ДІТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

В Україні близько 30000 бездомних дітей відіслані міліцією в притулки для неповнолітніх, а звідти повернулися в сім’ї чи інтернати. Таку сумну статистику оголосила заступник голови Державного комітету у справах сім’ї та молоді Зінаїда Кияниця.

На жаль, за шкільні парти сіли не всі школярі. У Київський міський притулок для неповнолітніх прибувають діти, які часто відстають у розумовому розвитку.

П’ятнадцятирічний Олег закінчив лише три класи. Батьків втратив рано, а на життя заробляв тим, що мив автомобілі та збирав пляшки. Мріє стати автослюсарем.

Дванадцятирічний Олександр ще жодного разу не був у школі, тому що мати забула оформити документи. Через це ази науки він отримує поки що в притулку. Кілька місяців жебракував. Каже, що мати часто б’є його.

Десятирічний Олексій цього року закінчив перший клас. Мати змушувала його збирати пляшки, випрошувати гроші в перехожих, а якщо не приносив певної суми, штурхала ногами. Мрія: стати бізнесменом. Що це таке, хлопчик не знає, але каже, що дуже подобається саме слово.

Для дітей різних вікових категорій створено класи корекції, де працюють учителі вищої категорії, а зарплату їм виплачує добродійна організація «Армія порятунку» (із штаб-квартирою в Лондоні), відтак діти мають можливість закінчити 9 чи 11 класів. Тих, хто пройшов повну психологічну адаптацію, випускають на вулицю погуляти, подихати свіжим повітрям. Втім, притулок — не в’язниця, тому втекти звідти — не проблема.

Директор Київського міського притулку для неповнолітніх Віталій Сучков повідомив, що за рік із притулку втекло 56 дітей. Віталій Григорович вважає, що переважно це любителі нюхати клей або ті, хто захворів на синдром «мандрівника».

Деякі діти живуть у притулку по два-три роки, що загрожує керівництву великими проблемами з прокуратурою. Дитину мають право утримувати тут до трьох місяців. Потім за згодою служби зі справ неповнолітніх її або повертають батькам, якщо вони не позбавлені батьківських прав, або, після встановлення особистості, відсилають в інтернат, тому що багато дітей не мають свідоцтв про народження.

Через те, що від Васі відмовилася мати, у малого, який, до речі, непогано володіє англійською мовою, стався психічний зрив. Якщо діти тікають із притулку, вихователів позбавляють преміальних. А хто зможе повірити, що восьмирічний Сергій К. примудрився побувати в Польщі?

Лікар-терапевт Київського міського притулку для неповнолітніх Валентина Васюк поінформувала, що діти, підібрані на вулицях, часто мають захворювання горла, риніти, бронхіти, різні грибкові захворювання шкіри.

Притулок міститься в Деснянському районі й розрахований на 100 ліжок для дітей від трьох до вісімнадцяти років. Попри обмежене державне фінансування, там намагаються зберегти триразове харчування: вранці завжди дають молочне, в обід — м’ясне; діти одягнені чисто й акуратно. Віталій Сучков поділився наболілим: жодна фінансова організація не хоче брати притулок під опіку, а дітям потрібна щоденна підтримка, допомога. Нинішнього року бюджет не додав близько 160 тисяч гривень, тому свої фінансові проблеми намагаються розв’язувати самостійно.

З дітьми проводять профілактичну роботу, зачитують конвенцію ООН про права людини, намагаються роз’яснити їхні права.

На Хрещатику, на виході з ресторану «Макдональдс», знайомлюся з 12-річним Юрієм, який курив, не затягуючись, зрідка покашлюючи. Він охоче погодився на контакт із журналістом, і в мене склалося враження, що досвід спілкування з пресою в нього є.

«Ти навіщо куриш?» — запитую. «Жити набридло», — відповідає Юрій, сплюнувши недопалок на землю і загасивши його каблуком черевика, який йому, вочевидь, завеликий. Штани, підв’язані мотузкою, здавалося, ось-ось спадуть. Каже, курити навчився сам, а торік закінчив п’ятий клас. Навчання хотів би продовжити, але на свободі себе непогано почуває. З дому Юрій утікав тричі, тому що життя нестерпне.

—Мій батько спочатку працював на Бориспільському радіозаводі, — продовжує розповідати Юрій, — потім — сторожем. Держава йому зарплату не платить, заборгувала 360 гривень. Обіцяють повернути борг борошном, пшеницею, цукром. Зарплата — 160 гривень, але батько її постійно пропиває. Тільки за тиждень із компанією в під’їзді він випив 22 пляшки горілки, кожна коштує п’ять гривень п’ятдесят копійок.

Наді мною тато знущався часто. Приходив додому в нетверезому стані, бив то мене, то семирічного брата, то матір. Батьки розлучилися, коли мені було п’ять років, але живуть разом.

