Мосьє Гільйотен і його "філантропічний інструмент"

19 травня, 2017, 16:35 Роздрукувати Bипуск № 18-19, 20 травня-26 травня 2017р.
Відправити
Відправити

Минуло 225 років відтоді, як в Парижі на Гревській площі вперше застосували машину для обезголовлення людей. Ішла Велика французька революція, під час якої скинули абсолютистську монархію і проголосили республіку. Революціонери, жадаючи "очищення влади", страчуювали спочатку своїх супротивників - роялістів (прихильників абсолютизму), а згодом і соратників.

Мосьє Гільйотен і його "філантропічний інструмент"
Страта королеви Марії-Антуанетти 16 жовтня 1793 р.

Минуло 225 років відтоді, як в Парижі на Гревській площі вперше застосували машину для обезголовлення людей.

Ішла Велика французька революція, під час якої скинули абсолютистську монархію і проголосили республіку. Революціонери, жадаючи "очищення влади", страчуювали спочатку своїх супротивників - роялістів (прихильників абсолютизму), а згодом і соратників. 10 жовтня 1789 року на засіданні Установчих зборів (революційний законодавчий орган) професор анатомії, "гуманіст і людина доброї вдачі" Жозеф Іґнас Гільйотен запропонував "механізувати" процес виконання смертної кари. Ініціатор щиро прагнув "щоби страта через обезголовлення перестала бути привілеєм аристократії, а процес страти відбувався якнайскоріше і заподіював якнайменше страждань".

Збори схвалили пропозицію Гільйотена і доручили секретареві Хірургічної академії лейб-медику Антуану Луї вивчити питання, а фортепіанному майстру німецького походження Тобіасу Шмідту збудувати "дерево правосуддя" (одна з перших назв гільйотини), її ще називали за іменем доктора Луї Луїзеттою або Маленькою Луїзон. Консультував "винахідників" паризький кат Шарль Сансон.

Уперше гільйотину застосували при страті розбійника Ніколя Пелетьє 27 травня (з інших джерел - у квітні) 1792 року - 225 років тому. Публіка залишилася незадоволеною: страта на гільйотині виявилася менш видовищною, ніж традиційним способом. Однак Гільйотен був у захваті від успіху свого винаходу. Історики приписують йому дивні слова: "Хто не боїться смерті, той не знає ніякого болю, бо він відчуває лише легку прохолоду". Сердега, досить скоро він змінив свою думку, коли побачив, чому прислужився в ті буремні роки його "філантропічний, - як він казав, - інструмент". Лише за роки Французької революції страті через гільйотинування було піддано понад 15 тисяч осіб. Є легенда (лише легенда), що Гільйотен, сам гільйотинований, зміг сповна оцінити всі переваги свого винаходу. Утім, це лише легенда. Під час терору проти "ворогів народу" Гільйотена за наказом Робесп'єра заарештували. Яка доля на нього чекала, можна лише здогадуватися - варіантів небагато. Але "філантропічному винахідникові" пощастило: 28 липня 1794 року в Парижі стався черговий державний переворот, диктатуру якобінців було повалено, а Робесп'єра страчено. Гільйотен отримав свободу і до кінця своїх днів займався політикою і медициною, зокрема був прихильником застосування щеплень проти віспи. Помер Жозеф Іґнас Гільйотен 26 березня 1814-го на 76 році життя у Парижі. За іронією долі поховали його на кладовищі Пер-Лашез, де за традицією ховали тіла страчених.

Жозеф Іґнас Гільйотен
Жозеф Іґнас Гільйотен

1870 року французький часопис "Ревю де дьо Монд" писав: "Нині гільйотина легша і швидша, ніж колись. Лезо для відрубування голів кріпиться зверху на висоті 4 м на двох паралельних стовпах, встановлених на відстані 37 см один від одного. Лезо має форму трикутника і вмонтоване у свинцеву масу вагою 60 кг... Швидкість падіння леза... дорівнює 3/4 секунди".

Відомо, що схожі машини для обезголовлення людей існували й раніше, зокрема в Шотландії, Англії, Італії, Швейцарії. Але саме пристрою, створеному стараннями французьких революціонерів, випало стати стандартом у виконанні страт. У другій половині ХІХ століття французька влада виробила своєрідний ритуал страти, який не змінювався десятиліттями. Після проголошення смертного вироку життя засудженого ставало священним. Треба, щоб він помер, але помер неодмінно на ешафоті. З 1839 року, коли злочинці Суфлар і Лесаж зуміли покінчити життя самогубством (один - під час засідання суду, інший - у в'язниці) і таким чином уникли страти, пильність і запобіжні заходи подвоїлися. Засудженого до смертної кари перевдягали в спеціальну сорочку, яка сама вже була справжнім знаряддям тортур. Сорочка, виготовлена з цупкої парусини, застібалася на спині сімома ременями. Через рукава, зшиті на кінцях, протягували шнурок, який проводили між ногами бідолахи і зав'язували на спині. Відтак його руки завжди були вздовж тулуба. З цієї миті засуджений не міг обходитися без сторонньої допомоги навіть під час справляння природних потреб. Цю сорочку, яка паралізує всі рухи, яка вдень і вночі, кожну хвилину нагадує, що людину буде страчено, знімуть тільки перед виконанням вироку. Тим часом нещасний ні на хвилину не залишається наодинці. У камері з ним постійно перебувають сторож і караульний солдат з оголеною шаблею.

У своїй "келії" розміром 10 на 5 кроків засуджений повністю вільний, якщо слово "вільний" може бути застосоване в його становищі. Він робить що забажає: спить, лежить, палить, читає, з ним розмовляють... Якщо смертник захоче прогулятися, спеціально для нього є окремий дворик, посередині якого цвітуть лілії; дворик обрамляє галерея, що дає змогу прогулюватися і в негоду. З ним поводяться досить поблажливо і дружелюбно. Однак засуджений повністю ізольований від зовнішнього світу. Деколи його відвідує директор в'язниці і, наскільки дозволяють правила, задовольняє побажання засудженого. А ще - тюремний священик, який має право заходити до камери смертників у будь-який час і якому випав важкий обов'язок провести нещасного до першої сходинки, що веде у вічність. Йому засуджені довіряють, бо переконані, що він ніколи не розголосить довірених йому таємниць. Арештанти знають, що священик проведе їх не тільки на ешафот, а й на кладовище, де благословить землю, якою засипатимуть їхнє знівечене тіло.

Хоча ніхто не нагадує засудженому про його справу, він знає, що про нього не забули, що адвокат зібрав усі необхідні дані, які можуть стати доказами в касаційному суді для скасування вироку. Минають 20, 30, інколи 35 днів одноманітних, монотонних, але не менш тривожних для засудженого. Якщо касаційний суд ухвалює рішення, що справа розглядалася відповідно до вимог закону, скаргу адвоката відхиляють, а міністр юстиції видає повідомлення про виконання вироку.

Утім, залишається остання надія - звернення до "монаршого милосердя". Якщо засуджений до нього вдавався, у міністерстві юстиції розпочинали розслідування заново: оцінювали всі мотиви на користь злочинця, інколи брали довідки про його поведінку у в'язниці. Після розгляду всіх обставин злочину складали рапорт і, зважаючи на докази, пропонували вирок змінити, полегшити або залишити без змін.

Щойно з газет стає відомо, що касаційну скаргу відхилено, на площі перед в'язницею щовечора починають з'являтися витріщаки. Близько першої години ночі, переконавшись, що нічого особливого не відбувається, усі мало-помалу розходяться. І ось, нарешті, одного вечора, приблизно об одинадцятій, на площі з'являються кілька служителів в'язниці з ліхтарями. Слідом за ними шикуються жандарми. Без сумніву - на світанку страта. Найцікавіші поспішають на вулицю Фолі-Реньо, де в хліві зберігаються деталі гільйотини. Їх складають у спеціальний фургон, не забувши про всяк випадок прихопити запасне лезо. До іншого закритого з усіх боків воза кладуть ящик, в який впаде тіло страченого. Кат ретельно перевіряє, чи, бува, чого не забули.

А перед в'язницею публіка вже заполонила майже всю площу, вештається навіть на місці спорудження ешафота. Поліції насилу вдається відтіснити роззяв на хідник. При світлі двох гасових ліхтарів починається спорудження ешафота. Всі деталі гільйотини пронумеровані, з'єднуються виключно болтами і підбираються таким чином, щоб, борони Боже, не застосовувати молотка.

Сама площа, де відбуваються страти, справляє гнітюче враження. Позаду ешафота - похмура стіна в'язниці, де тимчасово утримуються засуджені до відбування покарання на тулонських галерах або до каторги в Новій Каледонії чи Гвіані. Попереду - така сама стіна в'язниці для малолітніх злочинців. Ліворуч - вулиця Рокетт, обрамлена крамничками, де вдень торгують похоронним начинням. Праворуч вулиця веде вгору і закінчується біля підніжжя пагорба, на якому зеленіють кипариси кладовища Пер-Лашез. Усі вогні в будинках погашені, лише де-не-де мерехтять вогники у вікнах шинків і трактирів, де в очікуванні видовища марнує час публіка багатша. А просто неба юрба, що розрослася до неймовірних розмірів, нудьгує в пітьмі. Хтось спить просто на хіднику, хтось розпалює багаття, гріє каву або вино. Чути непристойні жарти. Серед публіки видно мешканців сусідніх кварталів, гультяїв, волоцюг і шахраїв. Багато й жінок, серед яких вирізняються шукачки пригод і повії. Хтось прийшов із дітьми.

Десь о третій годині ночі чується розмірене цокання копит - прибули гвардійці. 120 піших і 80 кінних військовиків оточили площу, очищуючи її від надто цікавих і нетерплячих. Трохи згодом іще 26 жандармів-вершників беруть ешафот у півколо. З їхньою появою всіх охоплює передчуття близького розв'язку жахливої драми.

Сіріє. До камери смертника заходять комісар поліції, секретар судової палати, директор в'язниці, начальник сторожі й духівник. В'язня одягають у його власне вбрання, а зверху - у вже знайому "гамівну" сорочку. Обряд нестерпний і безглуздий. Нарешті злочинця виводять з його останнього пристановища до довжелезного коридора, вздовж якого розміщені камери, призначені виключно для смертників. Священик заходить зі злочинцем до однієї з них, де проводить таїнство сповіді. Це триває недовго - зволікати не можна, все розраховано похвилинно. Процесія рушає далі до ще однієї кімнати, де вже чекають кат зі своїми двома помічниками. Один з них знімає з засудженого ненависну сорочку і ременями з буйволячої шкіри зв'язує йому за спиною руки на зап'ястках і трохи вище ліктів - так, щоб бідолаха не міг рухати плечима. Далі зв'язують ноги, зрізують комір і стрижуть потилицю. Упродовж усієї процедури священик упівголоса читає молитву. Ніби крізь сон, до в'язня долинають слова: "милосердя... каяття... зажурене серце... Той Хто страждав... Хто помер за нас".

Процедуру приготування закінчено, і засудженого виводять у тюремний двір. Кат стоїть позаду, тримаючи в'язня за ремені, готовий у будь-яку хвилину підтримати, якщо нещасний заточиться чи зомліє, або підштовхнути, якщо опиратиметься. Коли пройшли середину двору, сторожа відчиняє ворота, і перед процесією з'являється багряна гільйотина (її фарбували червоною фарбою). Цей момент, хоч як його очікують, завше здається несподіваним. Найхоробріші, найзапекліші злочинці при вигляді знаряддя страти сахалися назад, інші перед провісницею неминучої смерті мертвотно бліднули, дехто непритомнів. Над юрбою пронісся гомін. Засуджений і священик дійшли до ешафота. Той, хто прощає в ім'я Божого правосуддя, поцілував того, кого не пробачило земне правосуддя. Засуджений приклався до хреста, і служитель церкви поспіхом залишає місце страти.

Мертва тиша запанувала над площею. Приречений на смерть, підтримуваний двома помічниками ката, піднявся на платформу. Кат поклав свою широку долоню на спину нещасного, взявся за ремені і штовхнув жертву вперед. Спеціальний механізм нагнув засудженого і нахилив голову між двома паралельними стовпами. Помічник схопив приреченого за волосся, кат повернув рукоятку, лезо ковзнуло між паралельними стовпами, бризнула кров, голова відскочила і впала в ящик; туди ж упало й тіло. Жахлива драма сягнула свого апогею. Лише чотирнадцять секунд минуло відтоді, коли страчений поставив ногу на першу сходинку ешафота, і тією миттю, коли закрили ящик з обезголовленим тілом. Кат збіг з платформи, поспішаючи залишити жахливе підмостя, на якому йому довелося зіграти головну роль.

Ящик з трупом страченого негайно завантажують у спеціальний фургон, і "похоронна" процесія в супроводі чотирьох жандармів рушає в путь. Де-не-де чути церковний дзвін, що ніби закликає до молитви за того, кому не знайшлося місця серед живих. Нарешті сумна кавалькада в'їжджає на територію кладовища; брама негайно зачиняється.

Поховання страчених відбувалося на окремій ділянці, яку в народі називали "бруквяним полем". Перед похованням з трупа знімали всі ремені й одяг. Ящик перевертали, і тіло летіло до ями. Хтось зі служителів кладовища стрибав у яму, поправляв тіло і клав відрубану голову між ногами страченого. Копачі ще не встигли закопати могилу, як до поліційного комісара підійшов якийсь добродій і простягнув наказ про видачу тіла. Після складання відповідного протоколу, труп відкопували і переносили до фургона з написом "Медичний факультет". Мордування страченого не закінчилися, він мав іще прислужитися науці.

А на площі перед в'язницею вже майже розібрали ешафот. Поліція розійшлася, поновився перерваний рух на вулиці, повідмикалися крамниці. Але ще впродовж цілого дня на хідниках обабіч площі зупинятимуться знічев'я витріщаки й шукатимуть сліди розіграної вночі кривавої драми.

Related video

Упродовж багатьох років гільйотина вважалася найгуманнішим способом страти. Нейрофізіологи підрахували, що після обезголовлення через 300 мілісекунд у людини припиняється будь-яка нервова діяльність, у тому числі здатність відчувати біль. 10 вересня 1977 року в Марселі відбулася остання страта гільйотинуванням. Тоді відібрали життя в 28-річного вбивці, садиста й ґвалтівника Хаміда Джандубі. Нині десять країн у світі мають закони, що дозволяють страту через обезголовлення. Утім, достеменно відомо про її застосування лише в Саудівській Аравії. Більшість обезголовлень у наші дні здійснюється в юрисдикціях, підлеглих ісламському шаріату, в "гарячих точках" на Сході, в ІДІЛ, а також воєнізованими організаціями й наркокартелями в Колумбії і Мексиці. А це вже найновіша історія, яку теж треба знати…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}