Українці і світ до 2030 року

26 грудня, 2019, 12:05 Роздрукувати
Bипуск № 50, 27 грудня-10 сiчня
Відправити
Відправити

Спочатку буде важко: імовірність сповзання в авторитаризм, подолання локальних наслідків глобальної фінансової кризи. А ось потім…

Українці і світ до 2030 року
© Pixabay

Ключовий виклик для демократії - високий запит на авторитаризм в українському суспільстві. Більшість українців (60,5% - "Моніторінг соціальних змін" Інституту соціології НАНУ) переконані, що "для нормального розвитку країни потрібна "сильна рука", а не розмови про демократію".

Інший маркер: ставлення до Сталіна за п'ять років після Майдану пом'якшилося на 12 пунктів. Соціологічна група "Рейтинг" зазначила, що 2014-го Сталіна негативно сприймало значно більше українців - 70%. Тепер - 58%.

Українське суспільство вагітне авторитаризмом. Прикмети цього є і в політичному вимірі. Розсадка депутатів у парламенті, коли опозицію відсаджують на гальорку, - лише одна з багатьох цих помітних нині прикмет. Авторитаризм завжди приходить навшпиньки, дрібними непомітними крочками.

Та є одне "але". Коли соціологи запитують, чи важлива українцям можливість вільно висловлювати свою думку, - для абсолютної більшості це залишається однією з ключових цінностей (понад 77%). Так само майже 80% декларують, що для них важливий демократичний розвиток країни.

Виглядає трохи шизофренічно: поєднувати демократичні цінності з прагненням "сильної руки"?!

Але ця парадоксальна ситуація дає надію, що авторитарного зсуву не відбудеться.

Для Зеленського та правлячого табору є спокуса скористатися авторитарними настроями суспільства для зміцнення своєї влади.

Крайні форми популізму обіцяли "все - всім" за рахунок ворогів. Більшовики - за рахунок ворожого класу, нацисти - за рахунок ворожої раси. Але спроби пошуків "слугами народу" ворогів народу неминуче означатимуть згортання свободи слова, узурпацію влади та репресії проти незгідних.

І отут як запобіжник умикається українська амбівалентність у цьому питанні: "сильна рука" не може обмежувати свободу слова і демократичні інституції. Щойно влада спробує це зробити - вона відразу втратить той високий рівень суспільної підтримки, яку має нині, напередодні 2020 року.

У нашому нещодавньому минулому найбільша кількість тих, хто стверджував, що для них не важливі демократичний розвиток країни і свобода слова, припадає на рік, коли здавалося, що демократії і свободам уже нічого не загрожує. Це був 2009 рік. 2010-го обрали "сильну руку", яка спробувала осідлати авторитарний тренд і узурпувати владу. Закінчилася ця спроба Майданом.

Але в майбутньому сценарій Януковича менш імовірний. Боюся, що можливий сценарій не Януковича, а Нарутовича.

Габріель Нарутович був першим президентом Польщі. Його вбив фанатик на п'ятий день президентської каденції. Коли фанатика стратили за вироком суду - величезний натовп вийшов провести його в останню путь як героя.

Бо значна частина польського суспільства не просто виправдовувала цей вчинок, а не бачила іншої можливості, легального способу позбутися "неправильного" президента, якого обрала більшість.

З погляду соціальної психології в цьому сценарії є два важливі моменти.

По-перше, у польському суспільстві була досить активна меншість, яка програла легальні інструменти зміни влади. Перший президент Польщі мав литовське походження і був обраний у Сеймі голосами соціалістів та національних меншин: українців, євреїв, білорусів, литовців. І тому з перспективи польських правих він був "неправильним" президентом, який був недостатньо "еталонно" польським - носієм іншого політичного світогляду.

Польське суспільство 1922 року (про який ідеться) було суспільством, де ветерани Першої світової та війни з більшовиками 1920–1921 років були помітною силою. І дуже часто мали посттравматичний синдром. І це другий момент, який уподібнює польське суспільство початку 1920-х та українське - перед початком 2020-х.

Іншими словами, є досить висока ймовірність такого сценарію в Україні. Якщо влада діятиме всупереч очікуванням українських ветеранів, і в них складатиметься враження, що правління "слуг" загрожує українській незалежності, - першим особам держави варто замислитися не тільки над заходами особистої безпеки.

Що може зменшити ймовірність такого сценарію? Уважність до процесів, які відбуваються в найбільш радикалізованій частині українського суспільства, що опозиційно налаштована до чинної влади. Там зростає переконання, що Зеленський і Ко не тільки "зливають" Кремлю українську незалежність, а й перейшли до репресій проти незгодних.

Що може зробити Зеленський? Розпочати діалог із цією частиною суспільства. Сісти і "подивитися в очі" ветеранам. Спробувати переконати їх, що "червоні лінії" не будуть перейдені ніколи.

Якщо судові процеси за звинуваченням ветеранів Війни за Незалежність відбуватимуться недостатньо відкрито, а аргументи обвинувачення будуть непереконливими для цієї частини суспільства - тоді для перших осіб держави збільшуються ризики опинитися на лінії вогню якогось одинака, котрий вважатиме, що "нас зливають".

Іще одне "якщо" - імовірність початку глобальної фінансової кризи вже наступного - 2020 року. Українська економіка є такою, що кожного разу, коли падають світові ринки (як, наприклад, 2015 року), - українці це відчувають кишенею. Якщо вірити деяким експертам, то наприкінці 2020-го нас очікує рецесія і курс 31,5–32 грн за американський долар.

У таких умовах влада в суспільній свідомості знову конвертується у формат "злочинної". Економічні труднощі матимуть політичні наслідки. Частина суспільства оголосить чинний уряд безпорадним і вимагатиме повернути в нього професіоналів замість "нових облич".

Чинному урядові, між іншим, треба мати заздалегідь оголошений сценарій дій на випадок початку глобальної кризи. Бо інакше в умовах рецесії уряд затролять запитанням: "Ну, і де наші 40% економічного зростання?!"

Якщо уряд у тих умовах превентивно не продемонструє навіть не економічного дива, а елементарного плану дій на випадок економічного цунамі - "У Зеленського" зростатиме спокуса скинути відпрацьований уряд як токсичний політичний баласт. Так чи інакше, довіра до державних інституцій наступного року почне падати під впливом усіх згаданих чинників.

Але найбільша загроза вибуху - це вимір справедливості. Суди. Наступну хвилю масових збурень можемо очікувати у період 2024–2026 років. Сумніваюся, чи будуть вони ненасильницькими.

В українському суспільстві істотно побільшало тих, хто перейшов межу ненасильницького спротиву. Масового гандізму очікувати не варто. Маєтки суддів можуть просто почати палити. Якщо до того часу суспільство не відчує позитивних змін у цій сфері.

Усі попередні масові збурення були породжені загостренням відчуття несправедливості.

У 1989–1991 роках вибух, який призвів до проголошення незалежності, був спричинений відчуттям несправедливості тодішнього державного ладу та очевидною нездатністю радянської держави змінитися. У 2000–2001 роках відчуття несправедливості через убивство Гонгадзе і недовіра до влади спричинили нові суспільні збурення. 2004 року відчуття несправедливості через нахабні фальсифікації виборів президента України зумовило Помаранчеву революцію.

Нарешті 2013 року стався наступний вибух, який так само був спричинений відчуттям несправедливості: когось обурював різкий геополітичний розворот, когось - звіряче побиття студентів, які протестували на Майдані. А за дужками залишалося усвідомлення, що порядок денний попередніх революцій і досі не виконаний: правоохоронні органи не охороняють наших прав, медична система не дуже якісно лікує, освітня - вже не аж так добре вчить, а уряд - діє в інтересах "Сім'ї", а не цілого суспільства.

Наступний "такт" цього ритму історії - 2024–2026 роки. У цей період проблеми очікують не тільки Україну. Матимемо загострення конфліктів у глобальному вимірі. Цей "ритм історії" прослідковується ретроспективно на багато століть. Кожні 10–12 років суперечності нашого світу вибухають.

Для України 2024–2026 роки - новий період серйозних випробувань. До них маємо підготуватися якнайліпше: ефективний і чесний суд, подолання психології бідності, критичність мислення та зростання суспільної довіри нам дуже придалися б після чергової глобальної економічної кризи перед черговою глобальною політичною кризою.

Через 10 років - 2030-го - на нас очікує геть інший світ. У РФ почнеться період напіврозпаду. ЄС набуде якихось нових форм. Китай і США знову сформують біполярний світ. Світове суспільство зміниться. Розшарування суспільства на жертв таблоїдів і тих, хто опанував критичність мислення як щоденну практику, - зростатиме. І це закладатиме підвалини нового глобального етапу турбулентності.

Але боятися майбутнього не варто. Хоч як дивно це стверджувати, але воно більш-менш прогнозоване. Адже все вже було у віках, що проминули перед нами.

А ще - точно можна передбачити, що паперових газет поменшає. І від усього цього трохи сумно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК