Петро Лещенко: українська версія

17 липня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 26, 17 липня-24 липня 2015р.
Відправити
Відправити

16 липня минув 61 рік з дня смерті Петра Лещенка (1898–1954) - видатного шансоньє, якого вважають співаком російської еміграції. Його популярність на просторах СРСР у 1930–1940 роках була просто оглушливою. Підпільні "рентгенівські" копії грамплатівок Лещенка розходилися небаченими тиражами, казково збагачуючи нелегальних видавців.

Петро Лещенко: українська версія
Петро Лещенко і його перша дружина Жені Закітт танцюють український танець

16 липня минув 61 рік з дня смерті Петра Лещенка (1898–1954) - видатного шансоньє, якого вважають співаком російської еміграції.

Його популярність на просторах СРСР у 1930–1940 роках була просто оглушливою. Підпільні "рентгенівські" копії грамплатівок Лещенка розходилися небаченими тиражами, казково збагачуючи нелегальних видавців. Мільйони радянських людей від Карпат до Курил, затамувавши подих, слухали забороненого "емігранта" - фокстроти й танго про кохання, проспівані ліричним тенором. Під ці пісні, що лилися з труби патефона, танцювали у дворах і комунальних кухнях, у квартирах не добитих комуністами інтелігентів і в робітничих гуртожитках. Пірати-виробники невтомно штампували "на ребрах" підробки "під Лещенка", а офіційна Ленінградська фабрика пластмас (ЛФП) випускала його шлягери з перелицьованими текстами й у виконанні радянських співаків.

Про його життя і долю донедавна було відомо мало - уривчасті дані, не завжди достовірні. Зате чуток, пліток, міфів - хоч відбавляй: білогвардійський офіцер, що емігрував у Париж, співає для емігрантів, власник ресторанів у Празі, Будапешті…

Кіно і росіяни

Цікавість до Петра Лещенка спалахнула з новою силою два роки тому, коли російська студія "Централ Партнершип" зняла про нього біографічний серіал "Петро Лещенко. Усе, що було..." (режисер В.Котт, сценарій Е.Володарського). Картина, безперечно, талановита, але, якщо говорити про її відповідність історичній правді, то виникає чимало запитань…

Наприклад - епізод у Бухаресті, жовтень 1941 року. Фашистські офіцери румунської армії зчиняють у ресторані бійку з німецькими офіцерами, заступаючись за право співака Лещенка… співати російською мовою! При цьому румунський офіцер каже (дослівно): "Ви перебуваєте на території союзної Румунії! Тут багато хто говорить російською мовою і не бачить у цьому нічого поганого!" Незрозуміло, як це узгоджується з війною проти CРCР, режимом Антонеску при владі, з тим, що у Бессарабії і при дофашистській, більш м'якій, румунській владі заборонялося розмовляти російською мовою, скрізь висіли плакати Vorbeşti doar în limba romana! (Розмовляти тільки румунською!)

Або зображення тієї ж таки Бессарабії часів Російської імперії і королівської Румунії. Згідно з фільмом, там живуть тільки цигани, євреї і росіяни, які розмовляють з "московським" акцентом. У цій Бессарабії навдивовижу не зустрінеш молдаван і українців, гагаузів, болгар як таких.

Петро Лещенко у виконанні Костянтина Хабенського - типова "московська" людина, яка розмовляє і співає виключно російською з правильною літературною вимовою і без кінця тужить за Росією - то з паризьким таксистом-білоемігрантом, а то й із самим Федором Шаляпіним…

Who is Петро Лещенко?

Безсумнівним фактом є те, що Лещенко, співак і танцюрист зі світовим ім'ям, співав угорською, румунською, німецькою, французькою, українською і російською мовами. Так сталося, що саме російські пісні створили йому неймовірну підпільну славу в СРСР сталінської епохи. І саме вони стали причиною трагічної загибелі в катівнях румунської держбезпеки.

Уродженець українського села Ісаєве в Херсонській губернії, він виріс у Кишиневі, ні в якій білій армії не воював, ні в яку еміграцію не виїжджав, а став підданим Румунії 1918 року, коли королівські війська захопили Бессарабію. Було йому тоді рівно 20 років. І знамениті свої хіти російською - "Все, что было" , "Черные глаза", "У самовара я и моя Маша" - проспівав зі специфічним українсько-молдавським акцентом, таким милим серцю уродженців Бессарабії і Буковини. У Кишиневі Лещенко розпочав свою творчу кар'єру. Спочатку як танцюрист - гастролював по Румунії у складі танцювальної групи, потім виступав у Парижі, де зустрівся з першою дружиною - латишкою з Риги Жені Закітт. Жені була танцівницею, вони створили танцювальний дует і об'їздили з концертами Європу і Близький Схід - виступали в Константинополі, Адані, Смірні, Бейруті, Дамаску, Алеппо, Афінах, Салоніках…

Співоча ж кар'єра Лещенка розпочалася у 1930-х, коли в Ризі він познайомився з композитором Оскаром Строком. Відтоді співак поєднує концертну діяльність з роботою у студіях звукозапису. Париж, Берлін, Лондон, Відень. Його платівки випускають найкращі світові грамофонні фірми: Columbia (Велика Британія), Parlophone Records (Німеччина), Electrecord (Румунія), Bellaccord (Латвія). Усього за життя Лещенко записав і видав понад 180 грамофонних дисків - своєрідний рекорд.

Водночас 1935 року він відкриває в Бухаресті ресторан "Лещенко". До речі, саме тут і відбулася реальна, а не кінематографічна зустріч Лещенка з Шаляпіним. Федір Іванович відвідав ресторан, де хазяїн усю ніч співав для іменитого гостя, а потім поцікавився, як той оцінює спів. "Так, дурнуваті пісеньки, співаєте непогано", - зневажливо відповів Шаляпін.

Ключовим моментом біографії артиста стали тріумфальні концерти в окупованій Одесі 1942 року. Коли почалася війна з СРСР і німці захопили Одесу, вона опинилася в румунській зоні окупації. Зрозуміло, що співакові, який виконував пісні і російською, хотілося розширити аудиторію. Політики в цьому не було ніякої, але йшла війна, і кожна зі сторін намагалася використати факт концертів у пропагандистській боротьбі. Німці з румунами хотіли показати, що під їхньою владою розквітає культурне життя портового міста. А це, у свою чергу, дуже не подобалося Кремлю. Почалася контрпропаганда. В "Комсомольской правде" вийшла стаття "Чубчик у немецкого микрофона", в якій Лещенка таврували останніми словами - "обірваний білогвардієць, колишній унтер, продажний лакей, хам із шинку, фашистський пропагандист, посіпака німецьких окупантів, зрадник Батьківщини і свого народу" - та іншими стандартними штампами. У сталінські часи така стаття означала заочний смертний вирок.

Три одеські концерти Лещенка пройшли при повних аншлагах у Російському драмтеатрі. Тут артист, який незадовго до того розлучився з Жені Закітт, знайомиться з дев'ятнадцятирічною Вірою Білоусовою, студенткою Одеської консерваторії, музиканткою, співачкою. Він закохується, почуття виявляється взаємним. Закохані одружуються, Віра переїжджає до Петра в Бухарест.

У вересні 1944-го, після звільнення Бухареста, Петро Лещенко дав великий концерт для офіцерів Радянської армії, але це його не врятувало. 26 березня 1951 року органи румунської держбезпеки заарештували співака під час виступу в місті Брашов. За концерти в окупованій Одесі Лещенка звинуватили в зраді Батьківщини. У 1952 році за таким самим обвинуваченням заарештували його дружину Віру Білоусову.

Петро Лещенко помер 1954 року в тюремній лікарні Тиргу-Окна. Де його могила - невідомо досі. Віра Білоусова-Лещенко, засуджена до 25 років, у 1954-му була звільнена і повністю реабілітована. Вона дожила до нашого часу, пішла з життя зовсім нещодавно, у 2009-му, встигнувши написати й видати дві книжки спогадів про свого знаменитого чоловіка. Ці книжки, а також архівні документи, опубліковані вдовою Лещенка разом із протоколами його допитів румунськими гебістами, є єдиними вірогідними джерелами інформації про знаменитого співака.

"Вистачило кількох секунд, щоб згадати мову…"

В одному з протоколів допиту зі слів співака записано - володіє українською, російською, румунською, французькою і німецькою. Те, що Петра Лещенка, народженого українською матір'ю в українському селі, яка знала українську мову, вважають артистом російським, не дивно. У російській культурі чимало етнічних українців, які практично ніяк своє українство не виявляли, - Чайковський, Чехов, Паустовський, Вертинський і багато-багато інших. Проте у випадку з Петром Лещенком, багатогранною й різноплановою творчою особистістю, цілком логічно припустити, що в якийсь період свого життя він займався й українською культурою.

Одна з українських платівок П.Лещенка
«Комарик» фірми Columbia (Англія)
Одна з українських платівок П.Лещенка «Комарик» фірми Columbia (Англія)

До цього є чимало передумов, окрім вищезгаданих. Ось що пише Володимир Коваленко, журналіст і письменник, відомий збирач українських пісенних композицій, творець сайта "Українська пісня": "В розпорядженні автора цих рядків є дві пісні українською у виконанні Петра Костянтиновича - "Карії очі, чорнії брови" (саме так) і славетний "Комарик". Може, є й інші записи, та мені про них невідомо. Коли слухаєш "Комарика", відчувається, що співак багато років не мав мовної практики українською - спочатку він хвилюється, плутає слова ("чум учинився" замість "шум учинився", хоча це слово однаковісінько звучить і в російській, і в українській мовах; "взяв жинку соби" – замість "жінку собі"), але далі вже співає без жодної помилки, чистісінькою українською мовою. Це типове явище для людини в подібному становищі. Ваш покірний слуга, якого обставини відривали на рік або й більше від України, притому в такі місця, де не було жодного земляка і доводилося спілкуватися виключно російською, після повернення на Батьківщину кожен раз заново "освоював" українську - язик, розумієте, чіплявся за зуби, і потрібно було кілька годин, щоб "розговоритися". Отже те, що Петру Костянтиновичу вистачило кількох секунд, щоб згадати мову селища Ісаєво - це ще не так і погано..." Крім цього, відомий і такий факт - у 1920-ті роки Лещенко якийсь час жив і виступав у Чернівцях. Тобто на українській землі, яка була то під Австрією, то під Румунією, але ніколи не була під Росією. І виступати російською у той час там не було для кого. А от українською - цілком.

Запорожець за Дунаєм

Документальне підтвердження сказаному знайшлося, і я поспішаю презентувати його читачам. Спасибі чернівецькій бібліотекарці Ользі Серебріян, яка, знаючи про мій інтерес до зв'язку Петра Лещенка з українською культурою і Чернівцями, надіслала книжку: "БАЖАЄМО ДО УКРАЇНИ! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців 1914–1941 рр." (О.Добржанський, В.Старик, Одеса, "Маяк", 2008 р.). Там є мемуарний нарис Василя Руснака - українського вченого і суспільно-політичного діяча в Румунії.

Коротка довідка про В.Руснака: за професією - адвокат, у 1920–1930-х роках був лідером соціал-демократичної партії Буковини, жив і працював у Чернівцях, де випускав газету "Робітник". Згодом жив у Бухаресті. Співавтор румунсько-українського та українсько-румунського словників (Бухарест, 1963 і 1964 рр.).

Василь Руснак згадує, зокрема, про самодіяльні українські театри тієї пори: "…Час від часу деяким здібним і енергічним любителям українського драматичного мистецтва вдавалося склеїти нашвидкоруч з артистів-аматорів… різних самодіяльних гуртків театральну трупу, яка появлялася як комета на буковинському горизонті і, давши дві-три вистави, зникала, звичайно, через недостачу матеріальних засобів, яка породжувала роздори між членами такої трупи. Одною з таких нашвидкоруч створених театральних труп був так званий "Народний театр", зорганізований у 1923 році і очолений Петром Лещенком, що виступав під псевдонімом Петро Мартинович. Це була здібна і багатогранна людина як організатор, режисер, актор, співак і танцюрист. Він знав напам'ять цілу партитуру опери "Запорожець за Дунаєм" та драму "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка.

Український Народний Будинок у Чернівцях,
де репетирував і показував вистави «Народний театр» Петра Лещенка
Фото 1920–1930 рр.
Український Народний Будинок у Чернівцях, де репетирував і показував вистави «Народний театр» Петра Лещенка Фото 1920–1930 рр.

В "Запорожці за Дунаєм" Лещенко з великим успіхом зіграв Карася, Катерина Синюк-Голдшмідт - Одарку, початкуюча актриса Феліція Добростанська з досить великим успіхом зіграла Оксану, а студент Максим Кухта - Андрія. Максим Кухта виконував кілька років підряд у театрі товариства "Руський Міщанський Хор" всі тенорові ролі. У п'єсі "Сватання на Гончарівці" Лещенко зіграв знамениту роль Стецька.

В тодішніх умовах український театр на Буковині не міг дати Лещенкові постійного матеріального забезпечення, він покинув театр і Чернівці та перейшов жити до Бухареста…"

Звичайно, можуть виникнути сумніви, а чи той це Петро Лещенко? Може, Василь Руснак пише про іншу людину, тезку й однофамільця знаменитого співака?

Звернімося до мемуарів Віри Білоусової-Лещенко ("Петр Лещенко. Все, что было... Последнее танго", АСТ, М, 2013 г.): "Тебе нравилось, как ты сам говорил, высокое искусство. Ты мечтал петь в Опере, не раз в этом признавался. Говорил, что сам придумывал постановки по операм, когда молодым был. Я спрашивала, где брал, а ты в ответ: "У артистов". В 2008 году в Одессе вышла книга "Хочемо до України!" ("Хотим в Украину"). Авторы книги Александр Добржанский и Владимир Старик и тебя вспомнили…" Далі йде перекладена російською мовою цитата з Руснака, наведена нами вище в оригіналі. Щоправда, у перекладі зникло чомусь згадування про Чернівці й Буковину. І щоб розвіяти останні сумніви, цитата з другої книжки Віри Георгіївни "Скажите, почему?" (Нижний Новгород, "Деком", 2009 г.): "…спросила тебя: - Я не знаю, откуда взялась эта фамилия. Кто это такой - Мартынович? - Ох ты моя незнайка. Работал я когда-то в дуэте с гитаристом Мартыновичем. Когда понадобился псевдоним, вспомнил тот дуэт и взял первое, что на ум пришло. Потом всегда в графе псевдоним писал Мартынович…" Тобто "Петро Лещенко" з мемуарів Василя Руснака, "що виступав під псевдонімом Петро Мартинович", "здібна й багатогранна людина… організатор, режисер, актор, співак і танцюрист" не міг бути ніким іншим, окрім як знаменитим співаком-шансоньє Петром Лещенком.

Любов Андрія

Кілька слів про згаданих Руснаком артистів Лещенка, які грали в українських постановках Петра. Про Катерину Синюк-Голдшміт і Феліцію Добростанську не вдалося знайти жодних згадок. А от про студента Максима Кухту, який, за словами Руснака, співав "кілька років підряд у театрі товариства "Руський Міщанський Хор" всі тенорові ролі", розповів його внучатий племінник Богдан Рідуш, викладач Чернівецького університету. Виявилося, в родині Рідушів давно й добре знали, з ким грав замолоду їхній родич, але зі скромності не афішували цього. Сам же Максим Кухта був членом українського студентського товариства "Чорноморе", яке разом з товариствами "Січ" і "Запороже" пропагувало українську культуру на українських теренах Румунії. Згодом він вивчився на ветеринара, захистив дисертацію й після війни жив у Бухаресті. Він пішов з життя 15 років тому у віці 99 років! Богдан Рідуш розповів надзвичайну історію про свого двоюрідного діда: у юні роки Максим Кухта закохався в доньку Мирона Кордуби - знаменитого українського історика, публіциста, бібліографа, який у 1918–1919 рр. був консулом ЗУНР у Відні, його ім'я носить вулиця в Чернівцях. У віці 86 років доктор Кухта розшукав своє давнє кохання - 85-річну жительку Флориди. Їм було про що згадати. Чим не сюжет для пісні маестро Лещенка? Або для опери…

Студент Максим Кухта
(Фото надане внучатим племінником М.Кухти
Богданом Рідушем)
Студент Максим Кухта (Фото надане внучатим племінником М.Кухти Богданом Рідушем)

Принаймні тепер ми знаємо точно: знаменитий українець Петро Костянтинович Лещенко в Румунії не тільки співав російською мовою, а й займався українською культурою, разом із іншими українцями діаспори вносячи лепту в майбутню незалежність своєї батьківщини - України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК