МВС: у пошуках виходу

Проект бюджету 2010 передбачає фінансування міліцейського відомства на 40,9% від потреби. Хоча, очевидно, не можна фінансувати лише дві з п’яти міліцейських функцій. Можливо, міліція виконуватиме такий обсяг роботи, на який її «стимулює» бюджет? Принаймні так вчиняють у розвинених країнах і до цього змушують нові українські закони «Про засади запобігання та протидії корупції» і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», які почнуть діяти з першого січня. Те, що десятиліттями сприяло виживанню міліції, коли чимало витрат покривалося за рахунок спецфондів, спонсорської допомоги, з нового року вже не діятиме. Принаймні не повинно.

В Ізраїлі на 30 тисяч поліцейських виділяється 1,4 млрд. доларів (це майже 11,5 млрд. гривень — на такі самі кошти хочуть утримувати українську міліцію!). Поліцію стовідсотково фінансує казна. Сильна поліція — сильна країна, вважають на землі обітованій. В Україні ж, напевно, дотримуються іншої думки. В останній рік ставлення до потреб міліції принципово не змінилося — тобто краще не стало. Міліцейські профспілки постійно дискутують з очільниками влади і вже домоглися підняття на трохи вищий щабель розуміння проблем правоохоронців, багато з яких загнано в глухий кут.

«Держава не опікується соціально-правовим захистом міліціонерів. На одному з засідань Національної соціально-економічної ради при президентові України, членом якої я є, коли прем’єр презентувала проект бюджету-2010, у мене із керівником уряду виникла дискусія щодо матеріально-технічного забезпечення системи МВС та соцзахисту її працівників, — говорить Анатолій Онищук, голова Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, автор концепції реформування системи МВС. — Зрештою глава Кабміну доручила Мінфіну створити комісію для фахового опрацювання порушених нами проблем. Незрозуміло, чому з необхідних 22 мільярдів річних видатків на утримання МВС виділяється лише дві п’ятих частини? Це при тому, що 11 червня 2009-го Верховна Рада прийняла справедливий, але надзвичайно жорсткий, «драконівський» закон у плані регулювання суспільних відносин у сфері боротьби із корупцією. Спонсорська допомога держорганам розцінюватиметься як корупційне діяння. За всіма ознаками — закон європейський, прогресивний, посилює КУпАП і КК України, але має принципову ваду: як можна долати корупцію, коли один із головних борців, а МВС є правовим «санітаром» суспільства, у своїй щоденній діяльності не забезпечений фінансово і матеріально? Не вистачає не лише пального (100 грамів на один УАЗик замість 10—12 літрів), а й канцелярського приладдя та форменого одягу».

Спершу треба було побудувати систему повного забезпечення органів внутрішніх справ, зокрема через залучення місцевих бюджетів (перед тим убезпечившись від «кишенькової міліції»), а потім застосовувати антикорупційні репресивні механізми. З тим, що певні лобісти говорять про потребу фінансування армії на рівні, не меншому за 2% ВВП, можна погодитися. Але ж міліція весь час воює, щороку втрачає 30 кращих людей, не рахуючи поранених і скалічених, тих, хто не витримав і наклав на себе руки. Більше гине тільки шахтарів.

Парламентський комітет із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності запровадження антикорупційного механізму розглядав з ініціативи міліцейської профспілки, яка наголосила: законодавець не врахував реалій сьогодення. Мало того, не передбачено повного фінансування потреб міліції навіть у паливно-мастильних матеріалах. Зараз маємо ганебні 7,9%, якими планують заправляти і змащувати весь автопарк міліції. Невже наступного року намічається настільки разюче зменшення кількості викликів і виїздів на місця кримінальних інцидентів, що техніку виводитимуть з гаража раз на десять днів? На жаль, такого спокою немає навіть у раю.

«Не врегульовано і користування громадським транспортом. Стаття 11 Закону «Про міліцію» вказує: держава делегує міліції право безоплатного користування будь-яким громадським транспортом, крім таксі. Це не пільга, а гарантія, — зазначає Анатолій Онищук. — Нині ж інколи міліціонерів просто викидають з автобусів. Загалом, соціальний пакет, затверджений цим законом іще в грудні 1990 року, був майже ідеальний. Зараз втрачено майже все. Починаючи з 1998-го бюджет зупинив увесь соцпакет, і досі ми не можемо його поновити. Хоча є шість рішень Конституційного суду, які розставили всі акценти. Останнє (датоване травнем 2008 р.) вказує, що для захисту соцгарантій міліціонери можуть звертатися до судів загальної юрисдикції. Ми чудово розуміємо: є стовідсоткові підстави йти в суд, виграти справу і захистити міліціонера. Відомо й інше — ті позови бумерангом вдарять по МВС, бо бюджетне законодавство наполягає: пільги надаються за рахунок кошторису відомства».

Голова міліцейських профспілок пропонує модифікувати систему пільг, згідно з якою пільги не повинні надаватися заступникам міністра, очільникам департаментів, УМВС, тобто посадовцям, які отримують достатню для прожиття без будь-яких субсидій і комунальних преференцій платню. Потрібен соціальний стандарт застосування згаданих у ст. 22 Закону «Про міліцію» пільг (приміром, держава гарантує міліціонерам, які використовують на службі особистий транспорт, виплату компенсації): якщо в міліціонера платня менша ніж 3 тис. гривень, він може отримувати такі пільги.

