Коли немає часу на мертвих — виходить, немає діла і до живих

22 сiчня, 2016, 22:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 22 сiчня-29 сiчня 2016р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Чи потрібен українцям власний національний пантеон, чи потрібно увічнювати пам'ять захисників України як з минулих часів, так і з близького сьогодення? Практично будь-який задум, що потребує клопіткої праці і волі до реалізації, часто наражається на українське "не на часі". Чимало задумів, реформ і важливих для держави починань так і не реалізовуються зовсім не через брак коштів чи суспільного консенсусу, а через відсутність бажання і волі до змін: "не на часі" триває роками...

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Коли немає часу на мертвих — виходить, немає діла і до живих

Новітня російсько-українська війна - наче сіль на рану. Вона різко й боляче виявила численні вади нашої держави. Навіть ті з проблем, які суспільству здавалися другорядними або й геть не вартими уваги, раптом нагадали про себе.

Безпека кордонів, армія і флот, розвідка і контррозвідка, соціальне забезпечення ветеранів, підтримка військових інвалідів - ці та багато інших питань війна поставила перед Україною просто руба. Хоч куди кинь - практично всюди ситуація критична, а отже, потрібні фахівці і значні кошти.

Народ без героїв - держава без захисників

Чимало сторінок списано, а ще більше сказано самими військовими про проблеми наших Збройних сил: цілеспрямоване і тривале їх знищення, брак фінансування, "видавлювання" у відставку й на пенсію цінних фахівців, галопуючий розпродаж і повсюдне розкрадання матеріально-технічної бази тощо. Як наслідок - умисне приниження гідності людини в однострої.

Однак в особистому спілкуванні самі бійці найчастіше говорять про обов'язок держави не перед армією, а перед загиблими побратимами. Якось один з українських добровольців сказав: "Коли немає часу на мертвих - виходить, уже немає діла і до живих". Цими простими словами і дотепер керуються США, Велика Британія, Німеччина, Туреччина, Польща, Франція… Безперечно, їхня безпекова політика далека від досконалості, однак повчитися в них є чого. Згадайте, як Анкара видавала росіянам тіло загиблого пілота Су-26. Це не удаване шоу для світових ЗМІ. Це ставлення нації воїнів до загиблих бійців - і на такому ставленні до людини в однострої виховується турецька молодь.

Молода людина починає своє знайомство з армією не з моменту вручення повістки до війська і не зі вступу на військову кафедру, а, як і всі ми, дізнається про історію боротьби за свободу і незалежність зі шкільних підручників, з розповідей учителів, з кінофільмів і книжок. Та навіть у мирний час почуте в школі, побачене у фільмах і прочитане в книжках різко контрастувало з реальним ставленням до тих, хто власним життям прокладав шлях до незалежної України. З часу падіння більшовицької імперії українська держава наче соромилася своїх борців і героїв. У кращому разі влада воліла не знати і не пам'ятати полеглих воїнів Армії УНР, УГА, Карпатської січі й УПА. В дні пам'яті Крут і Базару, на Покрову і 22 січня, в річниці боїв та військових звитяг українці несли квіти до… Тараса Шевченка. Адже в уявному українському пантеоні лише йому (і то тільки в образі старого діда в кожусі) Москва дозволила постати в граніті й бронзі. Цей фольклорний образ стражденного мислителя, санкціонований іще митрополією, чиновники вже незалежної України дбайливо берегли й охороняли. А щоб належно втілити образ сучасної самодостатньої держави, готової захищати свою незалежність від будь-кого, хоч би й від Росії, - про це офіційний Київ боявся навіть думати. Вже й після відновлення Україною незалежності ані Петлюра, ані Бандера з Шухевичем не стали в нашій державі важливими символами національної пам'яті. Прикладом і взірцем тут був образ хитрого хохла-пристосуванця, з дулею в кишені, готового дертися по українських головах до владного корита - "главное, чтобы человек был хороший". Саме цей образ протягом років вбивали в голови громадян. У цій "концепції національного буття" не могло бути місця ані для самодостатньої внутрішньої і зовнішньої політики, ані для сучасного війська. Адже держава, яка не має власних інтересів, не потребує і власної армії для їх захисту. Особливо ситуація погіршилася в роки правління Януковича. Військовий істеблішмент був на утриманні Кремля, чимало високопосадовців МО України виявилися банальними зрадниками…

Алея Героїв чи Національний пантеон?

