Шлях Іди

21 вересня, 2018, 17:08 Роздрукувати Bипуск № 35, 22 вересня-28 вересня 2018р.
Відправити
Відправити

Попіл безневинно вбитих стукає в наші серця.

Шлях Іди

Лариса завжди боялася грози, а цього року небесні громовиці були особливо лютими. Мокрий вітер, стукаючи рамами, рвався у квартиру, де Лариса ось уже рік як жила сама після смерті чоловіка.

Завмерши, вона чекала спалахів блискавок. Так було не один раз: за склом раптом спливав овал жіночого обличчя, залитий дощовими струменями немов сльозами. Ледь угадувані риси… Це обличчя, якого вона ніколи не бачила живим, належало її матері.

Світанок над київською Русанівкою змиває нічні сліди. Звичайні турботи оточують Ларису - вона хвилюється про здоров'я хворої сестри, хоче знати, як минув день у сина, які успіхи робить онука. Її уваги чекають друзі, бездомні коти, квіти в горщиках...

Відпочинок уривками, тільки коли вже не відчуваєш ніг. Адже Ларисі під вісімдесят. Вона дедалі частіше думає про минуле, перебирає старі фотокартки і вкотре вже запитує себе - як ТАКЕ було можливим?

Бабин Яр, жовтень 1941 р. Фото німецького солдата Йоганнеса Хеле (637-я рота пропаганди 6-ї армії)
Бабин Яр, жовтень 1941 р. Фото німецького солдата Йоганнеса Хеле (637-я рота пропаганди 6-ї армії)

Пожовклий глянець не може пригасити вроду випускниці Київської консерваторії Іди Цейтлін: ось вона серед подруг у парку, ось за піаніно, у дворі будинку на вулиці Червоноармійській. Лариса добре знала цей двір - тут вона народилася, тут жила зі своєю родиною, звідси її мама, Іда Цейтлін, рушила до воріт пекла 29 вересня 1941 року.

Як і багатьом киянам, Ларисі добре знайомий незвичайний пам'ятник - бронзовий хлопчик, задерши голову, читає оголошення на стіні: "Усі жиди
м. Києва повинні з'явитися 29 вересня о 8 ранку на ріг вулиці Мельниківської та Дегтярівської. Взяти з собою документи, коштовності, гроші, теплі речі. Хто не виконає розпорядження, буде розстріляний"
. Оголошення з'явилося через 10 днів після того, як гітлерівці ввійшли до Києва...

На світанку, боячись спізнитися, бабуся Фаїна Марківна і мама Іда з дворічною Ларочкою на руках вирушили за вказаною адресою. Дідуся Наума залишили стерегти квартиру. Домовилися зустрітися, коли визначиться місце їхнього перебування. Можливо, сподівалися вони, це буде Палестина.

Річки людей стікалися зі всіх вулиць Києва - з Лембергштрассе (Артема), Театрештрассе (Богдана Хмельницького), Бісмаркштрассе (Банкової). Ближче до урочища Дорогожичі вже хвилювалося людське море. Гавкіт собак, команди: "Шнель! Шнель!". Били по ногах палицями, прикладами, тих, хто впав, просто добивали.

Перед війною в урочищі збиралися будувати спортивну базу з лижним трампліном. Але доля розпорядилася інакше: Бабин Яр став відомий світу як символ нацистського геноциду.

Дідусь Наум, найкращий годинникар у місті, не дочекався звісточки від рідних: сусіди донесли в гестапо, і його розстріляли у дворі його будинку.

…Міцно притискаючи до себе доньку, Іда бачила попереду їжаки - загородження, обплутане колючим дротом. Дедалі гучніше лунали автоматні черги. Вона зрозуміла: це кінець. Люди кричали, рвали на собі одяг, роздирали в кров обличчя. Засунувши клаптик паперу з адресою в дитячу курточку, мама в розпачі простягає доньку в натовп. Хтось підхоплює дитину.

Так Лариса залишилася живою.

Одні й ті ж думки ніколи не полишають її. Від того, що точно невідомо, якою смертю померла мама, вона продовжує вмирати в Ларисиній уяві безліч разів - від кулі, від ядухи, від холоду. Адже перед розстрілом усіх повністю роздягли. Трупи скидали на дно яру, складали штабелями. За один день нацисти не встигали впоратися з роботою. На ніч заштовхували всіх у гаражі, сараї, а вранці знову розстрілювали. Уночі карателі ходили по мертвих, добиваючи поранених, світили ліхтариками, знімали з убитих прикраси, золоті зуби, годинники.

Бабин Яр, жовтень 1941 р. Фото німецького солдата Йоганнеса Хеле (637-я рота пропаганди 6-ї армії)
Бабин Яр, жовтень 1941 р. Фото німецького солдата Йоганнеса Хеле (637-я рота пропаганди 6-ї армії)

З повідомлення айнзатцгрупи "Ц" (спецзагону СС): 29 і 30 вересня вбито 33 771 людину. Так у Києві було вирішене "єврейське питання".

Ларисі знайомий кожен поворот дороги до Бабиного Яру, кожен будинок і навіть дерево. Цією стежкою вона не раз пройшла слід у слід за мамою Ідою.

Сьогодні Лариса не може в поминальний день пройти материнський шлях. Це зробить її син. Він підведе її до менори, встановленої в Бабиному Яру.

Притискаючись чолом до холодного мармуру, вона ніби чує крізь траву й опале листя голоси безневинно вбитих, записаних у Книзі Даниїла: "Усе навколо зруйнував ворог у святилищі своєму. Настане воскресіння з мертвих, і вони сяятимуть, як світила на твердині, як зірки вовік назавжди. А хто поклоняється Звіру та образу його, не матиме спокою ні вдень, ні вночі".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК