Не варто очікувати змін?

Новий Кримінально-процесуальний кодекс нічого по суті не змінить: його прийняття пов’язане не з бажанням навести лад у правовідносинах і дати громадянам можливість реально, а не формально захищатися від свавілля судів та правоохоронних органів. Насамперед прийняття цього документа пов’язане з тим, щоб показати Європі, буцім у влади є бажання реформувати судово-право­охоронну систему за європейським зразком. Очевидно, в цьому випадку новий КПК приймається вимушено, під тиском світової спільноти, яка визнала після проведення політичних процесів наявність в Україні вибіркового правосуддя.

Відповідно до ст. 9 Консти­туції України, міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада Ук­раї­ни, є частиною національного законодавства України.

Один із таких міжнародних договорів - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікувавши яку, Україна в особі влади зобов’язалася виконувати її положення. Влада зробила це добровільно, а тому не має права стверджувати, що «лиха» Євро­па вимагає від нас щось зайве.

Аналогічні зобов’язання України викладені в Законах «Про міжнародні договори», а також «Про виконання рішень і застосування практики Євро­пей­ського суду з прав людини». Чи виконує влада ці зобов’я­зання?

У пілотному рішенні Євро­суду у справі Іванов проти України жовтня 2009 р., а також в аналогічній справі Харченко проти України січня 2011 р. визнано наявність в Україні системних порушень прав громадян на справедливе судочинство, виконання судових рішень, ув’язнення та утримання під вартою.

Данський Гельсінкський комітет із прав людини констатує, що українські суди не дотримуються принципу презумпції невинності, а судова система працює за правилами, далекими від демократичних: «Лише 0,2% осіб, проти яких висунуто обвинувачення прокуратурою, виправдовують українські суди. У реальному житті це означає відсутність презумпції невинності, а також те, що судова система не функціонує як безсторонній і незалежний контролер виконавчої влади».

26 вересня 2011 р. Х’юма­ні­тад, міжнародна некомерційна організація, яка сприяє правосуддю, захистові прав людини та належному управлінню, оголосила судочинство в Україні настільки недосконалим, що президент мусить негайно втрутитися з метою запобігання серйозним судовим помилкам і для реформування системи як такої. Українська прокуратура має вплив на судову систему, а при цьому судова система не може бути незалежною та справедливою.

13 жовтня 2011 р. верхов­ний представник ЄС із питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Кетрін Ештон заявила, що вибіркове правосуддя в Україні не відповідає європейським принципам.

26 листопада 2011 р. комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг у своєму звіті про ситуацію з дотриманням прав людини в Україні зазначив: в Україні з числа всіх судових вироків на виправдувальні вироки припадає менш ніж 1%. У переважній більшості решти випадків вирок практично збігається з вимогами прокуратури.

На прикладі розгляду справи серійного вбивці Ткача (і не тільки його) ми й без Європи бачимо, що ні закон, ні право в Україні не діють... Що вигідно владі.

Якщо за злочини Ткача у прокурорів і всієї вертикалі судів не здригнулася рука з десяток невинних людей засудити на довічне ув’язнення, то неважко собі уявити, скільки в Україні незаконно засуджених людей за категоріями менш тяжких злочинів.

У будь-якій цивілізованій країні така ситуація негайно викликала б відставку і притягнення до кримінальної відповідальності генерального прокурора та цілого ряду його підлег­лих і суддів. І вжиття невідкладних заходів. А в нашій країні ці люди, котрі повністю себе дискредитували, продовжують закликати громадян дотримуватися закону.

Коли щодня до в’язниць потрапляють невинні люди, влада третій рік тільки визнає ці факти. Чомусь вважаючи, що вона може лише констатувати, але не повинна нести відповідальності за такий стан справ.

Однак, як написано в Біблії, хороше дерево від поганого можна відрізнити за його плодами. А людину - не за її словами та обіцянками, а за справами і вчинками.

Визнання світовою спільнотою і Європейським судом із прав людини прямого втручання прокуратури в судову систему влади, ігнорування Консти­туції, у тому числі презумпції невинності, і засудження невинних, невиконання судових рішень (що є завершальною стадією судочинства, без якої інші стадії не мають сенсу), ігнорування вимог Європейської конвенції з прав людини, визнання Євросудом системних порушень в Україні прав громадян на судовий захист, а також найвищий в Європі рівень корупції - усе це для президента не є підставою для відставки ген­прокурора. Очевидно, що політичної волі щось змінювати в цьому питанні на краще для громадян немає.

Надію на поліпшення ситуації з прийняттям нового КПК розвіює й недавній приклад того, як ці ж «реформатори» проводили так званий перший етап судової реформи, пов’я­за­ної з прийняттям Закону «Про судоустрій і статус суддів» та внесення змін у низку кодексів.

Наприклад, у Цивільно-процесуальному кодексі скоротили для громадян строки на апеляційне та касаційне оскарження, скоротили строки по­зов­ної давності, змінивши статті, фактично зробили безглуздим касаційне оскарження, дали судам можливість у наказному провадженні, навіть без при­сутності відповідача та можливості виправдатися, стягувати з людей так звані заборгованості з комунальних послуг навіть без наявності договорів. Тим самим знехтувавши голов­ним принципом - свободою договору. Пізніше значно збільшили держмито, зробивши правосуддя недоступним.

При цьому строків розгляду справ суди як не дотримувалися, так і не дотримуються. Забезпечення права громадян на швидкий і ефективний захист своїх прав як не виконувалося, так і не виконується. Чи вміють судді правильно організовувати свою роботу, також залишилося поза увагою «реформаторів».

Таким чином, зазначені «реформи» вкотре було зведено не до забезпечення доступності правосуддя для громадян, а навпаки.

Тепер ці ж «реформатори» ухвалюють КПК. То чи можна вірити в їхні добрі наміри? Відповідь очевидна.

Що ж робити?.. І які ознаки могли б свідчити про справж­ній намір влади змінювати щось на краще у кримінальному судочинстві? Ці рецепти прості.

Оскільки Україну критикують за вибіркове правосуддя, відсутність презумпції невинності, втручання підконтрольної президентові прокуратури в діяльність судів, корупцію, можливість безкарно не виконувати закон, - необхідна низка заходів. А саме:

- внести в закони зміни, які б максимально виключали людський фактор. Для чого зробити в кримінальному судочинстві обов’язковими до виконання рішення Європейського суду з прав людини. Оскільки, відповідно до ч.1 ст.17 Закону «Про виконання рішень і застосування практики Європей­ського суду з прав людини», уже встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ конвенцію і практику суду як джерело права;

- зробити обов’язковим до застосування постанови пленуму Верховного суду України;

- звести до мінімуму можливість суддівського розсуду;

- чітко прописати і впровадити для посадових осіб дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання тих або інших положень Конституції, Кон­венції з прав людини, рішень Євросуду тощо;

- для припинення пріоритету міліцейсько-прокурорсько-суддівської солідарності над законом і правами громадян необхідно взяти позитивні положення, які було викладено в так і не прийнятій «Концепції удосконалення судочинства…», проголошеній указом президента України №361/2006 10 травня 2006 року. Зокрема, пропонувалося для оцінки діяльності суддів і прокурорів створити орган із відставних, а не діючих і підконтрольних владі суддів та прокурорів.

- виключити корупцію та мінімізувати вплив людського чинника можна було б також, розробивши для судів порядок, побудований на принципі, який застосовується під час проходження учнями тестування. Коли на перевіряльника, що вивчає роботу, корупційний вплив виключений.

Оскільки нічого з викладеного суб’єкти законодавчої ініціативи не пропонують, очікувати з прийняттям нового КПК змін у реальній можливості громадян захистити свої права в кримінальному процесі немає жодних підстав.