релізі облкомітету «За правду», вимагали «змінити інформаційну політику провідних телеканалів, об’єктивно висвітлювати життя країни і здійснити заміну брехливого керівництва
УТ-1» на чолі з Долгановим.

Запам’ятався багатьом одеситам і вересневий мітинг-реквієм із поминальними свічками неподалік пам’ятника Дюку де Рішельє, присвячений роковинам пам’яті журналіста Георгія Гонгадзе. «Ми протестуємо проти затягування розслідування обставин убивства Гонгадзе й інших українських журналістів, — сказав тоді 19-річний Юсов, виступаючи перед 50 організаторами акції і зібранням городян. — Вони загинули в безкомпромісній боротьбі за демократизацію суспільства. Ми також заявляємо, що будемо продовжувати справу, за яку Георгій Гонгадзе віддав життя». Слід зауважити, що це була єдина на півдні України акція протесту, поминання і вшанування Гонгадзе, участь у якій взяли представники молодіжних структур «Собору», ПРП, КУН, УНР, «Щита Батьківщини» і «Просвіти». І ще: мітинг, як і всі попередні акції комітету «За правду», пройшов чітко й організовано. У влади не було жодної зачіпки, ні найменшого приводу ініціювати судові розбирання.

Та певні оргвисновки, як пізніше з’ясувалося, можновладці все ж зробили. Незабаром у місті «засвічується» терміново створена коаліція молоді «За єдину Україну!», що складається переважно з активістів молодіжних структур президентського блоку партій і місцевої філії «Русского блока Украины», яка доти не проявляла ознак життя. Це про неї в бесіді з автором цих рядків полковник Капшук покровительськи скаже: «Напередодні акції вони запитують: ви зможете забезпечити охорону громадського порядку, щоб нас не побили, не було хуліганських проявів? Вкажіть, де нам стояти й у який час вам буде зручно, щоб ми це робили?» Нічого подібного не міг пригадати Владислав Вікторович, аналізуючи взаємовідносини з активістами комітету «За правду». З Юсовим «стосунки діаметрально протилежні», підсумував заступник начальника міськУМВС. Напевне, тому напередодні першого поточного року пікетування «заправдистами» акції на Соборній площі за участю міського керівництва викликав полковник Капшук координатора облкомітету ввечері 5 січня прямо в службовий кабінет. Уточнити, мовляв, потрібно деякі деталі. А коли відмовити Юсова від проведення пікетування не вдалося — адже рішення приймалося «заправдистами» колегіально — Владислав Вікторович змусив молодіжного лідера дочекатися... прибуття пізнього вечора у міськУМВС декана економіко-правового факультету університету А.Васильєва. Не впливали і спільні умовляння — відмовитися від пікетування, про яке були сповіщені власті, котрі встигли ще вдень провести з Юсовим і його заступником по облкомітету «За правду» багатогодинну «виховну бесіду». Однак марно «пресував» студентів заступник міського голови Микола Палієнко. І тоді запустили силовий варіант — на Соборну площу, де виступало міське керівництво, хлопців просто не допустили посилені наряди міліції, відтиснувши пікет із 30 чоловік за 200 метрів від площі... Потім же було складено протокол порушення громадського порядку «заправдистами». І передано на розгляд до суду. Для притягнення — нібито за проведення... несанкціонованого «мітингу», у чому знайшли розуміння з боку судді Центрального райсуду Одеси Володимира Загороднюка, котрий оголосив Юсову усне зауваження. І не побачив, звісно, ніяких порушень у діях правоохоронців. А наступного разу, а саме після пікетування 1 березня багатьма одеситами, у тому числі активістами комітету «За правду», засідання Жовтневого райсуду, на якому провалилися спроби усунути від участі в мерських виборах Едуарда Гурвіца, склали і передали в суд підлеглі Капшука свіжі документи на притягнення Юсова до відповідальності за нібито вчинене. Конкретно — за ймовірну організацію Юсовим пікетування будинку того ж Жовтневого райсуду.

