Історія однієї резонансної справи

Летальний результат у медичній установі, на жаль, не рідкість і ні для кого не дивина. Увагу громадськості привертають хіба що випадки, які можна назвати надзвичайними. Саме таким випадком стала смерть 24-річної жительки Ужгорода Зоряни Петканич у серпні 2005 р. Обставини невдалого лікування та подальшої смерті молодої жінки, матері семимісячної дитини, детально описували регіональні й центральні ЗМІ. Завдяки цим публікаціям, а також наполегливості батьків, упевнених, що донька померла через злочинну недбалість лікарів, прокуратура порушила кримінальну справу. Минулого місяця слідство нарешті дійшло до логічного завершення, однак коли матеріали вже готувалися передати до суду, справа отримала несподіваний поворот.

«ДТ» детально розповідало про справу Зоряни Петканич у матеріалі «Історія хвороби» у вересні 2005 р. Нагадаємо коротко події того часу. У липні 2005 р. випускниця юридичного факультету Закарпатського університету звернулася до Ужгородської центральної міської клінічної лікарні зі скаргами на сильний головний біль та нудоту. Лікарі запідозрили пневмонію, гостру нейро­інфекцію, плеврит і направили хвору до інфекційної лікарні. Протягом наступних півтора тиж­ня молоду жінку переводили з одного відділення до іншого, їй неодноразово міняли діагноз. Стан пацієнтки чимдалі гіршав. За сло­вами батьків, Зоряна цілими днями кричала від нестерпного болю, а лікарі називали її істеричкою й вимагали поводитися пристойно. На багаторазові пропози­ції рідних перевести доньку до Києва чи бодай викликати звідти фахівців лікарі заспокоювали: «Усе під контролем, ми вилікуємо вашу дитину». Коли Зоряні стало зовсім зле, батько через знайомих домовився про лікуван­ня в Угорщині, однак на той час пацієнтка була вже нетранспортабельною. Намагаючись хоч якось зарадити хворій, рідні у від­чаї кидалися з інстанції до інстан­ції, і начальник управління охоро­ни здоров’я ОДА врешті-решт роз­порядився викликати з Києва головного лікаря Інституту епідеміології та інфекційних хвороб. Проте виклик було зроблено надто пізно, столичний фахівець зміг надати лише реанімаційну допомогу й трохи відстрочити кінець. За день молода жінка в страшних муках померла.

Розтин показав, що причиною смерті Зоряни став гнійний менінгоенцефаліт із бактеріальною етіологією. Цей діагноз пацієнтці на 12-й день після госпіталізації поставив професор Уж­городського університету, завідувач кафедри нервових хвороб. Він детально розписав алгоритм лікування, однак коли через кілька днів виїхав за кордон на відпочинок, лікарі знову змінили діагноз і призначили інше лікування. За статистикою, летальний результат при бактеріальному менінгоенцефаліті становить від 12 до 25 відсотків, тобто в Зо­ряни була висока ймовірність вилікуватися. Проте через неправиль­ний діагноз та неадекватне лікування її позбавили найменших шансів залишитися живою.

Доводити причинно-наслідковий зв’язок між неправильним лікуванням та смертю Зоряни її батькам довелося, долаючи величезні труднощі, спричинені добре відомою лікарською корпоративною солідарністю. Прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 140 Кримінального кодексу (неналежне виконання медичним працівником професійних обов’язків), за фактом смерті пацієнтки Львівське обласне бюро судмедекспертизи провело екс­пертизу, яка хоч і вказала на грубі помилки в процесі лікування, проте лише в загальних рисах. Щоб персоніфікувати винуватців, слідству довелося наполягати на повторній експертизі, проведення якої через різноманітні формальні причини затягнулося на два роки. У березні цього року висновок експертів нарешті був готовий і відправлений на Закарпаття. Ось що в ньому, зокрема, сказано.

«Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи, встановлено значні недоліки у проведенні діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги хворій Петканич З.М. Так, ні в умовах обласної інфекційної клінічної лікарні, ні в умовах пульмонологічного відділення Ужгородської ЦМКЛ хворій Петканич не було проведено диференційної діагностики негоспітальної плевропневмонії і туберкульозу легень, як це передба­чено стандартами медичних технологій щодо діагностики захворювань дихальної системи, а обсяг медичної допомоги згідно із цими стандартами був недостатнім. Лікарями, завідувачами відділень та консультантами не було проведено правильної інтерпрета­ції клінічних симптомів і чіткого визначення провідних синдромів менінгоенцефаліту, що призвело до відтермінування проведення діагностичної люмбальної пункції і встановлення правильного діагнозу. У жодному з чотирьох відділень своєчасно не проводилася диференційна діагностика форми менінгоенцефаліту, його генези, перебігу і прогнозу, при тому що прогноз при менінгоенцефаліті змішаної етіології з ураженням стовбура головного моз­ку, який розвинувся у хворої Петканич, залежав від можливості ранньої діагностики, термінів початку та адекватно проведеного лікування. Причиною несвоєчасного встановлення діагнозу менінгоенцефаліту стало те, що в умовах лікувальних заходів не були вирішені всі діагностичні проблеми — неадекватно оцінено загальний стан хворої, ретельно не вивчався анамнез захворювання та неврологічний статус, не проводилася диференційна діагностика провідних синдромів менінгоенцефаліту і не вивчався механізм їх походження. Неправильна оцінка і неповний обсяг діагностичного пошуку призвели до ускладнення перебігу менін­гоенцефаліту. Тактика лікування була емпіричною, для чого застосовувалася недиференційна антибактеріальна терапія, що істотно видозмінила традиційне розгортання клініки менінгоенцефаліту й призвела до пізніх тер­мінів проведення діагностичної ендолюмбальної пункції, встанов­лення збудників менінгоенцефа­літу, пошуку походження інфекції і встановлення правильного діагнозу, а також значно погіршила прогноз захворювання. Не­своєчасний та неповний обсяг етіо­логічної діагностики не дозво­лив у ранні терміни встановити хворій Петканич правильний етіо­логічний діагноз і призначити адекватну терапію. Правильна діагностика менінгоенцефаліту вимагає від лікарів ґрунтовних знань у різних ділянках медицини і чіткого виконання ними чин­них інструкцій та стандартів діагностики і лікування цього захворювання. Однак лікуючі лікарі та завідувачі відділень із консуль­тантами ретельно не дотримувалися встановленого алгоритму ні в діагностиці плевропневмонії, ні, тим більше, у діагностиці менін­гоенцефаліту. Петканич З.М. перебувала на стаціонарному лікуванні в різних закладах та відділеннях, а тому їй не було проведено комплексної цілеспрямованої послідовної системи обстеження й лікування, у лікувальних закладах не було проведено систематичної оцінки й аналізу клініко-анамнестичних даних та загального стану хворої, про що свідчить негативна динаміка прогресування клінічних симптомів, не були чітко визначені основні симптоми захворювання, підтвердженням чого є необґрунтовані переведення хворої з одного відділення в інше, тим більше у непрофільне судинне неврологіч­не відділення… Пізня діагностика туберкульозного менінгоенцефаліту та відтермінування його лікування протитуберкульозними препаратами призвели до летального наслідку…».

Майже за три роки розслідування прокуратура дійшла висновку про необхідність притягнути до кримінальної відповідальності лікуючого лікаря інфекційної лікарні Т., у котрої молода жінка лікувалася на початковій стадії захворювання. Батьки Зо­ряни вважають, що в смерті доньки винен не один, а принаймні кілька лікарів, утім слідство керувалося результатами повторної експертизи, за якою помилкові дії саме Т. є найбільш очевидними. Висловлюючись простими сло­вами, попри очевидні ознаки менінгоенцефаліту лікуючий лікар поставила хворій хибний діагноз, не провела повного й усебічного обстеження, а призначені нею препарати призвели до того, що подальше лікування в інших відділеннях не дало належного ефекту. Проти Т. порушили кри­мінальну справу, їй пред’явили обвинувачення в неналежному виконанні професійних обов’яз­ків, що спричинило тяжкі наслідки. Проте коли слідство вже завершилося, лікар… звернулася до суду зі скаргою на постанову слідчого про порушення проти неї кримінальної справи.

Можливість судового оскарження постанови слідчого з’явилася в Україні в грудні 2006 р., після того як Верховна Рада внесла до Кримінально-процесуального кодексу відповідні зміни, які в подальшому підписав президент. Очевидно, законодавча гілка влади разом із гарантом Конституції ставила собі за мету зменшити репресивні можливості силових структур, що часто застосовувалися проти політичних діячів чи підприємців за політичною ознакою. Проте виявилося, що можливість судового оскарження постанови слідчого здатна не лише захистити когось від несправедливого переслідування, а й паралізувати розслідування будь-якої кримінальної справи навіть на завершальному її етапі. Саме так сталося і в даному випадку.

Розглядаючи скаргу лікаря, суддя Ужгородського міськрайонного суду Констанція Бенца мала з’ясувати, чи формальні були підстави для порушення проти Т. кри­мінальної справи. Висновку судмедекспертизи, де докладно розписано, м’яко кажучи, непрофесійні дії лікаря, а також шести томів кримінальної справи для неї виявилося замало — скаргу Т. було задоволено. На додачу до цьо­го К.Бенца ще й відмовила в порушенні проти лікаря кримінальної справи, «забувши» навести для цього хоч якусь підставу. Таким чином суддя перекреслила можливість розглянути кримінальну справу по суті, за якихось два засідання вона зробила спробу поховати майже трирічну роботу слідства, яке, як згадувалося вище, через різні суб’єктивні при­чини велося з величезними труднощами. У разі набуття постановою суду законної сили всі матеріали слідства залишаться в архіві суду, тому притягнути за ними когось до відповідальності буде неможливо.

Кореспондент «ДТ» намагався з’ясувати в К.Бенци причини, що спонукали її прийняти таке рішення, однак суддя відмовилася від коментарів, зіславшись на «велику завантаженість і брак часу». І справді — що тут коментува­ти, з постанови й так усе зрозуміло…

А що ж лікуючий лікар Т.? З’ясувалося, що невдовзі після смерті Зоряни Петканич вона звільнилася з інфекційної лікарні й перейшла на іншу роботу. Сьогодні Т. викладає на медичному факультеті університету — навчає лікарської справи майбутніх медиків.

Обласна прокуратура оскаржи­ла постанову Ужгородського міськрайонного суду в Апеляційному суді Закарпатської області.

P.S. У четвер постанову Ужгородського міськрайонного суду у справі Зоряни Петканич переглянув Апеляційний суд Закарпаття. Колегія суддів ухвалила не зовсім ординарне рішення — постанову слідчого про порушення кримінальної справи проти лікаря Т. визнано зайвою через наявність у матеріалах постанови про притягнення Т. до кримінальної відповідальності як звинувачуваної. Разом з тим постанову Ужгородського міськрайонного суду про відмову в порушенні кримінальної справи проти Т. визнано незаконною і скасовано. Таким чином після ознайомлення звинувачуваної з матеріалами кримінальної справи останню буде передано до суду для розгляду по суті. Тут Т. матиме всі можливості довести свою невинуватість, а батьки Зоряни — злочинну недбалість, внаслідок якої померла їхня донька.