Феномен Ярослава Мудрого

2019 року Україна як історична спадкоємиця середньовічної держави Київська Русь відзначає 1000-річчя вокняжіння на великому київському столі Ярослава Мудрого - державника, блискучого дипломата, мудрого книжника.

У літописі "Повість минулих літ" під 1016 роком ідеться про боротьбу між синами Володимира за Київ. Ярослав виступив проти київського князя Святополка, за наказом якого було вбито князів-братів Бориса і Гліба. Свій вчинок Ярослав пояснив так: "Не я почав убивати братів, а він, хай буде Бог месником за кров братів моїх, тому що без вини пролив Борисову і Глібову праведну кров, мабуть, і мені те саме зробить? Розсуди мене, Господи, по правді, і хай скінчаться злочини грішника".

Після перемоги у битві Ярослав посів батьківський стіл. Тоді йому було 28 років. 1017 роком датується коротка звістка, що "Ярослав увійшов у Київ", хоча право бути тут отримав іще торік. Неспішність князя пояснюється дипломатичним хистом і обережністю, усвідомленням, що Святополк може напасти на Київ. Очевидно, Ярослав збирав дружину. Під 1018 роком ідеться про те, як Ярослав пішов проти Болеслава і Святополка на чолі великого війська. Болеслав відвоював Київ у Ярослава, який тікає до Новгорода і збирає "воїв много", вкотре готуючись іти вже на свій-таки Київ. Але Болеслав утік зі здобиччю, а Святополк княжив у Києві. 1019 року відбулася вирішальна битва на річці Альта: "Ярослав же став на тому місці, де був убитий Борис, і здійняв руки в небо, і сказав: "Кров брата мого вопіє до тебе, Владико! Відомсти за кров цього праведника", і "була січа люта, якої ще не було на Русі".

Перемога Ярослава була вирішальною. Святополк загинув, утікаючи. Літописець фіксує, що "Ярослав повернувся і сів у Києві, утер піт з дружиною своєю та показав перемогу і труд великий". Так відбулося остаточне утвердження Ярослава Мудрого на великому київському столі.

У першій декларації християнської Русі "Слово про Закон і Благодать" Іларіона, написаній, очевидно, за підтримки великого князя, репрезентовано не тільки утвердження держави, а й її високий духовний і книжний рівень. Схиляємося до думки, що проповідь-декларацію було написано 1037 року і приурочено до освячення Софійського собору. Під цим самим роком у літописі вміщено похвалу князеві за його книжну діяльність, визначено статус Києва як державного центру, наголошено, що "заклав Ярослав город великий Київ, цей город має Золоті ворота. Заклав і церкву митрополичу на честь святої Софії, премудрості Божої". Сказано під цим роком і про любов князя Ярослава до книг, про те, що він "багато переписував їх і зібрав у церкві святої Софії, яку сам створив". Сергій Кримський зазначав, що офіційною датою заснування Софії є 1037 рік, але це "швидше за все, дата освячення храму". Відомий український філософ дуже точно визначив суть проблеми датування закладення й освячення храму. Адже в Софії є фрески й 1018 року.

Собор Святої Софії

Припускаємо, що Ярослав заклав Софію 1017-го - того року, коли сів на великий київський стіл. Як колись матеріалізацією влади Володимира стала Десятинна церква, так Ярослава - Софія. Володимир заклав Десятинну церкву 988-го, у рік хрещення ним Русі (після Аскольдового), це був початок нової християнської доби. Ярослав продовжив батькову традицію. У рік сходження на київський стіл він заклав Софію, ознаменувавши цим початок своєї епохи. 1037-й - це й 20-річчя Ярославового правління в Києві, коли він освятив Софію. На цій урочистій церемонії майбутній митрополит Іларіон прочитав своє "Слово про Закон і Благодать". А книжник створив відповідні статті в літописі.

Правління Ярослава Мудрого - золота доба в історії Київської Русі та її книжності. Це був злет політичних та економічних основ, міжнародної політики і дипломатії, централізації колосальних обширів Русі, церкви, книжності, духовності, творення нової християнської особистості. Книжність доби Ярослава синтезувала традиції духовно-культурної спадщини Русі та Візантії, формуючись як софіологічна, екзистенціальна, з домінуванням християнського світобачення. Продовжуючи традицію князя Володимира, Ярослав Мудрий утверджував православну церкву на Русі як національну за своїм характером і спрямуванням. Визначальними аргументами на користь цього були церковнослов'янське богослужіння і слов'янський обряд. Візантія прагнула домінувати над новоохрещеною Руссю, але не становила для неї загрози політичного поневолення. Навпаки, обидві сторони були зацікавлені у партнерських відносинах. В образі Візантійської імперії з її високим рівнем політики, культури, церкви Русь Ярослава Мудрого бачила ідеал держави, до якого прагнула сама. Поставивши 1051 року на митрополичу кафедру руського церковного діяча і книжника Іларіона, Ярослав Мудрий прагнув націоналізувати руську церковну ієрархію, претендуючи на певну конкуренцію з Візантією як рівний із рівним. Руський князь намагався знайти ідеологічне обґрунтування своїм амбіціям.

