Лев Бачинський: Життя на захисті ідеї соборності України

"Світла Директоріє і Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі... стоїмо оце ми, законні й вольними голосами нашого народу вибрані представниками Західної України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, та доносимо Вам і заявляємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми ... власною волею хочемо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, - до якої стреміли наші великі гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу".

Із промови голови галицької делегації Лева Бачинського, 22 січня 1919 р. на Софійській площі

Розпочинав церемонію віце-президент Національної Ради ЗУНР Лев Бачинський (1872-1930).

Це була одна з найвизначніших подій у житті нашого суспільства у період становлення української державності на початку ХХ століття, що увінчала прагнення українців, розділених і поневолених Російською та Австро-Угорською імперіями, жити в єдиній незалежній державі.

Безперечно, висвітлення життя і значення визначної особистості Левка Васильовича Бачинського в контексті української історії кінця XIX - першої третини XX століття потребує нових досліджень істориків, юристів, педагогів, дипломатів. Необхідно очистити від бруду й фальші історію України, показати нашу долю - героїчну й трагічну - у правдивому світлі, в її яскравих національно-визвольних спалахах. Особливо важливо об'єктивно оцінити постаті, діяльність яких радянські ідеологи всіляко перекручували й фальсифікували на догоду панівній системі. Активна життєва позиція Л.Бачинського викликає повагу, а його громадсько-політична діяльність, метою якої була соборність України, є актуальною і набуває особливого значення і звучання сьогодні, коли територіальну цілісність держави доводиться обстоювати зі зброєю в руках.

Для мене, моєї родини і земляків подія 22 січня 1919 року є знаменною і має особливо велике значення. Адже делегацію від Західноукраїнської Народної Республіки благословив Господь очолювати мого родича й односельця Левка Бачинського. Моя бабуся Ольга - з родини Бачинських. Багатьом українцям, які жили в умовах тоталітарної системи, це ім'я мало відоме. Комуністичний режим намагався викорінити з історичної пам'яті події, пов'язані з проголошенням незалежності УНР та об'єднанням УНР і ЗУНР в одну державу.

Народився Лев Бачинський 14 липня 1872 року в селі Серафинцях (нині Городенківського району Івано-Франківської області), де народилась і я та мої пращури. Хата батьків Лева Васильовича стояла при дорозі між Городенкою і Заліщиками, що має назву Гостинець (нею їхали гості), на місці, де нині споруджено пам'ятник Леву Бачинському.

Його батько Василь Бачинський працював директором і вчителем Серафинецької школи. Виростаючи в середовищі, де панувала патріотична атмосфера, формувався й загартовувався дух Лева Бачинського. І згодом, коли навчався в знаменитій Коломийській гімназії, він заприятелював з Василем Стефаником і Лесем Мартовичем. Після закінчення гімназії (1891) продовжив навчання в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті.

Згодом займався юридичною практикою у Станіславові, став провідником Української Радикальної партії в Галичині. У період ЗУНР обіймав посаду віце-президента Української Національної Ради. Він автор конституційного закону від 3 січня 1919 року про об'єднання ЗУНР і УНР, закону про земельну реформу. Ще раніше був послом до Державної Ради - австрійського парламенту (1907-1918), де захищав права українців Галичини. У 1928-1930 роках був послом до сейму Другої Речі Посполитої від Станіславівського округу, де також вирізнявся непримиренною позицією в обстоюванні прав свого народу.

За часів панування радянської історіографії факти з його життя замовчували й приховували. Сучасні вчені Ф.Погребенник, В.Бабій, О.Островський, М.Клим'юк, а також мій учитель української мови і літератури Василь Мулярчик у своїх дослідженнях велику увагу приділяли громадсько-політичній діяльності Л.Бачинського.

…Після проголошення Акта Злуки ЗУНР стала Західно-Українською областю (ЗО) УНР. Парламент ЗО УНР ухвалив низку важливих законів - про основи шкільництва, про вживання української мови, про громадянство, про виборче право, про впровадження в обіг гривні і карбованця.

Л.Бачинський як досвідчений у земельних справах адвокат очолив аграрну комісію парламенту, яка розробила земельний закон (ухвалений Радою 14 квітня 1919 р.). Документ передбачав передачу у власність держави земель, що належали колишній Австро-Угорській монархії. Відчужені землі передавали малоземельним і безземельним селянам, але насамперед - жовнірам (солдатам) з рільників, що проливали свою кров в обороні Української держави. На жаль, нетривале існування ЗУНР, яка більше ніж півроку боролася з польськими окупантами при потуранні світової громадськості, не дало змоги провести земельну реформу.

Л.Бачинський і лідери ЗУНР добре розуміли актуальність і значущість земельної проблеми в Східній Галичині. Над нею працювали всі політичні партії й окрема комісія в Українській Національній Раді, яку очолив Лев Бачинський. Під його керівництвом було розроблено концепцію земельної реформи і запропоновано план приватизації землі.

Л.Бачинський гостро протестував проти того, щоб земля стала предметом торгівлі. Він вважав, що земля має переходити від громадянина, який наділений нею шляхом спадкування і на підставі контракту. До земельного фонду, за його концепцією, земля переходить у випадку, якщо власник помирає і не має спадкоємців з рідних, щоб передати її у спадок; а також до земельного фонду належатимуть землі тих власників, які протягом двох років від моменту її отримання нічого на ній не робили. Земля, продана за борги, у примусовий спосіб теж переходить до земельного фонду. Річки й земні багатства мають належати державі, вважав Л.Бачинський, ставки й потоки - громаді, а за самовільне захоплення - невідворотна сувора кара.

У австрійському парламенті й згодом у польському сеймі Лев Бачинський проявив себе як чудовий промовець із твердою позицією і власною думкою щодо низки питань, які стосувалися умов життя галичан-українців. Так, щоб заблокувати ухвалення військового бюджету на 1912 рік, він не сходив з трибуни парламенту майже 14 годин і, як писав пізніше, ця промова коштувала йому здоров'я, бо виголошував її без перерви. Це була одна з найдовших промов в історії віденського парламенту.

1924 року його обрали головою Української Радикальної партії. Наприкінці 1926-го ця партія об'єдналася з Українською партією соціалістів-революціонерів Волині і стала називатися Українська Соціалістично-радикальна партія. Авторитет, державницька позиція, відданість Україні дозволили йому очолювати цю політичну силу і після об'єднання. Лев Бачинський і його однопартійці протестували проти політичних переслідувань українців, заявляли про неприпустимість полонізації українських шкіл.

На початку 1928 року відбулися вибори до польського сейму, що супроводжувалися масовими фальсифікаціями. У державному архіві Івано-Франківської області зберігається цікавий документ - протест Л.Бачинського, поданий до Станіславівського окружного суду. З допитів свідків видно, що в 14 селах Станіславівського повіту провладній партії доплюсували голоси - їх докидали у виборчі скриньки, переписували протоколи під час транспортування до повітової комісії. Як же це нам знайомо…

Станіславівський суд зволікав із розглядом скарги, і Лев Бачинський за життя не дочекався рішення, ухваленого по суті справи. За результатами виборів до сейму дев'ять українських політиків стали послами. Депутатський мандат здобув і Лев Бачинський.

На відкритті сейму нової каденції у березні 1928 року польський санаційний уряд хотів продемонструвати перед Європою стійкість своєї влади. Але щойно Юзеф Пілсудський у формі маршала підійшов до трибуни, Лев Бачинський підвівся і голосно заявив: "Геть з виборчими насильствами й шахрайством! Випустити політичних в'язнів!" Як посол, він домігся, щоб у Станіславові - місті, де він мешкав і займався адвокатською практикою, нарешті відкрили українську гімназію.

Повернімося в 1919 рік. Проти новоутвореної держави у Львові виступили польські військові частини, тому центр політичного життя Західної України зі Львова перемістився до Станіславова. Лев Бачинський став членом Української Національної Ради, яка, до речі, від самого початку свого існування позиціювала себе як орган національного відродження на західноукраїнських землях і ставила перед собою завдання вищого законодавчого уряду новоствореної незалежної держави. Крім того, він увійшов до комісії закордонних справ, військової та суспільної опіки. Намагався сприяти формуванню і функціонуванню першого законодавчого уряду ЗУНР за європейськими стандартами.

Л.Бачинський обстоював концепцію самостійності новоутвореної держави і, усвідомлюючи складність політичної ситуації на західноукраїнських землях, вважав, що українці повинні покладатися на власні сили. Будучи віце-президентом ЗУНР, Л.Бачинський рішуче виступав за те, щоб політика ЗОУНР розвивалася демократичним шляхом, сприяв проведенню економічних реформ, гостро критикував політику більшовизму. Бо більшовики лише "несуть розлад, грабунок, криваву борню".

Лев Бачинський помер 12 квітня 1930 року, після тяжкої недуги у Відні, на 58-му році життя.

Навіть залишившись нереалізованим, Акт Злуки, як ідеал соборності українських земель, упродовж багатьох десятиліть був визначальним чинником національної консолідації. Нині, у час війни в Донбасі, ми розуміємо важливість єдності нашого народу, безпеки й розвитку держави. Захист територіальної цілісності України є святим обов'язком для кожного з нас, продовженням боротьби попередніх поколінь за соборність нашої землі, яку все життя захищав Лев Бачинський.