ГАЗЕТНО-ГОРІЛЧАНИЙ КОКТЕЙЛЬ

Одного з березневих днів у Запоріжжі стався нехарактерний, а тому несподіваний сплеск уваги до періодики. Біля кіосків спостерігався ажіотажний попит — газети скуповувалися пачками. Щоправда, «невідомі особи» проявили інтерес не до всіх підряд друкованих видань, а винятково до одного — місцевого тижневика «Досье»...

Одна з характерних рис провінції полягає в тому, що про багато подій там стає відомо ще задовго до того, як вони відбуваються. Але за усталеною традицією доконаний факт прийнято старанно обговорювати з розумним виразом обличчя, вибудовувати версії, надаючи словам багатозначної недомовленості. І поки зацікавлена частина городян була захоплена цим процесом, розгорівся скандал, який офіційно позначився гранично лаконічним повідомленням центру громадських зв’язків УМВС із виразним заголовком «Долари засліпили очі!» Мова йшла зокрема про те, що «співробітниками Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС України в Запорізькій області задокументовано факт отримання хабара редактором одного з запорізьких тижневиків. Він вимагав від посадових осіб одного із запорізьких лікеро-горілчаних заводів гроші за спростування статті, що підривала імідж торгової марки, ставлячи під сумнів якість продукції заводу. Співробітники міліції задокументували факт отримання першої частини хабара у розмірі 200 доларів США та 18 березня затримали Т. під час отримання другої частини грошей в сумі 10 тисяч гривень після виходу з друку статті-спростування».

Відгукнувшись на подію, інтернет-видання були щедрішими на подробиці, розповівши про те, що «18 березня об 11 годині 30 хвилин запорізьким УБЕЗом було проведено заходи щодо затримання редактора газети «Досье» Артема Тимченка в момент нібито одержання ним хабара від ЛГЗ «Хортиця». Дванадцять працівників УБЕЗу (небувалий випадок!) брали участь в операції. У момент приходу «убезівців» Тимченко заповнював прибутковий касовий ордер на суму 10 тисяч гривень за рекламу продукції ЛГЗ «Хортиця». На столі лежала вказана сума і видрукуваний рекламний матеріал». У повідомленні також стверджувалося, що редактор не робив спроб приховати свої дії і не чинив опору. Однак «постанова на обшук і арешт за підписом Скиданова (міського прокурора. — В.П.) була насильницьким чином вилучена у працівників редакції», а потім «на «жорсткому» допиті слідчі всіляко намагалися з’ясувати джерело інформації з ЛГЗ «Хортиця», але Тимченко джерело не відкрив». Нарешті, «після 12 годин розмов зі слідчим (протягом цього часу нікого до Тимченка не допускали) редактора випустили, без вибачень».

Коментуючи пригоду, заступник головного редактора газети «Досье» Віктор Іллічов заявив, що затримання редактора Артема Тимченка відбулося з метою дискредитації видання і що в цьому замішані три структури: влада, фінансова група й одна з місцевих телекомпаній.

Нескладно здогадатися, що черговий номер «Досье» відкривався великою публікацією про подробиці пригоди з тривожно-пафосним заголовком «Несостоявшийся выстрел в сердце демократии». Однак перш ніж ознайомитись із подіями, через які зчинилася катавасія, геть не зайве представити безпосередніх учасників дійства.

Отже, запорізький тижневик «Досье», засновником і видавцем якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Проспект», був заснований у середині 1999 року з ініціативи відставного першого заступника начальника обласного УВС Олександра Поляка. У той час генерал-майор міліції, зазнавши поразки на виборах міського голови Запоріжжя 1998 року, готувався до чергових виборчих баталій, дуже потребуючи підтримки ЗМІ. З першого ж номера газета активно включилася в цей процес, ставши в опозицію до міської влади. Рік по тому О.Поляк здобуває перемогу в позачергових, а в березні 2002-го — у чергових виборах міського голови, що зумовило корінне переорієнтування позиції «Досье» до влади. Фактично тижневик став неофіційним рупором нової команди міськвиконкому, полум’яно підтримуючи всі її дії, непримиренно ставлячись до найменших проявів критики на адресу влади. Зі смертю О.Поляка й обранням міським головою колишнього голови ОДА Євгена Карташова «Досье» знову переходить у жорстку опозицію до міської влади. У лавах її союзників виступає відставний міліцейський полковник Валерій Зотов, який був під час керівництва містом О.Поляком його заступником, а зараз очолює добродійний фонд «Олександрівський». Як і раніше, актуальність публікацій тижневика значною мірою зумовлюється посиланнями на матеріали контролюючих і правоохоронних органів.

Знайомство з ЛГЗ «Хортиця», мабуть, доречно почати зі згадування про те, що лікеро-горілчаний завод у Запоріжжі існує з незапам’ятних часів. Втім, «існує» — не зовсім вірний термін стосовно підприємства, яке останніми роками добряче захиріло. Яким чином завод, котрий за визначенням може бути тільки прибутковим, опинився на грані банкрутства, залишається тільки догадуватись. І хоча в регіоні помітно активізувалося підпільне виробництво «катанки», декларовані наміри влади відновити роботу підприємства, на жаль, залишилися нереалізованими. Навіть попри відповідне доручення колишнього голови ОДА Є.Карташова інвесторам заводу. Сформована ситуація створювала дуже сприятливі умови для будівництва нового лікеро-горілчаного заводу, яке й було розпочато 2002 року. А уже весною 2003-го відбувся урочистий пуск підприємства, що отримало схвальні відгуки місцевої влади. У спорудження ЛГЗ «Хортиця» одна з датських компаній інвестувала близько 19 млн. доларів. Залучення до участі в проекті іноземного інвестора навряд чи було продиктовано фінансовими міркуваннями. Швидше за все, це була суто іміджева акція, оскільки ініціатор будівництва заводу — ТОВ «Торговий дім «Мегаполіс» — фірма далеко не з бідних. «Мегаполіс» має ексклюзивні права реалізації продукції кількох алкогольних брендів, мережа його представництв охоплює всю територію країни, забезпечуючи статус одного з найбільших дистриб’юторів алкогольних напоїв на українському ринку. З урахуванням цього і будувався новий завод, оснащений найсучаснішим, а отже, найдорожчим устаткуванням. Потужності підприємства дозволяють щомісяця випускати 2 млн. літрів напоїв, тому «Хортиця» може не лише скласти конкуренцію, а й всерйоз претендувати на статус лідера алкогольного виробництва в Україні.

Наприкінці жовтня 2003 року ЛГЗ «Хортиця» почав працювати на повну потужність, а менш ніж через 5 місяців якість його продукції публічно взяли під сумнів. На першій шпальті «Досье» у публікації «Шкандаль в благородном семействе» містився такий текст. «Минулої п’ятниці скандал вибухнув навколо однієї запорізької «винокурні». У процесі проведення спільних заходів МВС і Держстандарту України з припинення обороту «лівого» алкоголю, у поле зору комісарів потрапив лікеро-горілчаний завод «Хортиця». Прямо на конвеєрі були взяті для експрес-аналізу зразки відомої в Україні горілки. Результати виявилися приголомшливими: продукція не відповідає вимогам, що пред’являються до горілки, виробленої на території нашої держави. У зв’язку з чим виробництво, до проведення більш детальної експертизи, зупинено, а
24 000 пляшок готової продукції «взято під арешт». Незрозуміло одне: а як же реклама, котра говорить, що «Хортиця» — еталон якості?»

Однак вже в наступному номері тижневика в розміщеній на тому ж місці статті «Фигаро тут? Фигаро там!» містилася інформація геть протилежного змісту. «Наостанку поговоримо ще про одну інформацію, котра була озвучена в минулому номері газети. Йдеться про замітку, в якій говорилося про лікеро-горілчаний завод «Хортиця». Відразу після виходу номера у світ редакцію відвідали представники ЛГЗ «Хортиця», котрі внесли ясність у ситуацію: «Так, дійсно, 26 лютого завод відвідали представники Держстандарту і відібрали проби готової продукції підприємства, що, вочевидь, і породило чутки навколо ЛГЗ «Хортиця». При цьому першого березня результати аналізу стали відомі: продукція, взята для аналізу, цілком відповідала вимогам Держстандартів, у чому ви можете переконатися, вивчивши протоколи аналізу». (Дані протоколи дійсно були надані редакції. На жаль, напис на них говорив, що передрук повністю або частково без дозволу Держстандарту заборонений, тому ми не можемо їх опублікувати.) При цьому працівники ЛГЗ «Хортиця» запевнили нас, що найсучасніша лабораторія, якою оснащений завод, чітко контролює якість продукції. І як результат міжнародне визнання: на дегустаційному конкурсі «Кращий продукт-2004» (проходив у лютому в рамках найбільшої російської виставки «ПродЕкспо-2004») золоті медалі здобули «Благов відмінна», «Хортиця срібна прохолода» і рецептура «Хортиця. Перцева з медом пекуча». Тож чутки про «смерть» горілки «Хортиця» виявилися дуже перебільшені».

За словами заступника директора обласного центру стандартизації, метрології та сертифікації Анатолія Маслака, наприкінці лютого на заводі дійсно проводилася перевірка якості випущеної продукції. Проте порушень не виявлено, тому виробництво не зупинялося і продукція з обороту не вилучалася. Втім, характер скандалу визначають аж ніяк не ці деталі.

За твердженням працівників «Досье», у день виходу першої статті в приміщення редакції «буквально вломилися чотири представники ЛГЗ «Хортиця», котрі «у різкій формі, на підвищених тонах почали з’ясовувати стосунки із заст. генерального директора ТОВ «Проспект» Віктором Іллічовим». У результаті домовилися про зустріч цього ж дня в одному з кафе, котре, до речі, зовсім не нагадує заклад громадського харчування для малозабезпечених прошарків населення. У черговому раунді переговорів сторону газети представляли генеральний директор «Проспекту» Григорій Лизогуб і редактор Артем Тимченко, котрий контролював вихід спірної публікації. За версією газетярів, хоча розмова і почалася далеко не в дружніх тонах, усе ж заводчани запропонували 50 тис. доларів за розкриття джерела інформації. Ідея не отримала позитивного відгуку, більше того, з боку «Досье» було заявлено про випуск додаткового накладу скупленого оптом номера газети. Такий варіант не влаштовував «Хортицю», і заводчани прийняли пропозицію газетярів «відшкодувати фінансові збитки за невихід у світ додаткового накладу» сумою в 10 тис. гривень. А оскільки алогізм цього формулювання був очевидний навіть учасникам переговорів, вони зійшлися на тому, що завод переказує гроші «за надання рекламних послуг». Крім того, за твердженням А.Тимченка, неназваний автор публікації хоч і був категорично проти написання спростування, все ж висловив готовність його підготувати після того, як ЛГЗ надасть документи, що підтверджують якість продукції, і запросив гонорар у сумі 100 доларів. Начебто на цьому переговори закінчилися. А через кілька днів усні домовленості стали втілюватися в конкретні дії.

За словами А.Тимченка, заводський юрист привіз 200 доларів задатку. Цю суму редактор нібито «відразу ж розміняв у гривні і передав заст. генерального директора Віктору Іллічову для того, щоб він поклав їх у сейф». У день виходу номера газети зі спростуванням той же юрист «привіз обговорені раніше 10 тисяч гривень. Поклав мені на стіл. Я почав заповнювати прибутково-касовий ордер». За цим заняттям редактора і застали міліціонери, котрі «у редакцію ввірвалися».

— Вся сума лежала на столі, — каже Тимченко. — Я, якщо чесно, її навіть не рахував.

Про те, що було далі, уже відомо: вилучення мічених купюр, складання протоколу і пояснення редактора в прокуратурі.

Анітрохи не сумніваюся, що представники лікеро-горілчаного заводу розповіли б про те, що трапилося, у дещо іншому ключі. Цілком можливо, що їхня версія звелася б до розповіді про те, як працівники заводу, старанно витерши ноги об килимок, чемно постукали в двері редакції. А потім із люб’язно-підлесливим виглядом стали чемно пояснювати газетярам, що в публікації виявилася прикра неточність, лагідно благаючи по можливості виправити помилку. І вже, зрозуміло, у ході цієї задушевної бесіди про гроші вони навіть не заїкалися. Навпаки, їх до глибини душі вразила захланність газетярів, які вдалися до цинічного шантажу. Не виключено, що й свою причетність до скуповування газет заводчани геть-чисто заперечували б. Вже хоча б тому, що безглуздішої акції, котра завдає удару по іміджу підприємства, важко й придумати.

Втім, підкреслюю, вищевикладений варіант розвитку подій — не більш ніж припущення. Без нього цілком можна було б обійтися, але, на жаль, триденні переговори з представниками заводу виявилися безрезультатними. У керівництва «Хортиці» так і не знайшлося чи то часу, чи то бажання прокоментувати те, що трапилося. Зате в ході телефонних розмов з’явилася можливість скласти яскраве уявлення про культурний і діловий рівень працівників фірми, котрі вважають цілком припустимою наявність у своєму лексиконі фрази «ми фільтруємо дзвінки». Чи дивне своєю, м’яко кажучи, безпосередністю запитання «А навіщо вам це потрібно?» на прохання представитися...

У розмові з кореспондентом «ДТ» прокурор Запоріжжя Олег Скиданов заявив, що матеріали даної справи надійшли в прокуратуру з міського ВБЕЗ, куди представники ЛГЗ «Хортиця» звернулися із заявою про здирство. В даний час проводиться перевірка, мета якої — з’ясовування наявності чи відсутності в зазначених діях складу злочину. Тому з приводу пригоди кримінальну справу не порушено, однак і рішення про відмову в її порушенні теж не прийнято.

На думку ж працівників правоохоронних органів, які попросили не розголошувати їхні імена, у слідства є серйозні підстави думати: конфлікт, котрий набув розголосу, — усього лише один із епізодів у реалізації схеми банального здирства. Непрямі свідчення тому — періодична публікація повідомлень на кшталт:

«...у «Досье» прийшли матеріали про схеми переведення в готівку і розкрадання грошей у цьому самому фонді і сполученому з ним ПП... Незабаром ми їх опублікуємо»;

«...розповімо про твої закордонні рахунки в офшорах, про баржі з «металобрухтом», затримані біля Аргентини. На прикметі ще кілька цікавих тем. А поки зробимо паузу — сюрпризом тобі будуть наші подарунки. Читай «Досье» і ти будеш у курсі всіх подій. Тільки дивись в обидва, не пропусти головне. Цікаво буде. Ручаюся».

Ми не беремося судити, наскільки це припущення відповідає дійсності. Навіть попри те, що ця історія рясніє фактами, котрі викликають щонайменше здивування. Складно, наприклад, зрозуміти, навіщо лікеро-горілковики вдалися до настільки громіздкого засобу відстоювання ділової репутації фірми, маючи достатньо підстав виграти справу в суді. Однаковою мірою незрозуміло, навіщо газетярі погодилися на «компенсацію в зв’язку з невиходом у світ додаткового накладу» у формі готівкового, а не безготівкового розрахунку. Навіщо взагалі було вплутуватися в явно сумнівну історію, коли, за словами В.Зотова, йому було відомо про підготовку провокації, про що він попереджав засновників газети?

Про одне тільки, мабуть, можна стверджувати напевно: скандал, представлений як замах на демократичні принципи, навряд чи має до них хоча б віддалений стосунок. Як, втім, і до проблем свободи слова, не кажучи вже про дотримання елементарних принципів ділової етики.