Володимир і Ярослав

За часів Ярослава було укладено найстарішу і найважливішу пам'ятку українського звичаєвого права - "Правду Руську". Князьістотно розширив і доповнив "Устав Володимира". Правосуддя Ярослава - надзвичайно гуманне у "вимірюванні кар і майже не знає найвищого покарання смертю, яке тоді широко вживалося в західноєвропейських країнах. Воно має на меті цілі виховні, виправні, запобіжні… Крім отого цивільного права Ярославові приписують і нове перевірення і поширення церковного законодавства і правосуддя. Так званий "Устав, або Сувій Ярослава" подавав обсяг компетенцій церковних судів... Цікавим є факт, що норми і практика церковного права за Ярослава, як і за Володимира, не спиралися на засади візантійського, але західно-римського права. Це можна зрозуміти і з того факту, що життєві і династичні зв'язки роду Ярослава йшли на Захід, а не у Візантію. За ними мусіли йти і відповідні впливи також щодо форм і засад державного і громадського правління" (о. Атанасій Великий, "З літопису християнської України").

У "Повісті минулих літ" під 1054 роком міститься уривок, який можемо кваліфікувати як окремий твір - своєрідний заповіт Ярослава Мудрого. Князь звертається до синів і закликає їх не тільки жити в мирі, а й дотримуватися принципу князівської ієрархії, бо тільки це може забезпечити силу й могутність держави: "От я і відходжу із цього світу, а ви, сини мої, живіть між собою, в любові, бо всі ви брати від одного батька і одної матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити". Далі визначає князівства поміж синами: Київ - старшому Ізяславу, Чернігів - Святославу, Переяслав - Всеволоду, Смоленськ - В'ячеславу.

Актуальні питання, що стосуються феномену Ярослава Мудрого і його держави, обговорили на круглому столі "1000-ліття вокняжіння Ярослава Мудрого на великому київському столі та розвиток середньовічної книжності", що відбувся в рамках Всеукраїнських наукових читань "Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції і новаторство" 4 квітня 2019 року в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка за участі вчених, журналістів, студентів.

Святий князь Ярослав Мудрий. Картина Артура Орльонова

Професор історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ярослав Калакура виступив із доповіддю на тему "Великий князь київський Ярослав Мудрий у координатах української та російської історіографій". Учений акцентував увагу насамперед на фальсифікаціях і маніпуляціях російської історіографії щодо образу Ярослава Мудрого. Наголосив, що протягом століть російські вчені намагаються неправомірно й необ'єктивно привласнити пам'ять про нього як частину Київської спадщини.

Ведучий рубрики "Архіваріус" тижневика "Дзеркало тижня. Україна" Сергій Махун виголосив доповідь "Контексти і паралелі Софії Київської: "Софія як образ мудрості", в якій репрезентував слухачам маловідомі факти про вченого Сергія Кримського. С.Махун протягом тривалого часу співпрацював із філософом, опублікував численні з ним інтерв'ю, в яких, зокрема, часто йшлося про дослідження феномену Софії та його впливу на розвиток держави і книжності часів Ярослава Володимировича.

Редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков виголосив доповідь "Ярослав Мудрий як еталон державного діяча", в якій зупинився на біографії князя, сходженні на батьківський стіл, важливих аспектах державотворення й дипломатичних відносин за його правління, розповів про церковну діяльність, книжну справу.

Професор КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Ковалів виступив із доповіддю "Містифікація рівноапостольства у давній українській літературі", в якій розкрив дискусійні питання діяльності великого київського князя.

Будучи модератором і організатором круглого столу, я розповіла про Ярослава Мудрого-книжника, за часів якого наша книжність заявила про себе не тільки Русі, а й Європі. Її унікальність у тогочасному політичному європейському просторі визначалася державним призначенням і місією. Нова християнська держава потребувала ідеологічного, культурно-літературного і церковного обґрунтування, яким стала її книжність.

Цей круглий стіл - не тільки данина минулому і пам'яті про нього. Феномен Ярослава Мудрого значною мірою спроектований на сучасну добу. Адже нині Україна перебуває на важливому етапі свого розвитку, і уроки Ярослава Мудрого надзвичайно актуальні для нас. Пріоритетом для великого князя були культура й освіта. Саме за внесок у їх розвиток його назвали Мудрим. Він створив осередок книжників і запровадив навчання дітей зі знаті. Боровся за незалежну й самодостатню руську церкву, вважаючи її запорукою незалежного державного розвитку. Князь гідно репрезентував Русь у світі, будучи шанованим усіма європейськими монархами. Ярослав Мудрий створив міцне і сильне військо, здатне чинити спротив будь-якому ворогові. Будучи високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, не кажучи вже про мистецьке володіння рідною. Коли він став великим київським князем, то оточив себе молодими й освіченими людьми, прогресивними й мислячими, які разом із ним творили нову християнську європейську державу. Саме ці принципи дозволили Великому князю Київському правити 35 років і стати еталоном державного діяча й для сучасних правителів.

Сподіваємося, що уроки Ярослава Мудрого стануть його повчанням для нинішніх керманичів України.