«ЮРІЇВ ДЕНЬ» ДЛЯ РАЙОННОГО ТЕРАПЕВТА

3,4 млн. євро — стільки знадобиться для реалізації нещодавно розпочатого проекту ТАСIS «Профілактичні та первинні заходи охорони здоров’я в Україні». У його рамках передбачається розробити ефективну модель надання первинної меддопомоги населенню і впровадити її для початку у трьох областях країни. Що являтиме собою сама модель, поки не афішується, хоча передбачити нескладно.

Як відомо, в усьому світі найефективнішою вважається організація первинної медслужби на основі загальної практики чи сімейної медицини. І хоча в кожній країні є свої відмінності, загалом моделі подібні. Останнім часом реформуванням системи охорони здоров’я за європейським стандартом займається більшість пострадянських країн. Так, в Естонії досить оперативно відмовилися від дільничної служби, вивели лікарів загальної практики зі складу поліклінік і надали їм фінансову та юридичну самостійність. Ставши орендарями й отримавши право наймання середнього і молодшого медперсоналу, такі лікарі зберегли можливість користуватися консультативною базою поліклініки на основі оплати допомоги спеціаліста. Свою спробу піти європейським шляхом зробила і Росія, щоправда, трохи невдалу. Лікарі загальної практики, котрі переважно сидять у поліклініках, не прагнуть лікувати хворих нетерапевтичного профілю і продовжують направляти їх до вузьких спеціалістів.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Україні. Формально забезпечення медичною допомогою у нас досить високе: про це говорять цифри, наведені на презентації проекту. Ряд показників, таких, як, скажімо, рівень госпіталізації, амбулаторні відвідання, кількість лікуючих лікарів у середньому трохи вищі, аніж у країнах Центральної та Середньої Європи. Однак медична служба, за вкрай низького фінансування, залишається неефективною, основна частина коштів направляється на дороге стаціонарне лікування і спеціалізовану амбулаторну допомогу. При цьому, зазначається в збірнику «Стратегічні напрями розвитку охорони здоров’я в Україні», кваліфікована медична допомога стає дедалі менш доступною (платити вузькому спеціалісту здатний не кожен), дедалі більше людей помирає, так і не отримавши адекватне лікування (13,5% випадків), зростає число тяжких і запущених захворювань, 50—70% хворих госпіталізуються ургентно.

Причин такого становища декілька. Це і структурна роздробленість первинної медико-санітарної допомоги, за котрої багато служб займаються лікуванням одних і тих же хворих, часто дублюють один одного: наприклад, поліклініки і стаціонари, жіночі консультації і пологові будинки тощо. І надмірна участь у наданні первинної допомоги лікарів-спеціалістів, до яких пацієнти звертаються за власною ініціативою, часто не зовсім розуміючи, до кого ж їм потрібно звернутися. Адже на рівні дільничного лікаря хворий задовольняє менше половини своїх потреб. Тим часом у розвинених країнах ситуація прямо протилежна. Скажімо, у Голландії 80% проблем пацієнтів вирішують лікарі загальної практики, «сімейні лікарі», котрі вважаються міні-спеціалістами у всіх галузях — педіатрії, хірургії, терапії, дерматології і так далі. Лише через нього можна звернутися до вузького спеціаліста або отримати направлення у стаціонар. Причому, навіть, якщо пацієнт готовий заплатити за консультацію, він мусить попередньо поговорити зі своїм лікарем. І, нарешті, повна відсутність дієвих механізмів відповідальності лікаря за долю пацієнта та його здоров’я. У ряді країн це питання вирішено досить успішно: приміром, у Болгарії раз на півроку пацієнти мають право на так званий «юріїв день» — зміну лікуючого лікаря.

Власне кажучи, досвід ефективної організації медслужби вже є. Причому не тільки в окремих медустановах. Приміром, у Житомирській області було поставлено досить цікавий експеримент із надання послуг пацієнтам на всіх рівнях. Первинна допомога надавалася в невеликих амбулаторіях, де було все необхідне для прийому хворих і проведення нескладних операцій. Там же проводилися і всі необхідні заходи перед вміщенням хворого в стаціонар: огляд, флюорографія, аналізи тощо. У результаті в лікарню людина приходила повністю підготовленою (дубляж аналізів не був потрібен) і проводила там рівно стільки часу, скільки потрібно для основного лікування. Після лікарні пацієнт знову надходив у відання лікаря загальної практики, котрий і завершував процес реабілітації.

Якою у результаті стане вітчизняна первинна медична допомога, ми дізнаємося, швидше за все, через два роки — приблизно на такий строк розрахований проект, який включає, окрім усього іншого, перепідготовку і навчання медиків для роботи в системі загальнолікарської практики, ліквідацію «білих плям» у законодавстві, розробку ефективних механізмів оплати медичних послуг.