Харків відбивається від мисливців за мільйоном

Вже традицією для харківської міліції стали щорічні осінні відпрацювання регіону силами місцевих правоохоронців мало не з усієї держави. А все через трагічні напади на інкасаторів тамтешніх банків, що ставалися в Харкові кілька років поспіль майже в один і той самий час (із жовтня по листопад), вирізняючись особливою жорстокістю і високим рівнем організації «роботи» кримінальників.

Тих, хто розстрілював міліціонерів та інкасаторів і, ніби глузуючи, влаштовував своєрідні змагання з величезною державною розшуковою машиною системи МВС, не викрито й досі — навіть попри заявлену суму винагороди 100 тис. грн. за інформацію, яка допоможе вийти на нелюдів. Тому й цього року перша українська столиця знову збирається відбиватися від мисливців за мільйоном у банківській валізі — як те робила останні чотири-п’ять років. Днями очільник харківського УБОЗ Володимир Фролов повідомив, що тамтешній міліцейський гарнізон переходить на посилений режим несення служби через можливе повторення нападів на інкасаторів. Скільки ще років триватиме така «традиція», наразі не відомо: розслідування триває, опрацьовано вже більш як тисячу матеріалів — як кажуть, надія є.

Зрозуміло, що якраз у такі періоди посиленої активності оперативних і зовнішніх служб (дільничні, патрульні, даішники) у Харкові нічого «такого» й не стається. Складається враження, що: 1) лиходії залягли на дно; 2) змінили географію (згадаймо напади в Києві — наприклад, пограбування серед білого дня Печерської філії «Райффайзен-Авалю», коли вкрали 480 тисяч доларів, чи схожі випадки у Дніпропетровську тощо) або й вид кримінальної діяльності; 3) «вони» — це свої, тобто із числа колишніх чи діючих правоохоронців у тісній зв’язці із банківсько-інкасаторськими колами; 4) бузувіри вже нагромадили «стартовий капітал», оселилися десь подалі від Харкова і тихо чекають старості, переглядаючи новини з патрулями на дорогах та коментарями наляканих перехожих на тлі якої-небудь філії банку.

Втім, у таких традиційних зачистках є свій плюс — усі відзначають зменшення кількості ДТП, крадіжок транспортних засобів, проявів вуличної злочинності, а отже, дещо комфортніше почуваються харків’яни і гості Слобожанщини, які милуються найбільшою в Європі площею чи отоварюються на відомому ринку «Барабашово».

Нагадаємо, що восени 2001, 2004 і 2005 років у Харкові сталися напади на інкасаторські машини. Перші два — 26 жовтня, третій — 8 листопада. Кожного разу невідомі в масках і зі зброєю в руках атакували серед ночі, влучно стріляли на ураження (так володіти технікою стрільби в екстремальних умовах можуть лише професіонали, причому знавці «технології вбивства») і, прихопивши мішок із грошима, втікали. Загалом нелюди позбавили життя сімох і ще трьох поранили (інкасаторів і працівників Державної служби охорони). Три пограбування — десять жертв. Такий рахунок у цій історії, якій, вочевидь, таки має бути покладено край.

Заради справедливості можна сказати, що жертви не були марними: після харківських розстрілів у банках почали приділяти значно більше уваги інкасаторській безпеці. Тепер в охоронців мішків із грошима, за їхніми ж словами, є більше шансів залишитися в живих у разі озброєного нападу. Віднедавна такі ескорти почали оснащувати датчиками стеження, відеокамерами та авто з надійною бронею. Тепер у разі форс-мажору потрібно лише встигнути вскочити в автомобіль (в Україні забезпеченість відповідним транспортом становить близько 40%). На жаль, сім років тому такого оснащення в інкасаторів не було. Сподіваємося, що віднині дні інкасації в Харкові не супроводжуватимуться автоматними чергами і драмами в родинах служивих людей.

Загалом у тих інцидентах розбійникам вдалося заволодіти понад 500 тис. грн. і автоматом Калашникова. Відомо, що «на діло» вони їздили на білій «копійці» та «деу» чорного кольору. Було також помічено «мерседес», але після одного з «рейдів» іномарку разом із розстріляним водієм знайшли сищики — певно, гангстери позбулися свідка. Цікаво, що цей водій за дві доби до нападу на інкасаторів загадково зник, а в його гаражі згодом виявили сліди від куль і крові та стріляні гільзи. Ймовірно, нападники примушували чоловіка в його ж гаражі до «співпраці». До речі, тоді це була обнадійлива ниточка, адже загиблий виявився родом з Бєлгородської області РФ. Виникла навіть версія про причетність харківських бандитів до бєлгородського ОЗУ. Оперативникам вдалося заарештувати в Москві одного з підозрюваних, але за відсутності доказів його відпустили з миром.

Показово, що, як виявилося, історія цих нападів на харківських інкасаторів «проросла корінням» у глибші часові шари — в початок 80-х, коли в центрі Харкова на сходах універсаму загинула від куль злочинця, перевдягнутого у форму правоохоронця, старший сержант Віра Алфимова. Тоді нападники на інкасаторів теж утікали на «жигулях», щоправда блакитних, і теж ліквідували свідка-поплічника. От тільки фінал того разу був іншим: одного злочинця за вироком суду розстріляли, інший дістав 10 років позбавлення волі. Віра Алфимова того фатального дня чомусь не отримала табельної зброї і вже майже закінчила чергування, коли почула перестрілку поруч з інкасаторською машиною. Навіть знаючи, що вже нічим не допоможе, вона кинулася виконувати свій службовий обов’язок. Президія Верховної Ради СРСР нагородила тоді «порушницю інструкції» бойовим орденом Червоної Зірки.