Хоч вовни жмут, або Про те, як Феміда допомагає урвати шматок берега

Після тривалого затишшя доля одеського узбережжя знову на слуху. Громадськість і містяни мільйон разів сказали «ні» забудові зелених схилів над морем під час обговорення нового проекту генерального плану міста, якого, до речі, так і не ухвалили. Однак чиновники організували конкурс концепцій розвитку узбережжя серед одеських архітекторів, нічим не обмежуючи їхню фантазію. Найкраща робота має лягти в основу розроблюваного нині детального плану території прибережних схилів.

Із семи запропонованих варіантів різко негативну реакцію громадськості і ряду депутатів міськради викликав проект, що передбачав забудову схилів житловими кварталами. Тоді як концепцію Одеської державної академії будівництва та архітектури зустріли оплесками. Вчені запропонували максимально зберегти зелену зону, перетворивши схили на сучасний доглянутий парк із набережною і нагірним бульваром. Саме цій концепції віддала перше місце містобудівна рада при муніципальному управлінні архітектури, яка виступала арбітром. Але головний архітектор міста Микола Базан, котрий вважає, що відбулося переосмислення у підходах до освоєння узбережжя, і сам голосує за ландшафтний парк на схилах, заявив, що орієнтиром стануть три роботи-переможці. А у двох інших вгадуються лише точкові об’єкти рекреації.

Що залишиться в підсумку, покаже час. Поки що влада робила все, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі. І нині Одеса пожинає гіркі плоди від раніше ухвалених рішень. Бізнес із допомогою судових вердиктів уже виставив мерії свої рахунки. Одні комерсанти, які не встигли забудувати схили, вимагають відшкодувати мільйонні збитки за нереалізовані проекти, а інші - подати обіцяний шматок берега.

Скільки коштують
старі домовленості?

Показові щодо цього вимоги двох комерційних структур: підприємства з іноземними інвестиціями «Миханики Украина» і ТОВ «Одеська будівельна компанія «Вікоіл», зареєстрованого в Києві. Їхні романи з одеською владою почалися давно, ще в каденцію Руслана Боделана, який дав старт забудові берегових схилів. У підсумку грецькі бізнесмени породили дітище під назвою «Делфіни». На 20 гектарах прибережних схилів, між пляжами «Відрада» і «Дельфін», вони планували звести комплекс апартаментів-хмарочосів. Від зелених схилів у цьому районі нічого б не залишилося. На щастя, будівництва так і не розпочали. На заваді стали акції протесту, судові позови і насамперед - криза.

Тепер компанія вимагає від Одеської міськради визнати договори оренди землі недійсними і відшкодувати їй збитки в розмірі 2 млрд. гривень, тобто майже дві третини бюджету міста. Більша частина суми - це очікуваний дохід, який «Миханики Украина» планувала одержати від реалізації проекту.
25 жовтня 2012 року Господарський суд Одеської області виніс рішення призначити судову економічну експертизу, щоб визначити реальну суму прямих збитків та упущену вигоду. Якщо не буде досягнуто інших домовленостей, то міськраді, очевидно, доведеться відшкодувати компанії частину заявленої суми.

Проте найбільш обурливі, точніше сказати, нікчемні претензії виставила міськраді компанія «Вікоіл». (Про неї як тоді в місті нічого не було відомо, так і нині.) Вона хоче воскресити старі договори 2004 року, які відкривали їй шлях до освоєння одеського узбережжя. «Вікоіл» вимагає, щоб міськрада забезпечила погодження ескізного проекту забудови берегових схилів між пляжами «Відрада» і «Ланжерон». Вона планує тут, на 18 гектарах, звести готелі, будинки відпочинку, розважальні комплекси й інші об’єкти. Влада, мовляв, обіцяла: спочатку Боделан, потім Гурвіц. І далі. Вона вимагає від мерії надати Українському державному НДІ проектування міст «Діпромісто» вихідні дані, зокрема матеріали земельного кадастру для розробки детального плану території берегових схилів від «Ланжерону» до курорту «Аркадія». Без цієї документації нічого тепер погоджувати і будувати не можна. «Вікоіл», згідно з договором, повинен профінансувати його розробку.

Так от, господарський суд, куди звернулася компанія «Вікоіл», щоб змусити Одеську міськраду виконати ці вимоги, виніс рішення на її користь. Доводів мерії стосовно того, що договори підписав тодішній начальник управління інженерного захисту міста і розвитку узбережжя Володимир Соколов з перевищенням повноважень, оскільки депутатський корпус своєї згоди на це не давав, до уваги не взяли.

Звичайно, відбулося це не відразу. Судова епопея тривала п’ять років. І теж досить цікава з усіх поглядів. Суди «іменем України» винесли півсотні діаметрально протилежних рішень, перевертаючи докази та аргументи сторін з ніг на голову, вкотре демонструючи, що для української Феміди «закон - як дишло».

