Хрестоматія кримінальних справ. Вибране. Договірні бої

Справа Леоніда Кучми досі викликає різні здогадки і припущення щодо справжньої причини, з якої її було порушено, і, поза сумнівом, піде в архів, покрита тим-таки непроникним покривом таємничості. У громадян, котрі цікавляться питанням, за довгі роки дивного розслідування справи Гонгадзе і та­кої самої метушні з плівками Мельниченка склалося власне бачення причинно-наслідкових зв’язків. Ці думки різняться: чи то Гію вбили «під плівки», чи то виконавці «перестаралися» тощо. Але є моменти, що не викликають сумнівів: довіри ні право­охоронним органам, ні судам немає, а «на-гора» буде видано рішення, ухвалене не в правоохоронних чи суддівських кабінетах. Рішення договірне. Перша прикмета: практично вільне пересування Л.Кучми по світу. На відміну від Ю.Тимошенко, пересування якої обмежено, хоча її можна запідозрити в чому завгодно, крім схильності до втечі.

Друга прикмета. Генеральний прокурор Віктор Пшонка заявив в інтерв’ю DT.UA: «порушено кримінальну справу за перевищення службових повноважень. У Кучми не було умислу на кінцевий результат трагедії». Невтаємниченим непросто усвідомити, до чого тут перевищення службових повноважень. І якщо буде така можливість, цікаво буде простежити логіку слідства. Хоча не вона є визначальною в даному разі. Тепер доля Л.Кучми - десь між відсутністю складу злочину і недоведеністю факту злочину. Не найприємніше становище, але все пізнається в порівнянні, коли згадати, з яких звинувачень починали...

Первісних цілей порушення справи проти Л.Кучми було дві: особиста помста і реверанс перед Заходом. Обидві відпрацьовані, час закруглюватися. Запитання «як?» отримало відповідь, запитання «коли?» - схоже, ні. Про це промовисто свідчить третя прикмета. Чомусь саме СБУ, чогось саме зараз, уперше за роки існування і через 15 років після ухвалення Конституції, раптом стурбувалася: як це ми, чорт забирай, працюємо, досі не розуміючи до кінця, що означає «звинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом»? І - бігом до Конституційного суду. А в цій дивній установі з красивою, але не відповідною суті назвою спочатку вирішили, що дана справа - всім пріоритетам пріоритет, і давай над нею клопотатися. Аякже ж, основоположні цінності, права і свободи. А потім раптом щось сталося - і вона вже не пріоритет. Виявилося, що до вересня-жовтня спокійнісінько полежить: нема коли тепер - літо, конституційне ж право на відпочинок. Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України «звинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Тлумачаться, звісно, якщо від цієї самої особи теж якась користь є. Так чи інакше, поки що в Леоніда Даниловича строк невеликий - до осені. Поки що «умовний». Напевно, щоб подумав, може, він не втямив чогось?

«Золоте вухо» України, або Доля «Палацових хронік»

Що стосується самого Миколи Мельниченка, котрий спочатку виконав свій громадянський обов’язок, а потім дивно розпорядився отриманими результатами, то його згадане вище рішення КСУ, звісно, торкнеться безпосередньо. Яке все ж таки мінливе життя: тепер уже не стільки доля Леоніда Кучми від бравого офіцера залежить, скільки сам Мельниченко - від спроможності і готовності Кучми домовлятися з Банковою.

Юридичне поняття «крайня необхідність» у контексті дій М.Мельниченка практично незастосовне, про що детально писало «ДТ». Але якби не торгівля плівками оптом і вроздріб, на боці майора була б як мінімум моральна перевага. У наших реаліях вона, звісно, мало що коштує. Проте одне діло - занести караючий меч над торгівцем страшними державними таємницями, інше - над безкомпромісним офіцером, безкорисливим борцем.

Якщо легендарні плівки буде визнано отриманими незаконним шляхом, у всієї цієї історії за­лишиться, мабуть, тільки один «плюс». Не отримають заохочення безліч майорів і не майорів, ладних «писати» кого завгодно: власних босів, партнерів по бізнесу і просто сусідів. У результаті всієї цієї історії з плівками, яка могла і, напевно, повинна була відіграти цілком іншу роль в історії України, катарсису не вийшло. Сльози були, смерті були, а очищення - ні.

Непроханий гість гірший за татарина

Неадекватна поведінка правоохоронних органів і суду з екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком на тлі висунутих йому сміховинних звинувачень примушує шукати справжню причину тривалого ув’язнення і, схоже, неминучого вироку. Очевидно, що визначальним чинником у даному разі є не Кримінальний чи Кри­мінально-процесуальний кодекси. Складається враження, що реальні причини гіркої долі екс-міністра - абсолютно в іншій площині. Прийнято вважати, що «наздогнав» Юрія Віталійовича «білий лебідь», птах хоч і незлобивий, але котрий добре пам’ятає не тільки шлях додому з віддалених місць. Але більше схоже на правду, що наздогнала Луценка «віддача» після гучного візиту опергрупи на БТРі до Ріната Ахметова із заїздом у внутрішній двір. До людини, згідно з вірою якої такі дії - страшна образа. Це із загальновідомого. З того, що знають не всі, було ще: черевиками по подружньому ліжку і міліцейський пресинг оточення і найближчих родичів з такою роздачею, як у них там, у міліції, вміють.

Багато помилок наробив Юрій Луценко. Однією з основних було те, що він вирішив, ніби може бути міністром внутрішніх справ. Але головною помилкою стала інша - він забув істину, відому будь-якому мисливцю: немає нічого небезпечнішого за пораненого звіра. Не можеш добити великого звіра, не зли його, ходи тихенько, розставляй мишоловки по кутках.

Тож ми більш схиляємося до другої версії причини лихих пригод Юрія Віталійовича. Вважаючи, що не жалкування з приводу над­мі­ру облагодіяного (хоча й відповідно до міністерської традиції) власного водія, перебір зі святкуванням Дня міліції (хай і привніс у нього Луценко не приборканий бюджетом розмах) чи інших, не інкримінованих гріхів не дають екс-міністру спокійно спати ночами. А єдино - роздуми про фатальні наслідки власних недалекоглядних дій, котрі кваліфікуються у відомому середовищі, концентровано представленому сусідами екс-мі­ністра по СІЗО, містким виразом «рамси поплутав».

Справедливості немає, але за неї варто боротися

На тлі широкого висвітлення кримінальних справ, порушених проти Юлії Тимошенко, цікавою є справа, ініціатором якої виступила вона сама. Як відомо, екс-прем’єр звернулася до нью-йорксько­го суду з позовом, поданим від її імені і супутніх осіб до співвласника (навпіл з російською компанією «Газпром») «РосУкр­Енерго» Дмитра Фірташа. За її словами, позивачі просять суд «визнати дії Фірташа і високопосадовців України, які з ним вступили в нечесну, злочинну, корумповану змову, неправомірними, спрямованими на те, щоб віддати Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу. І також визнати змовою мирову угоду, підписану в Стокгольмському суді». (У червні 2010 року Стокгольмський арбітраж виніс рішення щодо тривалого спору між «РосУкрЕнерго» і «Нафтогазом», зобов’язавши українську компанію повернути трейдеру вилучені в січні 2009 року 11 млрд. кубометрів газу і передати як неустойку ще 1,1 млрд. кубометрів. Наприкінці квітня НАК повернув «РосУкр­Енерго» 12,1 млрд. кубометрів газу, які зобов’язаний був віддати за рішенням арбітражу.)

Для Тимошенко головна суть справи - у результаті: отримати зі «змовників» потрійну компенсацію завданої шкоди. Можливо, іншої думки дотримується «приймаюча сторона» - США. Та й у «Газпромі» вважають інакше: для них страшніший якраз не результат (тут іще вилами по воді писано), а сам процес. Тому вже створено групу юристів, котра займається підготовкою саме до цього судового розгляду. Небезпека полягає в тому, що для нью-йорксько­го суду закритих територій не існує: починаючи з секретів будь-яких офшорів і закінчуючи таємницями будь-яких банківських вкладів і транзакцій. І українська сторона, в тому разі, якщо суд підтримає заявлені позивачем клопотання, не зможе відмовити в розкритті офшорних бенефіціарів - засновників австрійських холдингів CentraGaz і ArosGaz, які створили свого часу «РосУкрЕнерго». Перед американцями відкриваються реальні перспективи абсолютно легально зібрати інформацію про «хребет» Росії - «Газпром», підкреслимо - публічну компанію. Отже, можна сперечатися, кому ця справа цікавіша - самій Тимошенко чи «американським друзям».

Що ж до постійного збільшення кількості кримінальних справ, порушених проти Тимошенко, а також безлічі навколоправових претензій до неї, тут їй головне липень простояти і серпень протриматися - період відпусток електорату і європейських політиків.