Невідома загадка: чи міг плямистий тиф вплинути на національну історію?

13 травня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 17, 13 травня-20 травня 2016р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Епідемії змінюють історію. Коли нам на очі потрапляє така фраза, згадуємо насамперед епідемії чуми у середньовічній Європі. А тим часом Україною у ХХ ст. двічі прокотилася епідемія плямистого тифу - і, не виключено, круто змінила історію України.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Невідома загадка: чи міг плямистий тиф вплинути на національну історію?

Епідемії змінюють історію. Коли нам на очі потрапляє така фраза, згадуємо насамперед епідемії чуми у середньовічній Європі. А тим часом Україною у ХХ ст. двічі прокотилася епідемія плямистого тифу - і, не виключено, круто змінила історію України.

Тиф. Пришестя перше

Влітку 1919 року на Центральну Україну вступила Українська Галицька армія. Відразу ж вона включилася у затяжні бої з більшовиками й Добровольчою армією Денікіна. Апогеєм воєнних успіхів УГА стає визволення Києва 31 серпня 1919 року. Здавалося б, позитивна динаміка мала тільки наростати, якби не плямистий тиф…

Епідемія почалася восени 1919 року. У другій половині жовтня, коли вона сягнула піку, середня кількість хворих на бригаду була 150–200 осіб. За даними головного санітарного лікаря УГА Бурачинського, на початку жовтня загальна кількість хворих становила 6 тис., наприкінці подвоїлася і на початку листопада сягнула 13 тис. Тогочасні спогади рясніють сюжетами про госпіталі, переповнені хворими, які знемагали у пропасниці. І не тільки госпіталі - хворі лежали на обозних підводах, які супроводжували армію. На провізоричні госпіталі перетворювалися навіть вокзали, зокрема жмеринський. Там свій тиф серед інших перебув Вільгельм фон Габсбург, відомий як Василь Вишиваний. Жертвою тифу стала також Дієва армія УНР, де тиф скосив майже весь її склад - у строю, за підрахунками Льва Шанковського, залишалося щонайбільше 5 тис. бійців. Одночасно хворіли й цивільні: є думка, що 1919 року на плямистий тиф перехворіла більшість населення України.

Вільгельм фон Габсбург
(Василь Вишиваний) —
одна з відомих жертв
епідемії 1919 р.
Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) — одна з відомих жертв епідемії 1919 р.

Те, що ситуація була катастрофічною, засвідчила також місія Червоного Хреста під керівництвом майора Ернеста Ледерея, який описував ситуацію як катастрофічну і вимагав негайно надати допомогу. Але його заклик залишався голосом волаючого в пустелі...

Наслідки епідемії вийшли далеко поза суто військову сферу. Знесилена тифом і хронічною матеріальною скрутою (бракувало навіть одягу і взуття), УГА 6 листопада 1919 року підписала де факто сепаратне перемир'я з Добрармією, чим безнадійно послабила Дієву армію УНР. Її частини 6 грудня 1919 р. вирушили у Перший Зимовий похід. Але, попри всю його героїчність, поразка Визвольних змагань стала доконаним фактом. Епідемія виявилася фактично останньою краплею у всіх обставинах "проти".

Тиф. Пришестя друге

Вдруге тиф усерйоз навідався в Україну у період нацистської окупації. Вже у вересні 1941 року різко зросла кількість хворих на тиф по всій Західній Україні. Районні лікарі, призначені окупаційною владою, слали до Львова тривожну статистику. Рекорд поставив Яворів, де на початок листопада захворіло майже 300 осіб. Яворів "переплюнув" навіть значно більший Львів, де в той самий час захворіло тільки 90 осіб. Траплялися парадоксальні випадки: коли в селах і містечках поблизу Львова й Тернополя хворіло до третини населення, у самих містах ситуація залишалася під контролем.

Наступної весни, 1942 року, плямистий тиф спалахнув у Карпатах. Порівняно з 1940-м, тих, хто захворів, було в 75 разів більше. Та всі рекорди побив спалах на Івано-Франківщині у травні–липні 1944 року. За лічені дні кількість хворих з 15–
20 осіб злітала до кількох сотень. Так, в одному з невеликих містечок в останній тиждень травня захворіло 387 осіб. Попри офіційні цифри, на нарадах департаменту охорони здоров'я всерйоз говорили, що справжня кількість хворих, наприклад, в Івано-Франківську сягала 1000 осіб за тиждень. До 20% хворих помирали.

