«КНЯЗЬКИ» ЗА ВИСОКИМ ПАРКАНОМ, АБО ЯК ЛУЦЬКІ ЧИНОВНИКИ ПОЗБУВАЮТЬСЯ БОРГІВ

Господарський волинський суд — дзеркальне відображення нашого суспільства, і критикувати його — те ж саме що самого себе відшмагати різкою. Як господарюємо, так і судимо. За історію його існування туди ніколи не запрошували журналістів — на це було накладене жорстке табу. І лише зовсім недавно його новопризначений голова Віктор Кравчук запросив працівників засобів масової інформації. Подиву не було меж…

Судді довго розповідали про свої досягнення, про те, що кількість судових справ невпинно зростає. Наприклад, станом на перше вересня, суд отримав 2739 заяв, з яких розглянуто 2155. Перші позиції займають справи майнового характеру. Здебільшого в них виступають позивачами державні установи — Пенсійний фонд та Податкова адміністрація. Лише за липень нинішнього року примусово стягнено з боржників у держбюджет близько дванадцяти мільйонів гривень. Але найцікавіше було попереду, коли виступив голова колегії з банкрутства Микола Шум. Річ у тому, що житлово-експлуатаційні контори Луцька за роки незалежності накопичили в себе боргів, як краби водоростей. Податкова адміністрація міста подала на них у суд. Мета — визнання банкрутами. Позаяк останні перебувають під юрисдикцією міської ради, місцева влада передбачила такий перебіг подій і в 1999 році ухвалила рішення ліквідувати ЖЕКи, а натомість створити житлово-експлуатаційні… підприємства. В рішенні депутатів сказано, що ЖЕПи не є правонаступниками ліквідованих ЖЕКів. За останніми числяться мільйонні борги перед бюджетом, іншими підприємствами та організаціями, але на них, як мовиться, можна вже поставити хрест. Так одним розчерком пера міський голова Антон Кривицький «вирішує» комунальні проблеми обласного центру.

Проте не всі бояться «крутого» голови: у 2000 році ВАТ «Волиньобленерго» звернулося з судовим позовом до господарського суду про стягнення боргів, визнавши рішення міськради недійсним. Позов було задоволено, але ніхто ось уже два роки не спішить виконувати рішення суду.

Однак податківці Луцька на цьому не зупинились: було оформлено документи на визнання банкрутом Луцького комунального підприємства «Луцьккомунтранс», що займається вивезенням сміття, та комбінату «Зелене господарство». Міська влада на чолі з його головою відповіла тим самим: ліквідацією цих підприємств і створенням нових, або заміною вивіски та печатки. Колишнє «Зелене господарство» нині вже називається «Флора», і вже без боргів. А вони становили 50 тисяч гривень податків і понад півтора мільйона гривень — іншим кредиторам. «Плакали», як мовиться, людські гроші. Тепер головний боржник вищеназваного комбінату — управління комунального господарства міськвиконкому — не платитиме йому боргів, що теж становлять суму з шістьма нулями.

Найближчим часом відбудеться розширена колегія з участю «крутих» чиновників міської ради, податківців, начальників ЖЕКів та ЖЕПів, на якій буде оприлюднено визнання усіх рішень міської влади недійсними.

З проханням погортати ці рішення я звернувся до керуючого справами міськради Олександра Волійка, який завжди вважає, що ввічливість існує для того, аби приховати неприязнь. Особливо до преси. «Не моя компетенція», — дивлячись на мене, мов на стіну, зронив чиновник. Мені пригадалися слова Мандельштама, що влада бридка, як руки цирульника. Взагалі, призначення луцьких чиновників полягає в тому, щоб створити видимість блага там, де його немає і бути не може. Тому право на існування в Луцьку заслуговує та влада, яка допускає боротьбу проти себе, яка не бажає бути вічною, яка визнає свої гріхи.

До слова, Луцьк за підсумками роботи у 2001 році посів перше місце з благоустрою. В зв’язку з цим тут найближчим часом відбудеться всеукраїнський семінар з обміну досвідом. Про те, який «досвід» пропонуватиме гостям міста голова міськради пан Кривицький разом зі своїми комунальниками, котрі так просто і швидко очистились від боргів, буде повідомлено. А поки що — «все гаразд у нашому королівстві».