Корупція: як «щук» випускають «у річку»

Корупція, складовою якої є хабарництво, — не лише кримінально-правова, а комплексна політична, соціальна, економічна та культурна проблема. Вона пронизала своїми метастазами усі сфери сучасного життя нашої країни. Без корупційного «змащення» не працюють деталі механізму держави, не надаються освітянські, медичні, комунальні та інші послуги населенню... Найсумніше те, що традиційні в усьому світі заходи протидії корупції в нашій країні не працюють через... корупцію (бо заважають налагодженим корупційним схемам). Не ухвалюються необхідні для протидії корупції закони (йдеться про відомий «великий антикорупційний пакет», ухвалений Верховною Радою України у першому читанні ще в 2006 році, проект закону «Про кримінологічну експертизу нормативно-правових актів» та ін.), належно не застосовуються чинні закони.

Усім зрозуміло, що не останню роль у боротьбі з корупцією має відігравати Кримінальний кодекс України (далі — КК). Має відігравати... А чи відіграє? Цифри доводять: ні!

За оцінкою кримінологів, реєструється не більше 5% фактів одержання хабара. 95% — це латентна (невидима) частина айсберга хабарництва. Отже, спіймані на місці хабарники — це «цапи відбувайли», на прикладі яких дехто один намагається повчати декого іншого за заведеними серед них «правилами поведінки»: не зумів догодити «і нашим, і вашим» — отримай, не вмієш домовлятися — сам винен.

У 2008 році Міністерство внутрішніх справ України зареєструвало 1910 випадків одержання хабара (у 2007 році — 2146) (//mvs.gov.ua). Трохи менше виявлено осіб, які вчинили цей злочин. До судів у 2008 р. із обвинувальним висновком направлено 1376 кримінальних справ про хабарництво, а закрито 23 справи.

За даними ж судової статистики, постали перед судом лише 674 особи, обвинувачені в одержанні хабара. Де ж решта? Загубилася «дорогою»? Чи що ж це за така офіційна статистика у нас?

Далі. Із тих, хто постав перед судом, виправдано 3 особи (0,4%). [Для порівняння: з притягнутих, наприклад, за незаконне заволодіння транспортним засобом виправдана 1 особа, що становить лише 0,03%]. Статтю 289 КК, яка передбачає відповідальність за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, беремо для порівняння як схожу за санкціями зі статтею 368. Так, якщо частина 1 ст. 368 КК передбачає основне покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, частина 2 — позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а частина 3 — на строк від 8 до 12 років, то частина 1 ст. 289 КК — основне покарання у вигляді штрафу або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років, частина 2 — позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а частина 3 — на строк від 7 до 12 років. Порів­нян­ня даних про судимість за цими двома статтями свідчить, що до осіб, які вчинюють незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, суди відчувають просто нестерпну ненависть, порівняно з їхнім ставленням до хабарників. Бо — «своя автівка ближче до тіла».

КК передбачає (не беручи до уваги понад п’ятнадцять спеціальних, визначених статтями Особливої частини КК) вісім загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності. Йдеться про звільнення у зв’язку: з дійовим каяттям (ст. 45); з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); з передачею особи на поруки (ст. 47); зі зміною обстановки (ст. 48); із закінченням строків давності (ст. 49); із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97), а також на підставі закону про амністію або акта помилування (частина 1 ст. 44, частина 2 ст. 86 КК).

Більшість цих підстав до хабарника застосувати неможливо або дуже складно. Наприклад, статті 45 і 46 КК допускають можливість звільнення лише за умисні злочини невеликої тяжкості, яким злочин, передбачений ст. 368 КК, не є; амністія, як правило, поширюється лише на осіб, які не вчиняли тяжких і особливо тяжких злочинів; не трапляються серед хабарників і неповнолітні особи тощо. Але, незважаючи на все це, із числа осіб, притягнутих до відповідальності за одержання хабара у 2008 р., звільнено майже кожного п’ятого — 19% [для порівняння: із числа осіб, які вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом, звільнено лише 4%, а з числа осіб, які вчинили незаконні дії з прекурсорами (ст. 311 КК), — ще менше, 1,6%]. При цьому, якщо в 2008 р. частка звільнених у зв’язку з амністією серед усіх категорій засуджених становила 14%, то серед тих, кого притягнуто за одержання хабара, — 24%. Частіше чомусь саме для цієї категорії осіб змінювалась обстановка: якщо частка звільнених у зв’язку зі зміною обстановки серед усіх категорій засуджених — менше 18%, то серед притягнутих за одержання хабара — 32%, майже удвічі більше. Траплялися випадки, коли у зв’язку зі зміною обстановки суди звільняли навіть тих осіб, які не розкаялись у скоєному і «обстановка» в яких жодним чином не змінювалася. Також виявляється, що набагато більше сподівання на те, що саме хабарники виправляться під впливом колективу: якщо частка звільнених у зв’язку з передачею на поруки становила 9%, то серед притягнутих за одержання хабара — 37%, учетверо більше. І нікого не дивує, що, згідно із законом, додатковим обов’язковим покаранням за всіма частинами
ст. 368 КК є позбавлення права обіймати певні посади. Тобто якщо у цьому колективі хабарникові, згідно із законом, залишитися досить складно, то як він може виправдати довіру колективу?

У справах про інші злочини такого не буває. А це означає, що корупція продукує саму себе.

Далі. КК дозволяє засудження без призначення покарання: особи при призначенні їй, зокрема, штрафу як основного покарання — з урахуванням попереднього ув’язнення (частина 5 ст. 72); особи, яка вчинила злочин невеликої чи серед­ньої тяжкості, — з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (частина 4 ст. 74); у зв’язку із закінченням строків давності (частина 5 ст. 74); особи, яка ще до засудження захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 ст. 84 КК). Усі ці можливості суди застосовують також щодо хабарників, насамперед тих, які притягуються за ч. 1 ст. 368 КК. Але, на жаль, статистика з таких випадків не ведеться. Звернемо увагу лише на те, що з числа осіб, які у 2008 р. постали перед судом за обвинуваченням в одержанні хабара, засуджено лише 81%. [для порівняння: за незаконне заволодіння транспортним засобом засуджено 96% осіб, які постали перед судом].

Значну кількість різновидів має засудження зі звільненням від покарання, зокрема: з випробуванням (статті 75—78); у зв’язку з амністією (ст. 86); у зв’язку з помилуванням (ст. 87 КК).

У 2008 році було звільнено від покарання за всіма видами злочинів 53% засуджених, але з тих, хто притягувався за одержання хабара, — майже 70%, тобто семеро з кожних десяти. Дивна річ: навіть у зв’язку з амністією звільнено від покарання 2,0% хабарників, хоча серед засуджених за іншими статтями — лише 0,5%.

Для тих трьох із десяти хабарників, яким не вдалося звільнитися від покарання, залишається ще багато інших шансів полегшити долю.

Так, за даними Верховного суду, у 2008 р. частка засуджених, до яких суди застосували покарання, альтернативні позбавленню волі на певний строк, становила 25%. Для хабарників же така приємна альтернатива застосовується набагато частіше: до засуджених за частиною 1 ст. 368 КК із двох передбачених санкцією цієї частини альтернативних покарань — штраф чи позбавлення волі — суди обирали штраф у 91% випадків [для порівняння: до засуджених за ч. 1 ст. 289 КК штраф застосовувався лише у 43% випадків].

Загалом, із 543 засуджених за ст. 368 КК до 106 застосовано штраф, до 3 — інше покарання і лише до 54 (тобто до одного з десяти) — позбавлення волі [із 6196 засуджених за незаконне заволодіння транспортним засобом реальне позбавлення волі застосовано до 1050].

Навіть якщо хабарника засуджено до позбавлення волі, то і в такому разі йому не слід упадати у відчай.

По-перше, строки позбавлення волі для них, як правило, менші, ніж ті, що визначені в санкціях ст. 368 КК. У 2008 році позбавлення волі призначалося хабарникам: на строк від 5 до 10 років — у 6 випадках (лише до одного з кожних ста засуджених), а на строк понад 10 років — жодного разу. [Для порівняння: особам, засудженим за незаконне заволодіння транспортним засобом, таке покарання призначалося: на строк від 5 до 10 років — у 102 випадках (до кожного десятого), а на строк понад 10 років — у 7 випадках].

По-друге. Якщо до пересічних засуджених призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перехід до більш м’якого виду покарання (це дозволяє ст. 69 КК) застосовувалось у 9% випадків, то до хабарників — у 25%. Більше того, до хабарників, засуджених до позбавлення волі, воно застосовувалось у 85 випадках зі ста.

По-третє. І після того, як засуджений почав відбувати покарання, КК передбачає можливість заміни частини покарання, яка залишилася, більш м’яким (ст. 82), а також різноманітні підстави звільнення від відбування покарання: у зв’язку з амністією (ст. 86); умовно-дострокового (ст. 81); особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну або іншу тяжку хворобу (частини 1 і 2 ст. 84 КК) тощо. Усі ці можливості також застосовуються до засуджених за одержання хабара. Хоча статистика, знову ж, не ведеться.

Нарешті, не можна не згадати про додаткові покарання.

Частини 1, 2 і 3 ст. 368 КК перед­бачають обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а частини 2 і 3 — і конфіскації майна.

Проте статистика свідчить, що ч. 2 ст. 69 КК (яка дає можливість судам звільняти засуджених від додаткових покарань) застосовується більш ніж активно. Свідченням цього є те, що: позбавлення права обіймати певні посади при засудженні за ст. 368 КК застосовано лише у 53 випадках із кожних ста, тобто половина «щук» знову «випускається в річку»; конфіскація майна — за частинами 2 і 3 ст. 368 КК — до одного з восьми засуджених. До того ж і податку з хабарів вони, як правило, не платять, хоча Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 1.2. статті 1, пункт 4.2.16 статті 4) це прямо передбачає. Про позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину тощо суди також часто забувають. Це додаткове покарання при засудженні за одержання хабара у 2008 р. застосовувалося лише до 2% засуджених осіб. [для порівняння: суди не забули застосувати це покарання до 8,5% осіб зі 106 засуджених за частиною 3 ст. 364 КК («Зловживання владою або службовим становищем») працівників правоохоронних органів].

Підіб’ємо підсумки. Маємо як мінімум 40 тисяч хабарників на рік. Із них виявлено близько 2 тисяч. Перед судом постало 674. З них виправдано 3, звільнено від кримінальної відповідальності — 128. Із 543 засуджених 377 звільнено від покарання. Залишилося 166. Із 40 тисяч імовірних хабарників це лише 0,4%, крапля в морі, з виявлених 2 тисяч — 8%, і, нарешті, з тих, що постали перед судом, — 25%.

Зі 166 засуджених з призначенням покарання 106 відбулися штрафом, а ще троє — арештом і обмеженням волі. Решта 57 — це ті, до кого застосовано позбавлення волі, з них лише 8 — у межах санкцій статті (переважно санкції частини 1 статті 368). Але і з цих 57 засуджених — із принципу гуманізму — навряд чи хто-небудь відбуватиме покарання «від дзвінка до дзвінка». Адже, як показано вище, закон надає багато інших «можливостей».

Тож чи здатен Кримінальний кодекс налякати корупціонерів?

Напевно, ні. Статистика свідчить, що стосовно них Кримінальний кодекс майже перестає виконувати свою каральну і виховну функцію. Всупереч принципу невідворотності кримінальної відповідальності, правилом стає її ненастання взагалі або ж звільнення від покарання, часто навіть без виконання з боку засудженого будь-яких умов.

Тим часом у 2008 р. спільними зусиллями правоохоронних органів держави до судів направлено понад 6 тисяч протоколів про корупційні діяння, за результатами розгляду яких судами до адміністративної відповідальності притягнуто близько 4700 осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Припус­каємо, але, на жаль, немає даних, які б підтверджували: відсоток рецидиву серед цих осіб — невеликий.

Адміністративна (штрафна) відповідальність досить ефективно виконує попереджувальну і виховну функцію, тому що вона є реальною і настає — на підставі чинного Закону «Про боротьбу з корупцією» — у переважній більшості випадків невдовзі після вчинення правопорушення. Треба лише трохи розширити можливості цього закону — стосовно предмета хабара, а також у питанні розширення кола осіб, які можуть бути суб’єктами адміністративно караного хабарництва, — і ефект може стати ще відчутнішим.

Наш висновок може здатися трохи несподіваним, але автор переконаний у своїй правоті.

Хабарництво в нашій країні — надзвичайно поширене явище. Кожен із нас приблизно уявляє собі кількість ухвалених за хабарі в цілому по країні рішень про: передачу на усиновлення дітей, передачу у власність ділянок земель, надання в оренду певних приміщень, приватизацію підприємств, закупівлю товарів і послуг за державні кошти, повернення ПДВ, звільнення від адміністративної чи кримінальної відповідальності, видачу різноманітних документів (дипломів, свідоцтв, ліцензій, дозволів, довідок), надання місця на цвинтарі тощо. Напевно, ідеться не про 40 тисяч, а про сотні тисяч таких випадків.

Тому реально протидіяти цьому масовому явищу можна лише шляхом вжиття до винних у хабарництві осіб не так суворих, як негайних і неминучих заходів адміністративного характеру в такій їх сукупності: 1) конфіскація предмета хабара; 2) стягнення штрафу (наприклад, у п’ятикратному розмірі предмета хабара) і 3) безумовне відсторонення винного від посади із забороною обіймати такі посади надалі протягом тривалого (не менше п’ятирічного) терміну. І — жодних звільнень від покарання, жодних відстрочок, жодних амністій...

Пропоноване ж посилення відповідальності за одержання хабара нічого не дасть. Чим більший ризик потрапити до в’язниці, тим більше використовуватимуться корупційні ж за своєю суттю можливості для уникнення цього, тим частіше включатимуться у схему такого уникнення ті, хто, власне, і зобов’язаний боротися з корупцією — оперативні працівники, слідчі, прокурори, судді. Тим важче стане виявляти факти корупції.

Визначаючи заходи боротьби з корупцією, слід узяти до уваги і неминучу появу «трісок», які летять, коли ліс рубають. А боротьба з корупцією може бути серйозною, коли терпець у суспільства нарешті урветься і водночас з’являться лідери, здатні очолити цей процес.

Щоб зазначені заходи були здійсненними, оперативно-розшукові підрозділи повинні мати певні права, необхідні їм для виявлення і документування фактів хабарництва поза межами кримінального процесу.

Заходи ж кримінально-правового характеру, на підставі ретельного розслідування, здійснюваного відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства, мають вживатися тільки у випадках, коли одержання хабара вчинюється за винятковими за своїми тяжкістю і характером обставинами. Це, наприклад, може бути одержання хабара в особливо великому розмірі (скажімо, понад півмільйона гривень) або державним діячем чи іншою особою, яка посідає особливо відповідальне становище.