Без жупанів, або Наше повернення до Європи. Міжнародний інтелектуальний часопис "Україна модерна" започаткував серію видань "Україна. Європа: 1921–1939"

Нація - це воля бути нацією.

Ольгерд Іполит Бочковський

На VII Міжнародному фестивалі "Книжковий Арсенал", який завершився минулої неділі, відбулася знакова подія - презентація видавничої серії "Україна. Європа: 1921–1939" та книжки Юрія Шаповала "Олександр Шумський. Життя, доля, невідомі документи".

Редакційна рада серії "Україна. Європа: 1921–1939": Роман Висоцький, Марк фон Гаген, Ігор Галагіда, Оля Гнатюк, Ярослав Грицак (голова), Андреа Граціозі, Олександр Зайцев, Сергій Плохій, Віктор Рибчук, Франк Сисин та Юрій Шаповал.

Науковий редактор: Ігор Гирич. Серія виходить за фінансової підтримки Віктора Рибчука.

Розробники й упорядники наступних видань серії опрацьовуватимуть широку джерельну базу, що зберігається як в Україні, так і за кордоном, а також спогади і щоденники міжвоєнного часу. Наголосимо: публікації джерел передуватимуть ґрунтовні біографічні розвідки відомих дослідників. І це не просто життєписи конкретних людей (істориків, філософів, політологів, політичних діячів), далекі від викликів сучасного світу, що опинився на межі нової Великої війни, а роздуми над місцем цих яскравих постатей у тогочасному світі, спроба кодифікації їхніх поглядів, думок.

Як під час Першої світової війни, так і в роки Другої світової Україна опинилася в центрі геополітичного протистояння в Європі. Ми дуже мало знаємо про міжвоєнний період, коли українське питання залишалося нерозв'язаним, але постійно перебувало в центрі уваги. Єдиним адекватним контекстом, у якому слід розглядати, наприклад, усю суму російсько-українських, польсько-українських відносин, був і залишається загальноєвропейський. "Наша серія хоче цю прогалину заповнити - насамперед джерельними документами, щоб не було спекуляцій і можливих маніпуляцій, бо документи говорять самі за себе", - підкреслював голова редакційної ради серії Ярослав Грицак.

Видатний український історик, політолог і публіцист Іван Лисяк-Рудницький писав: "Було б помилково говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, вона створила Україну як модерну політичну націю. На цьому фундаменті з цього часу розвивається все дальше українське життя".

Нам просто необхідно усвідомити роль геополітичного контексту в становленні та розбудові незалежної держави, подивитися іншими очима на роль і місце України в Європі та світі.

Однією з найбільш яскравих і водночас трагічних постатей, які репрезентували націонал-комуністів 1920-х-початку 1930-х рр. у радянській Україні, був Олександр Шумський (1890–1946). Юрій Шаповал відзначає: "Це перша (на сьогодні) книжка, присвячена Олександрові Шумському, колишньому соціал-революціонеру, згодом - боротьбисту й націонал-комуністу, а потім - діячеві, який став жертвою комуністичного свавілля і водночас на диво твердо й послідовно протистояв йому. Життєва драма Шумського - це майже in extenso спроба відповісти на одне запитання: чи міг бути комунізм українським?.. Йому довелося працювати в "червоній" імперії, яку тепер деякі дослідники називають імперією "позитивної дії" чи "національного вирівнювання". Доля цього колишнього боротьбиста свідчить, що не слід плекати ілюзій із приводу згаданої імперії. Ті "позитивні дії" чи "національне вирівнювання" були досить своєрідними, обмеженими і підпорядковувалися безжальній політичній кон'юнктурі".

У книжці опубліковано 214 документів зі справ, відкритих проти Олександра Шумського, а також 22 документи зі слідчої справи його дружини Євдокії Гончаренко, яку знищив сталінський режим. Абсолютна більшість документів уперше побачили світ.

Кореспондент DT.UA поставив низку запитань професорці Варшавського університету та Києво-Могилянської академії Олі Гнатюк, яка є однією з розробників і упорядників видань серії "Україна. Європа: 1921–1939".

Оля Гнатюк

- Пані Олю, розкажіть будь ласка, за яким принципом проводитиметься підбір матеріалів? Чому у фокусі вашої уваги опинився саме цей період?

- Головне, що без коментарів, без приміток і наукового опрацювання така праця не є повним представленням епохи, а також ваги будь-якої постаті чи проблеми. Перед нами між двома великими війнами постає ціла епоха. Так, можна було трохи розширити період - наприклад, 1914–1945 роки. Але мені здається, що саме період від 1921 р., після підписання Ризького миру, коли кордони в Європі вже зафіксували, і до початку Другої світової війни - найменш вивчений в українській історіографії: і з погляду історичних досліджень, і з погляду документальних видань. Документальні видання цього періоду я можу, буквально, перелічити на пальцях двох рук. І це все! Малесенькі добірки, немає повних, опрацьованих науковцями. Але ж документів цього періоду є надзвичайно багато. І ті дослідники, які про них знають, добре відчувають, наскільки докорінно ці документи змінюють наше уявлення про місце України в Європі в цей час, місце українського питання навіть у світовому контексті. Практично, всі європейські політики, а також навіть американські політики розуміли, що без вирішення українського питання цей мир не надовго.

- Українці були найбільшою недержавною нацією в Європі. І їм не знайшлося місця на мапі Європи. Чому?

- Багато хто розумів, навіть озвучував, що це не мир, а лише перемир'я… Усвідомлення цього прийшло вже на початку 1920-х років. Навіть зразу після підписання Ризького миру, ледве встигнувши підписати Версальський мир у середині 1919 р., більшість політичних важковаговиків уже зрозуміли, що Версальська система не влаштовує багато держав. Німеччину - однозначно…

- Угорщину, Болгарію, навіть Італію, що опинилася у стані переможців…

- Росія вже знаходилася під владою більшовиків, і вона разом із Німеччиною - а це дві великі й потужні держави - стала підважувати Версальську систему. Дуже багато розрахунків, планів і в Берліні, і в Москві, та й у столицях багатьох інших європейських держав були пов'язані саме з Україною. Багатьом було зрозуміло: хто володітиме Україною, той і переможе в наступній великій війні. Тому значною мірою нацистсько-радянська війна була війною за Україну. Зрозуміло, що йшла світова війна, вона велася за світовий порядок. Але в нашій частині світу, в Європі, вона йшла передовсім за ресурси, які мала Україна.

Що стосується міжвоєнного періоду - то йдеться про дуже прості речі. Ми сьогодні схильні (очевидно, що не тільки радянська матриця нас до цього схилила, а й матриця націоналістична) бачити цей період як період між двома силами - між більшовиками й націоналістами. А тим часом реальна картина вимальовується зовсім інша. Досить великі, потужні сили мали українські націонал-демократи; цікавою була ліва думка, навіть та, яка розвивалася в межах радянської України, доки це було можливо, - до самого початку 1930-х років. Надзвичайно цікаві щоденники залишив Володимир Винниченко, який за світоглядом був близьким до націонал-комуністів. Ми маємо лише кілька виданих томів, а їх кільканадцять. Тут ідеться не лише про щоденники, про его-документи, тобто особисті документи, а й про документи з архівів спецслужб, міністерства закордонних справ, а також про ті, що пов'язані з політичною думкою. Мається на увазі той спектр політичної думки, який сьогодні практично не присутній у нашому просторі. Що знає освічений пересічний українець про політичну думку того часу?

- Видано окремі праці Дмитра Донцова, В'ячеслава Липинського, який казав, що "без власної держави нема й не може бути нації української"…

- Так, але для певної рівноваги на лівому фланзі є ще Микола Хвильовий. І на цьому, мабуть, усе…

Вже вийшла з друку перша книжка в нашій серії про націонал-комуніста Олександра Шумського - з документами з його слідчих справ, серією листів із заслання, написаних протягом 1936–1945 рр. вищому керівництву СРСР, в тому числі Йосипу Сталіну - прямо фантастична.

Проте є цілий спектр потужних мислителів тієї доби. Наприклад, ще відомий Микола Скрипник, однак теж не зовсім у повному обсязі.

- Які ваші найближчі плани і часові рамки серії?

- Наступним буде багатотомне видання Ольгерда Іполита Бочковського, досить відомого мислителя європейського рівня. Людини, котра блискуче знала французьку, німецьку, чеську, польську мови, а наприкінці життя - 20 мов (!), що й дозволяло вченому безпосереднім чином досліджувати національно-визвольні рухи. Бочковський з дуже високої вежі дивився на світову політику.

Ольгерд Іполит Бочковський

- Відомо, що Ольгерд Іполит Бочковський першим увів у науковий обіг поняття "етнополітика" (взаємовідносини між націями, етносами і державою, у складі якої вони перебувають)…

- Так, це його внесок у науку. Людина ліберальних поглядів, він розумів, що найбільшою загрозою для України є нацистська Німеччина, і застерігав українських політичних діячів в еміграції від орієнтації на Берлін. І він не був самотній. Лише трохи копнути - й відкриється великий-великий і невідомий досі масив яскравих мислителів. Якщо говорити про терміни для такого роду проектів, то роботи нам вистачить, як мінімум, на 20 років. Але ми чудово розуміємо, що в нас цих 20 років немає.

- Які ще постаті ми побачимо у виданнях проекту "України модерної"? Можливо, Михайла Грушевського?

- Ні, його ми не публікуватимемо: те, що зроблено, те зроблено. Досить багато видано праць, документів про Михайла Грушевського…

- А про представників табору праворадикальної думки ви будете розповідати у своїх книжках?

- Насправді українська націоналістична думка досить добре представлена й видана. Мені здається, те, що було мейнстримом, а сьогодні забуте, те, що залишилося між правим і лівим флангами, поміж двох сил, як казав Володимир Винниченко, - практично забуте. І ми зовсім не бачимо тієї середини.

Мирон Кордуба

Про наступний проект. Це фантастично цікавий щоденник Мирона Кордуби, учня Михайла Грушевського, людини вельми широких обріїв. Він вів щоденник із 1918 р., робив дуже точні зауваження про тогочасну політику, про польсько-українські відносини, в тому числі й під час польсько-української війни 1918–1919 рр. Він був деканом гуманітарного філософського факультету Таємного українського університету у Львові. Мирон Кордуба робив щоденні записи, що саме відбувалося в університеті: як польська влада переслідує українців, як цькує цих людей, яким репресіям піддає, як виглядав спротив владі…

А про найближчі плани конкретно? Отже, у вересні нинішнього року сподіваємося видати перший том Ольгерда Іполита Бочковського (передмова й упорядкування Ірини Каневської та Ігоря Гирича). До кінця року - том документів про польську пацифікацію Східної Галичини 1930 р. (передмова та упорядкування Романа Висоцького).

Наступного року готуватимемо до друку щоденники Мирона Кордуби (1918–1925), Василя Мудрого (1932–1934), а також, можливо, Степана Годованого, співробітника Осипа Назарука (1930-ті роки).

Василь Мудрий

Редакція бажає всім учасникам проекту наснаги в такій непростій, але цікавій та важливій справі повернення України, її історії в загальноєвропейський контекст.