Польща—Україна: Як "переступити через поріг власної пам'яті"

Діалог чи монолог? Це запитання вже не перший рік виникає в тих людей, які в курсі багаторічних дискусій на тему трагічних подій на Західній Україні в 1942-1944 роках.

Важливо, щоб ґенезу кривавого польсько-українського конфлікту досліджували фахові історики, бо дуже часто цією темою маніпулюють недобросовісні політики. Наскільки історикам вдається знайти спільну мову, побачили і почули всі, кому болить це питання, у вщерть заповненій авдиторії Київського національного університету ім. Т.Шевченка, де минулого вівторка відбувся публічний диспут "Волинь-43. Чому пам'ять розділяє поляків та українців?" за участі директора Інституту політичних досліджень Польської академії наук Гжегожа Мотики і голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича.

Модератором диспуту був професор Юрій Шаповал, який наголосив, що "полякам і українцям важливо не виставляти рахунків, але й не забувати про мистецтво пам'ятати - мнемотехніку. Симетрія провини - це одна з тез, яку відкидає Гжегож Мотика. На його думку, на Волині й Галичині відбувся злочин геноциду проти польської людності. Своєю чергою Володимир В'ятрович вважає, що в цьому кровопролитному конфлікті обидві сторони як захищалися, так і наступали".

Г.Мотика зазначив - і на цьому дослідник наголошує у своїх книжках і статтях, - що "поляки не можуть забути про Волинські події 1943-1944 рр., вони очікують, що ці злочини будуть названі геноцидом і в Україні засудять ОУН і УПА. Цілі української політики: обидві сторони брали участь у польсько-українській війні й чинили злочини проти людності". І, що важливо, геноцидний характер, на його думку, мала антипольська акція, а з польського боку - лише окремі пацифікації. Але пацифікації (замирення), які провадила польська санаційна влада (докладніше читайте в DT.UA, № 3 за 2017 р.: В.Клочко, "Примушення українців до миру"), за всієї їх брутальності, важко порівняти з кровопролитним конфліктом 1942-1944 рр. на Волині й Галичині, що забрав багато тисяч життів поляків і українців. Г.Мотика також порівняв дії українських повстанців з політикою, яку провадили хорватські усташі (колабораціоністи, які співпрацювали з нацистами і з особливою жорстокістю винищували сотні тисяч сербів і представників інших націй під час війни). Порівняння невдале, бо гітлерівці дозволили на теренах колишньої Югославії постати фашистській Хорватській державі, яка спиралася на широкі можливості репресивного апарату, допомогу німців. І становище хорватів - навіть за домінуючої ролі сербів - у міжвоєнній Югославії важко порівняти, як зазначив В.В'ятрович, "зі становищем українців, абсолютно дискримінованих у Другій Речі Посполитій".

На думку В.В'ятровича "для українців Волинь - це споконвічна українська земля з часів Київської Русі, а для поляків вона поступово стає синонімом страшного злочину. Тобто усувається будь-який інший контекст. Волинь вирвана з ширшого історичного, географічного контексту - до, під час і після Другої світової війни".

Пан Г.Мотика розуміє термін "усунення" (уперше використаний у воєнній доктрині начальника військової референтури ОУН Михайла Колодзінського, який був розстріляний угорськими фашистами на Закарпатті ще в березні 1939 р.) як повну фізичну ліквідацію польської людності на цих теренах. Ми бачимо поділ лише на катів і жертв - українців і поляків. В.В'ятрович наголосив, що спроби подати злочини поляків проти українців як "попереджувальні відплатні акції" - насправді незграбне вибілювання, бажання показати поляків виключно жертвами. Як поєднати цей образ із трагедією операції "Вісла" (депортація українців на крайній захід і північ комуністичної Польщі в 1947 р.) і злочином поляків у Єдвабному, де за часів нацистської окупації було замордовано сотні євреїв (нове керівництво Інституту пам'яті народової вже покладає всю провину на нацистів, дезавуюючи працю своїх попередників). Нині теза про геноцид поляків на Західній Україні стає дуже популярною у Польщі, її легко підхоплюють медіа, політики. Саме останнім часом на східних теренах Польщі відбувається руйнування пам'ятників українцям. Симетрично такі самі провокаційні події відбуваються в Україні. А відтак стають топ-новинами на російському телебаченні і в медіа… Кому це вигідно? Запитання риторичне.

Після цікавої зустрічі двох дослідників я відчув дуже обережний оптимізм, хоча реальність ніби заперечує його. На жаль, саме історичне питання є постійним і практично єдиним джерелом конфліктів, які час від часу виникають між Варшавою і Києвом, а отже, впливають на добросусідські відносини. Градус українсько-польського протистояння на історичній ниві істотно підвищився після ухвалення 22 липня минулого року сеймом Республіки Польща постанови "Про встановлення 11 липня Днем пам'яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА". 442 депутати сейму проголосували за цю постанову, лише 10 утрималися. Її ініціатором став Міхал Дворчик, відомий своїми антиукраїнськими поглядами політик, який буквально у переддень київського диспуту отримав посаду заступника міністра оборони РП.

Але найбільш резонансними видаються дві події: поява 2016 року на польських екранах контроверсійного фільму "Волинь" (науковим консультантом виступила Єва Сємашко, відома своїми антиукраїнськими, якщо не сказати українофобськими, поглядами) і зовсім нещодавня заява лідера правлячої партії PiS ("Закон і справедливість") Ярослава Качинського. Він так інтерпретував польсько-українські відносини в царині історичної пам'яті: "Ми не можемо роками погоджуватися, щоб в Україні вибудовували культ людей, які вчинили геноцид проти поляків, до того ж такий, що хоч і важко перевершити в жорстокості німців, але вони (українці. - С.М.) їх перевершили.Коротко кажучи, то справа певного вибору України.Я чітко сказав пану президенту Порошенку, що з Бандерою вони в Європу не увійдуть. Для мене це ясна справа, бо ми демонстрували величезне терпіння, але є його межі".

Чи має пан Качинський право бути таким своєрідним "адвокатом", а радше прокурором України і виступати від імені всього Старого Світу з, як мінімум, нетолерантною промовою? Без будь-яких застережень ці слова треба сприймати як спробу - у важкий для України час, коли вона потерпає від агресії Росії, - нав'язати виключно свою, польську візію трагічних подій першої половини XX століття.

Цього тижня польські сенатори від партії PiS здолали опір свого однопартійця (голови сенату Станіслава Карчевського) та опозиції і повернули на розгляд сейму законопроект, яким буде заборонено пропаганду комунізму або іншого тоталітарного устрою, зокрема "литовського та українського націоналізму".

У рамках змін до чинного закону про Інститут національної пам'яті Польщі (IPN) "Злочинами українських націоналістів та українських формацій, що колаборували з ІІІ Рейхом, у визначенні закону, є дії, вчинені українськими націоналістами у 1925-1950 рр., що полягають у застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини проти як окремих особистостей, так і груп населення, а особливо - проти населення польського…Злочином українських націоналістів та українських формацій, що колаборували з ІІІ Рейхом, є також участь у винищенні єврейського населення та геноциді громадян ІІ Речі Посполитої Польської на теренах Волині і Східної Малопольщі". За заперечення участі "українських націоналістів і українських формацій, що колаборували з ІІІ Рейхом" - штраф або ув'язнення на три роки… Дискусії у Польщі на цю тему апріорі вже будуть неможливі.

"Кожна сторона має свою правду про кожну з подій, про кожний з епізодів історії. То добре, що щоразу частіше повторюються спроби всебічного осмислення тих трагічних подій", - писав професор Богдан Осадчук у статті "Модель пробачення", яку "Газета Виборча" опублікувала в жовтні 1995 року. Чи можна вважати, що Варшава на шляху до "всебічного осмислення тих трагічних подій"?

Український публіцист і історик Олександр Зінченко, один з найбільших симпатиків Польщі, автор книжок і багатьох публікацій, присвячених українсько-польським відносинам, має рацію: "Проблема невміння і небажання вибачати є насамперед внутрішньою польською проблемою. Але ця проблема також стає проблемою для їхніх сусідів. Наприклад, для українців…"