Радикальний адвокат

"…Не лише поодиноких людей боронив він зі знанням і з запалом перед всілякими судами, але перед історією боронив цілий свій народ так, як не боронив його від довгих літ ніхто", - так оцінив особистість Лева Бачинського в листі до його дружини Наталії видатний український письменник-новеліст Василь Стефаник. Адвокат, посол до австрійського парламенту і польського Сейму, лідер Радикальної партії, заступник голови Української Національної Ради - парламенту ЗУНР…

Який же внесок в історію зробила людина, 145-річчя від дня народження якої нещодавно відзначили на Прикарпатті?

Національно-патріотичний світогляд і небайдужий характер хлопця з покутського села Серафинці, що поблизу міста Городенки, формувався під час навчання в знаменитій Коломийській гімназії. Лев Бачинський разом із Василем Стефаником, Іваном Семанюком (майбутній літературний псевдонім - Марко Черемшина), Лесем Мартовичем, Василем Равлюком та іншими однодумцями створив таємний гурток. Його учасники читали твори передових письменників, відзначали шевченківські свята, закладали по селах читальні "Просвіти" і брали участь у створенні українських кооперативів. На відміну від Василя Стефаника і Леся Мартовича, яких виключили з Коломийської гімназії і вони були змушені продовжити навчання вже в Дрогобичі, Леву Бачинському вдалося уникнути репресій: директор гімназії Еммануїл Вольф вчасно попередив юнака, і той переніс номери забороненого видання Радикальної партії - часопису "Народ", який виходив у Коломиї під редакцією Михайла Павлика, до адвоката Северина Даниловича, одного з керівників Українсько-руської радикальної партії.

Лев Бачинський

Навчаючись на правничому факультеті Чернівецького університету, небайдужий Левко разом з іншими студентами постарався вдихнути життя в нелегальне товариство "Союз", яке "підтримувало любов до всього українського", але на той час занепало. При ньому теж виник гурток радикалів, і їхні ідеї - поєднання зусиль інтелігенції і селянства задля служіння громадській справі - здобували дедалі більшу підтримку серед студентів.

Статки родини не дали юнакові можливості продовжити стаціонарне навчання. Він улаштовується помічником відомого адвоката Теофіла Окуневського в Городенці. Але й там розгортає активну громадсько-політичну діяльність - засновує по селах кооперативні товариства, бере участь в акціях на підтримку радикального руху. А за те, що викривав зловживання австрійської влади (Галичина і Буковина входили до складу Ціслейтанії - земель Австро-Угорщини, які підпорядковувалися безпосередньо австрійській імперській владі; угорській короні, яка також належала Габсбургам, належало Закарпаття. - Р.Я.) під час так званих баденівських виборів до Галицького сейму (1895 р.), поліція навіть запроторила його на 14 діб до тюрми в Тернополі. Габсбурги в Галичині владу фактично віддали полякам, які й за Другої Речі Посполитої (1919-1939) були панівною нацією в краї.

Працюючи помічником адвоката в Снятині, Лев Бачинський бере участь у заснуванні спортивно-протипожежного товариства "Січ", реальною метою якого було пробудити національну свідомість українців і, зокрема, молоді. Юнак таки здобув юридичну освіту. Його подальші адвокатські шляхи пролягли через Калуш і Стрий. І тут Лев Бачинський входить до кола найактивніших діячів Радикальної партії, яка у своїх програмових засадах виступала за ліквідацію куріальної системи і запровадження загального виборчого права; агітувала за обмеження влади великого капіталу й поширення кооперативного руху; домагалася наділення селян землею та закріплення її у власності довіку, з правом успадкування; протестувала проти ліцитації (продажу на торгах) селянських ґрунтів за борги… Він був настільки талановитим оратором, що зумів запалювати серця 20- і 30-тисячної публіки на народних вічах. Недаремно в липні 1898 року на з'їзді Радикальної партії Лева Бачинського обрали членом правління. А поза політичною діяльністю він захищав земельні й майнові права простих селян як адвокат.

У музеї Коломийської гімназії (зверху зліва — портрет учня Лева Бачинського)

Виборці гідно оцінили його зусилля й невтомну працю. Лева Бачинського двічі - 1907-го і 1911 року обирають послом (депутатом) до Державної ради у Відні від Станіславівського округу. Австрійський парламент незабаром відчув його запальний характер. Висловлюючи невдоволення несправедливими рішеннями проурядової коаліції, Лев Бачинський 1907 року кинув у міністра… дрючком. А під час дискусії 13-14 червня 1912 року, коли уряд намагався протягнути роздутий військовий бюджет, посол з Покуття на засіданні військової комісії 13 годин без перерви виголошував антиурядову промову. Але й це не вінець його принциповості! Коли австрійський уряд зволікав із заснуванням українського університету у Львові, український парламентарний клуб вдався до обструкції. Тоді Лев Бачинський на захист університету промовляв 18(!) годин, побивши тим самим рекорди довгих промов усіх європейських парламентарів.

2 серпня 1914 року українські політики Галичини й Буковини утворили у Відні міжпартійну організацію - Головну українську раду, програма якої передбачала створення Української держави на Наддніпрянській Україні та національно-територіальну автономію українських земель Австро-Угорщини (в Галичині, на Буковині й Закарпатті). Лев Бачинський узяв активну участь у роботі ради. Він також опікувався долею багатьох українців, які опинилися в таборах для інтернованих на території Австро-Угорщини.

Наприкінці Першої світової війни Австро-Угорська імперія розвалювалася на очах. 18 жовтня 1918 року Лев Бачинський узяв участь у нарадах Конституанти у Львові, що проголосила на українських землях Австро-Угорщини незалежну державу. А згодом разом з іншими політичними діячами вів переговори з австрійським урядом про передачу влади у Східній Галичині в українські руки.

Барельєф на честь керівників ЗУНР Євгена Петрушевича, Костя Левицького і Лева Бачинського біля будівлі, де 1919 року працював уряд ЗУНР в Івано-Франківську

Після проголошення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) Лева Бачинського призначили комісаром Станіславівського повіту. На початку січня 1919-го, після запеклих боїв за Львів, уряд і державні установи ЗУНР були змушені переїхати до Станіславова (нині - Івано-Франківськ). Тоді зібралася доповнена на виборах Українська Національна Рада - парламент ЗУНР. У результаті складного компромісу між націонал-демократами і радикалами останні отримали три посади у виділі (правлінні) Ради і дві - в Державному секретаріаті (уряді). Лева Бачинського обрали заступником президента Ради Євгена Петрушевича.

Як один з ключових політиків, він очолив делегацію ЗУНР у складі 65 осіб, яка взяла участь у проголошенні Акта Злуки на Софійській площі в Києві 22 січня 1919 року. А наступного дня під час виступу на відкритті Трудового конгресу Лев Бачинський запевнив братів-наддніпрянців: до об'єднаної держави переходить "таке селянство, яке буде великим скарбом України".

Після проголошення Акта Злуки ЗУНР стала західноукраїнською областю УНР. Протягом кількамісячного періоду парламент ЗО УНР ухвалив низку важливих законів - про основи шкільництва, про вживання української мови, про громадянство, про виборче право до Сейму, про впровадження в обіг гривень і карбованців. Лев Бачинський як адвокат, досвідчений у земельних справах, очолив аграрну комісію парламенту, яка розробила земельний закон (ухвалений Радою 14 квітня 1919 р.). Документ передбачав передачу у власність української держави земель, що належали колишній Австро-Угорській монархії, - громадських земель, монастирських, церковних, єпископських (щоправда, парафіям і монастирям належало надати у тимчасове користування наділи, необхідні для їх утримання), земель, набутих з метою спекуляції, та інших земель. Відчужені землі передавали малоземельним і безземельним селянам, але насамперед жовнірам (солдатам) з рільників, що проливали свою кров в обороні Української держави. Відчуваєте перегук із сучасністю? Розробники законопроекту не забули передбачити обмеження на продаж чи дарування землі. На жаль, нетривале існування ЗУНР не дозволило провести земельну реформу. У середині липня 1919-го УГА була змушена відійти за Збруч, територію ЗУНР окупували поляки.

На початку 1928 року відбулися вибори до польського Сейму, що супроводжувалися масовими фальсифікаціями. У державному архіві Івано-Франківської області зберігається цікавий документ - протест Лева Бачинського, поданий до Станіславівського окружного суду. З допитів свідків видно, що в 14 селах Станіславівського повіту провладній партії доплюсували голоси - їх докидали у виборчі скриньки, переписували протоколи під час транспортування до повітової комісії. Ну точнісінько як в Україні під час президентських виборів 2004 року та під час усіх наступних волевиявлень періоду правління Віктора Януковича!

Станіславівський суд зволікав із розглядом скарги, і Лев Бачинський за життя не дочекався рішення, ухваленого по суті справи. А тоді, за результатами виборів до Сейму, дев'ять українських політиків-радикалів стали послами. Депутатський мандат здобув і Лев Бачинський, який очолив у Сеймі окремий радикальний клуб. До слова, 1925 року його обрали головою Української радикальної партії. Авторитет дозволив йому очолювати цю політичну силу і після того, як вона наприкінці 1926-го об'єдналася з Українською партією соціалістів-революціонерів Волині і стала називатися Українська Соціалістично-радикальна партія. Об'єднані радикали протестували проти політичних переслідувань українців, заявляли про недопущення полонізації українських шкіл, руйнування повноважень гмін старостинськими комісаріатами і т.п.

У травні 1926 року в результаті військового перевороту Юзеф Пілсудський став диктатором Польщі. Його режим санації, створений під гаслами боротьби з корупцією та захисту прав знедолених, мав зовсім мало спільного з демократією. Урізання прав українців на Галичині, Волині й Холмщині лише посилювалося.

І ось на відкритті Сейму нової каденції у березні 1928 року польський уряд зібрався продемонструвати перед Європою стійкість своєї влади. Але щойно Юзеф Пілсудський у формі маршала підійшов до трибуни, українські посли почали вигукувати антиурядові гасла. До трибуни протиснувся Лев Бачинський і сміливо гукнув в обличчя диктатору: "Геть з виборчими насильствами і шахрайствами. Випустити політичних в'язнів!" Відважний посол заявив, що український народ не припинить боротьби, допоки не здобуде волі. Лев Бачинський домігся, що у Станіславові - місті, де він мешкав і займався адвокатською практикою, таки було відкрито українську гімназію.

Могила Лева Бачинського на старому цвинтарі Івано-Франківська (нині міський меморіальний сквер)

Відомий політик і адвокат помер після тривалої і тяжкої недуги у Відні на 58 році життя. 17 квітня 1930 року зі Станіславівського вокзалу, куди привезли домовину, жалобна процесія розтягнулася аж на два кілометри. За різними оцінками, від 20 до 50 тисяч земляків прийшли провести в останню путь людину, яка за своє недовге життя зробила неймовірно багато для української справи. Пам'ятник у його рідному селі Серафинцях, барельєф і вулиця, названа його іменем, в Івано-Франківську - надто скромна подяка за його невтомну працю.