Національне відродження без "санації" архівів спецслужб неможливе

Після того, як 1991 р. Україна стала незалежною державою, багато моїх співвітчизників вважали, що національне відродження відбуватиметься саме собою. Насправді перші кроки на цьому шляху засвідчили відсутність у керівництва держави, в тих, хто відповідає за історичну пам'ять (у тому числі й частини українських дослідників), стратегії повернення до правдивого політичного літопису України.

Головна помилка лідерів молодої держави (чи, можливо свідома позиція?): не проведено переформатування, люстрації історичних інституцій, які й повинні відповідати за політику національної пам'яті, вільної від ідеологічних нашарувань минулого, коли наша земля протягом багатьох століть перебувала під владою окупаційних режимів.
У першу чергу - царського, а згодом, упродовж 70 років, - комуністичного…

Історичні інституції, про які мова, виховувалися в радянському дусі і, за малим винятком, так і не стали на сторожі національного духу. Й до сьогодні чимало дослідників висвітлюють історичні події не з позиції української державності, а з позиції окупантів. Визвольна боротьба українців (особливо в роки панування радянської влади) постає як прояви дій маргінальних сил, "буржуазних націоналістів", "петлюрівців", "бандерівців"… Усе це риторика комуністичного минулого, її чути не тільки у виконанні нашого "старшого брата", який вирішив знову будувати Російську імперію. Сказати, що ситуація за 23 роки змінилася кардинально, не можна. На заваді стає слабкий запит суспільства; ще й досі практично закриті архіви (хоча з останнім усе ж краще після приходу нової команди в Галузевий держархів СБУ). Коли держава зволікає, рукави засукують небайдужі до стану справ у царині історичної пам'яті дослідники...

25 листопада 2014 р. в Українському домі відбулася презентація Музейної експозиції "Народна війна" та Першого тому Збірника документів "Чекістське досьє окупованої України".

В експозиції "Народна війна" (працюватиме до 30 листопада) вперше представлено матеріали і статистичні дані, що розповідають про антибольшевицький опір на території Наддніпрянської України в 1917-1930-х рр. Висвітлено масові селянські виступи та збройні повстання, що виникали в рамках боротьби проти комуністичної окупації, діяльність підпільних організацій і загонів повстанців проти терористичної й злочинної соціально-економічної політики радянського режиму. При створені експозиції використано матеріали державних та галузевих архівів СБУ вісімнадцяти областей України. Всього опрацьовано 238 фондів і 1325 справ. Залучено понад 300 фотознімків.

Про експозицію "Народна війна" відомо з 2011 р. А ось "Чекістське досьє окупованої України" - це новий збірник унікальних матеріалів, підготовлений Київською міською організацією Всеукраїнського "Меморіалу" ім. Василя Стуса та Громадським інститутом історичної пам'яті. У трьох томах збірника, які вже опрацьовані (вийшов друком перший том, другий готується), представлено фотокопії понад 3000 документів, так званих "паспортів областей України". Ще до
2009 р. ці матеріали були засекречені і перебували виключно у службовому користуванні. Важливо підкреслити: йшов 18-й рік незалежності України. Що це, як не свідома політика?

DT.UA звернулося до автора і керівника вищеназваних проектів, Романа Круцика, заступника голови Всеукраїнського "Меморіалу", з проханням розповісти, як його команді вдалося досягти таких вражаючих результатів.

"Чекістське досьє окупованої України" - результат дворічної праці Київської міської організації "Меморіал" імені В.Стуса і Громадського інституту історичної пам'яті. Коли ми були в пошуку документів для створення експозиції "Народна війна", я випадково потрапив у 13-й фонд Державного галузевого архіву СБУ. Там зберігався так званий "паспорт України"; до 2009 р. цей фонд був засекречений, тільки для службового користування працівниками КГБ, а згодом - СБУ. Москва до середини Другої світової війни не була впевнена, що їй вдасться втримати Україну у складі СРСР. Тільки 1944 р. з Кремля надійшло розпорядження всім обласним управлінням НКГБ України (з 1946 р. - МГБ) підготувати "паспорти областей України". Робота проводилася дуже ретельно до 1952 р., було залучено статистичні управління. Окупант хотів знати, чим він володіє. Спочатку, після вступу, йде "загальний паспорт України", де по розділах описується географічне положення, кордони, населення, промисловий потенціал, сільське господарство, заклади культури, освіти. Подається політична характеристика областей України з 1917 р. по початок 1950-х рр. Цікаво, що в політичній характеристиці зазначені підпільні організації, які існували в тій чи іншій області, повстанські загони, отамани… Фіксується перебіг репресій, які НКВД проводило (виселення сімей, кількість депортованих, розстріляних); відкривається дуже багато нових прізвищ, псевдонімів, які досі були невідомі. Ми не маємо конкретного дослідження щодо похідних груп ОУН у 1941 р., які йшли на схід України. А тут згадуються прізвища багатьох людей. Я був надзвичайно здивований, коли, прочитавши "паспорт Донецької області", дізнався, що в кожному районі області була організація ОУН. Так і пишеться: "западниками" такими-то створена ОУН. У Борисполі на Київщині в 1941 р. була "создана ОУН", а вже на початку 1942 р. "часть была уничтожена, остальные ушли в подполье"… Чекісти самі спростовують себе. Нацисти переслідували українських націоналістів. І головне - офіційно було зроблено такий політичний поділ: якщо говорити про ОУН - то тільки про Західну Україну. Про Східну Україну не згадувати. Тоді як майже в усіх областях - Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Київській, навіть у Криму (і про це промовляють саме чекістські документи) - діяли організації ОУН. На Дніпропетровщині ОУН створила пункт набору до повстанської армії. Там зуміли дістати печатки і для людей, котрі записувалися в повстанську армію, робили перепустки, за якими новобранці проходили окуповану територію до Чорного лісу, де формувалася УПА. За тими документами можна досліджувати політично-визвольний рух (їх можна вважати більш-менш об'єктивними в описах чекістів). Коли закінчується "паспортизація" (1950-1952 рр.), у політичній характеристиці констатують: на даний момент діє стільки-то підпільних організацій. Спротив тривав, і ніхто не скаже, що Україна не боролася. Вказані підпільні організації, повстанські загони, конкретні люди… Описано і німецький окупаційний період. Які дислокувалися війська, скільки депортовано українців до Німеччини. Потім описується, скільки людей виселено, скільки взято на облік уже після "освобождения" (так і записано "в порядке очистки района от контрреволюции").

Після "загального паспорта" йшли "паспорти областей України". Аналогічно, як описувалася вся Україна, описується у двох томах і область: які грунти, запаси лісів, які корисні копалини, стан економіки. І політична ситуація: які організації діяли на теренах області, які підпільні загони, боївки... Перший том - це "паспорт". Другий том - політико-економічна характеристика міст і районів. Далі йде на картці таблиця з повною характеристикою району, з другого боку - політична характеристика (повстанські райони, в яких відбувалися повстання, "волинки"). Все це з прізвищами. Понад 50 томів документів! Я все зацифрував, і 2 роки ми опрацьовували матеріали у хронологічному порядку, зробили деякі спростування, щоб відійти від комуністичної риторики. Перед "паспортом" кожної області - стислий вступ.

В описах багато відвертої брехні, "червоні літописці" все підтасовували під себе. В кайзерівській Німеччині, яка воювала на два фронти, в листопаді 1918 р. відбулася революція, і вже тоді розпочалася перша більшовицька окупація України. А в "паспорті" пишуть: радянська армія перемогла німців, вигнала їх з України, визволила. Або пишуть, що коли угорці напали на Карпатську Україну, то націоналісти втекли (!) за кордон, а КПЗУ очолила опір. На початку роблю застереження, що треба критично ставитися до таких матеріалів. Але маємо такий багатий багаж статистики! Я подумав, що це ж золота річ для науковців, для студентів. Прийшовши в архів, людина не може переглянути всі 50 томів, а тут усе сконцентровано у тритомнику. Ми плануємо роздати ці грубезні томи безкоштовно всім університетам і хоча б обласним бібліотекам. Навіть Служба безпеки вважає, що це така їм допомога: не треба носити кожну справу з архіву. Будь ласка, 3 томи, працюйте. Описуйте, робіть власні висновки…

Я вважаю, що це дуже потужна робота після "Народної війни".