Земляки з Верхньодніпровська

У різний час у маленькому містечку Придніпров'я з'явилися на світ два комуністи. Надалі у Володимира Щербицького дати народження й загадкової смерті трохи розминуться, а Всеволодові Балицькому соратники-чекісти забезпечили повний збіг… 16 лютого виповнилося 25 років від дня кончини Щербицького. А наступного дня його ностальгуючі шанувальники могли хильнути чарку за 97-ту річницю від дня народження вождя, який правив Україною 17 років.

Не сумніваюся, що Янукович, збуджуваний поганим прикладом із Кремля і власною обмеженістю, заздрив Щербицькому. Коли країна під веслами донецької кліки сунулася в совкове болото без опору, в мене навіть виникло запитання: а якби Володимир Васильович дожив до цих днів, скільки б знайшлося охочих його поздоровити?

Нічого надприродного в цьому запитанні немає. Довго пожили на світі багато видних комуністів. Наприклад, Семен Будьонний, чиї конармійці збивали перший порив українців до своєї незалежності. А нарком закордонних справ В'ячеслав Молотов і один зі сценаристів Голодомору в Україні Каганович взагалі виявилися завидними довгожителями. Далеко не святий Лазар 1993 р. (!) тупав Москвою на своїх двох у будівлю ЦК КПРС, клопочучи про пільги та зняття хрущовських доган за махровий сталінізм…

Неважкий вибір

Щербицький, порівняно з цими динозаврами, представляв уже другу, якщо не третю хвилю радянських партійних бонз. Його час настав, коли коротка відлига 1960-х здалася підозріло затяжною. Двигуном зростання виявився інший, ще відоміший земляк із Дніпропетровщини - Леонід Брежнєв.

Утім, сходження Щербицького почалося ще за Сталіна. Перший свій серйозний пост імпозантний українець одержав за протекції Микити Хрущова. Вибуховий і непослідовний лідер різко перервав млявий пошук першої особи промислового центру, та ще й названого ім'ям чекіста номер один Дзержинського. Запримітивши 1952-го високого парторга металургійного заводу імені творця ЧК, Хрущов рубанув із плеча: "Ось готовий ваш перший секретар!"

Так Щербицький став першим секретарем Дніпродзержинського міськкому КПУ. Ні він, ні Хрущов тоді ще не знали, що не за горами їхній серйозний конфлікт. Спочатку він призведе до серйозного пониження Щербицького, зате потім настане час політичного краху всемогутнього Хрущова…

Щербицький, як писали вилизані радянськими цензорами джерела, народився 17 лютого 1918 р. у Верхньодніпровську в сім'ї робітника. Все правильно, хоча й незрозуміло, чому не згадали його маму, Тетяну Іванівну, яка представляла інший клас. Швидше за все, тому, що в роки дитинства майбутнього комуністичного лідера українські села повелися вкрай "несвідомо". До рідних місць родини Щербицьких впритул прилягала Холодноярська республіка, де українські патріоти найдовше не здавалися більшовикам.

Пізніше Щербицький свідомо поділить ідеали завойовників. Хоча час для його становлення у вищих ешелонах партійної влади буде не таким лиховісним, як у 1920-1930-тих роках.

Наступник Аполлона

Трохи раніше за Володимира Васильовича, 1892-го, в тому ж Верхньодніпровську народився Всеволод Аполлонович Балицький. Його батько, що носив ім'я давньогрецького золотокудрого бога, був звичайним бухгалтером, але пишними кучерями сина наділив... Коли Володя ходив у комсомольських активістах, Всеволод уже робив стрімку кар'єру в ДПУ. Невдовзі він стане в один ряд із головними катами українського народу.

Та спочатку здібності провокатора і безжального чекіста Сєва вигострював на всій Правобережній Україні. За Директорії більшовики застосовували свої терористичні методи, які й тепер використовують їхні путінські наступники. А раніше, за гетьмана Скоропадського, Балицький дивом уникнув розстрілу. Німецький патруль не зорієнтувався, і чекіст накивав п'ятами…

Всеволод Балицький

Із падінням гетьманату й приходом Петлюри перевірений товариш Балицький - уже в колегії Всеукраїнської НК. Знадобиться півроку, щоб він став головою ВУНК, щоправда зі штаб-квартирою в Гомелі. З погляду кар'єриста Всеволода Балицького, ніякої незалежної України бути не могло. Навіть якщо колір її хліборобів за наказом із Кремля доведеться особисто перетворити на перегній.

На початку 1920-х Балицький очолював спецвійська ВУНК, і досвід йому знадобиться надалі. Наприкінці десятиліття по всій Україні прокотилися акції протесту проти насильницької колективізації. Жорстокість і послужлива запопадливість високо піднесуть сина бухгалтера. 1923-го Балицький сяде в крісло голови ДПУ України, а пізніше примудриться всидіти навіть на двох, поєднуючи з посадою наркома внутрішніх справ. Триватиме цей приклад повної довіри московських хазяїв до кінця переломного 1930-го.

Передчуваючи здатність більшовиків піти на небувалий злочин, українські села й містечка масово бунтують. Наприклад, із початком весни на Поділлі в багатьох сільських храмах по новій владі служили панахиду. ДПУ фіксує тільки в одному Тульчинському районі понад 150 бунтів та акцій непокори. А Павлоград на Дніпропетровщині взагалі відзначився антирадянським збройним повстанням.

Балицький обривав телефони, повідомляючи в Москву про можливу втрату контролю над Україною. Він одержав-таки дозвіл не відмовляти собі в засобах, використовуючи проти протестувальників навіть війська. Оцінкою успіху терору проти українців став третій орден Червоного Прапора, вручений йому у квітні 1930-го. Попередня вища нагорода більшовиків виглядала милим жартом: Балицький отримав такий же орден… за участь в авіаперельоті Москва-Тегеран-Москва.

Але далі на тричі орденоносця чекало особливе завдання. Полум'яного більшовика Балицького 1932-го наділяють особливими повноваженнями й відповідальністю "за безумовне виконання плану хлібозаготівель на Україні".

…Володимир Щербицький чудово знав обставини Голодомору і в приватних розмовах навіть називав цифру загиблих співвітчизників - 5 млн. Але в інтерв'ю іноземним кореспондентам, уже як лідер УРСР, стверджував, що ніякого масового голоду в Україні не було, а той, хто вважає інакше, - провокатор і недоброзичливець СРСР.

Не дивно, що з таким офіційним поглядом Щербицький стає спочатку секретарем Дніпропетровського обкому КПУ, потім секретарем ЦК і, нарешті, очолює Радмін УРСР. За 7 років... Космічна швидкість! Але 1963 р. одного нападу люті Хрущова було достатньо, щоб висуванець знову очолив Дніпропетровський обком. Зачаєна образа шукатиме вихід для відплати…

Чисті веселощі

Щербицький відкрито підтримав змовників при знятті Хрущова. Авторитет регіонального лідера в області був колосальним. Багато хто розумів, що новий злет не за горами. Мій старший колега Володимир Кузьминецький, який довго очолював "Дніпровську правду", розповідав: "Доповіді Щербицького були компетентні й змістовні. Говорив він без папірців і зі знанням справи. Прихильник індустріалізації України добре знав виробництво. Одного разу я, тоді ще кореспондент, за завданням головного редактора мав доставити письмовий виступ Щербицького. Попросив знайомого з оточення голови обкому посприяти. У перерві засідання мене покликали до Щербицького.

- Як вас звати? - запитав Владимир Васильович.

- Володимир, - відповідаю.

- А по-батькові?

- Васильович.

- Виявляється, вас звати як мене, - усміхнувся Щербицький.

- А я всім кажу, що вас звати як мене".

Від такої зухвалості присутні при розмові першого з молодим журналістом завмерли. Але після короткої паузи Щербицький зареготав, що стало сигналом до загальних веселощів".

Я вірю в таку реакцію Щербицького завдяки особистій зустрічі на добре знайомій лідерові Дзержинці. Відкривали новий осепрокатний цех. Наскільки ми в цій справі попереду планети всієї (крім більш прогресивного виробництва осей в Англії), вирішив особисто переконатися тоді вже абсолютний вождь Радянської України.

Про приїзд високої делегації простих осепрокатників не оповістили, тим більше мою бригаду електриків. Побачивши Щербицького з величезним почтом, пролетарі воліли піти в їдальню. Вона інтер'єром не поступалася середньому радянському кафе. Але того дня їдальня асортиментом раптом перевершила місцеві ресторани: делікатеси, свіжі огірки й помідори... Ранньої весни й за сущі копійки! Більшість робітників цеху про те, що настав "комунізм", ще не знали, ми були першими й набрали кожен на дві таці. Сідати за столик довелося не по четверо, а по двоє. Щоб уся розкіш помістилася. Як і решта колег, я обідав із небувалим апетитом... І тут над головою пролунав знайомий баритон, якому російська мова абсолютно не пасувала через густий український акцент:

- А что, хлопцы, вас так каждый день кормят?

Щербицький стояв за метр від нас і всміхався. Почет сумирно потупився позаду. Вождь, долаючи наш острах, продовжив:

- Ви їжте, їжте. А щоб було веселіше, головний фахівець із сільського господарства вам доповість...

Я так і не знаю, хто з готовністю "погнав пургу" - міністр-аграрник чи інший високий чиновник. Його виступ був схожий на відомий анекдот: "Позаторік ми засіяли мільйон гектарів. Увесь урожай жук з'їв. Торiк посiяли вже два мільйони гектарів - нехай подавиться". Різниця була лише в тому, що доповідач у цеховій їдальні був усуціль оптимістичний. Перервали чиновника раптово. Щербицький сказав:

- Ну, досить, не на трибуні. Тепер, хлопці, коли що, знатимете, хто головний брехун...

Про всенародну любов і охорону

Згадуючи попередній епізод, мені тепер весело читати, що Щербицький ніколи не принижував підлеглих. Радянські міфи найстійкіші. Хтось і нині виправдовує індустріальний розмах, що спотворив Придніпров'я з його історичними та природними пам'ятками. В епоху Щербицького заводські труби з'являлися скрізь. Так було і під її кінець. На Черкащині завод мало не "вбухали" прямо в межах музею-заповідника в Каневі. Москва захотіла, а Володимир Васильович не заперечував, щоб на протилежному березі Дніпра перед очима Тараса Шевченка курівся димок. Тільки несамовиті крики української інтелігенції врятували ситуацію. Можливо, згадавши своє дівоче прізвище - Титаренко, Раїса Горбачова одним дзвінком із Москви запобігла неподобству.

У Щербицького з подружжям Горбачових стосунки були напружені. Але спочатку це були просто хмаринки, порівняно з грозою часів особистої ворожості Андропова. Однак господаря Луб'янки і скороминущого генсека Щербицькому вдалося пережити.

Головною прикметою норовливості Володимира Васильовича була всенародно улюблена гра - футбол. Тут його можна вважати навіть "націоналістом", як і попередника на чолі ЦК КПУ Шелеста. Хоча того звільнили справді за окремі "прояви", а Щербицького Брежнєв вважав надійним комуністом.

Правда, за київське "Динамо" українець міг посваритися з будь-яким членом політбюро. У розумінні ж головної лінії він Москву не підводив. Українські дисиденти сиділи в мордовських в'язницях аж до кончини Щербицького 1990-го.

Про всенародну любов і взаємну довіру доступно повідав дніпропетровський журналіст Борис Матющенко: "Щербицький любив бувати у своїй рідній області. Він часто приїжджав спочатку до матері у Верхньодніпровськ, а потім у Дніпродзержинськ. Одного разу мені доручили написати статтю до 100-річчя Дзержинського. Щоб перестрахуватися, редактор обласної газети відправив мене на вулицю Червону до офіцера КДБ, який завірив мій матеріал. Через кілька днів я вже був у Дніпродзержинську, на Баглійському коксохімічному заводі. До приїзду сюди Щербицького зібрався натовп робітників. У ньому помітно вирізнялися ставні постаті в плащах на взірець Джеймса Бонда. Близько до оратора протиснутися було важко. Я стояв із блокнотом серед ремонтників коксових батарей. Один із них в особливо брудній і рваній робі повернувся, і я машинально привітався. Припорошений коксовим пилом той самий майор із дніпропетровського управління КДБ відповів по-воєнному чітко: "Добрий день". І ми разом стали слухати обтічні фрази Щербицького про те, як комуністи ведуть невтомну боротьбу за зростання виробництва і добробут народу".

Але була жінка, від якої Щербицький міг стерпіти яку-завгодно критику. Мені довелося її побачити в ліккомісії. У відому установу в Дніпропетровську я супроводжував 1987-го свого найліпшого друга й колегу, в якого прямо в редакції прихопило серце. В коридорі, з огляду на низький чин заввідділом молодіжної газети, ніхто до Славки не кинувся. Сидимо, чекаємо, аж раптом наростає шепіт, з якоюсь домішкою тривоги й раболіпства: "Бабуся Таня, бабуся Таня…"

І я бачу, як у небаченому для радянських конструкторів кріслі котять бабусю в ефектному лазневому халаті. Не менше шести тітоньок у білому явно конкурували за можливість порулити, а змоклий від хвилювання рум'яний лікар страхував процесію, забігаючи вперед. Здавалося, він готовий підхопити крісло з матір'ю Щербицького на руки й бігти на будь-який поверх… Тетяна Іванівна сприймала підвищену увагу як належне, а ескулапів не розслабляло навіть ніжне звертання "дитинко". Таке медобслуговування дуже ускладнювало легенду про скромність і небажання матері вождя переїжджати до Києва.

Привіти з того світу

У наш час масового падіння пам'ятників радянської епохи в Дніпродзержинську не змогли повалити справжнього монстра. Монумент із Дзержинським нагорі відлили на совість і встановили до 50-річчя жовтневого перевороту. Не сумніваюся, що тоді не обійшлося без Володимира Щербицького, який зробив "подарунок" рідному краю.

Балицький землякові аплодував би. Він був фанатом Залізного Фелікса й завжди вважав себе головним послідовником методів першого чекіста. А ще вся партійна номенклатура, починаючи зі Сталіна, вважала себе друзями фізкультурників. Через рік після відкриття київському стадіону "Динамо" припаяли ім'я Балицького. Ненадовго, оскільки того ж 1937-го кучерявого Сєву закрила його ж контора. Потрапивши в катівні, він раптом згадав про свою українську національність, а раніше писав в анкетах "росіянин". Розстріляли Балицького з театральною вишуканістю в день його 45-річчя…

Перед цим безславним кінцем негідник постійно живописав, як разом із Постишевим урятував Україну (?!), а після них її ведуть до загибелі. Так і проситься привіт Миколі Азарову, що нині в Москві просторікує з піною на вустах у тому ж стилі.

Система комуністичного, а фактично бандитського общака часто позбавляла партійних бонз гідного фіналу. Смерть Щербицького досі викликає запитання. Колишнього вождя запросили у Верховну Раду УРСР відзначити 72-й день народження свідченнями щодо приховання реалій Чорнобильської катастрофи. Але підозріло своєчасна смерть напередодні завадила ганьбі...

Зате в місті, де почалася партійна кар'єра Щербицького, все ще стовбичить непохитний чекіст. У тому самому Дніпродзержинську, де на 1990-й площа навколишніх цвинтарів перевищила площу самого міста.