Хто платить,
той і замовляє музику

Треба сказати, що спочатку господарський суд (а справа слухалася в Києві) визнав вимоги комерсантів необґрунтованими. Але «Вікоіл» звернувся зі скаргою до Вищого господарського суду України, який повернув справу на новий розгляд. Було висунуто позовні вимоги і з боку Одеської міськради про визнання договорів з «Вікоілом» недійсними. Вони розглядалися в одеських судах. Але без успіху для мерії. Оскільки сплинув трирічний строк для їх оскарження, суди міськраді відмовили. Вищий господарський суд України двічі скасовував їхні рішення і повертав справу на новий розгляд. Договори визнали недійсними лише з третього заходу. Але «Вікоіл» їх оскаржив, і той-таки ВГСУ знову скасував рішення одеських судів, але вже на користь компанії «Вікоіл». Після цього судова епопея перекочувала в Київ, де й розглядалася протягом усього 2012 року.

На початку березня 2012 року господарський суд задовольнив вимоги компанії «Вікоіл». Це рішення залишається в силі. Міськрада прогаяла строк подачі апеляції. І подальші її спроби оскаржити вердикт успіхом не увінчалися. Але остаточної крапки в цій справі не поставлено. Проблема полягає, зокрема, в такому: для того щоб виконати рішення Феміди, доведеться зігнорувати не тільки громадську думку, а й закони.

Після того як було відкрито виконавче провадження, інститут «Діпромісто» (теж відповідач у справі) звернувся із заявою до суду з проханням роз’яснити березневий вердикт. Суд зобов’язав інститут розробити детальний план території прибережних схилів від «Ланжерону» до курорту «Аркадія». Але цю вимогу він виконати не може через не надані мерією вихідні дані. І не тільки. Він хотів би знати, якими законодавчими нормами він повинен керуватися? Але суд у цьому проханні відмовив.

З моменту підписання договору минуло вісім з половиною років. Змінилися не лише закони. Помінялося все: влада, пріоритети й розробник. Торік Одеська міськрада ухвалила рішення розробити детальний план території берегових схилів від парку ім. Т.Шевченка і до 16-ї станції Великого Фонтана. Сюди входить і відрізок від «Ланжерону» до курорту «Аркадія». Але тепер замовником виступає міське управління архітектури і містобудування, а розробником - КП «Одеспроект». Комунальне підприємство цього літа виграло тендер на проведення робіт. У їх основу має лягти не ескізний проект «Вікоіла», а, судячи зі слів головного архітектора, концепції, що перемогли на конкурсі розвитку узбережжя.

Та все ж питання з приводу вимог «Вікоілу» залишається відкритим. Ось чому в цій ситуації важливо, щоб чиновники більше не винаходили велосипед, у якому знайдеться місце для наполегливих київських комерсантів і їм подібних, а взяли, нарешті, прямий курс, запропонований архітектурною громадськістю. На жаль, попри оптимістичні заяви головного архітектора міста, упевненості в тому, що владі вдасться його дотримати, немає. Надто багато на цьому шляху підводних течій і рифів. Як немає і ясності в подальших її кроках стосовно рішення Феміди. Що зробить мерія: продовжить судитися чи виконає вердикт - питання.

Рішення міськради про повернення зеленим схилам статусу парку і ухвалений на цій підставі новий генплан могли б перетворити вердикти, що їх виносять суди на користь бізнесу, на нікчемні. Та, на жаль, заважають подвійні стандарти. З одного боку, міська влада виступає за збереження та благоустрій узбережжя. Про це написано навіть у концепції стратегічного розвитку «Одеса-2022». Її презентував мер Олексій Костусєв навесні цього року як «Місто, в якому хочеться жити». А, з іншого, влада офіційно не визнала парком багаті зеленню схили. Хоча вони мали цей статус до
2002 року. І в старому, але чинному генплані міста 1989 року вони значаться як парк «Ювілейний».

Громадськість і ряд депутатів міськради не раз вимагали узаконити його межі, але всі прохання залишалися без відповіді. Нині ж і провідні архітектори, судячи з концептуальних розробок, які розглядалися на містобудівній раді, надають перевагу ландшафтному парку. Зелений пояс, нарешті, буде визнано унікальним морським фасадом, який потребує благоустрою і лише незначної, обережної архітектурної огранки.

Проте бездіяльність керівництва міста та невиразна позиція самої міськради поки що посилають бізнесу різні сигнали, дозволяючи підживлювати і втримувати на плаву старі проекти, які залишилися в спадщину від колишньої влади. І зберігаючи тим самим проблеми і загрози для узбережжя.