Княжий Данилів у знахідках і піснях

Як розповідає легенда, 1201 року князь Роман Мстиславович, засновник могутнього Галицько-Волинського князівства на західних кордонах Руси, полюючи в околицях волинського села Стіжок, отримав звістку про народження сина. І на честь його заснував місто-фортецю Данилів.

Давньоруське городище Данилів стояло на високій горі Трійця, яка була неприступною для ворогів у всі часи. Історики переконують, що воно виконувало своє основне призначення - слугувати опорним пунктом, непробивним щитом для всієї південної Волині від монголо-татарських орд, а згодом і кримських татар та ногайців, які неодноразово нападали з боку Поділля. Добре укріплені городища, як, наприклад, Данилів, Стіжок, Крем'янець, Збараж, Вишневець та інші, були для місцевих мешканців добрим прихистком під час нападів ворогів і давали можливість оборонятися.

Нині круті схили й вершина Данилової гори вкриті дубово-грабовими і сосновими лісами. А її підніжжя порізане ровами й оперезане залишками земляних валів, які в найдавніші часи були насипані в три ряди. Як зазначає історик Володимир Рожко в книжці "Печерні монастирі Волині і Полісся", з уцілілих донині великих кам'яних брил були складені вежі-бійниці, які земляними валами з'єднувалися в єдиний комплекс - оборонний ланцюг. А система водопостачання княжого Данилова бере початок з підземного гірського джерела, що тече й нині.

На сьогодні відомо, що на Даниловій горі височіла неприступна фортеця, якої не зміг здолати хан Батий 1240 року. Про це є згадка в "Повісті минулих літ": "І прийшов він (Батий) до Кам'янця та Ізяслава і взяв їх. А коли побачив, що Кременець і город Данилів неможливо взяти йому, то відійшов від них".

Проте Данилів був не лише стратегічним оборонним пунктом. За його мурами ховалися княжий палац, адміністративні й житлові будівлі, ринкова площа. Одне слово, тут вирувало життя середньовічного міста. Його розбудовником став старший син князя Романа Мстиславича Данило Галицький. Про духовне життя мешканців городища свідчили монастирі й храми…

Під час розкопок княжого городища

Майже півстоліття тому на території городища почалися археологічні розкопки. 1961 року їх проводив науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею Михайло Островський. А вивчивши результати його досліджень, наприкінці 1960-х сюди приїхав видатний ленінградський археолог, історик і мистецтвознавець Павло Раппопорт, який проводив розкопки разом із російською колегою Маріанною Малєвською. Було знайдено залишки фундаментів і стін кам'яних будівель, вироби з металу, скла, керамічний посуд, інші речі.

Відтоді ґрунтовні археологічні дослідження Данилового міста перервалися. А два роки тому на території городища працювала археологічна експедиція Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини і студентів історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, яка поставила перед собою три взаємопов'язані завдання: визначити, чи має це давньоруське городище міський характер; вивчити його оборонні споруди і дослідити культурний шар городища.

- Фундамент кам'яної споруди з керамічними та іншими речовими знахідками, які ми виявили, дають підстави стверджувати, що це давньоруське городище було створене в першій половині XIII століття. І ми можемо сміливо пов'язувати його з життям князя, а потім короля Данила, - розповідає керівниця експедиції, директорка згаданого обласного центру археологиня Марина Ягодинська. - У руїнах цієї споруди було знайдено керамічну плитку з коричневою і червонувато-коричневою поливою. Археологи, які мають великий досвід у вивченні керамічної плитки для підлоги, зокрема відомий львівський науковець Юрій Лукомський, однозначно кажуть: така плитка походить або з церкви або ж із палацу. Крім того, в руїнах цієї будівлі ми знайшли залишки плінфи (плитоподібної цегли), з'єднаної між собою пісковим розчином. Також знайдено окуття від піхов кинджала, керамічні горщики, фрагменти скляних браслетів, пластинчасті мідні браслети, які, скоріш за все, належали комусь із дружинників князя.

Учасники археологічної експедиції як в одній, так і в другій частині княжого городища знайшли залишки залізорудного виробництва. У господарських ямах були залізні шлаки, а також залишки глиняних горщиків з осадом залізної руди.

фрагменти керамічних горщиків із залишками залізної руди; залізні предмети (ліворуч) — цвях, гачок і вушко

У цій місцевості залізної руди не було, - розставляє акценти пані Марина Ягодинська. - І для того щоб підготувати залізорудний процес, тут добували болотяну руду, яка потім осідала. Відтак забирали той осад і його переплавляли, виковували… У другій частині городища ми знайшли кузню, а в ній чимало залізного й мідного шлаку. І, що найцікавіше, було знайдено одне глиняне сопло, до того ж оплавлене, яке використовували в роботі. Лежало воно в пісковому ґрунті городища. Крім того, там знайшли фрагменти обламаного меча, багато ножичків, залишків трубчастих замків. У мене склалося враження, що тодішні ремісники збирали вторинний брухт для переплавки. Біля кузні ми знайшли залишки косторізної майстерні. Було видно, що в ній виготовляли ґудзики, кістяні рукоятки для ножів. Знайдено і заготовки, і відходи виробництва, і цілі речі. Крім того, натрапили на мідну чашечку від ваг. Поки що не можу сказати, що там зважували. Але це свідчить про те, що тут існувала, вирувала торгівля. Усі ці археологічні знахідки вказують на те, що в цьому давньоруському городищі стояли будівлі міського характеру з печами. Між майстернями був майданчик, викладений кам'яними плитами. А оскільки там був піщаний ґрунт, який просідав, то вона поновлювалася кілька разів. У городищі було розвинуте ремесло, відбувалася торгівля. А це зайві докази того, що воно мало міський характер.

Фортецю на Даниловій горі розібрали 1259 року за угодою князя Данила з монгольським темником Бурундаєм, одним з очільників Західного походу монгольських військ (1236-1242), які дійшли до Польщі, Чехії, Угорщини й Хорватії. Тоді за наполяганням загарбників розібрали фортеці ще й у Володимирі, Львові, Луцьку, Кременці, Стіжку. Відтоді Данилове місто втратило своє стратегічне значення і почало потроху занепадати. Зараз поряд із Даниловою горою лежить хутір Данилівка Шумського району Тернопільської области.

Остання письмова згадка про Данилівград датована 1366 роком. У той час польський король Казимир Великий і Великий князь Литовський Любарт Гедимінович уклали угоду, за якою низка міст Волині, в тому числі Данилів, переходили до Любарта.

А на Троїцькій горі й нині вабить зір і кличе прихожан мурована церква Святої Трійці з пізнішою добудовою (1551 р.). Також тут можемо побачити фундаменти колишніх монастирських келій. А зі східного боку гори видно залишки печерного монастиря, який, скоріш за все, був діючим у часи розквіту княжого міста Данилового. І ця Божа обитель, як і в сусідньому Стіжку, належить до перших печерних монастирів Волині. Пізніше ченці перенесли її на вершину гори. Там монастир спіткало страшне лихо: напад монголо-татар, які зруйнували святиню, і лише в XVI столітті, в часи діяльности преподобного Іова Почаївського, монастир відновили.

Чотирнадцять років тому неподалік села Стіжок Шумського району Тернопільської области було започатковано міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль "Братина". Він відбувається на другий день свята Святої Трійці, збирає під своє крило десятки фольклорно-мистецьких колективів та вокалістів з усієї України, виконавців і шанувальників співаної поезії, лицарських боїв і не дає забути про славу й значущість княжого міста Данилова. Та ліпше хоч би один раз приїхати сюди і переконати в цьому самим.