АРИФМЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ: П’ЯТЬ РОКІВ ЗА П’ЯТЬ ГАЗЕТ

Історія ця почалася ввечері 30 жовтня 1999 року, коли донецький адвокат Сергій Салов дістав зі своєї поштової скриньки п’ять примірників спецвипуску газети «Голос України». Там було написано, що Президент Леонід Кучма 24 жовтня відійшов в інший світ, і містився заклик до громадян не припустити зриву виборів, прийти на виборчі дільниці і проголосувати за свого кандидата. Як з’ясувалося згодом, цей спецвипуск «Голосу України» був фальшивим...

— Я не заперечую, що показав газети своїм друзям і сусідам.

Цей факт дуже вишукано було підкреслено у вироку: «... Салов, продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи умисно, близько 23 години, перебуваючи у себе в квартирі, передав для ознайомлення два примірники вищезгаданої газети, із явно неправдивими даними, виборцю Б., який не підозрював про його злочинні наміри». У дійсності ж цей виборець був моїм другом, який працював у виборчому штабі Олександра Мороза, і хто-хто, а він не збирався голосувати за Леоніда Кучму за жодних обставин.

— За логікою речей, саме показання свідків мали послужити відправною точкою для старту судового процесу?

— Ніхто з них не визнав, що я перешкоджав їхній свободі волевиявлення. Один із них, мій колишній однокласник, говорив, що зустрів мене, коли ніс в руках огірки і пиріжки, а з кишені стирчала пляшка cамогону. Попросив у мене газету, щоб це «багатство» загорнути. Я відкрив папку і дав йому першу-ліпшу... Потім, коли вони розпивали з братом на пустирі, він розгорнув її і подивився, що ж там написано.

Однак згодом мені висунули обвинувачення за ст. 127, частина 2 КК України «перешкоджання в здійсненні виборчих прав». Хоча за цією статтею не може не бути потерпілого. Має бути хоч одна людина, котра заявила про те, що Салов їй перешкодив. Слідчий, а потім суд повинні були винести постанову про визнання громадянина Х. потерпілим, а він би потім сам вирішив, як має бути компенсований завданий йому збиток. У моєму випадку не було жодного потерпілого, оскільки всі проходили як свідки. Постає запитання, кому ж я перешкодив у здійсненні виборчого права?

— У вас є версія, чому саме до вас проявлено такий пильний інтерес?

— Ще 1997 року я подав судовий позов до України в особі Президента й особисто до Президента України Л.Кучми як гаранта Конституції. Питання стосувалося повернення внеску в Ощадбанк, втраченого 1991 року, як і внесків багатьох українських вкладників. 11 листопада 1997 року Київський районний суд Донецька задовольнив усі мої вимоги й ухвалив стягнути з держбюджету України на мою користь 20 773 грн. 20 коп. 10 грудня мав одержати, але поки їхав по них, був телефонний дзвінок із управління юстиції Донецької області, після якого грошей мені вже ніхто не дав.

У січні 1998 року голова Донецького облсуду опротестував рішення райсуду. 23 січня 1998 року цей протест розглянула президія Донецького облсуду і винесла нове рішення, відмовивши мені в поверненні грошей. У липні того ж року Верховний суд України відхилив мою скаргу.

Переконавшись, що в Україні правди домогтися неможливо, я звернувся до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі — вищої судової інстанції Ради Європи. У квітні 1999 року мої документи було прийнято до розгляду. В Україні я опублікував у пресі інструкцію, як у судовому порядку громадяни України можуть одержати свої гроші по втрачених внесках. Навряд чи така діяльність могла сподобатися владі.

Крім цього, на останніх президентських виборах я був довіреною особою кандидата Олександра Мороза і за півтора місяця до виборів виграв два судових процеси від його імені проти Донецької обласної ради. Домігся в судовому порядку скасування незаконних повноважень губернатора області Віктора Януковича, оскільки облрада доручила йому одноосібно змінювати склади окружних виборчих комісій після затвердження радою загальних списків. Можливо, й ця обставина зіграла певну роль.

— Вас затримали наступного дня після виявлення в поштовій скриньці примірників газет...

— Так, 31 жовтня вранці я показав газету членам окружної виборчої комісії і запитав у них, чи знають вони щось про те, що в ній написано. Постояли, обговорили. Окрім членів виборчої комісії, газету в руках потримали присутні на ділянці працівники СБУ та МВС. О 12 годині дня до мене додзвонився начальник нашого штабу з проханням під’їхати до нього. Я приїхав і дізнався, що був дзвінок із СБУ з повідомленням, що двоє чоловік засвідчили їм, що Салов показав їм цю газету. Один з них узяв примірник і показав його ще комусь, у цей момент його затримала міліція і передала в СБУ. Зателефонував співробітнику Служби безпеки і дізнався, що затриманих допитують. Я йому популярно пояснив, що, в найгіршому випадку, поширення явно неправдивих відомостей про кандидата в президенти передбачає застосування адміністративної статті і штраф у розмірі від 50 до 100 грн. Сказав, що можу під’їхати з тим, щоб розібратися в ситуації, аби люди могли спокійно робити свої справи, а не виступати в ролі допитуваних. Мій співрозмовник сказав, що порадиться зі своїм начальством і перетелефонує мені. Справді, перетелефонував і сказав, що питання зняте, людей відпущено, а я сам можу спокійно займатися своїми питаннями. Що я і робив до вечора...

На початку шостої знову був у штабі, коли в кімнату зайшов охоронець із повідомленням, що приїхали працівники СБУ і дуже хочуть із мною зустрітися. Вийшов, стоїть мікроавтобус і 12 міцних хлопців поруч. Попросили проїхати з ними, щоб з’ясувати якісь питання, і запевнили, що після цього мене одразу повернуть назад. Поки їхали, у мене забрали на тимчасове «збереження» паспорт. Коли ж приїхали до кінцевого пункту призначення, побачив, що два ранкових свідки, мої друзі, спостерігачі на виборчих дільницях стоять понурі. Мені запропонували виступити в ролі свідка по кримінальній справі. Аргументів, що говорити можна лише про адміністративне правопорушення, до уваги не брали. Поки з’ясовували, хто з нас має рацію, плавно дійшло до обшуку в моєму офісі. Його проводили вісім чоловік, знайшли купу листівок, які приносили мені люди і де інші кандидати, окрім Леоніда Кучми, мали вигляд, м’яко кажучи, не блискучий. Обшук благополучно закінчувався, було підписано протокол, аж із полиці з книгами, котру вже було перед цим оглянуто, дістали чотири пом’яті газети. Мало того що я туди їх не клав і вважаю, що мені їх підкинули, — для мене загадкою залишилася відповідь на запитання: чим вони відрізнялися від аналогічної продукції, спрямованої проти Мороза, Вітренко і т.д.? Продовження було під час обшуку в мене на квартирі. Перевернули її всю, стоять, насупилися. Немає нічого! Потім один із «гостей», зробивши маніпуляції з моєю курткою, дістав із кишені зім’ятий примірник газети. Після чого, о 3 годині ночі, мені заявили, що затримують на три доби, і допровадили в ізолятор тимчасового утримання (ІТУ). Це все відбувалося 1 листопада 1999 року, а через дві доби прокурор м. Донецька А.Ольмезов виніс постанову про обрання стосовно Салова запобіжного заходу — утримання під вартою.

Після цього мене ще вісім діб тримали в ІТУ (всього ж замість призначених трьох діб мене протримали в ізоляторі одинадцять діб). «Жив» у камері без нар, спати доводилося в чому є на голій, запльованій підлозі. Забув про те, що таке чистити зуби й умиватися. Годували один раз на добу: дві ложки баланди і кружка порожнього окропу. Перевели ж у СІЗО лише після того, як я занедужав і до мене довелося викликати «Швидку допомогу». Хоча вийти на волю я міг набагато раніше...

І зробити для цього треба було всього нічого. 5 листопада виступити по обласному телебаченні і заявити, що одержав велику партію цих газет із Києва, з центрального штабу Соцпартії. А вся провокація розроблена з відома Олександра Мороза. Я відмовився, і мене знову відпровадили в ІТУ. Наступного дня зі мною знову став проводити «політико-виховну» роботу слідчий в особливо важливих справах обласної прокуратури Андрій Айдинов, але з деякими доповненнями. Що судимість — це хрест на кар’єрі. Що постраждає мій син, оскільки не зможе вступити у пристойний вуз. Що стаття, за якою мене притягують, починається з цифри 5 (років) і закінчується цифрою 8. Що суддя, котрий судитиме, призначається Президентом, і моя доля вирішена. Що слухняним я повинен стати до другого туру президентських виборів, оскільки надалі мої «послуги» будуть нікому не потрібні...

Так воно й сталося. Слідство закінчили за три тижні, а суд приймав рішення у справі, де головними героями були Салов та п’ять свідків, аж сім місяців. Хоча після опублікування розмови Президента Леоніда Кучми і губернатора Донецької області Віктора Януковича все стало на свої місця... Я виявився «піонером», оскільки 6 липня 2000 року суддя А.Тупицький визнав мене винним у скоєнні злочину в частині 2 статті 127 КК України і присудив до п’яти років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном два роки і сплатою штрафу в розмірі 170 грн., чого в історії України ще не було.

Я оскаржив вирок у касаційному порядку в Донецькому обласному суді, який виніс ухвалу відмовити задовольнити мою касаційну скаргу, і вирок Куйбишевського райсуду залишився в силі. Після чого був змушений звернутися до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі із заявою про порушення державою Україна моїх прав із виплатою грошової компенсації в розмірі сто п’ятдесят тисяч доларів США. Попри те, що мою першу справу у Страсбурзі перешкодив довести до завершення арешт, я йтиму до кінця, щоб у цьому випадку нарешті восторжествувала законність та справедливість.

— Як вам працюється зараз?

— Оскільки в силу вступив вирок по кримінальній справі, то дисциплінарно-кваліфікаційна комісія не могла відмовити собі в задоволенні, одностайно проголосувавши за те, щоб позбавити мене свідоцтва на право проводити адвокатську діяльність. Правда, Конституційний суд прийняв рішення, що всі, хто має диплом юриста, можуть займатися юридичною практикою, у тому числі виступати як адвокат. Наразі маю пропозиції від клієнтів, щоб я був їхнім захисником, але суди вимагають від мене документ, який підтверджує право на здійснення фахової діяльності. Звернення до обласного суду й управління юстиції на ненормальність ситуації залишалися без реакції, і тільки після відповіді їхніх начальників із Києва ситуація хоч якось стала мінятися. Але дуже повільно. Обласне управління СБУ ще на початку грудня відмовило мені в можливості брати участь у справі в ролі захисника обвинувачуваного, слідство по якій веде СБУ. Скарга в суді замість призначених десять днів розглядалася чотири місяці, а весь цей час обвинувачений «гаяв» час у СІЗО, без захисника...

Чим скінчиться справа у Страсбурзі — покаже час. У кожному разі, про справу «Салов проти України» говоритимуть ще довго. Найцікавіше: якщо його позов буде задоволено — Україні доведеться сплатити грошову компенсацію в розмірі 150 тисяч доларів.