Останній ривок до слави Речі Посполитої

Портрет Яна III Собеського. Художник Олександр Ян Тріціус, 1680 р

…Пологи відбувалися під час небаченої раніше грози. В околицях неприступного замку хазяйнували татари, які саме здійснювали черговий набіг на землі Галичини. За переказом, мармуровий стіл, на якому народився Ян, уже за кілька хвилин розколовся після прямого влучання блискавки.

Так 17 серпня 1629 р. в Олеському замку (сучасна Львівщина) народився майбутній король Ян III Собеський, мабуть, найзнаменитіший польський монарх.

Олеський замок (Львівщина, Україна). Сучасне фото

Утім, багато істориків вважають: зробивши так багато для слави Речі Посполитої, він нічого не зробив для її користі...

Мати Яна - Софія Теофіла Данилович, з ополяченого українського (руського) роду, була онукою великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського.

Портрет Софії Теофіли Собеської (Данилович). Гравюра невідомого художника, після 1652 р.

Батько - Якуб Собеський, староста красноставський, наприкінці життя - воєвода руський і каштелян Кракова.

За версією українського літописця XVIII століття Самійла Величка, Собеські були нащадками ополячених галицьких бояр Собків, які прийняли католицизм.

Олеський замок - посаг матері. Усі предки й найближча рідня майбутнього короля, особливо з боку матері, були магнатами й шляхтичами.

Портрет Якуба Собеського. Невідомий художник, початок XVII ст.

Вони неодноразово відзначалися на полі битви, були зразковими воїнами і громадянами Речі Посполитої. Так, Станіслав Жолкевський 1596 року придушив селянсько-козацьке повстання Северина Наливайка в Україні, а 1610-го розгромив при Клушині війська Московського царства і потім увійшов у Москву. Великий коронний гетьман героїчно загинув 1620 року в битві під Цецорою в румунській Молдові, під час якої османські війська та їхні союзники знищили польську армію.

Битва під Цецорою 1620 року. Художник Вітольд Пивницький, 1878 р.

Дитинство Яна минуло в родових резиденціях великої сім'ї: в Олеському, Золочівському замках, і в Жовкві - замку прадіда. Виховувався разом зі старшим (усього на рік) братом Мареком і молодшою сестрою Катажиною у патріотичному дусі.

Софія Теофіла Собеська з синами Мареком і Яном. Гравюра XVIII в.

Ще малям він напам'ять вивчив епітафію латиною, вигравірувану на замковому надгробку прадіда Станіслава Жолкевського: O, quam dulce et decorum est pro patria mori ("О, як гарно й солодко померти за батьківщину").

Портрет Станіслава Жолкевського. Невідомий художник, початок XVII ст.

Молодша сестра не здобула серйозної освіти, але через роки її називали мудрою Катажиною.

Портрет Катажини Радзивілл (Собеської). Невідомий художник, 1660-і рр.

Катажина була дружиною двох впливових магнатів: спершу Владислава Домініка Заславського, а після його смерті - Михайла Казимира Радзивілла.

Удома брати вивчали іноземні мови, історію, математику й інші науки. 1640 року вони приїхали до Кракова, де й вступили до престижного колегіуму Новодворського, в якому викладали риторику, поетику, діалектику, математику та інші дисципліни.

Ягеллонський університет у Кракові. Сучасне фото.

За два роки Ян і Марек вступили на філософський факультет Краківської академії (нині - Ягеллонський університет). Ян Собеський здобув чудову освіту і в історію ввійшов як найосвіченіший польський монарх.

Зі стін академії він вийшов із чималими знаннями не тільки гуманітарних наук (чудово володів французькою, німецькою мовами, давньогрецькою і латинню; згодом вивчив турецьку й татарську мови), а й точних - математики, натурфілософії, астрономії і навіть інженерної справи...

Портрет Марека Собеського. Невідомий художник, після 1650 р

Під час навчання в колегіумі Ян заприязнився з викладачем Яном Цинарським, який відіграв величезну роль у становленні світогляду майбутнього короля. Приміром, вони вважали, що шляхетська демократія веде Річ Посполиту до неминучого краху, і вивели формулу вождя-воїна, який спирається на магнатів і заперечує хибно трактовану шляхетську гідність, яка йде врозріз з інтересами держави.

Також у цій концепції велика увага приділялася економічному процвітанню Речі Посполитої і постійній готовності військ до відбиття ворожого нападу (Ян із захопленням вивчав книжки з воєнного мистецтва). Постійною проблемою Польсько-Литовської держави була неготовність і магнатів, і шляхтичів (два вищі класи, які разом зі священиками перебували на вершині піраміди суспільства) до солідарної оборони країни. Через їхні дріб'язкові амбіції було важко зібрати боєздатне ополчення для захисту кордонів. Насамперед це стосувалося південних кордонів, які були під постійним пресингом військ Османської імперії та їхніх союзників-васалів - кримських татар, трансільванців і волохів.

Після завершення 1646 року навчання в Кракові брати подалися поповнювати знання за кордон. Вони впродовж майже двох років навчалися в університетах Німеччини, Нідерландів, Франції та Англії. Як представники вищої аристократії Речі Посполитої, Марек і Ян були відрекомендовані штатгальтеру Нідерландів Вільгельму II Нассау-Оранському, Арману де Бурбону, рідному братові знаменитого принца Конде... У Речі Посполитій існувала сильна профранцузська партія, зв'язки із Францією були досить міцними й давніми: багато магнатів і шляхтичі мріяли поріднитися з сановитими дамами цієї країни. До речі, першим обраним королем Речі Посполитої був Генріх II Валуа; дружиною короля Владислава IV Ваза, а після його смерті й молодшого брата, короля Яна II Казимира Ваза, стала дочка герцога Неверського Карла I - Людовіка Марія Гонзага.

Портрет Владислава IV Ваза. Художник Пітер Пауль Рубенс, кінець 1620-х рр.

Ця мудра жінка, двічі королева Речі Посполитої, відіграє дуже важливу роль у подальшій долі Яна Собеського...

Портрет Марії Луїзи Гонзага. Художник Юстус ван Егмонт, після 1650 р.

Поки брати насолоджувалися свободою в Європі й поповнювали знання, у Жовкві від серцевого нападу помирає їхній батько Якуб Собеський. Був червень 1646 року. За заповітом, Яну дісталося заможне Яворівське староство.

У Речі Посполитій завершувалося так зване Золоте десятиліття спокою, за часів якого в державі не було війн, спокійною була ситуація й на південних кордонах. Зростав добробут не тільки представників вищого світу, а й народу - завдяки високим цінам на зерно й харчі в Старому Світі.

У Центральній Європі завершувалася кровопролитна Тридцятирічна війна (1618–1648), яка виснажила економіку й ресурси країн, які брали в ній безпосередню участь. Варшава симпатизувала Габсбургам і навіть допомагала Католицькому блоку, особливо на першому етапі цієї війни.

1648 року Марек і Ян, довідавшись про смерть короля Владислава IV Ваза, повертаються на батьківщину. Ще однією, не менш важливою причиною стала ціла серія принизливих поразок польських військ в Україні під час спроби придушити повстання гетьмана Богдана Хмельницького. Поступово це козацьке повстання, яке розпочалося "з суперечки за подаровану землю між магнатом та дрібним шляхтичем, який, крім того, був ще й козацьким старшиною" (Сергій Плохій, "Брама Європи"), переросло в національно-визвольну війну українців проти і національного, і релігійного гніту.

Брати виїжджають з Брюсселя і після прибуття додому вирушають на війну на чолі своєї надвірної варти з реєстрових козаків і гусарів - кожен магнат і шляхтич мав внести свою лепту в захист Речі Посполитої (дослівно з лат. Res Publica). Першим бойовим хрещенням для Яна Собеського стала оборона Замостя, що було в облозі українських козаків.

Портрет Яна II Казимира Ваза. Невідомий художник, 1650-ті рр.

5–6 серпня 1649 року Ян брав участь у битві під Зборовом, у якій поляки зазнали поразки. У фортеці Збараж, на виручку гарнізону якої й направлялася коронна армія на чолі з королем Яном II Казимиром, бився з запорожцями й кримськими татарами його брат Марек. Річ Посполита вперше в історії була на межі національної катастрофи.

Але кримський хан Іслям III Герай не бажав посилення позицій Богдана Хмельницького, і між королем і гетьманом було підписано Зборівський мир. Його головним результатом стала широка автономія Гетьманщини. Утім, і Варшаву, і Чигирин (столицю Гетьманщини) цей мир не влаштовував. Обидві сторони конфлікту готувалися до нових битв...

Барельєф на саркофазі Яна II Казимира зі сценами битви при Берестечку. Абатство Сен-Жермен-де-Пре, Париж.

1651 року розпочався новий етап польсько-української війни. Наприкінці червня відбулася Берестейська битва, у ході якої поляки розгромили союзне українсько-татарське військо. На другий день битви Ян Собеський - уже в чині полковника королівських військ - зазнав поранення в голову, а також ледь не потрапив у полон до кримських татар; з поля бою його вивезли друзі. Богдан Хмельницький був змушений підписати Білоцерківський мирний договір, де територія Гетьманщини обмежувалася Київським воєводством. Однак знову, котрий уже раз в історії, сейм не ратифікував договору, підписаного королем. Гетьман швидко відновив сили, а коронне ополчення саморозпустилося.

Богдан Хмельницький та Тугай-бей біля стін Львова. Художник Ян Матейко, 1885 р.

Незабаром Мареку Собеському довелося випити повну чашу. У дводенній битві під Батогом у травні 1652 р. польська армія була вщент розгромлена українсько-татарською армією. Марек потрапив у полон до кримських татар, і потім його викупив Богдан Хмельницький. Гетьман наказав стратити брата Яна разом з іншими бранцями з родин магнатів - йому відрубали голову...

Самому Яну Собеському, можна сказати, пощастило. Навесні 1652 р. він приїжджав до рідних, щоб уладнати справу честі.

Впливовий магнат Михайло Казимир Пац скривдив доньку багаторічного гувернера сім'ї Собеських шляхтича Павла Орховського. Дуель завершилася, так би мовити, внічию: Ян був поранений і кілька місяців лікувався у Львові. У майбутньому Михайло Казимир Пац, який також зазнав кількох поранень під час дуелі, став польним, а потім і великим гетьманом литовським і неодноразово фрондував із Яном Собеським, зокрема й у той період, коли останній став королем Речі Посполитої. Це стосувалося не тільки політичних баталій, а й взаємодії під час воєнних походів і битв.

Того ж таки 1652 року Ян Собеський став старостою красноставським. Наступного року він узяв участь у Жванецькій кампанії в Україні, під час якої влаштував засідку на посла Кримського ханства, помстившись за смерть брата. Неминучий дипломатичний скандал після вбивства посла залагодили, але Янові Собеському довелося вирушити заручником у Бахчисарай - столицю Кримського ханства. Там він часу не марнував: вивідував, вивчаючи бойовий стан і навички татарського війська, детально описував влаштування табору, обозу й удосконалювався в лінгвістичних студіях.

У січні 1654 р. ситуація в польсько-українському конфлікті докорінно змінилася. На Переяславській раді Богдан Хмельницький і частина старшини присягнули цареві Московії Олексію Михайловичу. Московські війська разом із українськими полками почали планомірне завоювання Правобережної України, білоруських і литовських земель.

Наприкінці березня 1654 р. Ян Собеський вирушив з таємною дипломатичною місією до Стамбула, під час якої впродовж майже двох місяців уважно вивчав і державний устрій Османської імперії, і військову справу. Також він продовжив вивчення турецької мови. Під час битви 1683 р. під Віднем він без перекладача допитуватиме полонених...

Портрет Марії Казиміри Собеської. Художник Олександр Ян Тріціус 1676 р.

Навесні 1655-го 25-річний магнат зустрів при дворі у Варшаві молоду красуню-француженку Марі Казимиру де Ла Гранж д'Арк'єн. За десять років до цього дівчинка в чотирирічному віці приїхала у Варшаву з почетом новоспеченої королеви, дружини Владислава IV Ваза - Марії Луїзи де Гонзага (у Польщі - Людовики Марії).

Вважалося, що Марі Казимира була дочкою розпорядниці дому, але, можливо, вона була позашлюбною дитиною самої королеви, якій 1646 року, після приїзду до столиці Речі Посполитої, уже виповнилося 34 роки.

Попереду був тривалий роман і прекрасні, сповнені кохання листи. Ось лише один уривок з них:

"Единственная души и сердца любовь, всякая на свете отрада, прелестнейшая и самая милая Марысенька, госпожа и благодетельница моя!

Живя самой несчастной на этом свете жизнью, я от печали уж и писать-то едва могу - ибо какое большее несчастье могло бы меня постигнуть, чем, дождавшись сверх всякого вероятия и надежды того единственного счастья, которого я желал для себя, лишиться его почти во мгновение ока? Кто бы мог себе вообразить, чтоб было возможно один-единственный день видеть прелестнейшую мою Зореньку, - и потом уже не день, не неделю, не месяц, но уже полгода длится это несчастье!.."

Портрет Яна «Собіпана» Замойського. Невідомий художник, після 1665 р.

Долею їм судилося перевірити почуття на міцність. За три роки, у березні 1658-го, дівчину на настійну вимогу королеви видали за відомого полководця - воєводу київського Яна Замойського, який мав прізвисько "Себепан". Він по батьковій лінії був онуком знаменитого політика, магната, великого гетьмана Яна Замойського, а по материній - не менш знаменитого захисника православ'я, магната і мецената Василя-Костянтина Острозького. Так королева намагалася посилити свій вплив у середовищі вищої аристократії Речі Посполитої.

Після весілля Марисенька (так ласкаво її називав Ян Собеський у своїх листах, які були опубліковані і є шедеврами епістолярного жанру) і Ян Замойський жили в родовому замку чоловіка в Замості. Зовсім поруч був родовий маєток матері Яна Собеського - Пелашковіци. Зрозуміло, що "комунікація" між закоханими була постійною.

У шлюбі Марі Казимири і Яна Замойських народилося четверо дітей, які всі померли немовлятами.
7 квітня 1665 р. Ян Замойський-молодший помирає від запущеного сифілісу. І вже 14 травня Ян Собеський і Марусенька потай одружуються. А 5 липня їх офіційно вінчає папський нунцій у Польщі Антоніо Піньятеллі дель Растрелло (з 1691 по 1700 рік - Папа Римський під ім'ям Інокентій XII). Про цю подію помістила замітку паризька Gazette de France.

Наш герой з 1648 р. практично безперервно б'ється з ворогами: московитами, шведами, турками й татарами, трансільванцями, запорозькими козаками... У січні 1655 р. Ян Собеський брав участь у кровопролитній битві під Охматовим, під час якої московським стрільцям і запорожцям протистояло коронне військо і кримськотатарська орда. Фактично битва завершилася внічию, і тепер поляки й литовці були змушені тільки оборонятися. Тим більше що з півночі нависла ще одна загроза...

Портрет Карла X Густава. Художник Юстус ван Егмонт, після 1654 р.

Новий король Швеції Карл X Густав, стурбований швидким просуванням військ Московського царства територією Великого князівства Литовського, вирішив використати свій шанс і втрутитися у війну. Він мав чималу підтримку в середовищі магнатів і шляхтичів, які постійно перебували у фронді з королем Яном II Казимиром. 24–25 липня 1655 р. біля містечка Уйсце у Великопольщі сталася подія, яка завдала ще одного, як виявилося, серйозного, з далекосяжними наслідками, удару по державному організму Речі Посполитої.

Це було початком "Потопу", коли держава опинилася на межі втрати національної незалежності. Близько 15 тисяч вояків великопольського ополчення були оточені 17-тисячною шведською армією і після артилерійського обстрілу склали прапори та зброю, підписавши сепаратний договір, за яким Познанське й Каліське воєводства перейшли під руку шведського монарха. Серед зрадників корони опинився і Ян Собеський. Багато польських істориків намагаються виправдовувати дії національного героя тим, що він, мовляв, воював у найкращій армії Європи, і там набув неабияких навичок, а незабаром повернувся до лав королівської армії, де вповні спокутав свою провину...

Портрет Стефана Чарнецького. Художник Бродеро Матхісен, 1659 р.

Якийсь час Ян Собеський знаходився у Жовкві, але 16 жовтня того ж таки року як кварцяний полковник дивізії Олександра Конецпольського присягнув Карлу X Густаву. Утім, після майже піврічного перебування у шведській армії, участі в поході на Пруссію та взяття міста Ярослав магнат знову перейшов на бік військ Речі Посполитої. Разом із трьома тисячами шляхтичів він став під прапори знаменитого полководця Стефана Чарнецького, який, один з небагатьох, продовжував чинити опір загарбникам. Шведський монарх наказав підняти на шибеницях таблички з портретами "зрадників".

Землі Речі Посполитої були майже повністю окуповані шведами, московитами, українськими козаками й трансільванцями. Король Ян II Казимир спішно ретирувався в Сілезію і попросив допомоги у Фердинанда III Габсбурга, який був одружений третім шлюбом із рідною племінницею його дружини - Елеонорою Гонзага. Ще 8 вересня 1655 р. шведський король без бою ввійшов до Варшави, а 7 жовтня після майже місяця відчайдушного спротиву гарнізону на чолі зі Стефаном Чарнецьким, почесно (вояки вийшли з міста зі зброєю в руках) капітулювала давня польська столиця, місце коронації польських правителів - Краків.

Портрет Яна III Собеського c орденом Святого духа. Художник Даніель Шульц, 1674 р.

Війна тривала аж до 1660 року. Ян Собеський був постійно на передньому краї подій: 1656 року - серед воєначальників, які приймали капітуляцію шведського гарнізону Варшави, а наступного й капітуляцію військ трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці під Меджибожем на Поділлі. Річ Посполита зуміла ціною величезних втрат зберегти незалежність, але практично стала другорядною фігурою на шахівниці Європи і зрештою за трохи більше ніж 130 років остаточно втратила незалежність.

І її останній ривок до слави був пов'язаний з нашим героєм...

Після завершення "Потопу" знову загострилася ситуація як на українських землях, так і в Литві, де розпочалася громадянська війна між магнатами. Ян Собеський поступово стає головним полководцем Речі Посполитої, бореться з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережної України, отримує звання великого польного, а пізніше, 1668 року, - і великого коронного гетьмана. Він бере участь у придушенні рокошу (повстання проти королівської влади) магната Єжи Себастьяна Любомирського в південній Польщі...

Марисенька, яка мала чималі зв'язки при дворі, намагається домогтися обрання чоловіка на трон після несподіваного зречення у вересні 1668 р. престолу Яна II Казимира, який подався у квітні наступного року доживати свій вік у Франції абатом у Сен-Жермен-де-Пре. Але на сеймі перемагає проавстрійська партія, яка обирає королем бездарного й малодосвідченого Міхала Корибута Вишневецького, сина знаменитого магната-воїна Єремії Вишневецького.

Портрет Міхала Корибута Вишневецького. Гравюра художника Олександра Лессера, 1660-і рр.

Правління Вишневецького-молодшого стало справжньою катастрофою для Речі Посполитої. На початку 1670-х Османська імперія розпочала свій, як виявилося, останній наступ у Східній Європі. Першою жертвою Стамбула стала Польсько-Литовська держава. Турки і кримські татари окупували практично всю Правобережну Україну. Вони взяли в облогу Хотин і Кам'янець (нині Кам'янець-Подільський) і змусили Річ Посполиту підписати 1672 року принизливий мир у Бучачі.

Утім, сейм не ратифікував Бучацького миру. Ян Собеський очолив війська і вирушив боротися з загарбниками. Зібравши не дуже велику, як на той час (до 40 тисяч вояків, і серед них кілька сотень вірних польській короні українських правобережних козаків), але спаяну залізною дисципліною армію, Ян Собеський кинувся до стін міста-фортеці Хотин на берегах Дністра.

Ян Собеський в битві під Хотином у 1673 році (деталь). Художник Андреас Стех, 1674-1679 рр.

Біля Хотина полководець завдав загарбникам - до 120 тисяч турок-османів, кримських татар, угорців, волохів і козаків гетьмана Петра Дорошенка - нищівної поразки. Тільки вбитими противник втратив до 30 тисяч людей.

Буквально за день до перемоги під Хотином, 10 листопада 1673 р., у Львові від стресу помирає король Міхал Корибут Вишневецький.

Незабаром Ян Собеський приїжджає разом із кількома тисячами вояків до столиці. На виборах у сеймі кандидат від Габсбургів Карл Лотаринзький програв Яну Собеському, який тоді був на вершині слави й успіхів; чималу роль відіграло й французьке золото. Але полководець поки що відмовився приймати корону. Лише 21 травня 1674 р. він посів трон Речі Посполитої: коронація відбулася в краківському замку Вавель.

Герб короля Речі Посполитої Яна III Собеського.

Ідеєю фікс новообраного монарха стало повернення Правобережної України під владу польської корони. Поступово Ян III Собеський майже досяг своєї мети, відвоювавши в османів південну Галичину й Поділля (крім Кам'янця). Але сил ослабленій державі забракло, і Яну III Собеському довелося прийняти умови Бучацького миру, поступившись Порті Поділлям.

Король продовжував шукати союзників у боротьбі з Османською імперією. У березні 1683 р. він підписав союзний договір зі Священною Римською імперією Габсбургів. Постійні спроби домовитися з Францією зазнали фіаско - навіть особисті симпатії Яна III Собеського до Парижа не допомогли...

Тим часом султан Мехмед IV вирішив завдати австрійцям превентивного удару, скориставшись антигабсбурзьким повстанням угорських куруців на чолі з Імре Текелі. Події розвивалися стрімко. Коли великий візир султана могутній Кара-Мустафа Кьопрьолю на чолі 175-тисячної армії вирушив у похід на Західну Угорщину, ніхто навіть уявити не міг, що наприкінці червня 1683 р. турки із союзниками наважаться атакувати Відень, як виявилося, практично незахищену столицю Габсбурзької імперії.

Оборона равеліну у Відні. Гравюра невідомого художника, після 1683 р.

Уже 14 липня вся ця величезна армія опинилася під її стінами. Утім, справжніх професіоналів - яничарів, регулярної піхоти й кінноти - у ній виявилося максимум 50 тисяч. Турки мали лише 24 облогові гармати і 120 польових.

Їм протистояв гарнізон на чолі з безстрашним Рюдигером фон Штарембергом. У його розпорядженні було всього 16 тисяч вояків, до яких приєдналося до п'яти тисяч волонтерів. Імператор Леопольд I Габсбург банально ретирувався в Баварію, а імперська армія на чолі з Карлом Лотаринзьким (до 14 тисяч вояків) з боями відступала на південь Австрії, де зализувала рани після спроб зупинити цю страшну армаду на підступах до столиці імперії...

Битва під Віднем. Невідомий художник, 1690-і рр.

Облога супроводжувалася постійними сутичками, підкопами і контрпідкопами, артилерійськими двобоями, у яких австрійці виглядали набагато краще; турки-османи ніколи не були вправними вояками при облозі міст.

Але час працював на завойовників, попри те що в їхньому таборі лютували інфекційні хвороби й закінчувалося продовольство. У Відні також розпочалися проблеми з харчами, поширювалися хвороби...

Король Ян III Собеський готується до атаки в битві під Віднем. Художник Юліуш Коссак, 1871 р.

Єдиною реальною силою, яка могла зупинити турок-османів та їхніх союзників, були поляки. Ян III Собеський мав виконувати союзницькі зобов'язання. Зв'язок між армією Карла Лотаринзького і захисниками Відня підтримувався через двох розвідників-поліглотів - уродженцем Самбора (Галичина) шляхтичем Юрієм-Францем Кульчицьким і його побратимом Іваном Михаловичем.

Вони й передали в середині серпня 1683 р. у Відень інформацію про початок руху польської армії на допомогу обложеним. Стрімким маршем з Кракова вирушили майже 30 тисяч кавалеристів і піхотинців, і серед них 4000 "крилатих гусарів" - добірних молодців, озброєних п'ятиметровими піками й одягненими в тигрові, леопардові й вовчі шкури. Натомість ополчення Великого князівства Литовського навмисно спізнювалося на вирішальну битву, по дорозі займаючись у Словаччині й Моравії грабежами. Ще 45 тисяч були добровольцями з різних німецьких князівств, Франції, Голландії та Англії. Ці волонтери діставалися до Баварії й Австрії різними шляхами.

Польський крилатий гусар.

Генеральний бій відбувся 12 вересня 1683 року. Висока організація християнського війська стала вирішальним чинником. Маючи значну перевагу в гарматах, союзники нею сповна скористалися. Півмісяцем, немов ножем, "крилаті гусари" на чолі з Яном III Собеським і німецька кіннота розрізали лівий фланг ворога, захопивши табір великого візира.

Це була остання кавалерійська атака Нового Часу й лебедина пісня польської військової звитяги. Перемога біля гори Калленберг під Віднем стала справжнім апофеозом і реквіємом колись великій державі - Речі Посполитій.

Гарнізон Відня здійснив вилазку, кримські татари покинули в паніці поле бою; продовжували битися лише яничари на чолі з Кара-Мустафою. Полонених християни не брали, загалом під час цієї битви при облозі Відня турки-османи і їхні союзники втратили до 25 тисяч вояків тільки загиблими.

Прапор Пророка, який надіслав великому візиру сам султан, опинився в руках переможців, як і скарбниця й гармати.

Ян III Собеський як головнокомандувач приймав привітання. Він писав своїй Марисеньці: "Прибегали тогда ко мне князья, как курфюрст баварский, обнимали меня за шею и целовали в губы, генералы же - и руки, и ноги, что уж говорить о солдатах! Офицеры и все полки кавалерии и инфантерии кричали: "Ach, unser brawe Kenik!" - Ах, наш храбрый король!"

Польський король із тріумфом в'їжджає у Відень, зустрінутий радісною юрбою містян і вояків. Леопольд I Габсбург опинився в ролі супроводжувача: страшне приниження! І незабаром між союзниками почалися чвари. Імператор усіляко ставив палиці в колеса Рятівникові Відня, та й усієї Європи. Біля містечка Паркани польський король завдав ще однієї поразки відступаючій армії ворога. Візира незабаром задушили за наказом султана в Белграді. Але далі війна з Османською імперією затяглася на довгі роки; в одному з боїв Ян III Собеський навіть мало не потрапив у полон до турків...

Карта Речі Посполитої в 1686 р.

Король став учасником Священної Ліги, до складу якої ввійшли Річ Посполита, імперія Габсбургів, Папська область і Венеційська республіка. Дедалі більшу роль у битвах із турками й татарами почали відігравати правобережні українські козаки.

Король казав: "Маємо дякувати Богові, що козаки взяли гроші й служили нам". У Молдавському поході восени 1685 р. брало участь до трьох тисяч козаків. Вони також сковували сили васалів султана - кримських і буджацьких татар. І все-таки 1686 року Ян III Собеський згнітивши серце підписав "Вічний мир" з Московським царством. Лівобережну Україну було втрачено назавжди, а Київ передано Москві за 146 тисяч рублів компенсації. Головною умовою було приєднання Московії до Священної Ліги. Але сейм ратифікував цей договір тільки 1764 року, тож про приєднання царства до союзу християнських держав не могло бути й мови.

Ян III Собеський планував пересунути кордони Речі Посполитої аж до Дунайських князівств і захопити Молдавію, готуючи можливі плацдарми для своїх трьох синів. Але походи в Молдавію і Трансільванію завершилися безрезультатно. Війна остаточно спустошила скарбницю й була непопулярна в країні. Престиж короля впав, і тепер уже не йшлося про наступність влади - опозиція Собеським була надто сильною.

. Марія Казимира Собеська з дітьми. Художник Єжи Семигиновський-Елевтерій, 1684 р.

Марисенька народила чоловікові 14 дітей, з яких лише четверо досягли повноліття. У сім'ї намітилася незлагода між трьома братами, кожен намагався заручитися підтримкою як у країні, так і за її межами. Марисенька інтригувала і торгувала посадами, чим викликала ненависть магнатів і шляхтичів. Велике князівство Литовське в останнє десятиліття правління Яна III Собеського перебувало в стані перманентної громадянської війни між магнатами.

Величезні суми йшли на перебудову старих і спорудження нових резиденцій. Монарх заплющував на все очі...

Він страждав на подагру і в останні місяці зовсім відійшов від справ. Помер король у своєму улюбленому варшавському палаці Вілянув, побудованому у французькому стилі, 17 червня 1696 року. Марисенька пережила чоловіка майже на 20 років і померла у Франції, куди виїхала після того, як зазнала поразки в боротьбі синів за трон. "Ян Собеський здобув собі славу за кордоном, зате нехтував внутрішні проблеми", - писав британський історик Норман Девіс.

Новим королем обрали курфюрста Саксонії Августа Сильного, який продовжив зсування Речі Посполитої до прірви і втрати незалежності. За всіх недоліків, які стали явними в основному наприкінці правління, король Речі Посполитої Ян III Собеський назавжди ввійшов в історію як рятівник Європи.