Незамінні шкідники

Усе, що відбулося в містах Донецьку і Києві і пов’язане з ліквідацією державного підприємства «Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології і сертифікації»
(ДП «Донецькстандартметрологія»), не назвеш інакше, як театром абсурду. Хоча подібне трапляється в інших держсистемах. Прізвища головних дійових осіб змінено.

ДП «Донецькстандартметрологія» — унікальне підприємство з розгалуженою системою філій. Аналогічні суб’єкти є в кожній з областей України і здійснюють такі центри здебільшого не господарську, а адміністративну діяльність.

Основні завдання, покладені на ДП «Донецькстандартметрологія», такі: контролювати якість товарів і послуг на предмет відповідності їх стандартам, нормам і правилам; видавати сертифікати, які підтверджують необхідні якісні показники продукції; здійснювати метрологічний нагляд за забезпеченням єдності вимірів, у тому числі шляхом перевірки вимірювальних приладів.

Всіма підприємствами, тотожними згаданому вище ДП, керує центральний орган виконавчої влади — Держспоживстандарт України, який має повноваження, окреслені положенням про цей орган.

Наприкінці серпня 2004 р. Держспоживстандарт видав наказ про приєднання до ДП «Донецькстандартметроло­гія», заводу «Еталон», який після проведеної реорганізації став відокремленим структурним підрозділом. Такий спосіб реорганізації, відповідно до цього наказу, продиктований тим, що основні фонди заводу «Еталон» безнадійно застаріли, і щоб зберегти на пострадянському просторі унікальне виробництво, було ухвалено єдино правильне рішення — приєднати занепале підприємство до потужного, яке міцно стоїть на ногах, — ДП «Донецькстандартмет­рологія».

Слід сказати, що ДП «Донецькстандартметрологія», займало позицію лідера в системі Держспоживстандарту. Саме підприємство і його працівники, включно з директором, неодноразово нагороджу­валися почесними грамотами, відзнаками і грошовими преміями.

Після приєднання заводу «Еталон» до ДП «Донецькстандартметрологія» у виробничих цехах закипіла робота. Почалися серйозні будівельні й технічні перетворення, зарплати робітників і заводських управлінців одразу зросли вдвічі, небезпідставно з’явилися серйозні перспективи на майбутнє. Держспоживстандартом у той час керував голова — Леонід Школьник.

Проте незабаром почалися революційні події, які не залишили Леонідові Школьнику, людині старої формації, кар’єрних перспектив. Настав час звільнити посаду голови Держспоживстандарту, як казав Остап Бендер, особі «політично грамотній». І ця людина не змусила на себе довго чекати — місце голови Держспоживстандарту посів пан Кеглич, а його першим заступником став помічник із співзвучним прізвищем Садалич. І, як показали майбутні події, кар’єри двох породжених революцією призначенців багато в чому схожі.

Кеглич і Садалич, замість опановувати специфіку діяльності Держспоживстандарту — оскільки до цього не працювали в цій системі, — почали насаджувати новітні правила. Як наслідок — двоє товаришів наламали стільки дров, зокрема і у сфері міждержавних відносин, що їхньої діяльності не витримали власні однопартійці. Кабінет міністрів, очолюваний Єхануровим, у першій половині травня 2006 р. ухвалив дві постанови з однаковими формулюваннями про звільнення з посад держспоживстандартівців за розвал усієї роботи і порушення присяги держслужбовця.

Це рішення уряду довго зріло в надрах кабінетів, і, знаючи про майбутнє звільнення, товариші не гаяли часу.

Наприкінці січня 2006 р. Кеглич підписує наказ про нову реорганізацію, протилежну нещодавньому приєднанню. З ДП «Донецькстандартметроло­гія» знову виділяється структурний підрозділ, який рік тому влився до складу підприємства, і знову стає самостійною юридичною особою — заводом «Еталон».

Такий спосіб реорганізації в юриспруденції і господарській практиці називається виділенням. Але голова Держспоживстандарту розпорядився провести реорганізацію інакше, ніж це прописано законодавцем. Почавши реорганізацію ДП «Донецькстандартметрології» шляхом виділення, керівник держоргану своїм наказом ліквідував підприємство, зі складу якого слід виділити завод як самостійну юридичну особу.

Одночасно голова Держ­споживстандарту створює таке саме підприємство, яким є ДП «Донецькстандартметрологія», і приставляє до фантома директором «випадкову» людину. Новоспечений директор усього півмісяця був приписаний до Держспоживстандарту у ролі керівника підвідділу фінансової служби (щоб формально виправдати своє призначення на посаду). Відповідно до вкрай нерозумного наказу Держспоживстандарту, молодший фінансист отримує необмежені повноваження директора новоспеченого підприємства-двійника й одночасно голови ліквідаційної комісії ДП «Донецькстандартметрологія».

Не гаючи часу, у березні 2006 р. Кеглич підписує новий наказ про передачу майна ДП «Донецькстандартметрологія» знову створеному підприємству. Забезпечує цю передачу сам собі той-таки голова ліквідаційної комісії і він же новопризначений директор пан Мольцев.

Довівши до кінця задумане, дочекавшись згаданих травневих постанов уряду про звільнення, Кеглич ретирувався з посади голови Держспоживстандарту з формулюванням: за руйнування системи захисту прав споживачів, порушення присяги держслужбовців. Заступник Кеглича — містер Садалич, звільнений Кабінетом міністрів України за аналогічні порушення, трохи затримався з прощанням із керівним кріслом суто з формальних причин. Уряд 17 травня 2006 р. видав нову постанову: призупинити звільнення Садалича до його повернення з лікарняного.

Через якийсь час панові Кегличу вдалося перекваліфікувати мотиви свого звільнення, і, можливо, зараз він продовжує рухати економіку України у світле європейське майбутнє.

У судових інстанціях мало як мильна бульбашка лопнути все те, що створили новатори з Держспоживстандарту і їхні помічники, котрі реалізували пілотний проект з незаконного створення підприємства і перетягування майна ДП «Донецькстандартмет­рологія».

У березні 2006 р. Господарський суд міста Києва відкрив адміністративне провадження за позовом ДП «Донецькстандартметроло­гія» до Держспоживстандарту про визнання недійсним наказу про ліквідацію позивача й створення підприємства-фантома. ДП «Донецькстандартметрологія» подало господарському суду кілька обґрунтувань своїх вимог, заснованих на положеннях закону. Ось який вигляд має логіко-правове обґрунтування незаконності наказу Держспоживстандарту:

— при реорганізації шляхом виділення не може бути ліквідоване підприємство, зі складу якого виділяється відокремлений структурний підрозділ;

— відсутні економічні передумови для виділення частини майна з ДП «Донецькстандартметрологія», якщо рік тому завод «Еталон» був приєднаний, і цей крок допоміг йому втриматися на плаву в ринковій стихії;

— нічим не пояснювана витівка Держспоживстандарту щодо створення штучного підприємства-двійника з такими самими цілями, завданнями, предметом діяльності, як і ДП «Донецькстандартметрологія». Який сенс ліквідувати і відразу створювати таку саму структуру?

— якщо вже й розпочалася незаконна ліквідація ДП «Донецькстандартметроло­гія», то, щонайменше, треба правильно здійснити регламентовану законом процедуру;

— у положенні про Держспоживстандарт узагалі немає пункту про правомочність центрального органу виконавчої влади ліквідувати підприємства.

Умовно таку категорію судових справ можна назвати однозначно виграшною. За такої кількості порушень, допущених відповідачем при виданні наказів, спір виграв би будь-який дилетант, який представляв би інтереси позивача, навіть якби інтереси Держспоживстандарту захищала сотня видатних адвокатів.

Та де там. На початку всієї цієї круговерті з наказами Держспоживстандарт намагався підмінити хворого директора ДП «Донецькстандартметрології» іншою підставною особою, тому що саме директор виступив тією рушійною силою, яка не погодилася з абсурдним наказом вищого органу. Це, до речі, і мав робити будь-який керівник, і не лише державного підприємства. Коли задуми Держспоживстандарту стали розвінчувати, почалося втілення іншого плану —імітація звільнення керівника ДП «Донецькстандартмет­рології». Цей задум був розгаданий і Київським районним судом міста Донецька, який 29.06.2006 р. виніс ухвалу про заборону звільняти керівника ДП «Донецькстандартметрологія».

На стадії підготовки адміністративної справи до розгляду Господарський суд міста Києва для забезпечення позову виніс ухвалу, яка забороняє проведення подальшої ліквідації ДП, про яке йдеться. Але дія цієї заборони протрималася недовго. Намацавши в судді відоме всім слабке місце, за спиною директора ДП «Донецькстандартметрологія» Мольцев нашкрябав листа за підписом свого заступника про відмову від позову. Незважаючи на те, що суд може прийняти відмову від адміністративного позову, він обов’язково повинен продовжити розгляд справи, якщо дії якоїсь зі сторін процесу суперечать закону, порушують права та інтереси інших осіб (поза сумнівом, це наш випадок). Господарський суд міста Києва пішов на повідку в осіб, зацікавлених у захопленні сфери діяльності і майна ДП «Донецькстандартметрологія», задовольнивши їхнє прохання про відсутність претензій.

Лист із відмовою від позову, підписаний заступником Мальцева, і клопотання щодо винесення судом ухвали про заборону ліквідації, підписане справжнім директором ДП «Донецькстандартметрологія», надійшли до Господарського суду в один день. Тому в момент винесення ухвали, що забороняє ліквідацію ДП «Донецькстандартметрологія», суддя дав належну оцінку заяві про відмову від позову, підписану заступником директора ДП «Донецькстандартметро­логія». У протилежному разі він не ухвалював би судового акта, яким був забезпечений позов.

І вже дещо пізніше, при тому ж наборі фактичних даних, суддя різко змінює свою позицію і... приймає відмову від позову. Після цього суддя Господарського суду міста Києва закрив провадження в адміністративній справі.

Доклавши великих зусиль улітку 2006 р. в Київському апеляційному господарському суді вдалося скасувати ухвалу місцевого суду і повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Благо апеляційну скаргу було спрямовано непоступливій трійці, очолюваній суддею Тищенко. Уявляємо, від яких спокус довелося відмовитися служителям Феміди.

Ну а в Господарському суді міста Києва почалися чергові митарства. Справу кілька разів передавали від одного судді до іншого. Стадія підготовки справи до розгляду все не розпочиналася, не було проведено жодного повноцінного попереднього засідання. Це пов’язано з тим, що в разі, якби суд розпочав збір зазначених позивачем доказів, результат спору став би для всіх очевидним. Навіть найбільш відчайдушні суддівські голови, мабуть, не ризикнули б ухвалити рішення на користь Держспоживстандарту. Принаймні в системі господарських судів. Щоб затягти розгляд спору, місцевий господарський суд знову ухвалює неправильне рішення, спрямовуючи справу на розгляд до Господарського суду Донецької області. Виходить, що понад рік місцевий суд вирішував питання про підсудність, а зрештою припустився чергової помилки.

ДП «Донецькстандартмет­рологія» було змушене оскаржити і судову ухвалу про передачу справи іншому суду.

Коли захитався весь цей колос на глиняних ногах, створений Кегличем, Мольцевим і Садаличем, останній подався у Мінекономіки по підтримку.

Після одужання Садалич не мав права ставати до роботи в Держспоживстандарті, оскільки ст. 30 Закону України «Про держслужбу» однозначно забороняє порушникам присяги бути чиновниками. Проте у вересні 2006 р. відбувається неймовірний за своїм виконанням кульбіт: Мінекономіки, перевищивши свої повноваження, начхавши на травневу постанову КМУ про звільнення Садалича з посади і причини цього звільнення, видає наказ, про покладення на Садалича обов’язків тимчасового виконувача обов’язків голови Держспоживстандарту.

Незрозуміло, як міг такий державний орган, як Мінекономіки, ущерть набитий фахівцями найвищих категорій, не розібратися в елементарній для кадрового працівника ситуації? Навіть якби на Садаличі Кабінет міністрів не поставив мітки порушника, призначити на посаду тимчасового виконувача обов’язків може лише той орган, який приймає на роботу на постійній основі.

Після цього Садалич, переступивши через здорового і працюючого директора ДП «До­нецькстандартметрологія», що встановлено згідно із судовою постановою загального суду, знаходить однодумця. Із цим громадянином Садалич укладає контракт на керівництво ДП «Донецькстандартметро­логія». Причому контракт укладений за типовою формою, запропонованою Кабінетом міністрів. В обов’язки нового директора входить виконання планових завдань Держспоживстандарту, захист майнових прав ДП «Донецькстандартметрологія», неухильне дотримання чинного законодавства, і багато чого іншого, що пов’язане з дійсним керівництвом держпідприємства.

Зрозуміло, що директор — не звичайний керівник. Не для того його приставили до ДП «Донецькстандартметроло­гія», щоб він просто виконував директорські обов’язки. Папір усе стерпить. І пан директор виконує єдине доручення: гасати по судових ін­станціях і відмовлятися від позовів. Уся енергія директора ДП «Донецькстандартметрологія» спрямована проти свого ж підприємства. За це він отримує від держави грошову винагороду понад 500 американських доларів. Пан директор фактично отримує заробітну плату за те, що гарцює навколо суду, умовляючи його не розглядати справи щодо суті вимог, і крутиться біля органів прокуратури, маючи намір якомога швидше запроторити представників ДП «Донецькстандартметрологія» за ґрати, аби сховати всі кінці у воду. Садалич, Мольцев і директор діють за принципом: немає підприємства і людей, які його пам’ятають, немає і проблеми.

Напередодні захоплення ДП «Донецькстандартметро­логія» його директор уклав із фаховим адвокатом договір про надання правової допомоги, доручивши йому представляти інтереси, чого особи, які діють проти підприємства, не можуть оспорити. Як читачеві вже повідомлялося, самого директора Київський районний суд міста Донецька заборонив звільняти. Частково розібравшись у перипетіях спору, Кабінет міністрів України 28.11.2006 р. видав окреме доручення, адресоване Держспоживстандарту, яким зобов’язав скасувати всі незаконні накази про звільнення директора ДП «Донецькстандартметрологія».

Нічого не допомогло! Проігнорувавши розпорядження Кабміну, зацікавлений у розвалі ДП «Донецькстандартметрологія» лже-керівник подав до колегії Київського апеляційного господарського суду заяву про відмову і від позову, і від апеляції. Суд, який так довго тримався на останньому диханні, в останній момент для «користі справи» замінивши склад, здався і знову закрив провадження в адміністративній справі.

Суд другої інстанції вирішував те саме питання, яке вже було предметом розгляду колегії суддів під головуванням Тищенко. Ніхто із суддів не аналізував і не оцінював стосунків, пов’язаних зі звільненням Садалича і призначенням його на нову посаду, виданням КМ України окремого доручення від 28.11.2006 р., укладенням і можливістю виконання контракту Цвайгертом, його справжньою роллю в долі ДП «Донецькстандартметроло­гія», а також багатьох інших питань, що їх мав вирішити суд. Судом не врахована досить важлива процесуальна деталь. Припустімо рейдери залякали або банально купили дійсних представників ДП «Донецькстандартметрологія», і вони, розпластавшись перед суддями, молили їх прийняти відмову від позову. Навіть у такому разі суд, встановивши, що дії представників суперечать інтересам ДП «Донецькстандартметрологія», мав застосувати п.7 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України і залучити орган прокуратури для захисту позивача.

Дуже цікавий епізод стався в Господарському суді Донецької області, де розглядалася справа, відкрита за позовом ДП «Донецькстандартметрологія» до підприємства-фантома про визнання незаконними актів, на підставі яких майно позивача було вилучене і передане відповідачеві. На обґрунтування своїх вимог ДП «Донецькстандартметрологія» посилалося на три заборони, накладені судовими ухвалами для забезпечення позову, згідно з якими майно позивача мало залишатися недоторканним. Суддя відмовився розглядати справу через її непідвідомчість господарському суду, проте примудрився скасувати постанову Київського районного суду міста Донецька про заборону звільняти директора ДП «Донецькстандартметрологія».

І таких великих і малих епізодів безліч. Іноді здається, що це сон. Але ні, великі чиновники і депутати з різних фракцій крутять набридлу шарманку про правове поле, старожили судів розповідають про найзручнішу позу, в яку слід стати перебуваючи під тиском, а кіт, як мовиться, ковбаску уминає, неначе не про нього й річ.