Задачі для вчителя, або Як поліпшити здоров’я школярів

Насамперед спробуємо відповісти на запитання: хто в школі безпосередньо відповідає за збереження та поліпшення здоров’я учнів? І чого варта найблискучіша шкільна освіта, якщо вона неминуче веде до втрати здоров’я учнів?

Упродовж півстоліття спостерігаю досить сумну тенденцію, а саме - постійне погіршення здоров’я підростаючого покоління. Рік у рік дедалі більше учнів наших шкіл у процесі навчання набувають тих або інших хвороб. Тільки третина дітей здатна виконувати фізкультурні нормативи, почастішали випадки смертей школярів на уроках фізкультури. Тривалі роздуми над цією проблемою привели мене до чіткого переконання: необхідно певним чином реформувати систему шкільної освіти. Йдеться про те, що центральною постаттю у вихованні дітей у школі, людиною, котра опікується їхнім здоров’ям, має стати вчитель фізкультури. По суті саме він виконуватиме функції шкільного турботливого наставника та опікуна учнів.

Для виконання цього надзвичайно важливого завдання - збереження здоров’я дітей - такий учитель повинен вирішити три, максимум - чотири завдання. За підсумками виконання цих завдань і судитимуть про ефективність роботи цього фахівця нового профілю.

Які ж завдання мають бути поставлені перед таким учителем?

Завдання перше - найлегше, займе найменше часу - навчити дітей правильно дихати. Відомо, що понад 70% населення мають неправильний тип дихання, що веде до розвитку хронічної кисневої недостатності організму з усіма наслідками, що звідси випливають.

Друге завдання - найважливіше - полягає в тому, щоб виробити і зберегти у школярів правильну поставу. Не секрет, що практично в усіх випускників шкіл спостерігаються різні патологічні деформації хребта (сколіози, кіфози та ін.). Медикам добре відомо, що деформації хребта - не тільки самі собою серйозні хвороби, а й слугують передумовами для виникнення різних захворювань внутрішніх органів (особливо серцево-судинної та легеневої систем). Першопричина виникнення деформацій хребта у школярів - земне тяжіння. Саме воно в умовах вимушеної (згадайте шкільну дисципліну!) постійної статичної напруги м’язів примушує учнів набирати поз, які деформують хребет. Оскільки цієї причини не усунути, боротися з нею можна лише зміцненням відповідних груп м’язів школярів. При цьому не виключаються, природно, й інші профілактичні заходи (насамперед наявність сертифікованих шкільних меблів).

Третє за ліком (але не за значимістю!) завдання - навчити дітей прийомів розслаблення як у фізичному, так і в психологічному планах. Як зазначалося вище, на уроках діти піддаються постійній статичній фізичній перенапрузі, яку, відтак, важко витримувати, тому вміння розслабляти м’язи дуже важливе.

Не менш важливими будуть і навички психологічного розслаблення. Це дасть можливість дітям боротися з численними стресами, що виникатимуть у їхньому житті, не вдаючись до «допомоги» алкоголю, нікотину, наркотиків, не чинити непоправних дій, наприклад суїцидального характеру.

І, нарешті, слід навчити школярів уміння падати. Травматологам добре відома жахлива статистика травматизму, пов’язаного з падіннями людини.

Відразу ж постає запитання: а як бути з фізкультурними нормативами, із футболом, атлетикою, іншими видами спорту? Відповідь проста. Усі фізкультурні нормативи скасовуються, а заняття спортом стають факультативними, тобто діти за власним бажанням відвідуватимуть різні спортивні гуртки та секції після уроків. З таким підходом деякі недобросовісні викладачі не зможуть примушувати весь клас грати, наприклад, у футбол, зникнуть випадки смертей школярів, які намагатимуться виконати непосильний інколи для конкретної дитини фізкультурний норматив. Зникне парадоксальне явище, коли від занять фізкультурою у школі звільняються за станом здоров’я діти, котрі найбільше цього потребують.

Зрозуміло, що підготовка, а потім і періодична перепідготовка такого вчителя мають відбуватися за новою програмою. Тут слід зазначити, що всі елементи майбутньої нової методики підготовки добре відомі. Наприклад, дітей навчають падати, розслабляти м’язи і т.д. у спеціалізованих спортивних школах, і набуті навички залишаються з ними на все життя. Тому скомпонувати нову програму навчання як викладачів, так і учнів відповідним фахівцям буде неважко.

Питанням поліпшення здоров’я населення в нашій країні в різні роки присвячувалися різні урядові програми, однак жодної з них не було реалізовано, як правило, через відсутність фінансового забезпечення. Запропонований же проект не потребуватиме жодних додаткових асигнувань, оскільки йдеться тільки про перегляд ролі фізкультури в школі. При цьому обсяг фінансування підготовки та перепідготовки вчителя фізкультури нового типу залишається на попередньому рівні. Це дає можливість розпочати реалізацію зазначеного проекту негайно. Навіть якщо для впровадження в життя запропонованого плану поліпшення здоров’я наших дітей, отже - і всього населення країни, знадобиться 5-10-15 років, його необхідно реалізувати.

Автор хотів би, щоб зацікавлені особи висловилися за або проти запропонованої ідеї шкільної реформи.