Важко сказати, яким надзвичайним чином заява незабаром опинилася в Іллічівському райсуді міста. Але достеменно відомо, що тамтешній суддя В.Гранін (без будь-яких слухань у заявленій адмінсправі) відповідно до ст. 293 КК України швидко встановив у діях одного з учасників пікету Юсова ознаки карного злочину. Те, що Юсов не подавав заявки на проведення акції місцевих виборців—прибічників Гурвіца, як це робив у тих випадках, коли організаторами пікету виступали «заправдисти», не викликало і найменшого інтересу з боку служителя Феміди. Як і відсутність будь-яких інцидентів у будинку суду, де з 12 до 13 години проходило пікетування. Пікет як пікет. Але ж тримали в руках учасники акції плакати типу «Кіровоград не пройде!», «Боделанівському» суду — ганьба!» — кому таке сподобається? Заважали в період із 12 до 13 години відпочивати жителям сусідніх будинків. А одному молодому чоловіку, котрий проходив неподалік будинку суду, як незабаром доведуть до відома Андрія Юсова, навіть довелося обминути пікет по проїзній частині вулиці, що могло поставити під загрозу його життя... Чи варто згадувати у світлі таких злодіянь, що згадуваний березневий судовий процес незабаром перетворився по суті на фарс. З ініціативи самих ініціаторів, які погодилися з мудрою порадою претендента в мери Руслана Боделана й відкликали раніше подані заяви про зняття з передвиборного марафону конкурента міського голови...

На конкретному прикладі кримінального переслідування Юсова міліцейське керівництво вже «виховує» інших, зокрема місцевого лідера УНА Андрія Іщенка. «Юсов, як бачиш, уже дострибався» — дивися, щоб із тобою подібне не трапилося! — розповів той, кого виховували, при зустрічі з автором цих рядків. А що примітно, коли в бесіді з полковником Капшуком було порушено питання, чому це деякі політпартії і громадяни користуються стійким «імунітетом» від міліцейських переслідувань, Владислав Вікторович був лаконічний: «Тому що в їхніх діях ознак злочину не вбачаємо!» Так заступник начальника міскУМВС прокоментував зовсім недавнє пікетування облпрокуратури групою громадян, які вимагають «припинити розслідування кримінальної справи», порушеної Генпрокуратурою України за фактом фальсифікації мерських виборів-2002. Ба ні — не вбачає він у висуванні цих вимог якихось порушень конституційних гарантій діяльності прокуратури чи Закону України про прокуратуру, відповідно до якого її працівники здійснюють правовий нагляд! Тим більше не давав Капшук указівок про складання відповідних протоколів для подачі в суд... Чому? А тому, що «не наша це компетенція!..» А найголовніше, що не менш ясно з боку проглядається — не виходять до облпрокуратури з такими гаслами «заправдисти» Юсова!

P.S. Коли верстався номер, голова комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією й організованою злочинністю Володимир Стретович зробив заяву про намір провести найближчим часом виїзне засідання комітету в Одесі. «Потоки документів, що надходять у парламент з Одеси та Донецька, вказують на те, — підкреслив В.Стретович, — що місцеве керівництво перетворює ці регіони на зони, де перестають діяти закони України. Миритися з цим ми не збираємося. Кримінальне переслідування Юсова, про яке мені теж відомо, — один із багатьох фактів правового свавілля. Безумовно, це спроби влади залякати учасників громадських акцій, які виходять на вулиці міста, намагаючись захистити свої невід’ємні економічні, політичні і, зокрема, виборчі права. Гірше за все, на мій погляд, що ці неподобства робляться руками правоохоронних органів. Хоча зрозуміло, що подібні справи, як кажуть юристи, не мають перспективи. При вивченні неупередженим судом всіх обставин справи вона просто «розвалиться». Зрозуміло, ми не можемо залишатися осторонь, коли дізнаємося про подібні справи, і будемо на принципах диспозитивності захищати Юсова від свавілля...

Однак хочу зауважити, що набагато важливіші й небезпечніші тенденції, які спостерігаються останнім часом. Я особисто вбачаю в ініціюванні таких кримінальних справ ніщо інше, як спроби реанімувати кампанію політичних розправ в Україні, характерних для кінця шістдесятих — початку сімдесятих років минулого століття. Адже які, приміром, можуть бути юридичні докази при обвинуваченні координатора комітету опору «За правду» Юсова в організації пікету, якщо він відповідної заявки не подавав. Інша річ — дискредитувати й усунути з політичного життя міста студента Андрія Юсова, котрий набирає політичної ваги. Для цього і зроблено, на мій погляд, спробу показової розправи. Щоб іншим активним молодим людям не кортіло відстоювати свої політичні погляди, брати участь у будь-яких протестних акціях».