Яка війна страшніша?

"Про які війни йдеться? - запитає здивовано читач. - Ми знаємо одну війну - на Сході України. Інших війн, слава Богу, в нас немає!"

Так, справді, в суспільстві знають тільки одну війну, де вже загинули тисячі людей, і кожна нова смерть приносить горе не тільки постраждалій сім'ї. Держава докладає максимальних зусиль, щоб зупинити цю війну. Однак люди досі гинуть.

Та є ще одна війна, яка вбиває 75–80 людей за день (!). Це переважно чоловіки до 60 років, у розквіті сил і творчих можливостей. (Смертність людей старших за 60 ми не розглядаємо.) Але про цю війну ніхто не говорить, ворог більшості невідомий, йому ніхто не протистоїть, і, природно, не виділяються кошти для перемоги.

Що ж це за "тиха" війна, про яку ніхто не знає?

Згідно з даними CIA World Factbook ("Всесвітній довідник ЦРУ США"), в 2015 р. Україна посіла друге місце у світі й перше в Європі зі смертності від хвороб. Серед них найбільше (87%) випадків смерті від захворювань серцево-судинних, злоякісних, ендокринних і дихальної системи, тобто таких, що об'єднуються загальним терміном "хронічні неінфекційні захворювання" (ХНІЗ). Чому ми вважаємо цю низку сумних подій війною? Тому що це і є війна - війна людини з власною Природою. І основні причини цієї війни - невігластво й лінощі, брак любові й поваги до себе, небажання змінювати щось у своєму житті. І, звичайно, ортодоксальні уявлення нашої медичної науки про те, як боротися з цією групою захворювань. Лікуванню вони піддаються погано, бо причина їх - невідома.

А тим часом уже два з половиною десятиліття ми намагаємося переконати колег, що нам вдалося вирішити проблему світового рівня і зрушити справу з мертвої точки.

Уявіть собі: коли ми хочемо, щоб наше авто виконувало свої функції, ми заливаємо в нього бензин і заряджаємо акумулятор. Коли ми, зголоднівши, з'їдаємо те, що нам до душі (хто котлету, хто яблуко), ми зовсім забуваємо (точніше, не знаємо), що треба заряджати й акумулятор. Функції акумулятора в нашому організмі виконують мітохондрії. Не зарядивши його певною порцією рухової активності, ми не зможемо забезпечити енергією всі наші органи й системи, і в їхній роботі починається розлад. Результат - хвороба. Ми навчилися вимірювати потужність акумулятора і тому, задовго до появи хвороби, можемо не тільки передбачити її розвиток, а й запобігти їй.

Зовсім недавно побачила світ книжка (Григорян Р.Д., Лябах О.Г. Артеріальний тиск: переосмислення, НАНУ, 2015, 458 с.), де в деталях пояснюється, що відбувається в організмі, коли змінюється характер внутрішнього середовища клітини, іншими словами - порушується її гомеостаз. Автори цієї книжки - професори, авторитетні представники академічної науки - довели, що погіршення метаболізму клітин (зокрема через брак АТФ) є основною причиною гіпертензії. Нагадаємо нашим читачам, що ієрархія предикторів (маркерів) передчасної смерті досі мала такий вигляд: гіпертензія, куріння, гіперхолестеринемія, гіперглікемія. Тепер же виходить, що на перший план виходить недостатність функції мітохондрій, які виробляють і накопичують АТФ, тобто здатність утворювати внутрішньоклітинну енергію. Поява мітохондріальної недостатності - пусковий механізм подальших проблем в організмі. І ми навчилися контролювати цей процес, причому досить просто, дешево й цілком доступно для первинної ланки охорони здоров'я. Відтак із цією "тихою" війною, яка забирає сотні тисяч наших співгромадян, ми можемо покінчити.

Як це зробити? Як виявилося, для цього мало знати, треба ще й хотіти. Кілька місяців тому на засіданні Українського медичного клубу було оприлюднено Концепцію розвитку охорони здоров'я столиці на найближчі роки. Ті самі стандартні заходи: поліпшення організації й інформатизації лікувально-діагностичного процесу, його вдосконалення тощо. Додалося лише збільшення автономності лікувальних закладів. Жодної інновації. І нічого про профілактику. Не витримав один з найшанованіших членів клубу академік І.Трахтенберг і голосно запитав у чиновника медичного департаменту КМДА, який доповідав концепцію: "А де ж профілактика? Ви не забули, що майбутнє належить профілактичній медицині?" На жаль, вони забули. Або не знають. Або не хочуть знати.

Отже, перший висновок, який напрошується після аналізу цих фактів: сподіватися на заклади охорони здоров'я у плані профілактики ХНІЗ - марна справа.

А що ж наукова громадськість?

У журналі The Lancet (травень, 2015 р.) опубліковано статтю Darryl P. а.о. Prognostic value of grip strength: findings from the Prospective Urban Rural Epidemiology (PURE) study. У ній розглядається взаємозв'язок між показником сили кисті і серцево-судинною патологією. Виявляється: що сильніше рукостискання (сила кисті), то менший ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Автори роздумують: яким же чином стан м'язів кисті впливає на інтиму коронарних артерій? І доходять висновку, що потрібні додаткові дослідження. А тим часом показники кистьової динамометрії мають середній ступінь зв'язку з резервом аеробного енергоутворення й відображають системну недостатність цієї функції.

Нещодавно я надіслав статтю до "Українського кардіологічного журналу" з викладом своєї концепції. І послався на роботи дослідників Заходу, що повністю підтвердили наші уявлення про "безпечний рівень здоров'я" - такий рівень максимального аеробного енергоутворення, нижче за який в організмі починаються неприємності. Відповідь була коротка: "Ваша стаття не відповідає концепції журналу". Концепції, які ліки застосовувати для лікування хворих?..

Мимоволі згадується стаття в журналі The Еconomist (2010) з даними досліджень, які показують, що коефіцієнт інтелекту (IQ) обернено пропорційний рівню захворюваності населення: що більша захворюваність, то нижчий інтелект нації. Хлопці, невже ми такі дурні?

Наразі виходить, що так воно і є. Тому й програємо "тиху", але страшну війну.