Я не завжди розумію, що батько каже, коли вип’є. Одного разу він попросив мене принести ковдру, та я не почув його слів. За це він узяв кочергу й побив мене. З розсіченої брови потекла кров. Кочергу я викинув. Коли тато про це довідався, ударив мене ополоником по голові так, що відлетіла ручка. А щоб я завжди говорив правду, прив’язував до стільця, стягував одежу, припікав до тіла сигарети. Це дуже боляче. Приходжу зі школи, а він днями вдома сидить...

Мати до мене теж погано ставиться, але вона зараз дуже хвора, лежить у лікарні. Лікарі кажуть, що рак. Та вона мені подарувала життя, тому її люблю більше, ніж батька.

З дому тікав тричі, але на вулиці міліція, зловивши мене, повертала назад в притулок. Потім батько приїжджає — добренький такий, забирає додому, усе йде по-старому. Мені складно пояснити його поведінку. Чому він ненавидить мене й знущається? Може, таких людей треба лікувати від алкоголізму?

Хоча, повірте, і в притулку дуже багато несправедливості. Пам’ятаю, лежав на підлозі, а хлопці казилися, то вихователі всіх покарали ременем і поставили в куток. А за те, що вкрав у виховательки кусень ковбаси, мене на кілька годин зачинили в темній комірчині. Там, між іншим, живуть миші, яких із дитинства не переношу. Уявляєте, який жах?

Крім того, у притулку «дідівщина». Розбудив старшого за віком у тиху годину, то не лише отримав по шиї, він зажадав ще й обід віддати. Там годують добре, але дуже мало, завжди залишаєшся голодним. Вихователі на таке взагалі ніяк не реагують. Утекти відтіля нескладно — мені вдавалося утікати з ізолятора.

Вперше з дому Юра втік узимку 2001 року. Тоді, приїхавши до Києва, познайомився з такими самими однолітками, які спізнали, по чім ківш лиха. Вони порадили спробувати перезимувати в церкві. Пастир Сандей дав притулок дітлахам, годував їх. А навесні, із настанням тепла, приміщення залишили. Хлопців вабило до самостійного життя.

— Мені нещодавно пощастило, — продовжує мій співрозмовник, — на горищі серед різного мотлоху фотоапарат старовинний знайшов, у нього ще об’єктив гармошкою висувається. До речі, разом із паспортом. Швидше за все, багаті мешканці викинули. То я його продав за «полтиник баксів», купив собі водонепроникний китайський годинник, а на решту грошей два дні жили.

— Чому два дні? — цікавлюся. — Адже багатьом цієї суми навіть на місяць вистачає.

— А що таке п’ятдесят доларів у наш час? — сміється Юра. — Ми з друзями на комп’ютерних іграх за ніч по десятці витрачали, купували жуйки, печиво, шоколадки, ходили в кафе. Я тоді кілька разів добре попоїв.

Мені ще винні залишилися двадцять гривень. Я другові дав цю суму розміняти, та він у комп’ютерному клубі «промотав». А десять гривень позичив старенькій жебрачці. Думаю, скоро повернуть. Мене Славик, приміром, боїться. Коли він почав на мене стрибати, я йому ніс розбив, щоб менше ліз. Відтоді у своїй компанії я авторитет, хоча він теж «дуже крутий».

— А клей нюхати не доводилося?

— Ні, це мої знайомі купують клей «Момент» по 3 гривні 60 копійок у кіоску, видушують із тюбика в целофановий пакет і «ловлять кайф». Кажуть, різні «мультики» бачать, коли їх на сміх пробиває. Вони зі мною на горищі живуть.

— Красти не пробував?

— Пам’ятаю, попросив добре одягненого чоловіка купити мені поїсти, та він порадив красти, я навіть на нього накричав, щоб поганого не вчив.

— А хотів би, щоб тебе всиновили? Забрали в хорошу сім’ю, дали виховання?

— Я як кожна людина мрію, щоб усі ставилися одне до одного людяно. Життя в мене, як розповідав, нестерпне. Хотів би закінчити школу, отримати вищу освіту, але красти не збираюся. Дуже багатьом це покалічило долю.

Одного знайомого хлопчика американці всиновили. Але ж задля трансплантації органів. Думаю, багато іноземців цим займаються, знаючи, приміром, що в дитини нирка нормально функціонує. А ми ж молоді, й організм у нас молодий. Чув, що в дітей можуть руку відрізати, поміщають у якусь рідину, і вона виростає, а потім пришиють інваліду. Хоча є й добрі американці.

Одного разу спав у сквері на лаві, тому що обкурився і мені стало дуже зле. Під’їхав чорний джип «Тойота» з американським прапором і номерами, звідти вийшли два чоловіки, підійшли до мене, вийняли з гаманця по п’ятдесят доларів і біля мене поклали. Тоді зі мною ніхто з хлопців не хотів дружити, а я з ними грошима поділився. Вони всі втекли з притулку, отож мені рідні, як брати.

А в День Києва біля виходу з метро тридцять гривень знайшов по десятці.

Якщо мене повернуть назад до притулку, а звідти — додому, я знову втечу на вулицю. Виходить — замкнуте коло. Моя мрія, між іншим, проста: хочу спокійного життя, оскільки сам у майбутньому буду батьком.