Маріїнський парк: таємниці некрополя

Але про більшість цих могил відвідувачі парку навіть не здогадуються. Розрекламований у туристичних буклетах як "місце відпочинку та душевної насолоди", парк у центрі столиці насправді рясно скроплений кров'ю.

Про історію некрополя розповідає історик, завідувач відділу Національного музею історії України "Музей Української революції 1917–1921 років" Олександр Кучерук. 10 січня, під час лекції "Маріїнський парк: місце поховань жертв і героїв", дослідник представив плід багаторічної праці - книжку "Некрополь Маріїнського парку", яка нещодавно з'явилася друком.

Востаннє кров у Маріїнському парку пролилася у дні Революції Гідності, 18 лютого 2014 року. Два роки тому встановлено пам'ятний знак і табличку з портретами п'ятьох загиблих. А що відомо про давніші поховання? Історія некрополя сягає ХVІ століття і пов'язана з комплексом Микільського Пустинного монастиря.

Найраніші сучасні поховання в парку Олександр Кучерук пов'язує з Олександрівською церквою. На початку ХХ століття біля неї почав формуватися цвинтар. Жодна з могил не збереглася, бо перед поверненням столиці з Харкова до Києва 1934 року радянська влада демонтувала церкву, а одночасно ліквідувала й цвинтар.

В добу Української революції першими тут поховали жертв протистояння пробільшовицьких сил і військ Київського військового округу наприкінці жовтня 1917 року. В Києві це поховання називали могилою п'ятисот офіцерів, а радянська влада над ним просто встановила табличку "Жертвам за владу Рад".

Наступні поховання пов'язані зі спробою більшовиків у січні 1918 року збройно повалити владу УНР. Після більшовицької окупації Києва в лютому того ж року відбувся похорон жертв повстання. Їх ховали в Маріїнському парку в двох великих могильних ямах. В одній без належного пошанування поховали українських борців, поскидавши їхні тіла без трун.

"Локалізувати на місцевості братську могилу захисників української влади неможливо. На ній не було встановлено жодних пам'ятних знаків. І влада робила все для того, щоб про це місце забули", - розповідає дослідник.

За радянських часів замовчувалося, що переважна більшість поховань у парку - жертви більшовицького терору 1918–1920 років. "Саме там, де був пам'ятник генералу Ватутіну (колись тут стояла церква, яку більшовики розібрали), - зазначає історик. - Загалом кілька тисяч людей, серед яких - жертви більшовицького терору командира "червоних" Муравйова. На цвинтарі Олександрівської церкви й могила молодшого сина гетьмана Павла Скоропадського, Усі ці місця мають бути зафіксовані і стати меморіальними".

У 1920–1930 роках парк став місцем поховання деяких партійних, адміністративних та військових діячів доби УРСР. Натомість досі маловідомо, що на території парку поховано також трьох членів Української Центральної Ради - Л.Бочковського, І.Пугача, Б.-О.Зарудного.

"Більшовики не дбали про поховання захисників України. Не надто піклувалися і про могили своїх поплічників. Після урочистих процесій вони занепадали, - пояснює Олександр Кучерук. - Під час Другої світової німці демонтували всі знаки комуністичного режиму. Є свідчення, що зрівняли з землею й могили. По війні комуністична влада без вагань ліквідувала поховання німецьких солдатів".

Олександр Кучерук продемонстрував фотокартки Маріїнського парку 1930-х років, на яких чітко видно могили й цвинтарні металеві загорожі. Водночас завідувач Музею української революції зауважив, що ці фото важко прив'язати до точної місцевості.

Парк неодноразово змінював свою назву: Палацовий, Царський, Радянський… Офіційно парк стали називати Маріїнським у часи сучасної незалежної України. Спільним розпорядженням Київради і КМДА від 2 лютого 1993 р. №116 Радянський парк перейменували на Маріїнський. Вибір цієї назви Олександр Кучерук не вважає доцільним. "Назву "Маріїнський парк" утворено від імені дружини російського царя Олександра ІІ Марії Гессен-Дармштадтської. Свого часу, щоб милуватися гарним краєвидом із вікон Царського палацу і мати приємне місце для прогулянок, вона наказала облаштувати тут регулярний парк. Але чи доречно в добу незалежності увічнювати ім'я дружини російського імператора, коли тут може бути місце вшанування пам'яті українських героїв?", - риторично запитує дослідник.

За словами історика, передбачається реконструкція Маріїнського парку. Олександр Кучерук переконаний, що на часі встановити невеличкий меморіал із написом, що тут поховані жертви Української революції 1917–1921 років.

Маріїнський парк нині перебуває у віданні Київзеленбуду, підпорядкованого безпосередньо КМДА. Тож у журналістів виникло запитання: чи зацікавлена влада столиці у проведенні розкопок на території парку? За словами дослідника, інтересу до некрополя в урядовому кварталі київська влада поки що не виявила. Тому надія - на небайдужих громадян. Олександр Кучерук сподівається, що групі активістів таки вдасться провести ретельні пошуки могил січових стрільців на території Маріїнського парку.

На обкладинці видання про некрополь Маріїнського - зображення срібного вінка, покладеного на могилу січових стрільців, героїв Мотовилівського бою, похованих у Маріїнському парку 1918 року. На вінку гравіювання: "Лицарям Української Народної Республіки, що виконали свою Громадянську повинність, на вічну пам'ять від Українського Національного Союзу".

На щастя, вінок не загубився в буремних подіях першої половини ХХ століття, як багато безцінних артефактів визвольних змагань. За словами Олександра Кучерука, цінне свідчення Української революції вже відреставроване і з 18 січня експонуватиметься у Національному музеї історії України.