Зцілювала і навчала, а не тільки забороняла й карала

У Національному музеї історії України триває виставка "В орбіті християнської культури".

Стародруки й вотивні привіски, закладні дошки й метричні книги, взірці іконопису та облачення винесено з музейних фондів. Вони розповідають про те, що церква не тільки регламентувала й обмежувала життя людини від колиски до могили.

Усі представлені експонати - з фондів Національного музею історії України та філії НМІУ - Музею історичних коштовностей України. Про цікавинки виставки розповідає її куратор Максим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник НМІУ, професор кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Куратор виставки Максим Яременко звертає увагу на дарохранительницю

"Цю дарохранительницю виготовлено 1793 року з матеріалу, що колись був трьома лампами, коштом "доброхотів", про що говорить вигравіюваний на ній напис. Дарохранительниці - обов'язковий елемент церковного начиння, вони були в кожному храмі. У "гробницях" (інша назва дарохранительниць) зберігали запасне причастя, що, згідно з церковним ученням, є Кров'ю і Тілом Ісуса Христа. Існували вимоги щодо матеріалу, з якого виготовляли цей предмет начиння. Наприклад, у ХVІІІ столітті унійних священиків зобов'язували, щоби дарохранительниці були олов'яними, а ще краще - срібними. Але, звісно, не всюди цих вимог дотримувалися. Матеріал церковного начиння залежав від спроможності жертводавців, ктиторів і громади. Ось ця гробниця срібна. Далеко не кожна церква, тим паче в селі, могла похвалитися такою", - розповідає куратор виставки.

Максим Яременко біля Євангелія ХVІІІ ст.

Привертає увагу стародрук із розкішним окладом. За словами куратора, це Євангеліє київського друку кінця XVII століття - тоді наклад досить активно поширювали по церквах митрополії. "Зображення Богородиці на нижній дошці - візуальне втілення концепту Непорочного Зачаття. Діва Марія стоїть на півмісяці. Непорочне зачаття Божої Матері нині є догмою Католицької церкви, але не визнається Православною. На той час це ще догмою не було, але поширювалося як достатньо авторитетне вчення Римо-Католицької церкви. Проте Євангеліє - друку православної Києво-Печерської друкарні. Такий спосіб зображення показує, як на наших теренах відбувається творчий "богословський обмін", і виопуклює особливості української релігійної культури. Очевидно, книга зберігалася в якомусь із київських храмів. На окладі вигравіювано напис, де вказано, що її вже в ХІХ столітті пожертвували Києво-Печерській лаврі. Як бачимо, попри "неправославне" й чуже для синодальної імперської церкви оформлення, видання довго перебувало в храмі. А його оформлення - додаткове свідчення не лише художнього рівня майстрів, а й намагання мати якнайкоштовніше напрестольне Євангеліє для богослужіння", - наголошує Максим Яременко.

Грамота Федора Стефановича, 1742 р.

Серед документів наступної вітрини бачимо подорожню грамоту Федорові Стефановичу з Карловацької митрополії в тій частині Сербії, що перебувала під владою імперії Габсбургів. Максим Яременко розповідає: "Стефанович їхав 1742 року вчитися іконопису до Києва, що його писар локалізував у "царстві Московському". Насправді такої державної одиниці вже давно не існувало, була Російська імперія. Але в Сербії вказали таку назву. Ця подорожня грамота є свідченням широкого розголосу про школу іконопису в Києві у той час".

Куратор показує на закладну дошку, яка ще не експонувалася. На ній є запис про ктиторів. Читаємо, що дружина гетьмана Івана Скоропадського Анастасія Скоропадська 1711 року закладає (фундує) церкву Вознесіння Господнього. Місцевості не зазначено.

Напрестольне Євангеліє з вкладним написом

Цікаві вкладні написи. Ось напрестольне Євангеліє з переяславського Покровського храму, подароване полковим цирульником 1728 року. За словами М.Яременка, цирульники належали до категорії так званих військових слуг. Вони підпорядковувалися безпосередньо полковій старшині й посідали не останнє місце в соціальній структурі. Виконували, зокрема, обов'язки хірургів. Бачимо один зі способів виявлення побожності вірян - через дарунки книг церквам. Із запису довідуємося також ім'я тамтешнього священика - Іван Бахчевський, якого, не виключено, не вдасться відшукати за іншими документами.

Популярними практиками колись були паломництва до чудотворних святинь. "В Україні було чимало ікон, які вважали чудотворними. Ми навіть не знаємо, скільки. Нині про це готує дослідження моя колега Наталя Яковенко. Навіть у невеликих парафіяльних церквах, як у Києві на Подолі, були ікони з підвісками, тобто вони вважалися чудотворними. Вдячні віряни, які отримали зцілення від чудотворного образу, вшановували його вотивами - металевими, часто срібними, табличками із зображеннями на них зціленого органа, особи або й металевих виробів у формі зціленої частини тіла. Ось бачимо зображені легені, руки, ноги. Язик - це, швидше за все, німий почав говорити. Вуха - глухота. Очі - хвороба очей. Вотиви характерні для пошанування ікон в усіх конфесіях на наших теренах - унійній, православній, римо-католицькій", - каже Максим Яременко.

Вотива із зображенням очей, ХVІІІ ст.

"Одна із шанованих чудотворних ікон була в Охтирці. Представлена на виставці ікона - це і є тип Охтирської Богородиці, - показує куратор. - До чудотворних ікон і до монастирів, де вони були, ходили й щоб вигнати бісів. Церква знає такі випадки. Посідання бісами людей та їх вигнання Ісусом Христом описано й у Євангеліях. Нинішні священики кажуть, що в частині випадків звернення не за адресою, треба медичної допомоги психіатра, проте є й випадки одержимості нечистим. Молитовне чинопослідування на вигнання біса також бачимо на виставці".

Ніколи раніше не показували представлених фрагментів метричних книг. РАЦСів у нас не було аж до XX століття. У ХІХ - на початку ХХ їхню роль виконувала церква. За словами М.Яременка, ведення метричних книг для церкви було способом контролювати церковну дисципліну "овечок"-мирян. У метриках християнських конфесій фіксували хрещення й вінчання вірян, а також їхню смерть. Трапляється, що перші аркуші таких книг художньо оформлені кольоровими орнаментами та сценками (наприклад вінчання). На виставці бачимо титульні аркуші унійних метрик ХVІІІ століття з Поділля. Поруч - натільні хрести.

Метричні книги з Поділля, ХVІІІ ст. Дискос, ХVІІІ ст. Потир Івана Равича, ХVІІІ ст.

Скло вітрини відбиває блиск дорогоцінного церковного начиння - срібного з позолотою потира XVIII століття відомого київського золотаря Івана Равича, а також дискоса зі звіздицею.

Цікаві давні хрести-енколпіони XI-XIII століть, між стулками яких могли зберігатися частки мощей.

Окремі вітрини присвячено ролі церкви в розвитку на наших теренах освіти, науки й музейної справи. "У НМІУ нині зберігається чимало експонатів колишнього Церковно-археологічного музею Київської духовної академії. Колекції останнього містили не лише церковні старожитності. На виставці експоновано папську печатку-буллу кінця XVI століття, пергаментну марку російсько-американської компанії - ними розраховувалися за товар. Співробітниця музею Олена Радіонова визначила її належність ЦАМ за номером. Поруч - монета Володимира Ольгердовича другої половини XIV століття. Ймовірно, карбувалася в Києві. Такий екземпляр теж був у ЦАМ", - розповідає М.Яременко.

Зошит із лікарським порадником духовних осіб, початок ХІХ ст.

Про церкву і освіту можна говорити багато й цікаво. "Знання передавалися по-різному. Ось лікарський порадник. На перший погляд може здатися, що це так звана традиційна народна медицина. Насправді власниками таких порадників, і цього зокрема, були й духовні особи. Ось читаємо рецепт від "фебри", себто лихоманки: "Слід узяти вина рейнського чарку (зверніть увагу - недешевий продукт), всипати товченої гірчиці три чайні ложки і перемішати". Бачимо також записи від сухот ("чахотки"), задухи, антонового вогню, хворих очей тощо", - розшифровує старі написи куратор.

Звертаємо увагу на випускний альбом Київської духовної академії початку ХХ століття. У центрі поміж професорів бачимо Миколу Петрова - визначного дослідника української літератури, одного з перших академіків УАН. Праворуч - батько Михайла Булгакова.

Облачення папи римського Іоанна Павла ІІ

На виставці експонується богослужбове облачення Папи Римського Івана Павла ІІ. Куратор розповідає, що його подарували НМІУ під час візиту папи в Україну.

Українською вишивкою оздоблено богослужбове облачення патріарха Володимира (Романюка), який стояв біля витоків УПЦ Київського патріархату.

Облачення патріарха Володимира (Романюка)

Максим Яременко пояснює, що прагнув представити не саму церкву як структуру, а як вона впливає на найрізноманітніші сфери життя людей на українських теренах. "Показуємо, як поширюється християнізація, як впливає церква на життєвий цикл людини від колиски до могили, як опікується душею, як стимулює вірян до богоугодних справ. Важливо знати про вплив церкви на освіту, науку і музейну справу. Останній тематичний блок виставки - церква і мистецтво. На наших землях процвітав іконопис, були вправні золотарі, які виготовляли начиння; ошатно друкувалися й оправлялися літургійні книги. Жіночі монастирі відомі як центри гаптування. Особливою майстерністю вирізнялися вишивальниці Фролівського чернечого осередку", - розповідає куратор виставки.

На виставці представлено також зразки іконопису з Галичини, Поділля, Київщини.

Ісус Христос, ХVІІІ ст., Київщина

"Хочемо нагадати про те, що Україна - багатоконфесійна держава, а не тільки православна. І ця багатоконфесійність притаманна нам уже дуже давно. З давньоруського часу тут були віряни Західної церкви, пізніше - протестанти й греко-католики. Все це, безумовно, збагатило українську культуру", - підсумовує Максим Яременко.