Привиди минулого: "грецький проект" Катерини II як предтеча "Cирійського" Путіна

13 листопада, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 43, 13 листопада-20 листопада 2015р.
Відправити
Відправити

Зовсім недавно в одній із передач "кисельовського телебачення" політолог, екс-депутат Держдуми Російської Федерації Семен Багдасаров в імперському пориві буквально приголомшив глядачів фразою: "Сирия - исконно русская земля". Ні більше ні менше. Звідки ж береться це всіх і вся поглинаюче месіанство, круто замішане на історичних снах нації, що знову "встає з колін"...

Привиди минулого: "грецький проект" Катерини II як предтеча "Cирійського" Путіна

Зовсім недавно в одній із передач "кисельовського телебачення" політолог, екс-депутат Держдуми Російської Федерації Семен Багдасаров в імперському пориві буквально приголомшив глядачів фразою: "Сирия - исконно русская земля". Ні більше ні менше. Звідки ж береться це всіх і вся поглинаюче месіанство, круто замішане на історичних снах нації, що знову "встає з колін"...

Один із не дуже відомих широкій публіці епізодів минулого цікавий для розуміння природи цього явища.

Отже, "Грецький проект" російської імператриці Катерини II (1762–1795). Майже 35-річне правління німецької принцеси із зубожілого, але можновладного роду Ангальт-Цербст, яка благополучно послала на той світ - "гемороїдальні кольки" - свого троюрідного брата й чоловіка, імператора Петра III (також німецького герцога - Шлезвіг-Гольштейн-Готторпського), - серія блискучих успіхів. У зв'язку з цим пригадується знаменита фраза, сказана нашим земляком Олександром Безбородьком - фактично, головою зовнішньополітичного відомства імперії, який став канцлером уже в часи Павла I: "Не знаю, как будет при вас, а при нас ни одна пушка в Европе без позволения нашего выстрелить не смела!".

У роки правління Катерини II Росія завоювала Північне Причорномор'я, анексувала Кримське ханство і почала впевнено рухатися до заповітної мети - Константинополя/Царграда - "предмета бажань усього світу". "Східне питання" з кінця
1760-х років стало поступово виходити на перший план у зовнішній політиці Санкт-Петербурга. Хоча і "Польське питання" (вирішене спільно з Пруссією та Австрією кардинально - трьома поділами і знищенням Першої Речі Посполитої 1795 р.), і збереження статус-кво на Балтиці в боротьбі зі Швецією, яка мріяла про реванш, залишалися важливими складовими політики династії Романових.

Єкатерининські вельможі, обговорюючи "Східне питання", віщали про "благі цілі": захист православного населення Балкан, Близького Сходу, яке стогне під турецьким ярмом. Чималу роль відігравала й розігрувана "слов'янська карта". Але до "православної Ойкумени", крім болгар, сербів, чорногорців, входили також і неслов'янські народи Османської імперії: греки, румуни (волохи), копти Єгипту, вірмени, частина албанців. Авжеж, треба допомогти "братам-слов'янам" і одновірцям! Всеосяжний характер російського імперіалізму постійно потребував виправдання та обґрунтування на рівні ідеологічному й культурно-історичному.

Вихід до Балтики давав Російській імперії чимало переваг. Петро I, який першим із російських самодержців почав розігрувати "месіанську карту", під час Північної війни впевнено "прорубав вікно в Європу". Але його прагнення здобути доступ до Чорного моря (обумовлене великою мірою економічними вигодами), завершилося повним крахом. Петро I зазнав поразки під час Прутського походу
1711 р. Однак можливість торгувати сільськогосподарськими продуктами через теплі південні моря продовжувала диктувати напрям агресивних дій Російської імперії у XVIII ст. Після переможної Російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Санкт-Петербург отримав землі між Південним Бугом та Дніпром, Кабарду, частину Кубані, ряд фортець у Криму (з фактичним переходом Кримського ханства під протекторат Росії). А російський торговельний флот тепер безперешкодно плавав по Чорному морю, мав доступ до стратегічних проток, які прокладають шлях у Середземномор'я, - Дарданелл і Босфору. Також, швидше, формальним ставав сюзеренітет Порти над Валахією й Молдавією. Ці князівства поступово входили в орбіту "життєво важливих інтересів" Російської імперії. Ще в 1770 р., майже на піку успіхів Катерини II, італійський поет і філософ Алессандро Веррі попереджав європейців про насування загрози: "Однак що ж станеться з нами і з нашими встановленнями, коли одна жінка володітиме куском світу від Сибіру до Єгипту? Рятуйся, хто може".

Прелюдією "Грецького проекту" Катерини II став такий, здавалося б, непримітний для високої політики факт. Як відзначає відомий російський історик і філолог Андрій Зорін, "в самом начале 1769 года Екатерина переслала французскому философу и мыслителю Вольтеру а ля греческую шубу на сибирских мехах". Трохи раніше, 15 листопада 1768 р., Вольтер писав імператриці: "Если они начнут с Вами войну, мадам, их постигнет участь, которую предначертал им Петр Великий, имевший в виду сделать Константинополь столицей Русской империи… Я прошу у Вашего императорского Величества дозволения приехать, чтобы припасть к Вашим стопам и провести несколько дней при Вашем дворе, когда он будет находиться в Константинополе, поскольку я убежден, что именно русским суждено изгнать турок из Европы".

Видання листування Вольтера та Катерини II
Видання листування Вольтера та Катерини II

Як бачимо, Вольтер був, можна сказати, готовий до такого багатозначного подарунка і невдовзі став одним із найвідоміших пропагандистів "Грецького проекту" на Заході. Утім, він вкладав у проект трохи інший смисл. Його як войовничого атеїста цікавило зовсім не "історичне православ'я", а насамперед контекст і мотиви Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, тобто класичний бік питання. Вольтер, як локомотив епохи Просвітництва, мріяв про культурне відродження Європи загалом, про що й писав у "Стансах Императрице России Екатерине II по случаю взятия Хотина русскими в 1769 году":

О Минерва Севера,
о Ты, сестра Аполлона,

Ты отмстишь Грецию,
изгнав недостойных,

Врагов искусств,
гонителей женщин,

Я удаляюсь, и буду ждать тебя на полях Марафона.

У цьому чотиривірші ми бачимо прямий натяк на греко-персидські війни, на протистояння освіченого світу Стародавньої Греції та варварів-персів. Далі - більше. Вольтер в одному з листів володарці "Північної Семіраміди" у вересні 1770 р. пише:
"…Ибо когда Вы станете сувереном Константинополя, Вы сразу же создадите Греческую академию изящных искусств. В Вашу честь напишут "Катериниады", Зевксы и Фидии покроют землю Вашими изображениями, падение Оттоманской империи будет прославлено по-гречески; Афины станут одной из Ваших столиц, греческий язык станет всеобщим, все негоцианты Эгейского моря будут просить греческие паспорта у Вашего Величества".

Вольтер
Вольтер

Якщо говорити про realpolitik, а не розмірковувати про роль класичної традиції в цьому проекті (росіяни віддали їй данину насамперед у красному письменстві, а імператриця навіть пообіцяла Вольтеру "поїхати в який-небудь університет вивчати грецьку"), то слід розповісти і про створення в 1770 р. так званого Архіпелазького великого князівства - російської колонії на грецьких островах в Егейському морі. Після перемоги при Чесмі під час Російсько-турецької війни флот її імператорської величності фактично захопив усі комунікації в Східному Середземномор'ї. "Уже к концу февраля 1771 года 18 островов архипелага прислали свою "слезную мольбу" к императрице всероссийской "принять в вечное защищение и покровительство несчастливый архипелаг", и Спиридов (адмірал Григорій Спіридов очолив на першому етапі військову експедицію від Санкт-Петербурга до островів Грецького архіпелагу. - С.М.) объявил эту группу из небольших островов "Архипелагским великим княжеством". При этом депутатам с островов удалось выторговать у адмирала значительно больше свобод, нежели было у подданных в Российской империи", - пише Кирило Головастіков. Фактичним управляючим колонії став граф Олексій Орлов-Чесменський, молодший брат всемогутнього на той час фаворита імператриці Григорія Орлова.

