Підтримати
Закінчення. Початок див. у № 40 (336) від 28.10.2017 р.
Після того, як Мартін Лютер 31 жовтня 1517 р. оприлюднив 95 тез, які засуджували зловживання під час продажу індульгенцій, він розіслав листи з текстами тез найближчим друзям - до Бранденбурга, Ерфурта й Нюрнберга. У грудні листи надрукували в перекладі з латини німецькою мовою, бо лише мізерна частина населення зналася на мові літургії. "Летючі листки" послідовниками Лютера вивішувалися на майданах та вулицях, викликаючи жваву дискусію серед німців. Практично, кожен суспільний стан (від селян, бюргерів - до лицарів і можновладців) знаходив у тезах відповіді на болючі питання буття. Головною мішенню вже давно була офіційна Церква, яка буквально купалася в пишноті, перебувала в полоні пороку та розпусти. У Віттенберзі лише спалахнула іскра…
Теолог Йоганн Екк і домініканський монах Йоганн Тетцель після широкої публікації тез відіслали до Риму звинувачення, спрямовані проти Лютера. Тетцель був категоричний: "Я доб'юся, щоб через три тижні цей єретик зійшов на вогнище і в урні вирушив на небо".
Римський папа Лев X (Джованні Медічі, 1513–1521) через кілька місяців зволікань видав припис, згідно з яким доктору Мартінусу необхідно було з'явитися у Вічному місті для пояснення своєї позиції. Але несподівано по всій Німеччині розпочалася кампанія на захист Лютера, і папа дав відбій. Виявилося, що суспільна думка вже дозріла до конфлікту з папською курією. Сам Мартін Лютер спочатку був не зовсім готовим до такого розвитку подій: ще намагався - на перших диспутах - не виходити за рамки теологічних питань. Для роз'яснення суті тез широкому загалу Лютер написав "Розмову про відпущення і милість" німецькою мовою.
Але йому належало відповідати (завдяки заступництву курфюрста Саксонії Фрідріха III Мудрого, в Німеччині, а не в Римі, де на августинця неминуче чекало аутодафе) перед папським кардиналом Фомою Каетаном. У жовтні 1518 р. в Аугсбурзі відбулася так звана співбесіда, в якій доктор Мартінус виявився вправним і переможним полемістом, що спирався насамперед на авторитет Святого Письма. Кардинал уже підготував наказ про арешт, але Лютер, завдяки друзям, повернувся до Саксонії.
Папа римський нарешті визнав у підбурювачі спокою Християнського світу міцного горішка, наказавши камер-юнкеру двору Карлу фон Мільтіцу прибути до Саксонії й умовити Мартіна уладнати справу миром. Практично, так і сталося. Лютер писав: "Якщо виявиться, що моє вчення було помилковим, я зобов'язуюсь відректися від нього й не буду принижати гідність і владу святої римської церкви".
Поворотним пунктом у протистоянні Лютера і всемогутнього Риму став диспут у Лейпцігу, що розпочався в червні 1519 р. На ньому позиції офіційної церкви захищав вправний теолог Йоганн Екк. Він спочатку полемізував із послідовником Лютера Андреасом Карлштадтом і, фактично, виявився переможцем. І тут несподівано сам Екк втрапив у тенета своєї вправності, порушивши питання верховенства римського папи. Лютер перейшов у контрнаступ, заявивши, що і папа римський може помилятися, і рішення соборів можуть бути нелегітимними. Після слів августинця: "Віра не може терпіти іншого главу (церкви. - С.М.), крім Христа", - ситуація стала патовою. Екк лише сказав: "Якщо ви вважаєте, що й собор духовенства може помилятися, то ви для мене не більше, ніж поганин і митар".
Для Лютера, таким чином, єдиним авторитетом залишилося Святе Письмо. І він розпочав свою фундаментальну працю, вивчаючи грецькі та єврейські тексти, писав статті. Правою рукою доктора Мартінуса у цій справі став найталановитіший послідовник - Філіп Меланхтон. Небіж видатного філософа та гебраїста Йоганна Рейхліна виявився на своєму місці й у свій час; він продовжуватиме справу Лютера і після смерті останнього.
Філіп Меланхтон у своїй вступній промові перед студентами Віттенберзького університету казав: "Назад до мов, назад до грецької і латини. Коли Церква почала нехтувати мовами, вона почала занепадати". Це було співзвучне ідеям і Лютера, і гуманістів. Він стає помічником Лютера, систематизує всі його ідеї. У 1521 р. Меланхтон видає основні положення лютеранства. У 1530 р. складає Аугсбурзьке віросповідання і представляє його на рейхстазі. Це один із найпотужніших теологів лютеранства, який утвердив у німецькому суспільстві погляди Лютера. На його думку, саме влада зобов'язана займатися підтримкою школи, а не церква. І процвітання держав чітко пов'язане з любов'ю до науки", - відзначав український дослідник історії Реформації, кандидат історичних наук Петро Котляров. (Про роль і здобутки Ф.Меланхтона на ниві протестантської просвіти, шкільництва див. у коментарі П.Котлярова до першої частини цієї статті. - С.М.).
На початку 1520 р. Лютер написав, а в серпні опублікував німецькою мовою свою найбільш полемічну працю з політичним підтекстом - "До християнського дворянства німецької нації" (яку ще називали "Крик від серця народу"), де не добираючи слів пішов на остаточний розрив із Римом. Він уже називав служителів офіційної церкви відступниками, розбійниками, зграєю римського Содому, слугами Мамони, симоністами… Лютер критикував розділення церкви на клір та мирян, вважаючи, що всі християни належать до духовного стану; наголошував, що світська влада - частина тіла Христового, а отже незалежна від папської влади; кожен християнин мав право тлумачити Святе Письмо і навіть скликати Собор. Перший апостол Реформації висунув також такі контроверсійні для Риму пропозиції: скасувати пишноту церковних ієрархів, зменшити кількість кардиналів і римської курії, реабілітувати Яна Гуса; вперше він наголошував на тому, що целібат - необов'язковий, а пастор має бути підзвітним місцевій громаді…
15 червня 1520 р. Лев X підписав буллу під промовистою назвою "Хай воскресне Господь!" (Exsurge Domine), у якій вказані 41 положення з єретичних творів Лютера з поширенням на них анафеми по всій Німеччині. Але авторитет уродженця Тюрингії виявився таким високим і всеосяжним, що деякі князі Німеччини не бажали публікувати папську буллу, а курфюрст Саксонії Фрідріх III Мудрий навіть суворо заборонив її розповсюджувати в межах своїх земель.
Маючи таку підтримку, Лютер перейшов у наступ. Філіп Меланхтон на його прохання вивісив на брамі замкової церкви плакат такого змісту: "Усі друзі євангельської істини запрошуються о 9-й ранку за місто до каплиці Христа, де, згідно зі стародавнім апостольським звичаєм, будуть віддані вогню безбожні книги папських каноніків та схоластичних теологів". 10 грудня 1520 р. за Ельсерською брамою Віттенберга у присутності десятків студентів та викладачів університету відбулося спалення праць Йоганна Екка, видань канонічного права і, головне, папської булли. "Оскільки ти погубив істину Божу, то й сам загинеш у цьому вогні", - цими словами папа був відлучений від євангельської громади.
Протест, що починався як суто внутрішньоцерковна теологічна суперечка, поступово обернувся на політичну демонстрацію, яку підтримали впливові князі-можновладці Священної Римської імперії німецької нації. Лише 1520 р. з-під пера Лютера вийшло 12 статей, серед яких відзначимо "Про вавилонський полон церкви", де вчення про таїнства викладалося виключно на основі Святого Письма і суперечило догматиці Церкви, а також "Про свободу християнина" - трактат про сутність життя християнина, який насправді став першим кроком до основ протестантської етики праці. Майже через чотири століття видатний німецький економіст і соціолог Макс Вебер писав: "Найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона і лише вона розвіює будь-які релігійні сумніви і дає впевненість в обраності до спасіння".
На Вормському рейхстазі, який проходив із 27 січня по 26 травня 1521 р., одним із важливих несподівано виявилося питання вчення Лютера. Новопризначений імператор Карл V Габсбург (правив з 1520-го по 1556 р., коронований 1530 р.) заручився повною підтримкою князів імперії у боротьбі з французьким королем Франциском I Валуа. Але впливові німецькі князі, і серед них курфюрст Саксонії Фрідріх III Мудрий, ландграф Філіп I Гессенський, саме в питанні релігійної свободи виявили непоступливість та підтримали Лютера тоді, коли він відповідав Йоганну Екку на запитання, "чи визнає своїми ті книжки, які виставлені на лавках перед учасниками рейхстагу, і чи відрікається від поглядів, викладених у них". Лютера хотіли взяти зненацька, але він попросив імператора дати одну ніч на роздуми, і князі його гаряче підтримали.
Лінія захисту Лютера насправді була продуманою. Наступного дня, 18 квітня 1521 р., Лютер не став виправдовуватися й переконувати широкий загал, навіть викладати свою концепцію. Свій виступ Лютер завершив словами: "Я не можу підпорядкувати свою віру ні папі, ні синодам, тому що абсолютно очевидно, що вони часто помиляються і суперечать один одному. Таким чином, доти, доки я не буду переконаний свідченням Святого Письма або здоровим глуздом, доти, доки я не буду переконаний із допомогою біблійних фрагментів, процитованих мною, і доти, доки моя совість таким чином пов'язана Словом Божим, я не можу й не буду відрікатися; бо небезпечно і нерозумно діяти проти власної совісті. На тому я стою, і не можу інакше. Хай допоможе мені Бог! Амінь". Цікаво, що в особистих листах Лютера знаменитої останньої фрази немає…
Наприкінці Вормського рейхстагу Карл V Габсбург видав едикт, яким оголосив Мартіна Лютера єретиком і злочинцем, заборонивши видання і розповсюдження його праць; кожен, хто допомагатиме єретику, буде покараний вигнанням з імперії. Далі події розгорталися блискавично: Лютер за кілька днів до оголошення едикту виїхав із Вормса і поблизу міста Ейзенах "несподівано" був захоплений "розбійниками". Насправді це виявилися лицарі саксонського курфюрста. Вони сховали єретика в замку Вартбург.
З травня 1521 р. по березень 1522 р. Лютер перебував у маленькій келії замку. Він змінив зовнішній вигляд і тепер мав прізвище Юнкер Йорг. "Раптом з такого бурхливого життя він потрапив у цей замок, де до нього приставили слуг, наглядачів, куховарили. Кілька днів він був у стресі, а потім сів за переклад Нового Заповіту. З початку Реформації у нього була велика ідея дати простому народу Біблію. Він розумів, що проблеми Церкви і суспільства в тому, що немає Біблії народною, зрозумілою мовою. Не все священство розуміло латину, деякі священики не могли прочитати "Отче Наш". Усього за 10 тижнів він переклав Новий Заповіт. Використовував вульгату (латинський переклад Біблії), мав перше видання грецького оригіналу Нового Заповіту Еразма Роттердамського. Саме у Вартбургу виникла ідея повністю перекласти Біблію. Цей процес затягнувся на 20 років. Проблема була з перекладом назв - рослин, тварин, понять. Пізніше працював цілий штат перекладачів; і цей переклад Біблії вважається основою німецької літературної мови", - відзначив Петро Котляров. У вересні 1522 р. Новий Заповіт виходить у світ німецькою мовою у перекладі Лютера.
Повернувшись із "Вартбурзького полону", Мартін опинився у складній ситуації. Гаряча підтримка його ідей широкими народними масами Німеччини одночасно сприяла і зародженню суспільних рухів, які підтримували антиклерикальну програму Лютера, але й ставили питання соціально-економічного характеру. Імперія опинилася у вирі кровопролитних конфліктів: у південно-західній Німеччині у 1522–1523 рр. відбулося повстання імперських лицарів під проводом Франца фон Зіккінгена, а вже наступного року розпочалася Селянська війна під проводом Томаса Мюнцера. Проте Лютер не підтримав дій повстанців, оприлюднивши своє звернення "Проти вбивчих і злодійських селянських орд". Він буквально вимагав від князів імперії придушити заколот: "Немає нічого більш диявольського, ніж бунтівник. Його треба вбивати, як скажену собаку. Якщо ти його не вбиватимеш, він уб'є тебе, а разом з тобою погубить і державу". Повстання потопили у крові…
У 1526 і 1529 рр. на двох сесіях рейхстагу у Шпайєрі відбулися доленосні для протестантського руху події. Спочатку імперські князі і вільні міста отримали право самостійно вирішувати релігійні питання. Усім відома формула "Cuius region, eius religio" ("чия влада, того й віра"). Її прийняття знаменувало перемогу протестантів, хоча багато істориків вважали, що це поглибило розкол чи навіть розпад земель Німеччини. Це в корені неправильна думка: ще до початку Реформації німецькі землі були розділені на велику кількість курфюршеств, князівств, графств, архієпископств, єпископств і "вільних імперських міст". На сесії рейхстагу 1529 р. багато імперських чинів імперії саме й виступили з протестом проти скасування рішень першого рейхстагу. Саме ці дії дали загальну назву всім протестантським церквам у майбутньому.
"Перемогу в запеклій боротьбі здобув-таки Лютер, чому сприяли і суспільні безлади, і народне обурення втручанням Риму в політичне та релігійне життя Німеччини, і зажерливе прагнення феодальної знаті до розширення своїх володінь за рахунок церковного майна, і, зрештою, загальне відчуття необхідності реформ. Більш ніж половина Німеччини сприйняла Лютерове вчення, і воно поширилося в усіх північно-германських народів", - писав відомий американський історик чеського походження Френсіс Дворнік.
Про витоки Реформації у Швейцарській конфедерації і двох найвідоміших її представників - Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна - читайте в одному з найближчих номерів DT.UA.
Автор вдячний за допомогу в підготовці матеріалу оргкомітету зі святкування 500-річчя Реформації (R500).
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google