Велосипедом по "Магдебурзькому праву"

Це були часи, коли завдяки демократичним перетворенням у країні, відповідно до Європейської хартії (прийнятої ще 1 вересня 1988 року) у нас також почав діяти закон (від 07.12.1990 р.) про "місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування".

Магдебурзьке право вперше у загальних рисах сформувалось у ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. Загалом це комплекс законів місцевого самоврядування, притаманний багатьом середньовічним містам Західної Європи, жителі якої виборювали та захищали свої права від свавілля феодалів-землевласників. Завдяки цьому відбувався економічний, соціальний та культурний розвиток. У Києві право діяло з початку ХV ст. до кінця 1834 року (коли було скасоване наказом російського імператора Миколи І). Воно поширювалося переважно на прадавню торговельно-ремісничу частину міста - Поділ, жителів якого звільняли від безпосереднього впливу феодалів: воєвод, призначених у Київ литовськими князями та польськими королями, а пізніше - намісників та генерал-губернаторів, присланих сюди російськими царями.

На Подолі проживали представники різних міських станів: ремісники, купці, міщани, які вільно обирали зі свого середовища представників до органу самоврядування - магістрату, яким керував війт. Магістрат на основі положень Магдебурзького права відав усіма адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими та судовими справами.

Але повернімося до теми музейної експозиції та її значущості. Слід зауважити, що будівля поштової станції, яка дала назву самій площі, - унікальна пам'ятка архітектури та історії національного значення. Для пристосування під музей будівлі, виконаної в стилі класицизму, були виконані капітальні ремонтно-реставраційні роботи. В декількох залах було представлено понад тисячу експонатів з фондів Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", філією якого став музей на Поштовій площі.

Оскільки територія заповідника займає велику частину Подільського району і прадавню частину верхнього Києва, то експонатами виставки були археологічні знахідки, зроблені на цій території, рідкісні зразки іконопису, декоративно-прикладного мистецтва, ремісничі вироби, предмети побуту, старовинний одяг киян різних станів, монети, аутентичні документи з історії київської самоврядності та ін. Експонати музею чудово висвітлювали особливості 300-річного періоду київської магдебургії.

Виставка була розрахована на широку аудиторію громадськості міста. На її базі відбувалися відкриті шкільні уроки, благодійні екскурсії для дітей-інвалідів спеціалізованих шкіл-інтернатів Києва та Київської області. Музей успішно функціонував понад десять років і, судячи із записів у "Книзі відгуків", його відвідувачі справді збагачувалися тут знаннями й яскравими враженнями, за що щиро дякували музейним співробітникам. Варто згадати також захоплений запис представників делегації з німецького міста Магдебурга, які зацікавилися самим фактом існування єдиного в Європі такого музею. Особливо їх вразила розташована на березі Дніпра неподалік від музею монументальна колона - пам'ятник Магдебурзькому праву. Вони заявили про намір також створити такий меморіал й у себе в Магдебурзі.

Проте, попри наведені позитивні моменти, пов'язані з наявністю в Києві музею, ентузіазм та завзятість його співробітників, восени 2012 р. раптом виникла реальна загроза його існуванню у зв'язку з масштабними роботами з реконструкції, що розгорнулися на Поштовій площі. Вони здійснювалися по-варварськи, без затвердженого проєкту і попередніх обов'язкових археологічних досліджень, які повинні виконуватися на охоронній території заповідника в обов'язковому порядку перед такими заходами.

Згідно з офіційними повідомленнями тут було заплановано будівництво нової транспортної розв'язки. Однак згодом абсолютно протиправно, авральними методами почалося спорудження величезного, майже на всю ширину площі, підземного двоярусного супермаркету.

Протиправною цю новобудову слід вважати тому, що земля в заповіднику "Стародавній Київ", складовою частиною якого є й Поштова площа, має статус території "історико-культурного призначення". Тому, коли в процесі риття котловану для торговельного центру виявилися безцінні артефакти епохи Київської Русі, природно виникло питання про необхідність створення замість торговельного закладу (або бодай поряд з ним) підземного музею археології.

