Чи можна перемогти в безнадійній справі?

Інформацію про нову реорганізацію ДАІ я зустрів із подвійним почуттям. Як письменник, улюблений жанр якого — коротка іронічна розповідь, сюжетами я, схоже, забезпечений до кінця життя, а як громадянин... — от тут складніше. Ні для кого не є секретом, що корупційні рейтинги України у світі зашкалюють. І мені, літній уже людині, просто незрозуміло, як у такій ситуації можна намагатися навести нехай навіть не порядок, а бодай щось подібне до нього, в окремо взятій чиновницькій єпархії, не зачепивши жодної з причин корупції. Хто ця дуже смілива й мудра людина, яка розробить реформу й візьме на себе відповідальність за успіх, прямо скажемо, безнадійної справи? Чий портрет вдячні водії виріжуть із глянсових часописів і помістять у рамочках на лобовому склі поруч із Миколаєм-угодником, де свого часу красувався портрет вождя всіх народів? Яка політична сила поділить славу з тим, хто врятує батьківщину від неподобства на дорогах? Немає відповіді.

На жаль, життя в нашій дер­жаві, як здається, і нині розвивається за ленінським заповітом. З одного боку, «Наша мета — Євросоюз!» (світле майбутнє), де панує рятівний порядок, де є солідне апробоване законодавство в усіх сферах. З іншого боку — «Ми підемо іншим шляхом!». У будь-якому питанні знайдеться якась національна специфіка, що в перекладі кожного зі слів іноземного походження на її позначення зрозумілою мовою означає можливість красти для свого задоволення. Проте в цивілізованих країнах питання роботи ДАІ (поліції) давно вже втратило свою гостроту. Навіть у Туреччині, країні такого ж ставлення до порядку й бакшишу, як і в нас, стан речей набагато кращий.

Громадські інститути, професура юридичних академій, психологи, економісти в нас, як у добропорядній країні, є, але, схоже, вони знову залишилися осторонь від ухвалення рішень. Принаймні в засобах масової інформації про це ані пари з вуст. Думкою ж водіїв (будівників світлого майбутнього) реорганізатори ніколи не цікавилися.

І все ж таки щось робити треба, причому невідкладно, адже на наших дорогах іде справжня війна, де за рік людей гине значно більше, ніж американських військових за всю другу іракську кампанію.

Але насамперед є сенс розібратися з причинами зростання аварійності, інакше хвороби не вилікуєш. Почнімо з першооснов, тобто з міфів.

Міф №1. «Через істотне скорочення ДАІ катастрофічно зросла аварійність». Тут немає прямого зв’язку. По-перше, помітно збільшилася кількість транспорту, і за колишнього ставлення незмінної за чисельністю ДАІ до своєї роботи аварійність усе одно не була б меншою. Крім того, з’явилися страховки. Якщо раніше учасники багатьох аварій домовлялися полюбовно, то тепер потрібно фіксувати факт ДТП. Це загальновідомо. І третя, на мій погляд, найголовніша причина зростання аварійності — посвідчення водія (права) безсовісно продають заможним громадянам, їхнім дружинам, дітям, челяді. На дорогах з’явилося безліч водіїв із «козирними» номерами, які не знають і нехтують правила дорожнього руху, які плутають знак «STOP» із логотипом «Макдональдс», яких і зупиняти співробітникам ДАІ небезпечно. А погана вівця, як відомо, всю череду псує.

Міф №2. «Аварійність — наслідок низького культурного рівня учасників дорожнього руху». Я, звісно, не перебільшую культурного рівня наших водіїв, але й із ним вони регулярно відвідують універсами, кінотеатри, кафе, ресторани, казино, навіть бібліотеки. Але ж там неподобства, скоріше, виняток, ніж правило. Там, де реально стежать за порядком, де створено відповідну систему, там і результат є.

Як водій із більш як двадцятирічним стажем хотів би запропонувати для громадського обговорення таке.

Крім невідкладних заходів, що їх необхідно вжити, маємо створити комісію, яка б виробила рекомендації на довгострокову перспективу щодо виховання законослухняних громадян — водіїв, пішоходів і співробітників правоохоронних органів. У її компетенції мають бути пропозиції стосовно доповнення програм для шкіл і дитсадків, курсів суспільних наук університетів, щодо оподаткування (наприклад пільги для кафе, які не торгують спиртним), премій за твори мистецтва, де герої не порушують закону, де немає смакування сценами жорстокості, наркоманії, куріння, пияцтва, збочень (цим, на жаль, грішить сучасна українська література, нині це стало вже мало не нормою).

Вважаю, що просто різке збільшення штрафів мало чому зарадить. Уже багато років у нас п’яні забезпечені наїзники (водіями їх назвати не можна) елементарно відкуповуються аж ніяк не малими (порівняно із середньою зарплатою в Україні) сумами у 200—300 дол. Але п’яних за кермом менше не стає.

Тому, як на мене, штрафи потрібно поступово — до 2012 року — підвищувати до європейської пропорції: середня зарплата — розмір штрафу.

Треба різко збільшити штрафи за неправильний проїзд через пішохідні переходи та паркування в неналежних місцях. Ці порушення елементарно фіксуються з допомогою найпростішої цифрової фототехніки (оснастити ДАІ). Фото має бути достатнім для суду (якщо водій заперечуватиме факт порушення).

Вважаю неприпустимою практику оплати штрафу готівкою на місці.

Неможливо навести порядок тільки в ДАІ. В океані корупції не може бути острівця порядку. Тому потрібно негайно проводити повномасштабну податкову реформу. Центр ваги роботи податкових служб слід перенести з місця роботи на місце проживання. Громадяни щорічно здаватимуть декларації про доходи, до оподаткування майна будуть європейські підходи, щоб усі покупки понад певну (не дуже велику) суму здійснювалися тільки з фіксацією ідентифікаційного номера. Така реформа забезпечила б збільшення надходжень у бюджет, пришвидшила б виховання почуття скромності в усіляких ділків, перешкоджала б легалізації тіньових доходів. Тоді, може, й зникне звичка багатіїв-хабарників і корупціонерів хизуватися розкішними іномарками з «крутими» номерами, оформляти їх на бідних родичів, як і «круту» нерухомість, акції дохідних підприємств. Тому що обов’язково запитають і в родичів, на які кошти все це придбано.

Доки до 50% економіки перебуватиме в тіні, доки бізнесмени можуть спокійно переводити гроші в готівку, офшорити, а чиновники брати хабарі, важко очікувати порядку й на дорогах.

І останнє. Якщо про те, скільки реально коштував криворізький металургійний гігант, більша частина громадян має доволі приблизне уявлення, то порядок на дорогах — це те, що для всіх є очевидним. Піднявши це давним-давно наболіле питання на державний рівень, президент тепер просто зобов’язаний довести його до логічного вирішення, тому що про владу люди судять з простих і зрозумілих для них речей.