Останні десять років відомство зазнало величезних кадрових втрат через брак цивілізованої корпоративної культури: з МВС пішло понад 160 тисяч фахівців. Нині в лавах діючих правоохоронців перебуває лише 1,5% тих, хто відслужив понад 25 років. Саме тому в міліції дуже малий прошарок досвідчених профі, особливо тих, хто досяг пенсійної вислуги. Далі працювати заважає психологія тимчасовця, зазвичай не захищеного. Імідж правоохоронця — це клопіт не тільки самого МВС, це державна стратегія. Хоча б така, як у Росії, де міліціонер чи не головний і зазвичай позитивний герой фільмів, телесеріалів, документальних розслідувань. Хай там як, але пропаганда свою справу робить, і це називається державною іміджевою політикою. В Україні, на жаль, серед найчастіше згадуваних у ЗМІ та Інтернеті прізвищ офіцерів — імена Пукача і Гончарова, а «температура» негативу щодо міліції в нашому суспільстві надзвичайно висока.

В міліцейських колективах дуже мало сивочолих офіцерів і сержантів — фахових і моральних авторитетів. У розвинених країнах намагаються всіляко заохотити працю саме найдосвідченіших — у сенсі участі в «мозкових штурмах», потрібних під час розкриття заплутаних і резонансних справ, у штабній та аналітичній роботі.

«Ми повинні з першого січня 2010 року мінімізувати ризики для особового складу через роз’яснювальну роботу, а також потужний правозахист, який плануємо теж узяти на себе, — вважає наш співрозмовник. — До 31 грудня міліцейський керівник формально може давати фінансово не забезпечені вказівки підлеглим, і вони будуть їх виконувати («викручуватися»). З наступного року виконання фінансово не забезпечених вказівок означатиме склад корупції. Наприклад, райвідділи часто проводять відпрацювання, залучаючи приватних перевізників, маршрутки, — зазвичай подібні послуги ніяк не компенсуються. Закон тепер у таких схемах ставить крапку. Так само не можна звертатися до юридичних осіб із проханням надати матеріальну допомогу, що донині було звичною практикою. Тепер директор фірми із «побиральним» листом від начальника міліції може піти в прокуратуру, де листу дадуть відповідну правову оцінку».

Міліцейські профспілки хочуть долучитися до вирішення ситуації. Зокрема, в забезпеченні соцпакета для правоохоронців, на який не виділено жодної бюджетної копійки. Вже завершуються переговори з мережами АЗС щодо дисконтних карток на купівлю палива для працівників міліції, які є членами профспілки. Також у перспективі мають з’явитися картки знижок і для відвідувань продуктових супермаркетів і торговельних центрів побутової техніки. Нещодавно вдалося провести через парламент положення про збереження в системі МВС відомчих медичних установ. Аналогічні інструменти давно і ефективно працюють у багатьох країнах. Приміром, в Ізраїлі проводяться щорічні торги, де поліцейські отримують справді колосальні знижки на придбання харчових продуктів. Профспілки ж хочуть, аби в українських охоронців правопорядку такий бонус діяв щоденно.

Найболючіша тема — житло. Стаття 22 Закону «Про міліцію» надає міліціонерам право отримувати кредити на індивідуальне та кооперативне житлове будівництво в кредит на 20 років із погашенням 50% наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС та місцевих бюджетів. Але практично ця гарантія не наповнюється реальним змістом.

Анатолій Онищук каже, що якби його почули, коли він пропонував створити в Україні мережу кредитних спілок у системі ОВС, сьогодні багато проблем в міліції вже було б знято з порядку денного. Зараз активно працюють дві міліцейські кредитні спілки — у Києві та Рівному, які торік видали близько п’яти мільйонів кредитів. Така сама КС вже є у Сумах, планується відкрити спілку і в Криму. Криза тимчасово загальмувала розвиток цієї системи, в якої є хороші перспективи. На отримання кредитів у діючих спілках велика черга. Приміром, у столиці члени профспілки очікують отримання майже мільйона гривень позичок. Але у профспілок поки що недостатньо капіталу для задоволення всіх запитів. Водночас ведуться переговори з одним із чеських банків щодо його участі в інвестиціях у відомче житлове будівництво. Пропозиція дуже цікава — іпотечний кредит для міліціонерів може надаватися під 6% річних. Загальний пакет інвестицій, пропонований партнерами з Чехії, складає 50 мільйонів євро (600 млн. гривень).

Ці напрацювання та ідеї осмислюються разом із керівництвом МВС, певні моменти необхідно погодити з Кабміном. Хоч як дивно, але все залежатиме не від того, як завершиться діалог з європейськими банками, а від того, чи вдасться дійти згоди між учасниками української сторони угоди. Є проект розвитку садових кооперативів. І в деяких регіонах він уже втілюється. Приміром, за останній рік голова міліцейської профспілки Житомирщини зміг створити десять таких кооперативів. Цей досвід спробують поширити і в інші області.

Дехто поза очі називає пана Онищука «помаранчевим полковником». Сам Онищук каже, оцінюючи пройдений шлях, що найбільша прикрість для нього — постмайданне розчарування українців в тих, хто прийшов на хвилі їхніх надій. Він переконаний: коли влада не розуміє кому вона служить, народ має повне право збирати новий «майдан» і трусити її як грушу.