Ситуація різко змінилася після Революції Гідності і з початком Російсько-української війни. Суспільство усвідомило потребу в сильній і боєздатній армії. Людина в однострої почала асоціюватися з захистом батьківщини. Жертви, понесені в боях у Донбасі, ятрять нашу пам'ять, і ми просто зобов'язані вшанувати всіх тих, хто власне творив Україну і в усі часи ставав на її захист.

Ідею українського національного пантеону актуалізувало саме життя. В січні 2015 р. Верховна Рада ухвалила постанову №97-VIII "Про увіковічення пам'яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України". Документом передбачено "створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)". Вже у серпні Петро Порошенко видав указ №508/2015 "Про заходи щодо створення меморіалу українських героїв", яким Кабміну доручено розробити і затвердити конкретні заходи зі створення в столиці України меморіалу українських героїв. І, нарешті, 25 листопада 2015 р. парламент ухвалив постанову №831-VІІІ "Про відзначення 125-річчя від дня народження Євгена Олексійовича Коновальця (16 червня 2016 року)", якою, серед іншого, передбачено перепоховання на території України останків лідера Організації українських націоналістів, який загинув від руки агента НКВД Павла Судоплатова у Роттердамі 1938 р.

Отже, і парламент, і президент розуміють необхідність появи в Україні сакрального місця пам'яті. Однак який вигляд воно матиме і яким змістом буде наповнене?

Ідея спорудження в Києві національного пантеону не нова і має щонайменше десятилітню історію, але досі не була реалізована за браком політичної волі перших осіб держави. Ухвалення цілої низки нормативно-правових актів, які стосуються вшанування пам'яті загиблих захисників України, дає надію на те, що пантеон буде споруджено вже найближчим часом. Надзвичайно важливо, щоб, з одного боку, заявлений намір не залишився "прожектом на папері", а з іншого - не був би зведений до політичної піар-акції: встановлення пам'ятного знака у Парку Слави або окремого перепоховання в центрі столиці.

Місця пам'яті: світовий досвід

Практично всі сучасні європейські держави створили власні національні пантеони, які не лише відіграють роль усипальниці видатних державників, а й слугують одним з незримих чинників національної інтеграції і державного самоствердження.

Польща. В країні є дві усипальниці видатних поляків - у Кракові й Варшаві. Краківський пантеон започатковано похованням 1173 р. князя Болеслава Кучерявого в Кафедрі на пагорбі Вавель. Тут спочивають представники польських королівських династій, державні діячі й діячі культури (зокрема обидва начальні вожді Польщі Тадеуш Костюшко і Юзеф Пілсудський, поет Адам Міцкевич) і багато інших. У квітні 2010 р. тут урочисто поховали президента Польщі Леха Качинського і його дружину Марію Качинську, які загинули у Смоленській авіакатастрофі.

Могила Невідомого солдата у Варшаві
Могила Невідомого солдата у Варшаві

У Варшаві Пантеон великих поляків влаштовано у крипті (нижній частині) Храму Божого Провидіння і призначено для поховання "найвидатніших польських патріотів, а також людей культури і науки". Серед похованих тут - менш знані, порівняно з Вавелем, особистості, такі як Ришард Качоровський (останній президент Польщі в екзилі), Кшиштоф Скубишевський (міністр закордонних справ Польщі у 1989–1993 рр.), Зофія Корбонська (громадська діячка), Здзислав Круль, Здзислав Пешковський і Юзеф Йонєц (католицькі священики).

Крім цих двох пантеонів, у Польщі є ще одне сакральне для поляків місце - варшавська могила Невідомого солдата. Призначення могили-пам'ятника - бути місцем ушанування на державному рівні всіх тих, хто віддав життя в боротьбі за незалежну Польщу. Ідея цього символічного місця своєрідна й неповторна. Прах невідомого солдата, перенесений до Варшави, було обрано жеребкуванням. Сама могила, в якій перепоховали невідомого воїна, розташована не на алеї чи площі, а в колонаді Саксонського палацу, точніше - в основі трьох середніх аркад колонади. На надгробку викарбувано: "Тут лежить польський вояк, полеглий за Вітчизну". В голові поховання - чаша Вічного вогню. З усіх сторін колони обрамлено вісімнадцятьма щитами з назвами найвідоміших битв Війська Польського. Покладання квітів до могили Невідомого солдата - невід'ємна частина дипломатичного протоколу. Всі іноземні делегації обов'язково відвідують це сакральне для поляків місце.

Франція. Усипальниця видатних французів - у Парижі, в Соборі святої Женев'єви. Ця помпезна пам'ятка класицизму, збудована у XVIII ст., кілька разів змінювала своє призначення. Спершу вона слугувала місцем вічного спочинку святих і королів. Потім, у часи Великої французької революції, культову будівлю перетворили на громадське місце, позбавлене релігійного змісту, і центральними постатями пантеону стали видатні діячі революції Вольтер, Руссо і Марат. За правління Наполеона пантеон знову став храмом, у крипті якого імператор розпорядився ховати видатних воїнів і державних мужів. 1830 року, після чергової революції, пантеон уже вдруге перестає бути храмом і до сьогодні залишається місцем спочинку видатних французів і одним з головних туристичних об'єктів французької столиці. Крім згаданих вище діячів революції, тут поховані полководці періоду наполеонівських війн (Жан Лан і Лазар Карно), вчені (П'єр і Марія Кюрі, Жозеф-Луї Лагранж і Поль Ланжевен), письменники (Віктор Гюго й Еміль Золя), президент Французької Республіки Саді Карно, винахідник шрифту для сліпих Луї Брайль. Французький пантеон, як і польський Вавель, функціонує і дотепер. Так, 2002 року до пантеону було перепоховано видатного письменника Олександра Дюма-старшого.

Могила Вольтера
у Паризькому пантеоні
Могила Вольтера у Паризькому пантеоні

Велика Британія. Одним з головних місць пам'яті для британців стало Вестмінстерське абатство, споруджене майже тисячу років тому. Тут, у крипті храму, спочивають ті, хто прославив британську корону: письменник Чарлз Діккенс, учитель Ньютона Ісаак Барроу, поет і драматург Роберт Браунінг, а на території абатства поховано королів Едуарда ІІІ і Річарда II та багатьох інших. Крім реальних поховань, на території абатства розташовано чимало кенотафів (символічних поховань). Тут проводжають в останню путь найвидатніших британців.

«Куточок поетів» у Вестмінстерському абатстві,
де традиційно ховають видатних англійських письменників
«Куточок поетів» у Вестмінстерському абатстві, де традиційно ховають видатних англійських письменників

Пантеони у храмових криптах - досить поширені і в європейських, і латиноамериканських державах. Наприклад, усипальницями видатних громадян Португалії, Парагваю, Венесуели та інших також стали римо-католицькі собори.

Яким буде український пантеон?

Безперечно, давня традиція європейських усипальниць дуже далека від реалій нашого сьогодення. Україна потребує сакрального місця пам'яті, що символізуватиме прагнення нації до свободи і незалежності. Національний пантеон мав би стати не просто військовим меморіалом, не полем почесних поховань і не кладовищем у центрі міста, а символом державності, місцем ушанування тих, хто присвятив життя Україні, хто уславив її в мистецтві і науці, віддав за неї життя у бою. Пантеон повинен відображати тяглість нашої історії: від княжої Русі і до сьогодення. Осердям цього сакрального місця може бути могила українського воїна, загиблого в російсько-українській війні (2014–2016 рр.). Тут мали би постати як кенотафи найвидатніших українців, так і реальні поховання, перенесені до пантеону.

Пантеон - це не алея почесних поховань, як на Байковому кладовищі, не місце вічного спочинку депутатів та урядовців. Це не цвинтар. Головне призначення пантеону - об'єднати живих, стати місцем, де пересічна людина відчуватиме гордість за свою країну, причетність до історії великого народу.

Значення такого місця для національної консолідації та утвердження ідей державності і соборності важко переоцінити. Пантеон стане важливим і дієвим інструментом виховання української молоді, місцем найважливіших церемоній та урочистостей: вручення високих державних нагород, складання присяги військовими, відзначення Дня незалежності, Дня Конституції, Дня Державного прапора тощо. Біля могили Невідомого солдата цілодобово нестимуть почесну варту бійці Окремого полку президента України, а зміна почесної варти стане одним з ритуалів столиці, споглядати який приходитимуть і кияни, і туристи.

На часі

Чи потрібен українцям власний національний пантеон, чи потрібно увічнювати пам'ять захисників України як з минулих часів, так і з близького сьогодення? Практично будь-який задум, що потребує клопіткої праці і волі до реалізації, часто наражається на українське "не на часі". Чимало задумів, реформ і важливих для держави починань так і не реалізовуються зовсім не через брак коштів чи суспільного консенсусу, а через відсутність бажання і волі до змін: "не на часі" триває роками...

Саме тепер, коли точиться збройна боротьба за суверенітет нашої держави і недоторканність її кордонів, коли ми переосмислюємо історію наших визвольних змагань, як ніколи на часі вшанувати національних героїв - поставити їх за приклад тим, для кого головним моральним мірилом завжди була любов до України і свого народу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК