БІЛІ НИТКИ ДЛЯ ЧОРНОГО МЕТАЛУ

Те, що в нашій державі загалом і в економіці зокрема порядку явно бракує, не заперечуватиме навіть найпереконаніший патріот. Хоча і найзапекліший недоброзичливець на цій підставі не ставитиме під сумнів ні факт існування держави, ні її складової частини — економіки. Але, на жаль, коли справа стосується питань не настільки глобальних, а буденно приземлених, не те що від взаєморозуміння, а навіть від елементарного здорового глузду часом не залишається й сліду.

Взяти, приміром, проблему розкрадання металів, яка розрослася до масштабів стихійного лиха. Начебто боротьбу з цим злом ведуть невпинно, а особливих результатів не помітно. Простіше кажучи, як старалися окремі суб’єкти поцупити все, що і погано, і добре лежить, так і досі тягнуть. А ті, хто за службовим обов’язком покликаний їх зупинити, висувають незламний аргумент — мовляв, до кожного стовпа міліціонера не поставиш. Та от халепа. Якщо пересічний обиватель таке виправдання хоч і з трудом, а все-таки може зрозуміти й навіть поспівчувати, то вищестояще начальство подібними наріканнями не зворушити. Воно (начальство себто) конкретних результатів вимагає. І тут не місце сумнівам — встигнути б вчасно відзвітувати, а там уже нехай хто завгодно намагається визначити правих і винних.

На практиці це виглядає приблизно так. 15 березня група співробітників районного відділу податкової міліції з’являється на території Запорізького річкового порту. Точніше — у другому вантажному районі, де зберігається зібраний і підготовлений для відправки на переробку брухт чорних металів. І що примітно, увагу податківців привертає лише одна з куп металу, що відслужив свій вік, а не, скажімо, якась із сусідніх. Можливо, тому, що її розмір значно солідніший, ніж в інших, або ж співробітників правопорядку з самого початку було орієнтовано саме на неї? Тут я судити не беруся, оскільки самі податківці до коментарів категорично не схильні.

Утім, про це трішки згодом. А поки що познайомимося з думкою очевидця та безпосереднього учасника процесу «огляду місця події», як про нього сказано в складеному протоколі.

— Майданчик під зберігання брухту ми орендуємо в Запорізького річкопорту на основі договору. На ній зібраний метал нагромаджується і вже потім вивозиться для подальшої переробки, — розповідає заступник директора виробничо-комерційної фірми «Південгазсервіс» Володимир Кузнєцов. — Ясна річ, на цей вид діяльності у фірми є відповідна ліцензія та повний пакет передбачених законом дозволів і узгоджень. Тобто, ми працюємо легально, в існуючому правовому полі. Але фірму звинуватили в тому, що брухт зберігався без указання місця діяльності у виданій «Південгазсервісу» ліцензії. Справді, відповідно до ухвалених 16 листопада минулого року змін у закон «Про металобрухт», цієї умови слід дотримуватися. Проте заключні положення змін наказують Кабміну внести у Верховну Раду пропозиції про приведення законодавчих актів у відповідність із чинним законом, а також забезпечити перереєстрацію діючих ліцензій на здійснення операцій із брухтом.

У новій редакції закону чітко вказано, що «ліцензії на здійснення операцій із металобрухтом, не перереєстровані в чотиримісячний термін після набрання чинності законом, вважаються недійсними». Отже, на день перевірки обвинувачення на адресу фірми, яка тимчасово призупинила діяльність у зв’язку з перереєстрацією, у порушенні чинного законодавства є безпідставним. Але цією обставиною перевіряльники знехтували.

Наступного дня нам вручили повістку в суд чомусь за п’ять хвилин до початку засідання. І зроблено це було в ультимативній формі — мовляв, відмовитеся брати повістку, знайдемо двох свідків, і суд відбудеться без вашої участі. Нічого не вдієш, довелося підкоритися та прибути в суд, але, як виявилося, лише для того, аби нас повідомили, що засідання відбудеться після вихідних — у понеділок.

Надії керівництва «Південгазсервісу» на те, що об’єктивний судовий розгляд ліквідує непорозуміння, на жаль, не справдилися. Суд цілком погодився з точкою зору податкової міліції, постановивши стягнути з директора фірми 350 гривень штрафу з конфіскацією всього брухту чорних металів у кількості 605 тонн. І на цьому все — «постанова оскарженню не підлягає». Шановному суду, звісно, видніше, та, коли не помиляюся, він покликаний у результаті неупередженого розгляду конфлікту винести справедливий вердикт і, за потреби, покарати винних. А що вийшло? М’яко кажучи, непорозуміння.

Нехай «Південгазсервіс» припустився якихось порушень у роботі й за це фірма має нести визначену законом відповідальність. Зокрема в формі штрафу, стягнутого з керівника. Але з якого дива суд вирішує конфіскувати майно (у даному випадку — брухт чорних металів), яке фірмі не належить?! Адже ще в лютому нинішнього року весь брухт продано фірмі «Київметал», про що є відповідні документи. А на орендованому «Південгазсервісом» у річковому порту майданчику, відповідно до договору й акту про передачу на відповідальне збереження від 5 березня, брухт зберігався перед відправленням до початку навігації на Дніпрі. Очі Феміди, як відомо, закриті пов’язкою — для більшої об’єктивності. Але зовсім не для того, щоб своїм караючим мечем вона вимахувала праворуч і ліворуч, рубаючи кого заманеться. Принаймні, в це хочеться вірити, не допускаючи навіть думки про те, що сувора дама схильна до лукавства в формі слухняного виконання отриманої вказівки. І тоді геть-чисто зникнуть підстави для здивованих запитань, які, на жаль, навіть після постанови, яка не підлягає оскарженню, так і залишилися без відповіді.

Чому, приміром, у протоколі огляду місця події, а потім і в судовій постанові фігурує цифра 605 тонн, тоді як насправді на майданчику в річковому порту, відповідно до акту передачі на відповідальне збереження, зберігається 620 тонн брухту? Або, скажімо, чому сумарна оцінка брухту становить у протоколі податкової адміністрації 121 тис. грн., адже на ринку вартість однієї тонни — 391 грн., тож навіть 605 тонн коштують майже вдвічі дорожче? Погодьтеся, запитання далеко не дріб’язкові. Тому й довелося звернутися до іншої сторони конфлікту. І тут події набрали цілком дивовижного обороту.

Начальник відділу податкової міліції Жовтневого району Сергій Фурман категорично відмовився надавати інформацію, пославшись на заведений у них порядок спілкування з журналістами тільки через прес-службу. Спроби пояснити начальнику, що правова вага відомчої інструкції ніяк не може бути більшою від чинних законів (зокрема «Про інформацію» та «Про пресу»), залишилися без уваги. І це спочатку викликало щире обурення в заступника голови обласної податкової адміністрації Василя Гнєвишева, котрий пообіцяв розібратися й ужити відповідних заходів буквально протягом двох годин.

Такий діловий підхід спочатку надихнув, але, як виявилося, явно передчасно. Через дві години тон спілкування у Василя Вікторовича помітно змінився. Ні, він не відмовився надати інформацію, але поставив умову — запитання слід подати в письмовому вигляді, і відповідь на них буде письмовою. Це мимоволі наштовхує на думку: невже податківцям більше нічого робити, ніж займатися листування замість 10—15 хвилин розмови? Та нічого не вдієш — на поставлені умови доводиться зважати. Тож відповідь стосовно визначення кількості брухту у викладі начальника відділення податкової міліції має таку інтерпретацію:

«На момент перевірки посадовими особами ВКФ «Південгазсервіс» Черниш А.Є. і Кузнєцов В.Ю. документи на кількісний облік брухту на майданчику збереження не надали, кількість 605 тонн було вказано в протоколі зі слів Кузнєцова В.Ю. (акт передачі на відповідальне збереження від 05.03.01 р. у ДПІ Жовтневого району на 22.03.01 р. не надано)». Замість коментарів до написаного я просто пропоную вам, шановний читачу, уявити підприємця, котрий основною метою своєї діяльності поставив би роботу собі на збиток. І тут уже нехай дарують мені працівники фіскальних органів, але не можу я повірити, щоб фірма добровільно викидала на вітер тисячі гривень.

Не менший подив викликає і наступна відповідь — стосовно визначення вартості брухту. Цитую: «Вартість брухту визначалася за мінімальною закупівельною вартістю брухту в населення, 200 грн. за 1 тонну». А з якого, скажіть на милість, дива «за мінімальною», якщо підприємство вже зазнало певних витрат на збір, транспортування, складування та збереження брухту? Щодо цього один досвідчений у господарських спорах юрист, до котрого я звернувся за консультацією, був відверто категоричним. Ось його версія: «На мій погляд, справу шито білими нитками. І, скоріш за все, податківці це розуміють. Отже, не виключають, що її оскаржать, і доведеться назад кіно крутити — повертати вилучене. Але вже не в натуральному вигляді, а в грошовому еквіваленті, який, відповідно до протоколу, удвічі нижчий від фактичної вартості. От і виходить, що в накладі вони не залишаться».

Це припущення можна було б віднести до розряду дозвільних вигадок, але події в річкопорту мимоволі змушують принаймні взяти їх до відома. Занадто вже сквапно заходилися виконувати рішення суду, намагаючись вивезти брухт. Цікаво, чим пояснити таку службову ревність, ніби справа стосується продукту, що швидко псується, а не іржавого заліза, яке цілком може зберігатися до остаточного розв’язання конфлікту, продовження якого намічається в районній і обласній прокуратурах, обласному суді? Невже справді все пояснюється бажанням штопання нашвидкуруч нитками відомого кольору?