Отож на острові Парос у селі Ауза було створено військово-морську базу російського флоту. На берег висадилися кілька тисяч солдатів та матросів. "На острове строили военные укрепления и госпиталь, дома и казармы, хлебные мельницы, парусную и прядильную палаты; местную военную базу восторженные наблюдатели окрестили "вторым Кронштадтом" (К.Головастиков). Але проіснувало князівство лише до укладення Кючук-Кайнарджийського миру, який був підписаний 10 (21) липня 1774 р. й завершив Російсько-турецьку війну. Росія вийшла з війни переможницею, проте була вимушена "відкласти" низку надто дорогих і важких для реалізації проектів, яким і було створення Архіпелазького великого князівства. Граф О.Орлов розчаровано писав про місцевих жителів: "Здешние народы льстивы, обманчивы, непостоянны, дерзки и трусливы, лакомы к деньгам и добыче… Легковерие и ветреность, трепет от имени турок суть не из последних также качеств наших единоверцев".

Плани відновлення Грецької (Візантійської) імперії довелося відкласти. Але невдача зі створенням князівства-сателіта на берегах Егейського моря не остудила запалу й прагнень імператриці. У 1777 р. народився її перший внук. Його назвали Олександром на честь видатного володаря-полководця Александра Македонського та російського князя Олександра Невського. 1779 р. Катерина II знову стала бабусею. У Маніфесті, виданому після народження Костянтина Павловича (це ім'я в домі Романових раніше не траплялося, але тепер стало дуже популярним), ішлося про його велике, не інакше, призначення. А саме - про визволення російськими багнетами Балкан і Константинополя зі створенням під скіпетром великого князя Костянтина Грецької імперії, правонаступниці Візантійської імперії. Перший і останній імператор Візантії носили саме це ім'я: Костянтин Великий, який заснував Візантію, і Костянтин XII Палеолог Драгаш, який загинув із мечем в руках, захищаючи свою столицю 1453 р. у боротьбі з турками-османами.

У Костянтина Павловича була грецька годувальниця, першим слугою став грек Дмитро Курута; була викарбувана медаль із зображенням храму Святої Софії в Константинополі та Чорного моря, над яким сяяла зірка. А поет Василь Петров у своїй оді писав: "Гроза и ужас чалмоносцев, Великий Константин рожден". Справжнім ідеологом проекту стає князь Григорій Потьомкін-Таврійський, на той час - найбільш обласканий фаворит імператриці.

У 1782 р. Катерина II наказала неподалік Царського Села побудувати мініатюрну копію собору Святої Софії в Константинополі. "Грецький проект" дедалі більше політизувався, у вустах Катерини II він ставав важливим елементом агресивної зовнішньої політики імперії.

Проте, очевидно, час втілення проекту в життя ще не настав. Османська імперія, хоча й неухильно наближалася до занепаду, все ще мала вдосталь сил для опору зовнішньому тискові, та й союзником (небезкорисливим і з власними планами) Російської імперії була тільки імперія Габсбургів. Решта великих держав Старого Світу - а такими можна було назвати на кінець XVIII ст. хіба що Францію та Великобританію і, з натяжкою, Пруссію - не були схильні в кардинальному вирішенні "Східного питання" поступатися пальмою першості Санкт-Петербургу. Пізніше, у XIX ст., імператори Микола I (на полях битв під час безславної Кримської війни) та Олександр II (після кровопролитної і переможної Російсько-турецької війни 1877–1878 рр., але вже на дипломатичному фронті) отримали хороший урок, який дали їм учасники європейського концерту...

Однак повернімося до "Грецького проекту". Його головні постулати Катерина II виклала в листі від 10 (21) вересня 1782 р. своєму ситуативному союзникові, імператору Австрії Йосифу II Габсбургу, який мав, повторимо, власні види на Балкани та майбутнє Османської імперії. Володарка закликала вінценосного сусіда підписати "секретную конвенцию о вероятных приобретениях, которые мы должны добиться у нарушителя мира" (зрозуміло, що цариця мала на увазі Блискучу Порту). Тобто фактично йшлося про спільний поділ і поглинання держави турок-осман. Катерина II також мала намір створити буферну державу на ім'я Дакія (котра складалася б із трьох князівств - Валахії, Молдови та Бессарабії). Але, що цікаво, грандіозні плани імператриці йшли ще далі. Вона зверталася до Йосифа II: "Ваше императорское Величество не откажется помочь мне в восстановлении древней Греческой монархии на развалинах павшего варварского правления, ныне здесь господствующего, при взятии мною на себя обязательства поддерживать независимость этой восстанавливаемой монархии от моей". Нагадаємо: внуку імператриці, великому князю Костянтину Павловичу, виповнилося лише чотири роки. Трон імператора Греції таким чином готувався цьому хлопчикові... Йосиф II зажадав, своєю чергою, низки поступок, із якими не була згодна Катерина II (приєднання до імперії Габсбургів Істрії та Далмації, що належала Венеціанській республіці, з компенсацією останній у вигляді кількох островів у Адріатичному морі).

Проект австро-російського союзу так і залишився на папері: надто вже різними цілями керувалися союзники в такому бажаному поділі Османської імперії. Як резонно відзначає російська дослідниця Надія Коршунова, "при изучении переписки Екатерины II и Иосифа II невольно напрашивается мысль, что императрица добивалась начала военного столкновения между Австрией и Турцией для безболезненного присоединения Крыма к России, а "Греческий проект" был лишь прикрытием этого плана… Даже Иосиф II в одном из писем вынужден был признать, что присоединение Крыма, Кубани и Тамани стало для него неожиданностью".

Як бачимо, саме володіння Кримом стало сенсом і вінцем імперської політики Росії на даному історичному етапі. Але привид хреста на Святій Софії в Константинополі (Стамбулі) ще неодноразово являтиметься імператорам із династії Романових. Російський поет Федір Тютчев уже в XIX ст. писав: "и Москва, и Петербург, и Константинов град, вот царства русского заветная столица".

"Константинопольские мотивы звучали в русской публицистике и общественной мысли и далее, вплоть до 1917 года, когда пережившее монархию стремление водрузить крест над собором Святой Софии и получить контроль над проливами, в конце концов, стало одной из основных причин крушения Временного правительства", - зазначає А.Зорін. Перша світова війна стане, здавалося, останньою главою в цьому постійному бажанні повернути Москві - Третьому Риму – візантійську спадщину. Бажання, підкреслимо, російського імперіалізму, яке в наші дні переживає реінкарнацію в образі фашистської по суті держави - Російської Федерації.

Related video

Політичний мислитель, один з ідеологів українського націоналізму Дмитро Донців у 1921 р. з повними підставами писав: "В деталях своїх думок різнилися поміж собою ідеологи російського месіанства, але всі міцно та непохитно вірили, що російський нарід хоч і ремствуючи, хоч і не все добровільно, а поведе за собою, як віслюк, під заохочуючи оклики своїх погоничів, всі інші народи на зустріч, хоч і незнаній, але великій будучині, в котрій мерехтіли в очах політичних маніяків то нова civitas dei (Божа держава або Місто), то російський хрест на святій Софії, то "соціялістічєскоє атєчєство"… Своїми претензіями та силою розмаху російський месіанізм, що хоче панувати над народами, що стоять вище нього під оглядом як культурним, так і політично-економічним, і над землями густіше від Росії заселеними – з'явище одиноке в історії Європи останніх трьохсот років".

А ми вже можемо сказати: "останніх чотирьохсот років"...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК