ЧИ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ ЗЛО?

Звісно ж, зло перемогти не можна. І злочинність перемогти не можна.

Навряд чи коли-небудь люди перестануть робити протиприродну справу — вбивати, грабувати й калічити один одного. Та мінімізувати ситуацію, приймаючи правові закони, гуманізуючи систему виконання покарань, реформуючи судову систему й т.п., державі під силу. Та ще якщо й громадянське суспільство підключиться!..

З нетерпінням чекав наступний номер газети після статті Л.Кучеренка «Беззахисні перед міліцією» (№9 (484) від 6 березня 2004 р.). Сподівався ознайомитися з розмірковуваннями міністра внутрішніх справ у зв’язку з ситуацією в органах і відразу побачити прохання про відставку начальника Управління МВСУ в Полтавській області в зв’язку з тим, що його збезчестили дії підлеглих. Або ж гнівну відповідь журналісту, який посмів несумлінною публікацією зганьбити захисників нашого спокою.

Та ба! Неначе випадок із бузувірами в погонах — нормальне в Україні явище. В Україні, що приєдналася до цілої низки міжнародних конвенцій і, до речі, регулярно перевіряється Європейським комітетом з попередження катувань.

І стало цілком очевидно, що зло нездоланне.

Адже ті, хто свідомо скалічив на все життя людину, знали, що суддя почує їхню версію (і суддя почула їхню версію, але залишиться безкарною), що черговий ІТУ не здійме тривогу й не викличе (хоча б) «швидку» (і залишиться безкарним), що кримінальну справу не порушать належним чином і прокуратура належним чином її не розслідуватиме (так воно і є, тому що прокуратура не вважала за потрібне заявити про ретельний контроль за цією справою на найвищому рівні), що начальник підрозділу як офіцер не застрелиться від ганьби, а начальник управління не подасть у відставку. Що самим мучителям не інкримінують замах на вбивство (а вони зумисне вбивали людину з особливою жорстокістю, групою і за попередньою змовою — ч.2 ст. 115 (4, 12) КК України), а, в гіршому випадку, ст.365 КК, що при «добре прочитаній» судмедекспертизі дозволить отримати покарання без позбавлення волі, а з випробувальним строком.

Проблема вже давно кричить криком катованих та їхніх родичів, цифри людей, яких піддали тортурам, різняться, але страшенно великі (наше Бюро, проводячи моніторинг у 2000 р., з’ясувало, що 76,1 % усіх затриманих піддавалися фізичному насильству).

Потрібна політична воля на найвищому рівні. Не політичне гасло, а лише щире бажання викоренити зло. І також є нагальна потреба захистити тисячі чесних і самовідданих людей, які справді вдень і вночі з небезпекою для власного життя ведуть війну зі злочинцями, але зраджуються своїми «колегами».

Звичайно, держава має виплатити постраждалому та його сім’ї величезну (у мільйонах гривень) суму як відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Настільки велику суму, щоб державі довелося зменшити виплату будь-яких соціальних пільг державним чиновникам у зв’язку з тим, що громадяни України піддаються катуванням.

І потрібно, врешті-решт, прийняти закон, за яким у кожному підрозділі, де можуть перебувати затримані особи, має чергувати адвокат. Давно пора припинити практику першого допиту (сьогодні це називається опитуванням чи поясненням) без адвоката й без упорядкування протоколу. Черговими адвокатами можуть бути студенти юридичних факультетів чи представники громадських організацій. У населених пунктах, де таких немає, можуть бути присутні представники місцевих рад. Тут важливе одне: суд не повинний мати право приймати як докази показання, отримані під час першого допиту без захисника.