"О спорт! Ти — мир!", або Бенефіс фюрера

Спорт, здавалося, завжди асоціювався з "миром в усьому світі". Нам хотілося вірити, що найграндіозніші спортивні заходи на планеті - а такими, безумовно, були й залишаються Олімпійські ігри - несумісні з жодним видом дискримінації і не мають нічого спільного з політикою. Яка ж наївна ця сентенція! Відомо, що в історії олімпійського руху було чимало сторінок, які свідчили про протилежне. Згадаймо хоча б Олімпіаду-80 у СРСР, що проводилася в розпал неправедної війни в Афганістані. Тоді понад 50 країн бойкотували олімпійського ведмедика. Через чотири роки в американському Лос-Анджелесі не виступали спортсмени 13 країн, здебільшого із соціалістичного табору (втім, Китай, Югославія і Румунія відмовилися від бойкоту).

Звернімося до, мабуть, найскандальніших Олімпійських ігор сучасності - 1936 року. І IV Зимові, і XI Літні ігри проводилися в одній країні - нацистській Німеччині. До речі, востаннє. У нагнітанні громоподібної, просякнутої популізмом какофонії німецького націонал-соціалізму, що дедалі вище піднімав голову, ці ігри зіграли величезну роль. Німеччина була принижена Версальською системою - непомірними репараціями (269 млрд золотих марок; останній транш був оплачений зовсім недавно, у 2010 р. -
70 млн. євро), анексією територій у Європі та всіх колоній, а також перекладанням усієї відповідальності за Першу світову війну на Берлін. Тому нацисти перетворили Олімпіаду-1936 на могутній пропагандистський важіль. Для відродження колишньої потуги "Великої Німеччини" не шкодували коштів, зусиль і поту. І таки домоглися свого…

Саме закінчувався перший етап відродження "Тисячолітнього Рейху" після приходу Адольфа Гітлера до влади у 1933 р. Він ознаменувався виходом Німеччини з Ліги Націй (14 жовтня 1933 р.), поверненням завдяки плебісциту Саару і впровадженням загальної військової повинності (1935 р.) та - при практично повному мовчанні країн Заходу - окупацією демілітаризованої зони в Рейнланді (березень 1936 р.). Остання подія відбулася буквально через місяць після завершення на самому півдні Німеччини, в Гарміш-Партенкірхені, Зимової олімпіади. Подальші завоювання в Європі внаслідок злочинної бездіяльності держав, які дотримувалися демократичних форм правління, і за потурання, а потім і участі Радянського Союзу в поділі Європи (Сталін вичікував, він ніби перебував над сутичкою, та вже 1939 р. став союзником Гітлера), були ще попереду.

Повернімося до спорту і біляспортивних з політичним підтекстом перипетій. У 1920 й 1924 рр. Німеччину, як одну з країн, що розв'язали Велику війну, відсторонили від участі в Олімпійських іграх. Зазначимо, що рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) про проведення Олімпіади-1936 в Німеччині стало результатом багатораундового голосування. Спочатку подали 11 кандидатур з восьми країн, і в квітні 1931 р. в Барселоні відбувся останній тур, у якому брали участь уже тільки чотири претенденти. Організатори зборів, на яких були присутні менше половини членів МОК, розглянули заявки Рима, Барселони, Будапешта і Берліна. Рим зняв свою кандидатуру, але попросив розглядати її в майбутньому; Будапешт також поступився, але висловився за кандидатуру Берліна. Президент МОК, бельгійський граф Анрі де Байє-Латур, не оголосив результатів, і всі з нетерпінням чекали звісток від членів МОК, які надсилали свої рішення поштою або ж телеграфом. 13 травня 1931 р. в Лозанні, де перебувала штаб-квартира МОК, представили результати голосування: 43 голоси отримав Берлін і лише 16 - Барселона.

Зазначимо, що багато доводів німецької делегації під час представлення були добре аргументовані. Країна містилася в центрі Європи, на змагання приїхало б безліч туристів (у Берліні змагалися понад 4 тис. спортсменів, і відвідали Ігри майже 4 млн туристів!). Розвинену інфраструктуру столиці Німеччини не можна було порівнювати не те що з будапештською чи барселонською, а й із римською.

На той час Ваймарська республіка доживала останні місяці, і, здавалося, ніщо не свідчило про прихід нацистської ери. Так, NSDAP добилася чималої підтримки серед виборців, але політичний істеблішмент, промислові магнати хотіли тільки використати нацистів у боротьбі з комуністичною загрозою. Вийшло навпаки… Жахіття Першої світової почали потроху забуватися, весь світ переживав Велику депресію, образ кровожерливої імперіалістичної Німеччини, схоже, відходив у минуле.

Але все ж із приходом у Німеччині до влади нацистів (30 січня 1933 р. президент Пауль фон Гінденбург призначає Гітлера канцлером) почалися проблеми. Расизм і антисемітизм стали важливими складовими державної політики. 15 вересня 1935 р. фюрер, що отримав необмежену владу, на з'їзді своєї партії в Нюрнберзі оголосив "Закон про громадянина Рейха" і "Закон про охорону німецької крові та німецької честі". Так звані Нюрнберзькі закони обмежували права євреїв і циган. Навіть напередодні Олімпіад почалися практично повальні чистки у лавах німецьких спортсменів. Були й низка винятків, про які сурмила нацистська пропаганда. Так, найкращий хокеїст Німеччини, капітан збірної команди єврей Руді Баль витребував у влади дозвіл на безперешкодний виїзд своїх рідних. Він брав участь у хокейному турнірі й грав у хокей усю війну. Фехтувальниця Хелен Майер, чемпіонка Ігор-1928 в Амстердамі, яка була емігрувала, буквально перед Берлінською олімпіадою повернулася до Німеччини і виборола на олімпіаді срібло. Під час нагородження вона підняла руку в нацистському салюті, викликавши обурення своїх одноплемінників. Все ж таки вона виїхала до США, проте аж до смерті піддавалась остракізму за цей вчинок…

Світом прокотилися численні демонстрації з вимогою бойкотувати ОІ-36 у Німеччині. На сесії МОК ще в 1934 р. ряд європейських делегацій поставили питання руба: політична обстановка не дозволить провести Ігри в дусі Олімпійської хартії. У США та багатьох країнах Європи пройшли мітинги й демонстрації із закликом скасувати рішення МОК. Але ось що цікаво: переважна більшість спортсменів (у тому числі й афроамериканців зі збірної США) виступали проти бойкоту. Вони розцінювали як неприйнятну відмову від участі в змаганнях і те, що "заради політики" вони втратять, фактично, вісім років у великому спорті.

У червні 1936 р. в Парижі пройшла конференція на захист ідей олімпійського руху, що прийняла рішення про несумісність його принципів із політикою націонал-соціалістської партії Німеччини і про організацію альтернативної Народної олімпіади в іспанській Барселоні. Втім, тоді Європа, а тим більше – США продовжували вважати Німеччину і її лідера таким собі тимчасовим "непорозумінням". Рух за проведення Народної олімпіади в Барселоні на державному рівні підтриманий не був. А невдовзі ця проблема вирішилася сама собою. 18 липня, в день приїзду більшості делегацій у Барселону, почався заколот, очолюваний генералом Франсіско Франко: Іспанія стала ареною трирічної громадянської війни…

Відкриття Літньої олімпіади в Берліні, 1 серпня 1936 р.

Барон П'єр де Кубертен, автор романтичної фрази "О спорт, ти – мир!" (з "Оди спорту"), який обіймав на той час посаду почесного президента МОК, так "розчулився" після відвідин Німеччини у серпні 1935 р., що назвав Гітлера "одним з найкращих творчих духів нашої епохи". Що ж він побачив чи постарався не побачити? Порядок, чистоту на вулицях, де до його приїзду прибрали з вулиць, кафе, ресторанів на кілька днів усі антисемітські гасла ("євреї небажані") й карикатури; він залишився в захваті від рівня та постановки спортивного виховання широких мас у країні…

У чому причина такої "сліпоти"? Виявляється, барон, який дуже зубожів на схилі літ і вирішив продавати свою колекцію антикваріату, був банально куплений нацистами. Один із членів МОК від Німеччини, Теодор Левальд, що очолював оргкомітет Берлінської олімпіади і мав у роду бабусю-єврейку (й тому перебував під постійним пресингом нацистів), вирішив поставлене завдання прямо блискуче. П'єр де Кубертен, незважаючи на свою поїздку в Берлін майже за рік до цього, ніяк не відгукувався на прохання відвідати відкриття Олімпіади чи хоча б надіслати вітання. 25 травня 1936 р. Левальд надіслав йому лист: "На моє превелике задоволення, я щойно дізнався, що наш фюрер і канцлер, який, як Вам відомо, з ентузіазмом захищає олімпійські ідеали й безмежно жалкує, що Ви не зможете прибути на Ігри (Кубертену йшов 74 рік, він помер 2 вересня 1937 р. у Женеві - С.М.), надав у моє розпорядження 10000 рейхсмарок, або 12300 швейцарських франків, для того, щоб я надіслав їх Вам". Гроші, а це була велетенська сума як на ті часи, не пахнуть, і барон їх узяв. Завіса! Вже після закінчення Другої світової війни на сесії МОК було ухвалено рішення, що засуджувало дії чиновників цієї організації напередодні й під час Олімпійських ігор 1936 року.

Першим пробним каменем стала Зимова олімпіада, проведена 6–16 лютого 1936 р. у двох альпійських містечках - Гарміші й Партенкірхені, об'єднаних Гітлером особливим указом в одне. Змагання закінчилися тріумфом збірної Норвегії. Спортсмени цієї скандинавської країни в неофіційному командному заліку (100 очок) залишили далеко позаду німців (46), шведів (42), фінів (38) і американців (32,5). В активі норвежців було 15 медалей (7 золотих, 5 срібних і три бронзові), у німців - тільки 6 (три золоті й три срібні). Справжньою зіркою на змаганнях стала норвезька фігуристка Соня Хені, яка втретє поспіль завоювала золото Олімпіади в особистому заліку. Майбутню зірку Голівуду, всім відому за чудовим фільмом "Серенада Сонячної долини", вітав Гітлер, він особисто поздоровив її з перемогою. Цікаво, що після окупації в 1940 р. Норвегії приватна власність і нерухомість родини Хені абсолютно не постраждали…

Адольф Гітлер вітає норвезьку фігуристку Соню Хені з перемогою. Гарміш-Партенкірхен, лютий 1936 р.

Напередодні Олімпіади в Гарміш-Партенкірхені та Берліні нацисти провели зачистку від "небажаних елементів": циган, жебраків, повій, яких перевірили на венеричні захворювання; перевірку пройшли навіть офіціантки й танцівниці нічних клубів. Цигани опинилися в таборі Марцан і вже в 1943 р. були відправлені в табір смерті Освенцім.

Відкриття Літніх ігор (1–16 серпня) проходило в дусі небувалої помпезності. На переповненому стадіоні, який уміщав 100 тисяч глядачів, фашистська символіка буквально пронизувала всю атмосферу. Гітлер сказав на відкритті лише одну фразу: "Оголошую відкритими Ігри в Берліні - XI Олімпіаду сучасної ери". До речі, в Берліні було проведено першу телевізійну трансляцію. А режисер Лені Ріфеншталь, яка стала знаменитою після виходу пропагандистського фільму "Тріумф волі" (1934 р.), присвяченого з'їздові NSDAP, розпочала роботу над документальним фільмом "Олімпія". Прем'єра двосерійного фільму (217 хвилин, "Свято народів" і "Свято краси") відбулася лише у квітні 1938 р. й стала сенсацією. Філігранна робота операторів, патетика, монументальність, пафос і символізм у дусі часу, героїзація спортсменів. Усе у фільмі працювало на пропаганду відродження Третього рейху.

Режисер Лені Ріфеншталь на зйомках фільму «Олімпія», 1936 р.

Збірна Німеччини на ОІ-1936 була представлена найчисленнішою командою (406 чоловік). Незважаючи на перемогу німців у неофіційному командному заліку (573,7 очка), справжнім героєм Олімпіади став американський чорношкірий атлет Джессі Оуенс, який завоював чотири золоті медалі - в бігу на 100, 200 метрів, у командній естафеті 4 х 100 метрів і в стрибках у довжину. З огляду на затяту нацистську пропаганду, яка постійно педалювала тему винятковості арійської раси й неповноцінності представників небілих рас та ряду народів (насамперед євреїв і циган), перемоги Оуена мали величезне значення. Уяву сучасників вразив стрибок у довжину Джессі - 8,06 м. Лише в 1960 р. на Олімпіаді в Римі його перевершив американець Ральф Бостон - 8,12 м.

Найбільше медалей завоювали німці - 89 (33 золоті, 26 срібних, 30 бронзових), у збірної США - 56 (24, 20, 12), в італійців - 22 (8, 9, 5).

Легендарний стрибок американського атлета Джессі Оуенса

Американський письменник Томас Вулф, очевидець Олімпіади в Берліні, у романі "Додому нема вороття" (1940 р.) писав: "Було в усьому цьому щось зловісне. За велетенською, об'єднаною потугою всієї країни відчувалося колосальне зосередження зусиль, неймовірна злагодженість і порядок. І зловісним це видавалося через те, що самі Олімпійські ігри нічого такого не потребували… День у день тут планомірно й з грізною ґрунтовністю демонструвалося, якою вимуштруваною й дисциплінованою стала вся Німеччина. Було схоже, що ігри перетворені на символ нової об'єднаної потуги, на засіб наочно показати світові, яка вона, ця нова сила".

І ця "нова сила" дуже скоро привела світ на межу катастрофи. Всього лиш через три роки почалася Друга світова війна, яка забрала життя десятків мільйонів людей на всій планеті.