Зелені свята — торжество весни

Травень - фінальний весняний акорд. Місяць оновлення, пора молодості кожної рослини, кожної квітки; місяць перемін і сподівань на краще.

А ще в травні зазвичай християнський люд відзначає Зелені свята, які тісно пов'язані з природою, культом рослинного світу, магією заклинання майбутнього врожаю.

Своїм корінням свято сягає сивої давнини. Ще стародавні римляни святкували день троянд - Rosaria, або Pаrentalia - свято предків, під час якого гробниці й могили встеляли квітами. Від римлян традиція перейшла на Балкани, а згодом поширилася Європою. В Україні слово "русалії" відоме з літописів ХІ століття, коли воно згадується в значенні ігрищ поруч зі словами "скоморох" і "гусла".

Із запровадженням християнства свято увійшло в церковний календар як Зішестя Святого Духа, П'ятидесятниця, або Трійця. Згідно з Євангелієм, на п'ятдесятий день після Воскресіння на апостолів зійшов Святий Дух, відтак учні Христові заговорили різними мовами й пішли світами, несучи Слово Боже. Зішестя Святого Духа вважається одною з найголовніших євангелічних подій і вшановується християнами нарівні з Великоднем і Різдвом.

Тиждень перед Трійцею Православна церква називає тижнем святих Отців, віряни ж - клечальним, або русальним, а три останні дні цього тижня і три перші дні після Трійці - Зеленими святами. Щорічне оновлення природи, за проявами якої уважно слідкує народ, викликає у вірян спомини про предків. Радості й водночас поминання померлих сповнений увесь клечальний тиждень.

На Зелені свята таємничі істоти мандрують землею - це покійники й русалки. Покійники згадують про своє земне життя, вештаються ночами кладовищами - особливо ті, хто помер не своєю смертю.

Щоб заспокоїти душі убієнних, бабусі йшли у вівторок на цвинтар справляти "задушні поминки". Як речові докази цього "поминання" на могилах залишалися крашанки й налисники.

Четвер троїцького тижня називається Семик, або Зелений четвер. Цього дня в деяких місцевостях готували спеціальні обрядові страви: драчену - круглий пиріг-запіканку з яєць, борошна і молока, а на Слобожанщині - "козулі", це такі калачі у вигляді вінка. Їх несли на могили батьків і після молитви справляли поминальний обід.

Звичай поминати небіжчиків під час святкування Трійці є й в інших народів християнського віровизнання. Скажімо, православні болгари померлих поминають у суботу клечального тижня. Переддень цього обряду має назву "според задушніци", а сама субота - "задушніца". Напередодні суботи болгари варять пшеничну кашу з родзинками й горіхами. До вечірні несуть її в церкву на освячення, а потім роздають літнім людям, дітям і нужденним. Вважається, що вночі перед суботою відкриваються могили й звідти виходять невидимі мерці. Щоб задобрити душі померлих, болгари після суботньої обідні йдуть на кладовище, де на могилах рідних і близьких розкладають, крім згаданої пшеничної каші, спеціальні поминальні хліби - поменіци й посвари, а також смаженину з ягняти, крашанки, городину, вино. Після панахиди розпочинають поминальну трапезу і випивають ритуальний келих "за помин душ померлих".

«Гілас і німфи». Джон Вільям Вотергаус, 1896 р.

Свято Семик іще називають Русалчиним Великоднем. Вважається, що цього дня русалки виходять з води, бігають полями, шукаючи своїх матерів. У народному уявленні вони є душами дівчаток, які померли нехрещеними. У переказах русалки бувають водяні, польові й лісові (мавки). До Зелених свят вони живуть у житах, потім - у воді. Щоночі впродовж Русалчиного тижня можна чути в полях і водоймах гучний сміх і плескіт води. Це водять хороводи русалки. Ніхто в ніч на Русалчин Великдень не вийде за ворота свого обійстя. А надто, якщо поблизу є річка чи озеро. Адже русалки можуть пестощами заманити парубків у обійми. Народ вірить, що впродовж усього Русалчиного тижня ці казкові створіння мають особливу силу. Вони залоскочуть до смерті будь-кого, хто наважиться купатися в ці дні.

У суботу сила русалок закінчується. Однак русалки самі не зникнуть, їх треба прогнати. Для цього жінки й молодиці звечора збираються в полі й співають пісень. З настанням ночі беруть мітли, махають ними й кричать: "Доганяй, доганяй!". Наступного дня вже можна сміливо йти до річки, не боячись зникнути назавжди в підводному царстві.

А ще в четвер дівчата йдуть у ліс, поле чи леваду "завивати вінки". Зазвичай "завивають" берези. Деревце розхитують, аж поки вдасться схопити його за верхівку й зв'язати з найближчим деревом - так утворювався "вінок". Дівчата попарно тричі проходять під ним і на березі з гілля, не відриваючи його від дерева, заплітають вінок. Коли вінок готовий, кожна пара "кумується", обмінюючись крашанками. Після святкового обіду дівчата з піснями повертаються додому. Вінки залишаються завитими до неділі. Упродовж цього часу ніхто до дерев не наближається, навіть не дивляться в той бік. Причина такого страху - усе ті самі русалки. Адже вони сидять на завитих вінках, гойдаються на них і чатують на перехожих, щоби залоскотати. При зустрічі з русалками треба кинути під ноги хустку, а якщо її немає, то згодиться будь-який клапоть тканини, інакше - неминуча смерть. А ще проти нападу русалок треба впродовж усього Русалчиного тижня мати при собі любисток.

Свята Трійця. Ікона з Холмщини, XVI століття.

У день Трійці настає час "розвивати вінки". Знову з піснями тричі проходять попарно під вінками, потім оглядають свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів'яв. За цим судять про своє щастя чи нещастя. Потім розв'язують з'єднане гілля. Додому йдуть без остраху: небезпека від русалок минулася.

Подібні вірування є в народів чи не всіх європейських країн. У Греції вірять у телонії. Це також померлі нехрещені діти, які виходять із пекла і впродовж сорока днів після Великодня літають над запашними луками у вигляді метеликів чи бджіл. Англійці вірять у лякліндів - зелених жінок надзвичайної вроди, а ще - у морських дів (seamaid). У Франції вони відомі як ундини, в Австрії - віліси (душі наречених, які померли до весілля), у литовців - дугни, вундани й німнянки (від річки Німан), у Сербії - віли. Найбільше водяних жінок у скандинавів - дев'ять. У Німеччині водяні істоти відомі як нікси. Вони чоловічої статі, а розпізнають їх по зелених ікластих зубах і зелених капелюхах. А ще німці вірять у водяних німф і дунайських дів.

Напередодні Трійці, у клечальну суботу, обов'язково прикрашають обійстя, господарські будівлі й житлові приміщення клечанням: зеленним галуззям клена, липи, верби, ясена, берези, дуба, а долівку помешкань встеляють зіллям осоки, любистку, м'яти, аїру. Цей звичай також сягає сивої давнини. Майже в усіх давніх народів гіллям і квітами завше прикрашали храми в дні свят і жертвопринесень. Урочисті процесії неодмінно супроводжувалися носінням зілля або квітів - гілок маслин, лаврових чи дубових вінків.

Юліус Шнорр фон Карольсфельд. П'ятидесятниця. Іллюстрація до Діянь апостолів. Дереворит, 1960 рік.

В юдеїв у травні, коли вони відзначають свої "зелені свята" - Шавуот (на п'ятдесятий день після виходу з Єгипту євреї отримали Тору), зеленню, квітами, вінками й деревцями прикрашають семисвічники (менори), будинки й храми. Античні греки у свято Адоніса кидали в море, річки й ручаї вінки, квіти й гілки. Для скандинавів і германців зелене галуззя слугувало предметом ворожби. У Німеччині й нині на Трійцю прикрашають храми зіллям і квітами. В Англії ще в ХІХ столітті відбувалися так звані Троїцькі ігри, які не завжди схвалювалися представниками церкви. Ще донедавна в деяких графствах цієї країни першого дня травня зранку хлопці й дівчата з музикою й співами йшли до лісу, де ламали гілля, збирали квіти, а повернувшись додому, квітчали двері й вікна своїх осель. Відомий обряд, що вказує на весільний характер троїцьких забав, здійснюють на Трійцю венеційці: щороку о цій порі вже впродовж віків відбуваються заручини дожа з "Адріатикою" (Адріатичним морем).

У другій половині ХІХ століття на Київщині вирубка молодих насаджень на Зелені свята набула таких масштабів, що питання збереження лісів на своєму засіданні розглядала столична влада. Газета "Кіевлянинъ" 1879 року писала: "Постоянное хищницкое истребление лесов вызвало ряд правительственных предупредительных мер. Одною из таких мер было распоряжение министра внутренних дел о недозволении украшать дома на Троицын день молодыми деревьями. К этой административной мере присоединились и разъяснения святейшего синода о вреде существующего обычая, причем для украшения рекомендовались вообще однолетние растения. Если вред, происходящий от этого нерационального обычая, заметен даже в лесистых местностях, то тем паче он делается очевидным в местностях безлесых. Было время, когда и порубка деревьев, и украшение ими жилищ в день Троицы строго преследовались благодаря настояниям административной власти и увещаниям духовенства. Затем снова все пошло по-прежнему... Только в одном Печерском участке нашелся честный пристав, строго выполнявший предписание министерства. Он запретил продажу на Печерске деревьев". Але всі ці заходи не допомагали, і кияни аж до 1917-го, коли дрова стали на вагу золота, щедро прикрашали свої будинки зрубаними берізками, липами, кленами.

В Україні здавна існував звичай після богослужіння йти хресною ходою до криниць і кропити їх свяченою водою. Деякі господарі виносили до воріт стіл, накритий білим обрусом, клали хліб, ставили сіль, воду. Священик зупинявся біля такого столу, читав Євангеліє, потім заходив у хату й окроплював свяченою водою. У Києві на Трійцю заможна і не дуже публіка зазвичай ішла до ресторацій або виїжджала за місто. "Кіевлянинъ" 1888 року повідомляв: "Праздник Троицы в этом году, благодаря прекрасной погоде, прошел в Киеве очень оживленно. Все места местных общественных увеселений были переполнены публикой. В течении двух праздничных дней на Трухановом острове перебывало до 12 тысяч человек. Оба дня из Киева в Китаево и Никольскую пустынь отходило по три парохода, до тесноты наполненные публикой. Ботанический сад, площадка у памятника св. Владимиру, даже бульвар (Бібіковський, нині Шевченка. - В.О.), не ощущали недостатка в гуляющих". Цієї традиції кияни дотримуються й донині, тим паче що цьогоріч маємо три вихідні погожі днини.