Музей — місце, де нація пізнає себе?

Нещодавно відчинив двері для відвідувачів оновлений Кіровоградський обласний краєзнавчий музей. Сім років тривала реставрація гарного, зведеного у своєрідній архітектурній стилістиці, колишнього приватного будинку купця Барського, що в самому центрі міста. Витрачено близько 6 млн грн, оновлено експозиції всіх залів. Ясна річ, утілено нові й дизайнерську, і змістову концепції. Адже музей, уродовж тривалого часу ангажований радянською ідеологією, у роки становлення Української держави не встигав за розвитком суспільної свідомості, демонструючи консерватизм у гіршому значенні цього слова. Тож після реставрації він мав би постати як такий, що йде в ногу із часом.

Відвідувачів, без сумніву, привабить оновлений зал археології. Чимало знахідок, що належать до різних давніх культур, свідчать про те, що люди на наших землях жили з давніх-давен, привносячи у формування української нації свої особливості й відтінки. Особливо вражає трипільський жертовник, знайдений у селі Небелівці Новоархангельського району, де вже кілька років поспіль тривають археологічні розкопки найбільшого в Європі трипільського поселення-гіганта. Учені вважають, що існувало воно в середині IV ст. до н.е. Вперше за часів новітньої України участь у таких масштабних розкопках беруть науковці з кількох європейських країн. Як стверджує кандидат історичних наук Сергій Шевченко, масштаб виявленого поселення (воно мало й багатьох сателітів) сумірний з територією Києва часів Ярослава Мудрого.

Усі ці факти варто б добре усвідомити тим "патріотам", які не перестають твердити, що, доки цариця Єлизавета не зволила побудувати на наших землях військову фортецю, тут було виключно дике поле. Ніби їм на догоду, весь наступний зал присвячено… Новоросії. Кандидат історичних наук зі столиці Григорій Лупаренко у своєму відкритому листі до колег-співробітників музею слушно зауважує: "З "Київської Русі" потрапляємо до "Новоросії"! Непомітно проминули століття! Виникає запитання, чому використовується російська історична назва "Новоросія"? Інформативно 26 років існування Новоросійської губернії забиває понад 300-річний період належності більшості території сучасної Кіровоградської області до земель Війська Запорізького. Тим більше що ця назва не стосується північно-західних районів області. Ніби й не працюють археологи в районі Новоархангельська і не знаходять там поселення часів пізнього Середньовіччя. І не жили тут люди в Новий час, не було зимівників, паланок, а раптово прийшла Катерина IІ і назвала до того безіменний край "Новоросією".

Весь наступний зал присвячено царсько-імперському періоду історії краю. Він представлений досить повно і предметами побуту, і документами. На жаль, тут ніяк не виокремлено появу українофільських гуртків у місті, зародження "Просвіти", формування професійних товариств. Усе те, що в подальшому мало б формувати тут українське суспільство як природний ареал розвитку краю.

На жаль, історія, як відомо, повернулась інакше. Саме цей період - особливо криваве для України ХХ ст. - досліджували й осмислювали вже наші сучасники, адже в радянський час злочини комуністичного тоталітаризму лише замовчувались і приховувались. Не можна сказати, що музей цілком замовчує їх, як це було раніше. Але боротьба в цьому краї з більшовизмом взагалі не виокремлена як така. Кілька фотографій холодноярських отаманів відвідувачеві, який глибоко не обізнаний із цією темою, мало про що скажуть. А тим часом значна частина Холодноярської республіки - унікального явища не тільки вітчизняної історії - це територія нашої області, більшість її отаманів - уродженці нашого краю. Та й після її знищення спротив більшовизму, колективізації на наших теренах чинили аж до початку 30-х рр. (про що свідчать архівні документи). А в експозиції залу, присвяченого тому періоду, не те що акценту на цьому, а й якихось видимих слідів теми!

Так само не виділено в окрему експозицію період репресій. 20 тис. репресованих, значну частину яких розстріляно фактично ні за що! І не названо жодного відомого імені, не кажучи вже про досі невідомих чи маловідомих людей, про яких мали би довідатися відвідувачі, особливо молоді!

Покоління наших дідів, які не корилися владі, ретельно винищено. Тих, хто не опирався, - морально зламано. Наших батьків - навіки залякано. Моє покоління виросло з упевненістю, що всі ті жахіття наш народ сприймав терпляче й покірно, мов телята, яких ведуть на забій. Таке враження, що цю упевненість автори експозицій хочуть передати й наступним поколінням… Але ж це невибачна брехня, насаджувана комуністичною тоталітарною системою! І якщо науковцям музею не до снаги осмислити такі ключові моменти, то це мало би бути їхньою особистою проблемою, а не громади.

Парадоксально, але навіть голодомор у нашому краї, який належить до найбільш постраждалих, не виділено ні емоційно, ні документально. Якісь два мішки, коса, вишиванка та рушник із вишитим словом "мама" аж ніяк не відображають трагізму того періоду.

Що вже казати про зал Великої Вітчизняної війни. Про її осмислення як Другої світової, як на мене, тут узагалі не йдеться. Правда, з'явився сучасніший тон у подачі подій Зеленої брами, бо надто багато про це сказано останнім часом. Зовсім не представлено матеріалів про націоналістичний спротив окупантам різних мастей у нашому краї. А він був! Чомусь в експозиції є книжка Зиновія Книша "Становлення ОУН", яка не має прямого стосунку до нашого краю, а дослідження колишніх співробітників музею Петра Кизименка (нині покійний) та Геннадія Когана (емігрував до Ізраїлю) "ОУН на Кіровоградщині" навіть не згадано!

Так само й жодної згадки про остарбайтерів, відправлених до Німеччини. Відомо, що українців серед них була левова частка. Ясна річ - чимало і з нашого краю. Деякі з них, можливо, досі живі і могли б поділитися спогадами. Адже це ще одна трагічна сторінка життя нашого народу.

Концепція нової експозиції, за словами директорки музею Наталі Агапеєвої, - колективна робота, затверджена науково-методичною радою музею. Її було вже затверджено, коли Наталя Юріївна обійняла директорську посаду. Три роки тому, за її словами, відбулися громадські слухання, які теж підтримали нинішню концепцію. "До того ж, - наголошує пані Агапеєва, - її автори виходили з того, які предмети має музей у своєму розпорядженні".

А семи років, поки реставрувався музей, не вистачило науковим співробітникам на осмислення україноцентричних аспектів історії краю і пошук та підготовку необхідних експонатів? Адже після тривалого періоду історичної несвідомості, музей просто зобов'язаний повертати націю до самої себе. Тим більше сьогодні, коли кожен сантиметр, де панує така несвідомість, стає зоною реального обстрілу...