Проблема виникла, як відомо, при так званому режимі "пАпередників" і, здавалося б, нова влада повинна була розібратися з хижаками-забудовниками суворо, згідно із законом! Якщо з їхньої вини були завдані збитки історичному середовищу, що охороняється, то їхнім коштом вони мають бути і компенсовані, згідно з 66-ю статтею Конституції України. Але чомусь замість цього стали розглядатися компромісні рішення. А час спливав!

І вже не раз під час сильних злив у незахищеному від потопів підземеллі майже нанівець зводилися зусилля і напрацювання археологів-ентузіастів. Страждали також і громадські активісти, які жили тут у наметах, охороняючи артефакти. Отже, загроза поховати вже розпочату справу великого національного значення - створення в Києві підземного музею "Хрещення Русі" - ставала дедалі очевиднішою. Створення тут музею є доцільним, адже за переказами на цьому місці в 988 році відбулося хрещення киян рівноапостольним князем Володимиром.

Оскільки містобудівний вандалізм на Поштовій площі залишився безкарним (правомірне кримінальне розслідування не було проведене), стала можливою ще одна наруга над історичним середовищем Києва - недавнє спорудження велосипедно-пішохідного мосту. Його інженерна конструкція безцеремонно перекреслила красу сакральної київської місцевості і спотворила основні видові осі найбільш відомого, популярного київського пам'ятника, візитівки нашого міста - монумента св. князеві Володимиру. Раніше пам'ятник оглядався з усіх боків. Але міст, перебираючи всю увагу на себе, позбавив його колишньої монументальності.

Усе сказане може здатися спірними питаннями естетики. А ось проблема гідрогеології, що загострилася, очевидна. Загроза зсувних процесів на схилі гори у зв'язку із спорудженням тут недоречної інженерної конструкції, справді викликає тривогу, про що дедалі частіше можна чути в ЗМІ. Чи не станеться, наприклад, катастрофа, коли раптом пам'ятник сповзе вниз на пішоходів під горою і жваву автомагістраль?

Гадаю, що доцільнішим і менш витратним для бюджету рішенням було б розібрати міст - антизаконну новобудову, яка вже й сама то тут, то там тріщить. Зробити це слід, принаймні частково, коштом винних у тому, що сталося. Не можу не додати до сказаного, що навіть невелика частина бюджетних коштів, витрачених на міст, цілком могла б допомогти усунути "буксування" створення музею "Хрещення Русі".

Втім, згадаймо основну тему, яка стосується долі музею "Магдебурзького права".

Буквально з перших днів початку будівельних робіт (середина вересня 2012 р.) поруч з фасадами Поштового будиночка з'явилася важка будівельна техніка, і робітники почали довбати землю та рити котлован. В результаті цього на стінах та стелях незабаром з'явилися глибокі тріщини. До середини листопада 2012 р. будівля набула гостро аварійного стану. Дирекцією заповідника було прийнято рішення про виселення музею і складування його експонатів.

Міська влада обіцяла відновлення музею до травневих Днів Києва 2013 р., після ремонту будівлі. Але чомусь тоді цього не сталося. Була названа ще одна святкова дата - День Незалежності - 24 серпня 2013 р., але й вона минула, як і всі інші, а будівля і далі залишалася фактично в аварійному стані ще кілька років. На жаль, так і не було проведено розслідування щодо завдання збитків пам'ятці архітектури національного значення.

Завідувачкою відділу виставок та експозицій заповідника "Стародавній Київ" є чудовий фахівець, подвижник у своїй справі Оксана Фісун. Неабияк стурбована ситуацією з музеєм "Магдебурзького права" і вже втративши довіру до обіцянок чиновників, О.Фісун доклала чимало зусиль, аби створити тимчасову виставку з найкращої частини музейних експонатів. Її розмістили у виставковому залі заповідника по вулиці Андріївський узвіз, 5. Експозицію назвали "Від Магдебурга до Майдану". Цією назвою, як мені здається, щонайкраще підкреслюється схожість демократичних шляхів розвитку суспільства як в Європі, так і в нашій країні.

Андріївський узвіз - популярне місце прогулянок киян і гостей міста. І багато з них із задоволенням відвідували виставку. Вона функціонувала понад три роки (2015–2017), і коли я проводив тут свої екскурсії, то чув немало слів вдячності, особливо від тих відвідувачів, які брали участь у подіях на київському Майдані під час Революції гідності.

Але настав 2017 рік - рік ювілею існування заповідника (заснованого в 1987 р.). І саме цього року сталося остаточне знищення музейної експозиції, присвяченої темі історії київського самоврядування, тобто 300-річного періоду дії в нашому місті положень Магдебурзького права. Не можу стверджувати, що основним приводом слугувала недавня зміна керівництва заповідника, яке виступило із заявою, що в музейній справі не повинно бути політики…

Заповідник по вертикалі підпорядковується чиновникам київської держадміністрації, та з їхнього боку ніколи раніше не було зауважень щодо діяльності музейних працівників. Швидше за все, докір у зайвому "політиканстві" був лише приводом для здійснення якихось своїх, можливо комерційних, намірів у керівництва: приміщення комунального статусу, що звільнилися, стали здаватися в оренду під влаштування приватних виставок-розпродажів творів сучасних діячів мистецтва, що є використанням приміщень не за призначенням. Адже художні акції, які тепер проводяться тут, не мають стосунку до культурно-просвітницької діяльності заповідника.

Чи цікавить те, що відбувається в заповіднику "Стародавній Київ", мера столиці Віталія Кличка?!

Багато киян, напевно, пам'ятають, як невдовзі після вступу на посаду голови міста В.Кличком був організований багатолюдний мітинг біля колони Магдебурзького права, на якому з його вуст патетично та патріотично прозвучали слова про значення "реформи децентралізації", що проводилася в країні, про необхідність розвитку традицій місцевого самоврядування.

Тоді з'явилися надії, що тепер у нас у громадських стосунках багато що зміниться на краще. Але на прикладі великомасштабного містобудівного вандалізму - спорудження "мосту імені Кличка" (як тепер його називають) - ми бачимо, що і далі, як за феодалізму, "політична еліта" має можливість приймати волюнтаристські рішення, нехтуючи громадською думкою.

Останній острівець історії, Поштовий будиночок, зараз вже зовсім загубився серед масштабних незаконних новобудов на цій формально заповідній території. Та й сам пам'ятник Магдебурзькому праву, білосніжна колона якого урочисто сяяла на тлі зеленого схилу, тепер, коли його перекрила конструкція мосту, загубився і втратив минулу велич.

До того ж одна з гігантських опор мосту по-варварськи безцеремонно (чи не навмисне) врита впритул до тріумфальних аркових воріт, якими оформлений підхід до монумента з боку Володимирського узвозу. Ці ворота є пам'яткою архітектури початку ХХ ст., що має свій власний охоронний номер у державному реєстрі пам'яток історії і культури і, відповідно, порушеною є зона території, що охороняється.

Відомо, що експерти ЮНЕСКО, дізнавшись про намір київських чиновників споруджувати пішохідно-велосипедний міст, ще на етапі його проєктної розробки письмово передали їм свій протест, який був проігнорований, а лист з авторитетної, шанованої міжнародної організації захований "під сукно".

І лише з часом цей неподобний факт набув розголосу, що, природно, викликало обурення громадськості. Оскільки мер Києва нині є головою "Асоціації міст України", то можна передбачити, яким украй негативним прикладом картина київського беззаконня може стати для інших історичних центрів нашої країни.

Важливим завданням переобраної київської влади стане необхідність терміново і відповідально проаналізувати: які музеї, історичні локації та інші культурні цінності міста перебувають під загрозою зникнення, щоб, спираючись на закон про місцеве самоврядування і підтримку громадських активістів, вжити заходів для їх збереження, скасувавши злочинні наміри "пАпередників".

А їх у нас ще ой як багато! Можна пригадати катастрофічно загострену проблему збереження самого заповідника "Стародавній Київ" зі всіма національними цінностями, що розташовані на його території: пам'ятки археології, історії, культури, архітектури, багато з яких, здавалося б, учора ще були тут, а сьогодні і сліди їх зникли.