Дорожні нотатки про вплив реформ на суддю

Вкрай важко повірити, що наші суди реформуються у кращий бік. Особливий скепсис долає тих, хто на собі відчув результати діяльності української Феміди. Загальновідомо, що на цій відповідальній ділянці в тій чи іншій пропорції буйним цвітом розквітли корупція, нехлюйство, хамство і невігластво. Запевняючи саму себе у правильності обраного шляху, Вища кваліфікаційна комісія суддів узялася «перетрушувати» лише низовий судовий корпус. У зв’язку з цим постають закономірні запитання. Чому останнім редутом, здатним хоча б на майбутнє загнуздати комерційну спритність знахабнілих суддів першої інстанції, є не апеляційна та касаційна інстанції, а висока комісія, призначена для розгляду справ про притягнення представників Феміди до дисциплінарної відповідальності за процедурні порушення? Чому помилки, одного разу допущені судом, не виявляються при просіюванні судових рішень, коли вони переглядаються в установленому законом порядку? Куди, крім Європейського суду з прав людини, скаржитися українцям, якщо в судах украй грубо порушують не процесуальне, а матеріальне право? Як чинити з тими, хто крізь пальці дивиться на рівень юридичної чистоти правозастосовних судових актів, коли при їх перегляді замінюються такі рідкісні правильні рішення на неправильні? У принципі, самі судді, котрих притягли до того чи іншого виду дисциплінарної відповідальності, на своє виправдання можуть сказати, що якби свого часу їхню роботу вчасно підправили, вони, відчуваючи над собою контроль, не опустилися б так низько.

Як приклад кругової поруки і правового нігілізму розповім про звичайну цивільну справу, котра розпочалася в маленькому Вуглежарському міському суді Донецької області (назву містечка, як і прізвища головних дійових осіб, змінив автор) і на сьогодні практично безперешкодно пройшла всі судові інстанції. А вже чи типове це провадження для нашої судової системи чи ні - судити читачеві.

Історія розпочалася на початку березня 2010 року. Підприємець Кожарєв вирішив продати громадянинові Буровіну, який не є СПД, партію дощок, що призначалися для обшивки більярдної. Ці партнери неодноразово перебували в ділових відносинах і, в принципі, залишалися задоволені рівнем відповідальності один одного. Як і рекомендується на той випадок, коли момент укладання угоди і момент виконання зобов’язання не збігаються, продавець і покупець уклали чергову письмову угоду. Далі наводяться умови угоди, які, в зіставленні з матеріальним та процесуальним правом, мав брати до уваги суд, коли зобов’язання справді було порушене Кожарєвим, який своєчасно не передав товар Буровіну.

Як зазначалося, сторони оформили відносини угодою купівлі-продажу, що відповідало суті й характеру домовленостей. Вартість деревних виробів становила 8 500 грн, і продавець мав передати їх тоді, коли покупець заплатить 5 900 грн. У розділі «предмет договору» Кожарєв і Буровін дійшли обопільної згоди, що товар, який має бути поставлений, використовуватиметься в суто підприємницьких цілях. І далі у змісті договору безумовно дотримувався принцип непоширення на відносини споживчого законодавства, на що Кожарєв і Буровін мали повне право.

Визначаючи види майнової відповідальності за невиконання договірних зобов’язань, продавець і покупець послалися на чинне законодавство, що означало можливість стягнення збитків, включно з інфляційною складовою. Сам Буровін мешкає і зареєстрований у селі Павлівка Мар’їнського району Донецької області, там-таки міститься і його більярдна. Кожарєв же мешкає в обласному цент­рі - Донецьку. Ну ось, мабуть, і все, що стосується основ­них параметрів угоди.

Далі громадянин Буровін робить передоплату в рахунок виконання договору на суму 5 900 гривень. Підприємець Кожарєв не виконує умов договору купівлі-продажу в частині передачі обшивки для більярдної, і покупець приймає мудре рішення захистити свої права в суді.

З огляду на вихідну фактуру, очевидно, що, спираючись на невиконаний договір як головну підставу позову, Буровіну слід було направляти процесуальний документ у донецький суд за місцем проживання та реєстрації відповідача - підприємця Кожарєва. Таке суворе правило визначення підсудності встановлене Цивільним процесуальним кодексом. При цьому покупець міг висунути такі комбінації вимог у їх різних поєднаннях: про примушування до передачі предмета договору; стягнення збитків (якщо такі є); повернення передоплати на суму 5 900 гривень. Саме такі види майнової відповідальності передбачено у відповідних статтях Цивільного кодексу.

Однак нашому Буровіну позов розробив справжній профі. Не ставлячи під сумнів жодної з умов договору купівлі-продажу, а також способу його укладення, Буровін надіває маску громадянина-споживача, і до вимог про покладення на продавця обов’язку передати обшивку для більярдної додається ще й додаткова санкція у формі пені за кожен день невиконання зобов’язання з посиланням на ч. 5 ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів». Причому сума пені більш ніж утричі перевищує ціну договору. Тут-таки в розробників хитромудрого позову з’явилася додаткова процесуальна можливість застосувати правило альтернативної підсудності, передбачене для громадян-споживачів, і передати спір на вирішення до місцевого суду, який поширює свою юрисдикцію на місце проживання позивача, тобто Буровіна.

Однак покровитель, що взявся за протекційний розгляд такого закрученого сюжету, вершив правосуддя не в Калінінському районному суді міста Донецька, як це справді мало бути, не в Мар’їнському районному суді, де мешкає уявний споживач, а саме в Вуглежарському міськсуді. Тому Буравін бере у ЖЕКу довідку про нібито своє постійне перебування в Вуглежарську. У результаті всіх цих маніпуляцій процесуальний документ, оминувши автоматизовану систему розподілу справ, потрапляє до потрібного судді Пилини. Природно, цей суддя, діючи за заздалегідь узгодженим планом, порушуючи правила підсудності, не ставлячи ані на йоту під сумнів легітимність умов договору купівлі-продажу, задовольняє все, що нарахував Буровін. Більше того, уважне ознайомлення зі змістом позову та судовим рішенням Вуглежарського суду (а саме: зі шрифтом, формою та стилем викладу думок, які спочатку тяжіють над позивачем, а потім - і над суддею) не дозволяє сумніватися, що зазначені документи готувала одна й та ж людина на одному й тому ж друкарському електронному прист­рої.

Це означає, що представником Буравіна у процесі виступав суддя Пилина, а отже, результат спору був вирішений наперед. Причому Пилина зовсім не готував свого «підзахисного» до процесу, і Буравін, особа з прямолінійним характером, під час засідання відверто виклав, як і через кого з близьких веде сімейний бізнес, не будучи зареєстрований як підприємець. Усі ці пояснення позивача записано на технічному засобі.

За цивільну справу в апеляційній інстанції Донецької області відповідав суддя Лісний. Рішення, підготовлене трійкою під його керівництвом, вражаюче своїм змістом. Цей судовий акт складається з набору розрізнених цитат, переписаних із закону, де взагалі немає відповідей на запитання, поставлені Кожарєвим для вирішення їх в апеляційному юрисдикційному органі.