Київське чиновництво: тепер і колись

Якщо вірити вченим, суспільство розвивається по спіралі. Усе, що відбувається нині, вже десь і колись було. Генріх Гейне влучно зауважив, що вчинки людини - це одяг його душі. Образно кажучи, чиновники в усі часи носять однакову личину. Бо минають віки, а прагнення й апетити сильних світу цього не змінюються.

21 серпня 1881 р. газета "Киевлянинъ" писала: "Недостатки нашего городского хозяйства стали в последнее время обращать на себя все большее и большее внимание и общества, и печати. Широкое право самоуправления в области чисто хозяйственных дел, предоставленным городовым положением 16 июня 1870 г., понимается многими городскими общественными управлениями крайне своеобразно и еще своеобразнее применяется на деле. Быстрое и в больших размерах отчуждение в частную собственность городских имуществ, неправильная и убыточная эксплуатация... часто фактическая бесконтрольность городского хозяйства - все это факты, которые дают нашим алармистам право... утверждать, что наши города... не доросли еще до той степени общественного развития, на которой они с пользою для дела могли бы пользоваться благами, предоставленными им городовым положением".

Особливо вражає в цій розлогій цитаті "невмируща" і така знайома всім киянам, та й не тільки їм, фраза: "в больших размерах отчуждение в частную собственность городских имуществ"…

Ера пройдисвітів

Напередодні виборів до місцевих рад представники однієї з опозиційних сил серед іншого мене запитали: "Хто був кращим очільником Києва: Попов чи Кличко?" Що тут відповісти, адже, кажучи нормативно, що хрін, що гірчиця - невелика різниця.

Київське самоврядування за Олександра Попова не критикував хіба що ледачий. Цей посадовець запам'ятався киянам насамперед кривавим Майданом. На тлі тих трагічних подій якось відійшли на другий план сніговий колапс, "каштановий" скандал, захоплення Гостиного двору...

Прикриваючись колективними рішеннями Київради, діями "папєрєдніків", чиновники доби Попова наліво й направо "дерибанили" міську нерухомість і землю, роздавали дозволи на будівництво хмарочосів в історичній частині міста...

Згадаймо вже історичну подію (у розумінні часу, а не юриспруденції) - Євро-2012. Про марнотратство, "відкати", безгосподарність під час підготовки до чемпіонату писано-переписано. Утім, кияни ще й досі змушені долати наслідки недолугих вчинків комунальників.

Наведу лише один приклад. Подив киян не мав меж, коли на початку червня 2012 р. деякі ЗМІ повідомили, що на вулиці Антоновича поставили нові ліхтарі на нових опорах. Справді, нові опори встановили, але не під'єднали до електрики, тож старі ліхтарі служили ще протягом року. І тільки напередодні приїзду московського патріарха Кіріла (липень 2013 р.) аврально під'єднали нові ліхтарі. Утім, старі опори демонтували лише частково. Так і стоять досі косо й криво, виставлені чи то на око, чи то з похмілля, на розбитих тротуарах (читач може пересвідчитися) німі пам'ятники убогому чиновництву - старі й нові стовпи. Власне, подібні "стовпи" є чи не на кожній столичній вулиці.

А чим же запам'ятався киянам наступник Олександра Попова - "позитивне явище нашої столиці" Віталій Кличко? Передусім боротьбою з вуличною торгівлею і демонтажем кіосків, відсутністю в домівках гарячої води, підвищенням у два рази вартості проїзду в транспорті, захмарністю цін на товари й комунальні послуги тощо.

А ще Кличко - безнадійний фантазер: то збирається подолати затори на дорогах, пустивши під сокиру понад 200 дерев на Парковій дорозі, то планує відмовитися від жетонів у метро, чим збільшив би і так немалу вартість проїзду (якщо дивитися на українські зарплати), то починає створювати "інтерактивний" парк відпочинку, охолонувши до проекту на півдорозі… Але вершиною мерських прожектів стала закупівля гігантського оглядового колеса, яке планується встановити в Центральному парку після реконструкції паркової зони від Поштової площі до стадіону "Динамо". У киян, очевидно, уже все є, бракує лише найбільшого в Європі чортового колеса - такого, "як у Парижі на площі Згоди".

Шановні міські очільники, ви запізнилися щонайменше на 130 років! Цей парк, а заодно і Труханів острів, на який Кличко теж поклав око, уже досить давно, можна навіть сказати в доісторичні часи, збиралися "реконструювати". І автором грандіозного проекту "перенесення Царського саду на Труханів острів" був спадковий київський дворянин, військовий інженер Михайло Фабриціус.

Київський мрійник

Народився Михайло Платонович Фабриціус 1847 р. в Києві в небагатій поміщицькій сім'ї, яка володіла в Київському повіті - разом із Параскевою Фабриціус і Марією Зубовою - невеликим селом Рудня Толокунська (нині воно під водою Київського моря) на 141 душу. Батько отримав чин майора і звільнився з армії.

Після закінчення Миколаївської військово-інженерної академії М.Фабриціус служив бау-ад'ютантом московського Кремля, де побудував кілька споруд. 1883 р. розробив і втілив у життя проект ілюмінації та електричного освітлення Кремля. Написав книжку "Кремль в Москве, очерки и картины прошлого и настоящего". У Москві певний час видавав часопис "Техник".

Наприкінці 1884 р. М.Фабриціуса переводять на службу до Київського окружного інженерного управління на посаду штаб-офіцера з особливих доручень.

У місті на Дніпрі 37-річний офіцер проявив себе насамперед оригінальним архітектором, збудувавши за власним проектом особняк у псевдомавританському стилі на Інститутській вулиці, 16 (нині приблизно на цьому місці розташований готель "Україна", а до підриву енкавеесівцями 24–27 вересня 1941-го Хрещатика й найближчих вулиць зовсім поряд височів знаменитий 12-поверховий "хмарочос Гінзбурга"). Згодом Фабриціус свою садибу розширює, придбавши сусідню - №18 на Інститутській, де зводить чотириповерховий дохідний дім. 1899 р. він продасть його інженеру і підприємцю Льву Гінзбургу.

1886 р. М.Фабриціус купує велику садибу на Думській (Хрещатицькій) площі. Зовсім поряд нині розташований Головпоштамт столиці України. Будинок так само згорів у вересні 1941-го, коли більшовики висадили в повітря центральну частину міста.

За проектом уже інженер-полковника Фабриціуса на Нижньому Валу, 49, збудували пологовий будинок для бідних. Цей особняк і нині є окрасою історичного Подолу.

Крім того, кияни знали М.Фабриціуса як автора багатьох оригінальних, часом занадто сміливих, проектів перебудови міського господарства та архітектурно-ландшафтного планування міста. Зокрема, коли в лютому 1892 р. Хрещатиком пішов перший паровий трамвай, Фабриціус запропонував свою садибу під станцію для очистки паровиків від сажі та завантаження їх паливом і водою. Фактично на Думській площі планувалося облаштувати трамвайний парк. Хоча Фабриціус був гласним (депутатом) і мав досить впливове лобі в міському парламенті, дума, однак, не дала згоди на "зведення в центрі Києва складів вугілля та сажі".

Фабриціус першим у Києві заговорив про артезіанське водопостачання (нині всім нам відомі бювети), про що до міської думи подав відповідну записку. Був одним із засновників міського яхт-клубу, розробив і впровадив у Києві новий тип критої підводи для вивезення з садиб міщан сміття.

Як гласний і представник видатного військового інженера й підприємця Аманда Струве (докладніше див.: "Людина, яка "спорудила собі віковічний пам'ятник". Але була благополучно забута киянами". - DT.UA від 27.05.2005 р.) відстоював у думі проекти кінної залізниці та першої міської каналізації.

Коли в київській думі 1888 р. постало питання про відкриття критого ринку, Фабриціус знову запропонував під цю споруду власну садибу на Думській площі. Утім, через інтриги конкурентів - власників сусідніх магазинів, проект відхилили: "Міська управа виступає проти влаштування критого ринку в садибі М.Фабриціуса, убачаючи, що скупченість споруд і безліч легкозаймистих матеріалів… становлять загрозу в пожежному відношенні. Крім того, міська управа вважає це підприємство невигідним для себе фінансово". Перший критий ринок у Києві збудують лише 1912 р. на Бессарабській площі за проектом польського архітектора Генріка Юліана Гая, коштом відомого цукрозаводчика і мецената Лазаря Бродського.

Вершиною винахідливості
М.Фабриціуса став проект "Перенесення Царського саду на Труханів острів", який викликав серед городян чимало найрізноманітніших суджень і надовго став темою для полеміки.

Згідно з проектом, планувалося зрити частину Царського саду (понад 150 тис. кв. м), обмежену Хрещатиком, Дніпром, сучасними Володимирським узвозом і Петровською алеєю, що "не приносила місту ніякого прибутку". У пояснювальній записці до проекту Фабриціус зазначає: "Біля Хрещатика розташований Міський сад, частина якого прилягає до Купецького клубу і становить зовсім не потрібну для міста місцевість, що вимагає від уряду… щорічних затрат на нагляд і ремонт схилів над Дніпром… Але гори сповзають, обвалюються і засипають Набережне шосе". Зриту землю (2 млн 217 тис. куб. м, або, як підрахував Фабриціус, 225 млн возів землі!) з допомогою канатної дороги і поромів (автор назвав їх "самольотами") улітку, а взимку - кінної залізниці по льоду мали переправити на Труханів острів, який потерпав від весняних повеней. Піднявши рівень острова приблизно на чотири метри, Фабриціус планував спорудити розважально-торговельний комплекс за американським зразком, а на вивільненій території нагірного Києва прокласти Дніпровський бульвар, спорудивши на ньому дохідні доми.

Фабриціус пише: "Після зняття гори утвориться вільна площа зі спланованим схилом… Попід схилом проляже Дніпровський бульвар, який послужить обивателям місцем для прогулянок… де можуть бути влаштовані кафе-ресторани, гратиме музика, і звідси буде збудований спуск до річки - пішохідний і вагонетками - для пасажирів до купалень та до парового порому на інший бік річки. Від Дніпровського бульвару до Олександрівської вулиці… проляже вулиця Царська; паралельно бульвару - ще одна, і перпендикулярно до них, продовжуючи Хрещатик, - третя вулиця… Увесь простір між цими вулицями… буде розбитий на присадибні ділянки для забудови…

Зарічну частину міста пропоную спланувати у вигляді вулиць-променів… оскільки прибуття і вибуття мешканців буде здійснюватися через річку від пристані, влаштованої в центрі вулиць-променів. Суходільне сполучення… може бути влаштоване через Ланцюговий міст і новий місток зі Слобідки (нині Гідропарк. - В.О.) на острів… Заріччя, крім набережної, розрізається Кільцевою вулицею. Простір між вулицями займуть дачі… а дальні частини, прилеглі до гавані… - склади, фабрики, заводи і майстерні… Цю справу можна виконати менше ніж за три роки… працюючи і вночі при електричному освітленні, затрати на що окупляться сторицею".

Витрати на реалізацію свого задуму Фабриціус оцінив у 870 тис. руб., не залучивши жодної казенної копійки: "Для виконання цього потрібно тільки запропонувати бажаючим купити майбутні ділянки на вибір… за заниженою ціною. Багато хто скористається правом вибору і дешевизною землі… а решта ділянок рано чи пізно буде продана за високу ціну". Нині важко сказати, на щастя чи на біду киян, але дума проект відхилила: мовляв, "проект Фабриціуса хоч і грандіозний за задумом, однак навряд чи здійсненний".

Розповідаючи про Фабриціуса-винахідника, слід також згадати, що він цікавився історією, був завзятим колекціонером живопису (в його зібранні були картини Веласкеса, Тенірса-молодшого, Караваджо, Боровиковського, Венеціанова, Верещагіна), володів величезним зібранням ювелірних виробів і нефритів, був членом Імператорського товариства заохочення малярства. Про популярність художньої колекції Фабриціуса свідчить той факт, що 1906 р. вийшов друком каталог його картинної галереї.

Не знайшовши підтримки своїм ідеям, київський мрійник 1899 р. переїздить до Санкт-Петербурга, де його обирають гласним місцевої думи. Але там він був більше відомий не як інженер чи архітектор, а насамперед як колекціонер і меценат.

Через одинадцять років, уже після відставки в чині генерал-майора, М.Фабриціус разом із сім'єю повернувся до Києва. Помер Михайло Фабриціус 1915 р., похований на Аскольдовій могилі.