Окупаційна влада мусила вживати "пожежних" заходів - збільшувати кількість ліжок у лікарнях, запроваджувати карантин. Та це мало допомогло, бо наступала Червона армія, і багато хто поспішав чимшвидше втекти на Захід. В останній місяць окупації до ліквідації епідемії залучили навіть військових лікарів Вермахту та угорської армії, яка відступала на Захід через Карпати.

Останнім акордом плямистого тифу стала епідемія 1945–1946 рр., від якої постраждало насамперед підпілля.

Загадки

Плямистий тиф здавна був хворобою воєнного часу. Але однаково виникають запитання, за принципом "диявол ховається у дрібницях".

Найперша дрібниця - чому саме Західна Україна або ж вихідці з неї ставали жертвами тифу? Плямистий тиф вважається інфекцією, яку стабільно фіксували у західних регіонах України, її наслідком мав би бути успадкований імунітет. Мусить статися щось справді виняткове, щоб спалахнула епідемія. А епідемія 1919 року фактично паралізувала УГА, чия чисельність сягала 100 тис. Під час епідемії 1941–1944 рр. хворіло переважно цивільне населення - українці й поляки, які начебто повинні були б мати вроджений імунітет, який принаймні сприяв би зниженню смертності від хвороби.

І ще щось має статися, щоб епідемія спалахнула не в холодний період. Плямистий тиф найбільш активний у зимну погоду - від пізньої осені до ранньої весни. Ним легко заразитися. Хоча переносником хвороби є одежні воші, інфекція передається і від хворої людини до здорової. Через це вона швидко поширюється і вибиває хворого з активного життя на кілька місяців. Для перебігу плямистого тифу характерна кількатижнева пропасниця, внаслідок якої гинуть хворі зі слабким серцем. Навіть на третій стадії хвороби, коли хворі вже йдуть на поправку, їм заборонено підводитися - мандрівка від ліжка до дверей кімнати може коштувати життя. Від виснаження.

З цього погляду обидві епідемії тифу викликають запитання - навіть з поправкою на воєнні умови та кепський матеріальний стан як УГА 1919 року, так і цивільного населення Дистрикту "Галичина" у період німецької окупації. Що мало статися, щоб тиф викосив тисячі людей у невластивий для епідемії період? Адже пік епідемії 1919 року припав на другу половину жовтня, а епідемії 1941–1944 рр. - на червень.

Це запитання відкрите й досі. Попри те, що плямистий тиф був добре вивчений уже на початку ХХ ст., а 1928 року з'явилася ефективна вакцина від нього, досі немає вичерпних пояснень жодному із цих двох спалахів в Україні.

Першу версію того, що сталося, озвучили вищі командувачі УГА 1919 року. Вони вважали причиною вкрай поганий матеріальний стан УГА - не було навіть обмундирування і взуття, не кажучи вже про ліки. Постає запитання: стан Червоної армії у той самий період був не кращий, то чому ж вона не стала жертвою тифу у таких самих масштабах, як УГА?

Цю версію підважує одна цікава деталь. Незадовго до того, як т.зв. корпус Галлера, що складався з польських вояків, вишколених та екіпірованих Францією, мав вирушити на Схід, з Інституту Пастера були викрадені штами плямистого тифу. Після того, як корпус розпочав бої з УГА, серед бійців останньої спалахнув тиф, який поступово сягнув масштабів епідемії. Версію бактеріологічної війни висував багато хто, нею пояснювали і несезонність тифу, і руйнівність епідемії, і винятково трагічні наслідки. Але збіг у часі не обов'язково означає логічну пов'язаність. Не згадуючи вже про те, що тиф не оминув і польської армії - який був сенс ризикувати своїми?

Є й версія "у страху великі очі". Згідно з нею і спостерігачі і аналітики, які мали можливість спостерігати епідемію, несвідомо завищували масштаб катастрофи. Автори цієї версії нагадують, що в той самий час, попри загальний безлад і постійні зміни позицій армій-суперників, подібної тифозної катастрофи не зазнала жодна інша армія.

Натомість стосовно того, що сталося в 1941–1944 рр., досі розводять руками. Медики, які боролися з епідемією, висували багато версій. На їхню думку, інфекцію могли занести військовополонені або ж причиною міг стати незадовільний санітарний стан. Залишається відкритим питання, чому цей стан не призвів до аналогічної катастрофи у попередніх і наступних роках? Та й фактор військовополонених був актуальний лише восени 1941 року, коли частину їх, що були родом з Західної та Центральної України, взагалі відпустили по домівках.

Тож плямистий тиф і далі залишається "великою невідомою" української історії. Навряд чи знайдеться розгадка - адже залишилися тільки свідчення й статистика. Але й оминути не вдасться - забагато запитань, занадто серйозні наслідки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК