Контрабанда на вищому рівні. Оприлюднено деякі обставини закритого судового процесу щодо обвинувачення екс-співробітника СБУ у контрабанді крилатих ракет до Ірану

У відповідь на депутатський запит Григорія Омельченка щодо незаконного продажу за кордон військового майна та зброї посадовими особами ДК «Укрспецекспорт» і Служби безпеки України адвокати єдиного поки що обвинуваченого у цій справі — Володимира Євдокимова — розповіли про обставини судового процесу. Як заявив «ДТ» адвокат Богдан Ференц, він погоджується з твердженням Г.Омельченка про те, що винуватці в цих подіях не встановлені і залишаються поза відповідальністю. За його словами, заява Омельченка стосовно того, що Євдокимов виконував у всій оборудці «другорядну роль», також не відповідає дійсності. «ДТ» надала слово обом сторонам, сподіваючись, що фактичні обставини цієї справи, навіть у викладі зацікавлених сторін, є важливими у контексті прискіпливої уваги громадськості до проблеми можливого продажу Україною крилатих ракет третім країнам.

Нагадаємо, що в січні нинішнього року народний депутат Григорій Омельченко оприлюднив на сесії Верховної Ради України депутатський запит до генпрокурора С.Піскуна та голови СБУ І.Смєшка про надання Верховній Раді України повної інформації щодо обставин незаконного продажу за кордон військового майна та крилатих ракет у 1999—2001 роках посадовими особами Державної компанії «Укрспецекспорт» та Служби безпеки України. На підставі отриманої інформації він надсилає депутатське звернення до Президента України Віктора Ющенка. Обидва документи стають надбанням громадськості. За словами захисту, деякі оприлюднені матеріали досудового слідства на той час ще не були досліджені судом.

Як зазначає Григорій Омельченко, розглянувши його депутатський запит, Служба безпеки України повідомила, що нею у 2004 році «виявлено та припинено діяльність міжнародної злочинної групи торгівців зброєю, які намагалися незаконно вивезти за межі України 20 крилатих ракет повітряного базування (КРПБ) типів Х-55, X-55СМ виробництва колишнього СРСР (контракт PR-28-1/KE-2000. — Прим. «ДТ»), здатних нести ядерну зброю, та інші товари військового призначення».

17 лютого 2004 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактами контрабанди крилатих ракет та іншого озброєння за межі України.

Григорій Омельченко у своєму запиті посилається на дані, встановлені досудовим слідством. Згідно з оприлюдненою ним версією, події розвивалися так. Зокрема встановлено, пише Омельченко, що на початку 2000 року громадянин Росії, підприємець О.Орлов та його представник в Україні Є.Шиленко надали через Державну компанію ДК «Укрспецекспорт» її дочірньому підприємству — спеціалізованій зовнішньоторговельній фірмі (СЗТФ) «Прогрес» — підроблені контракт від імені Федерального державного унітарного підприємства (ДК) «Росвооружение» і сертифікат кінцевого користувача нібито від Міністерства оборони Російської Федерації на поставку в цю країну 20-ти крилатих ракет Х-55.

Богдан Ференц, адвокат В.Євдокимова, погодився прокоментувати для «ДТ» хід судового процесу над його підзахисним у контексті досліджених судом доказів, оскільки, попри таємність процесу, дані досудового слідства були оприлюднені народним депутатом Григорієм Омельченком.

«Наше основне завдання — це захист інтересів підсудного Володимира Євдокимова, — зауважив Б.Ференц. — Але, вважаємо, заяви про те, що Україна здійснила поставку крилатих ракет і в Китай, і в Іран (а Євдокимов обвинувачується за епізодом поставки в Іран) з патріотичної точки зору потребують від нас коментарів. Оскільки насамперед при розслідування кримінальної справи і при звинуваченні людини повинен бути предмет (об’єкт) злочину. І найперше — підсудний і захисники категорично стверджують, що поставлені в Іран та Китай вироби не можна вважати зброєю».

У зверненні Омельченка стверджується, що крилаті ракети були сховані на військових складах Міністерства оборони України, хоча за документами, підписаними високопосадовими особами міністерства, значилися знищеними.

Богдан Ференц каже: «По-перше, це були вироби 1987 року випуску. Їхній часовий ресурс — вісім років. Відповідно до технологічних та технічних настанов, продовжити їхній ресурс можливо лише з участю безпосередньо конструкторів заводу, тобто технічної інспекції. Або з виїздом на місце зберігання цих виробів, або безпосередньо на самому заводі. З 1992 року зберігання цих ракет, на жаль, не відповідає вимогам. Із України до Росії була вивезена технічна й технологічна документація на ці ракети, що не дає можливості реалізовувати їх за призначенням. Усі бойові головки, вважатимемо — це основна складова зброї, відправлені до Росії. Жодної боєголовки не залишилося на території України. Носії цих ракет — літаки ТУ-160 —також усі відправлені до Росії. Тривалий час матеріальні ресурси для утримання, зберігання і обслуговування цих ракет нашій українській армії не виділялися. Саме ці основні фактори свідчать, що і порушувати кримінальну справу, і оголошувати з високої трибуни про поставку, при наявності ембарго, до третіх країн — це дуже відповідально. Названі мною речі — чітко встановлені в суді. Зокрема, колишній командувач Військово-повітряних сил України Віктор Стрельников допитаний у суді, інші військові й не військові спеціалісти, а також ті, що оглядали в Ірані ракети, стверджують: на ракетах було написано — навчальні. Вони були розукомплектовані».

Захист наполягає на тому, що про поставку крилатих ракет взагалі не може бути й мови. «Ми констатуємо, що в Іран та Китай не вивозилася зброя, — заявив Богдан Ференц. — Ми називаємо це «вироби». На підставі наявних у матеріалах справи і перевірених у суді доказів можна говорити про типове шахрайство стосовно наміру Ірану та Китаю, які намагалися отримати зброю. Тобто домовлялися про крилаті ракети, а вивезли мотлох. Тому захист і підсудний логічно порушували перед судом питання про проведення судово-криміналістичної експертизи. Незалежно від того, що цих ракет немає, судові криміналісти, з урахуванням факторів відсутності літака-носія, бойової частини (заряду), збігу часового ресурсу експлуатації, відсутності фактичного технічного і технологічного обслуговування спецвиробів, а також наявності показань свідків, мають повну можливість визначитися щодо оцінки відправлених українською стороною виробів (предметів)».

«Ми пропонували поставити ці питання перед спеціалістами, про що було заявлено клопотання, — каже Богдан Ференц. — Але нам суд у цьому відмовляє. Ми маємо докази (і в суді це було помітно), що працівники СБУ прямо чинять вплив на суд, щоб такої експертизи не було проведено».

Стосовно самого контракту народний депутат Г.Омельченко зазначає: підписаний директором СЗТФ «Прогрес» С.Самойленком, він був використаний як «прикриття» для подальшого вивезення цих ракет до третіх країн на порушення вимог міжнародного Режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ), членом якого Україна є з 1998 року.

Адвокат Володимира Євдокимова підтвердив: у ході судового слідства було встановлено, що угода на поставку до Росії в межах зазначеного контракту шести крилатих ракет Х-55 від Росії містить печатку ДК «Росвооружение» та підпис без зазначення прізвища й посади особи. Є й додаток до договору на поставку комплексу наземного обладнання КНО-120. «Ми проаналізували договори, — розповів Богдан Ференц. — У додатковій угоді на поставку КНО-120 вже вказана інша сторона — «Рособоронэкспорт», але печатка поставлена ДК «Росвооружение».

«Як сталося, що ці договори були взяті до виконання, попри жорстку систему контролю з боку держави та міжнародних організацій?» — запитує адвокат.

«У Росії ніхто не затриманий, — каже Б.Ференц. — Бо російської сторони у контракті немає. Тоді ми повертаємося до звітності. Євдокимов стверджує, що все це зробила російська сторона. Від України контракт підписав керівник «Прогресу» Самойленко. Але його допитували лише як свідка у ході судового засідання. При очній ставці з Євдокимовим він сказав, що його не знає і все вирішував із на той час керівником «Укрспецекспорту» В.Малєвим. Чому літак опинився у Китаї та Ірані, йому не відомо. Ми ж однозначно встановили, що літак сів в Ірані тільки на веління перевізника — казахської авіакомпанії».

Депутат Омельченко зазначає, що у квітні 2000 року О.Орлов і Є.Шиленко з допомогою громадянина України В.Євдокимова вивезли авіаційним транспортом за підробленими документами шість крилатих ракет Х-55СМ не в Росію, а в Китай, а за ці ракети у квітні-травні 2000 року на рахунок СЗТФ «Прогрес» із рахунку американської фірми «Technocality INC» у Центральному Європейському Міжнародному банку (Угорщина) було перераховано 600 000 доларів США. Але Сергій Євдокимов зауважує, що ця ж фірма «Technocality INC» була фінансовим партнером при реалізації державних контрактів з участю України та Лівії, Анголи, Мексики та інших країн. Тому, вважає захисник, тим, що ця фірма названа в контексті незаконної оборудки, поставлено під сумнів майбутні контракти держави з цими країнами.

У справі є також свідчення екс-командира військової бази з ремонту і збереження керованих засобів авіауражень А.Сатановського. Він посвідчив, що в кінці 1999 року на територію військової частини приїздила делегація міністерства оборони Китаю, яка знайомилася зі зразками крилатих ракет Х-55 та Х-55СМ на предмет їх придбання. Делегацію супроводжував співробітник СБУ майор Бурдін.

Кримінальною справою, яка розглядається Апеляційним судом Київської області, обвинуваченому Євдокимову інкримінується те, що він у травні-червні 2001 року незаконно вивіз шість крилатих ракет Х-55 та комплект обладнання для їх перевірки типу КНО-120 за підробленими документами не в Росію, а до Ірану.

Володимир Євдокимов — один із трьох співзасновників і генеральний директор ТОВ «Укравіазаказ», яке займалося торгівлею технікою, запасними частинами подвійного використання. Адвокати, посилаючись на слова свого підзахисного, стверджують, що Володимир Євдокимов був добре знайомий із тодішнім керівником «Укрспецекспорту» В.Малєвим, який, знаючи, що Євдокимов має можливість залучити партнерів до фінансування контракту, звертається до нього з проханням допомогти здійснити попередню оплату за спецвироби та їх перевезення. Тобто захист говорить, що Євдокимов виступив тільки фінансовим гарантом оборудки.

«В дійсності є договір між «Росвооружением» і «Прогресом». Якість і форму цього договору видно неозброєним оком, — зауважує Богдан Ференц. — І все ж він підписується. Комісія з експортного контролю видає ліцензію «Прогресу» на поставку цих виробів. За інформацією «Прогресу», наданою у Департамент авіаційного транспорту Мінтрансу України, перевезенням займається російська сторона, яка найняла казахську авіакомпанію «GST AERO»… Ми однозначно встановили, що літак сів в Ірані тільки на веління казахської авіакомпанії. Її дочірнє підприємство розміщене в Об’єднаних Арабських Еміратах. Хоча встановлено, що власником літака є фірма «Атлас», яка міститься на території Ірану». Згідно з умовами контракту, виконання українською стороною умов договору закінчувалося передачею покупцю спецвиробів у аеропорту Гостомеля.

«Євдокимов отримував від таких операцій 15%, — розповів Богдан Ференц. — Це для нього суто бізнесовий проект. Як стало відомо при розслідуванні справи, аналогічним чином Євдокимов забезпечував і поставку першої партії виробів у 2000 році. Ракети опинилися в Китаї. Але цей епізод у пред’явлення обвинувачення Євдокимову не вводиться, хоча він, фактично, допомагав фінансувати цю угоду з Китаєм. Але ж через рік, у травні-червні, проводяться дві поставки за такою самою схемою по цьому ж контракту, і вже Євдокимову інкримінується, що він вчиняє контрабанду та змінює маршрут літака. Але ж змінити маршрут може лише власник літака, і лише зі свого диспетчерського пункту. Звинувачення, пред’явлене Євдокимову, що він змінив маршрут, — надумане і далеке від реальності. Одне слово, на побічних факторах, тобто на підставі знайомства із зазначеними учасниками угоди і виконання прохання В.Малєва, було надано зовсім безпідставну можливість слідству пред’явити обвинувачення Євдокимову. Для чого це зроблено? Я думаю, що це був перший крок, тактичний хід, щоб із допомогою Євдокимова з’ясувати фактичні обставини».

На запитання, чому українська сторона була зацікавлена вивезти товар без передоплати, Б.Ференц відповів: «Це не торкалося Євдокимова, керівництво «Прогресу» говорить, що всім займався «Укрспецекспорт», хоча документально це не підтверджено, чому так записано — це проблема сторін, які писали цей контракт». Сергій Євдокимов каже, що роль фінансового партнера у цій ситуації була дуже важливою: держбюджет отримував кошти без затримки, а держава уникала можливих штрафних санкцій.

Але, посилаючись на дані досудового слідства, Г.Омельченко зазначає, що у 2001—2003 роках В.Євдокимов навіть особисто організував з участю іноземних учасників злочинної групи через кіпрську компанію «Volgen Trading Ltd.» (засновником і директором якої є громадянин Росії Г.Шкіньов) поїздки українських спеціалістів до Ірану для технічного обслуговування зазначених ракет. Таким чином, досудовим слідством встановлено, констатується у документі, що в міжнародній злочинній групі, яка здійснила вказані незаконні операції з контрабанди за межі України крилатих ракет повітряного базування, діяли громадяни Росії О.Орлов, Є.Шиленко, Г.Шкіньов, громадянин Австралії Хайдер Сарфраз, громадянин України В.Євдокимов. За свідченнями В.Євдокимова, пише Омельченко, на той час генеральному директору ДК «Укрспецекспорт» В.Малєву було відомо, що крилаті ракети вивозились не в Росію, а в інші країни і що для цього використовувались фіктивні документи. Відомо, що Євдокимов зустрічався напередодні поставки «виробів» до Ірану із громадянином Австралії Хайдером Сарфразом в Угорщині. Він мав отримати гарантії того, що його кошти будуть повернуті. Чи знав він, що йдеться про незаконний продаж зброї до Ірану? Слідство відповідає ствердно.

Захисники Євдокимова переконують, що їхній підзахисний дізнався, куди саме було відправлено зброю, лише коли гроші, які він перерахував як передоплату за поставку, не були йому повернуті. «Як з’ясувалося потім, це сталося тому, що в отримувачів виникли претензії до спецвиробів, — каже Богдан Ференц. — Тобто що це було не те, що вони замовляли. Коли, згідно з додатковою угодою, відправлявся комплекс наземного обладнання КНО-120, Євдокимов як пасажир сідає в цей же літак, аби повернути гроші. Він стверджує, що не знав, що літак летить до Ірану. У нього не було візи в цю країну».

«Він прибув у аеропорт, але йому не дали можливості переміщатися, — наполягає Сергій Євдокимов. — Згодом його випровадили з країни. Він повернувся в Україну через Стамбул, бо там візу можна отримати в аеропорту. Він зв’язується з Хайдером Сарфразом і Шкіньовим. І тільки через рік, поки у Сарфраза не виникнув новий контракт на газове обладнання, повернув кошти і відсотки за простроченими платежами». Г.Омельченко натомість зазначає, що «для прикриття розрахунків за контрабандно вивезені Ірану ракети було використано фіктивно укладений контракт між іранською компанією «SATAK Co.Ltd. оf NIOC» та підприємством Хайдера Сарфраза «S.H. Heritage Holding Limited» на поставку газотурбінного обладнання для нафтопереробних заводів».

До часу розгляду першої, очевидно, у цій сфері кримінальної справи головні герої депутатського звернення Омельченка дожили не всі. У 2002 році у автокатастрофі загинув керівник «Укрспецекспорту» В.Малєв. У січні 2004 року, катаючись на квадрациклі, загинув і генеральний директор «S. H. Heritage Holding Limited» Хайдер Сарфраз.

На клопотання Служби безпеки України, діяльність російського громадянина Г.Шкіньова, який живе на Кіпрі, розслідується правоохоронними органами цієї країни. Затриманий у Чехії й очікує екстрадиції громадянин Росії О.Орлов. За даними Г.Омельченка, його намагалися вбити в Чехії. Триває розшук його підлеглого Є. Шиленка. Є інформація про те, що СБУ відкрила низку кримінальних справ, однак дані про це офіційно не оприлюднені. У квітні 2004 року був заарештований поки що єдиний обвинувачений у справі контрабанди крилатих ракет до Ірану В.Євдокимов. Після проведення досудового слідства справа з його обвинувачення виділена в окреме провадження й направлена до Апеляційного суду Київської області. У жовтні було розпочато розгляд справи, який триває й досі. Через Г.Омельченка стало відомо, що СБУ порушила ще одну кримінальну справу за «пособництво В.Євдокимову та іншим особам у вчиненні контрабанди» щодо посадових осіб СЗТФ «Прогрес» — директора фірми С.Самойленка, його заступника В.Сеніна, спеціаліста О.Бурковського. Розслідування стосовно них не завершене у зв’язку з тяжкою хворобою С.Самойленка та необхідністю збирання доказів, зазначає Омельченко. Але С.Самойленко проходить у кримінальній справі проти Євдокимова як свідок.

Г.Омельченко стверджує, що про всі оборудки зі зброєю знав екс-президент Л.Кучма, і вважає, що його діям також має бути дана правова оцінка.

Оскільки справа набула розголосу, привернула увагу міжнародної громадськості, особливо в контексті прискіпливої уваги США до збройних програм Ірану, адвокати Євдокимова наполягають на ґрунтовному й незалежному розслідуванні. Як повідомив Богдан Ференц, на підставі вищевикладених аргументів він звернувся до суду з клопотанням повернути справу Євдокимова на додаткове розслідування і просив передати справу на розслідування до Генпрокуратури. Як стверджує захист, працівники СБУ, безпосередньо причетні до досліджуваної події, досі здійснюють її оперативне супроводження. Захист наполягає, що за таких обставин справа не може бути неупереджено розслідувана. Адвокатам у задоволенні цього клопотання було відмовлено, що вони розцінили як тиск СБУ на суд з метою швидше завершити розгляд справи.

У своєму запиті Григорій Омельченко також вимагав об’єктивного розслідування всіх кримінальних справ, притягнення усіх винних до відповідальності. Він поставив перед президентом і кадрові питання. Зокрема про звільнення керівника ДК «Укрспецекспорт» Шмарова і взагалі — про ліквідацію цього ДК та створення на його базі державного концерну «Оборонно-промисловий комплекс України». Це та розголошення таємних деталей справи дало експертам підстави висувати версії, що може йтися про переділ сфер впливу на ринок збуту зброї.

Як повідомили «ДТ» в «Укрспецекспорті», наразі триває перевірка викладених Г.Омельченком відомостей, і до її закінчення відмовилися від коментарів.

Остаточну оцінку аргументам, винесеним народним депутатом на суд громадськості, з посиланням на дані досудового слідства та захисту в цій справі, зможе дати тільки суд. А ось питання притягнення до відповідальності всіх винних у цій справі лежить виключно у політичній площині.